Ві́йсько Запоро́зьке — назва козацьких військово-політичних утворень XVI—XVIII століттяП. М. Сас. Військо Запорозьке // . В українській історіографії під терміном Військо Запорозьке найчастіше мається на увазі одне з трьох значень: військово-політична організація з центром у Запорозькій Січі; державне утворення Гетьманщина, що виникло під час визвольної війни Богдана Хмельницького в середині XVII століття на території Середнього Подніпров'я, Полісся, Брацлавщини і Запорожжя; назва реєстрового війська в Речі Посполитій та Гетьманщині.
У часи Гетьманщини двома основними групами Держави Війська Запорозького були Військо Запорозьке Городове та Військо Запорозьке Низове. Городове військо у Гетьманщині мало полковий адміністративний устрій, в той час як адміністративно-територіальною одиницею Низового війська лишалася пала́нка.
Існувало з 1634 року п'ять основних пунктів (митниць) на кордонах Запорізької Січі. В зв'язку з цими п'ятьма пунктами внутрішній адміністративно-територіальний поділ Запоріжжя поділявся на 5 паланок. Кожна територіальна одиниця мала укріплений форт-паланку, де мешкав полковник з полковницькою старшиною.
Кожна паланка мала полковника (паланкового), осавула, писаря, 3 пани і 3 підпанки. Кожний полковник мав ознаку влади — пірнач, який носив завжди за поясом, корогву малу (значок), яку носив в час урочистостей перед ним хоружий, і також печатку.
Загальний перелік всіх паланок, що існували у різні часи:
Барвінківська паланка Кальміуська паланка Орільська паланка Прогноївська паланка Протовчанська паланка Самарська паланка Яланецька паланка Бугогардівська паланка Інгульська паланка Кодацька паланка Перевізька паланка
Перші походи
У XVI ст. основним центром розселення козацтва стало Запорожжя, або Низ (територія Дніпрових порогів). Звідси назва козаків — запорозькі або низові. Козаки заснували укріплені поселення — січі. Першим організаторами січей були «уходники», яких черкаські та канівські старости відпускали на Середнє і Нижнє Подніпров'я для промислу. Щорічно ватаги уходників на чолі з обраними отаманами йшли за пороги, де в захищених від раптових нападів ворога місцях будували тимчасові житла і приміщення для перероблення та зберігання продуктів промислу. До середини XVI ст. кількість козацтва була вкрай незначною, воно не відігравало самостійної ролі у прикордонних справах. Однак уже з 1540-х років ситуація змінюється. У цей час відбулись перші походи козаків на турецькі міста — Очаків, Білгород і Бендери.
Військові формації запорозьких козаків
Запорозька Січ
Запорозька Січ виникла у XVI столітті. Брак прямих свідчень залишає дискусійним питання точного часу, місця її виникнення. М. С. Грушевський появу Січі за дніпровськими порогами визначив 70—80-ми роками XVI століття, В. О. Голобуцький — 30—50-ми роками XVI століття, В. О. Щербак — 60—70-ми роками XVI століттяЩербак В. О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV — середина XVII ст. — К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2000..
Ідея створення форпосту на південних рубежах Литовсько-Руської держави виникла ще у 20—30-х роках XVI століття, але реалізувати її вдалося лише князю Дмитру Вишневецькому, який у 50-х роках XVI століття здійснив експедицію до дніпровських порогів і на острові Мала Хортиця побудував фортецю. До складу гарнізону на Хортицькому острові входили як козаки, так і бояри, драби, слуги. Проживання козаків Д. Вишневецького єдиною громадою у специфічних умовах південного порубіжжя сприяло зародженню військово-політичної організації запорозького товариства, її моделі. Побудований Д. Вишневецьким замок став прототипом козацького укріплення, яке, утвердившись на острові Томаківка у 60—70-х роках XVI століття, дістало назву Запорозької Січі.
Сама Запорозька Січ — це місто-фортеця. На території фортеці зазвичай розміщувались площа, церква, курені, комори, адміністративні спорудиЯворницький Д. І. Історія запорозьких козаків, у трьох томах. — Київ: Наукова думка, 1990.. Стіни фортець запорозьких козаків були з насипів земляних валів і дерев'яних укріплень. На підконтрольних Січі землях існували козацькі господарства — зимівники. У XVIII столітті на Запорожжі була впроваджена адміністративно-територіальна система управляння — «паланковий устрій».
За етнічним походженням запорозькі козаки переважно були вихідцями з Русі; також у ряди запорожців вливалися татари, поляки, вихідці з інших народів.
Політичний режим Запорозької Січі Д. І. Яворницький порівняв з вічевою демократією слов'ян. Правова система Запорозької Січі була заснована на звичаєвому праві, яке ґрунтувалося на усних усталених звичаях та нормах. Вищим органом влади у Січі була рада, право участі в якій мали всі козаки. Козацькі ради за традицією збиралися щороку 1 січня для переобрання кошового отамана і старшини. Виконавча влада належала кошовому отаману і центральному органу управління Січі — Кошу.
Основною галуззю господарства Запорозької Січі були промисли, передусім це: полювання, рибальство, скотарство, бортництво, бджільництво, солевидобуток. Козаки мали торгові зносини з татарами та іншими сусідами, вели внутрішню торгівлю. Значний прибуток Січ мала з військових походів.
У другій половині XVI—XVII століттях запорозькі козаки здійснили десятки походів до Очакова, Кілії, Ізмаїлу, Акермана, інших твердинь Османської імперії на Північному Причорномор'ї, досягли берегів Малої Азії, зокрема, фортець Сінопа і Трапезунда. Наприкінці XVI — на початку XVII століть запорозькі козаки були втягнуті у війни, що вела Річ Посполита у Лівонії, Московському царстві. Запорожці брали активну участь у козацько-селянських повстаннях в Речі Посполитій, так, саме на Січі у 1648 році почалося повстання Богдана Хмельницького. З 1649 року Запорозька Січ була складовою Гетьманату. У часи Руїни гетьмани втратили контроль над Запорозькою Січчю, а сама Січ навіть виставляла своїх кандидатів на гетьманство. У 1709 році запорожці підтримали виступ гетьмана Івана Мазепи проти царя. У 1711 році Січ опинилася під кримською протекцією, а в 1734 увійшла до складу Російської імперії. Закінчилася історія Запорозької Січі у 1775 році — коли фортеця запорожців була зруйнована царським військом.
Гетьманщина
Гетьманщина як держава сформувалася у ході Визвольної війни українського народу.
У 1648 році козацький сотник Богдан Хмельницький здійняв повстання на руських (українських) землях у Речі Посполитій. Одержавши над коронним військом ряд перемог — під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями і Зборовом, Б. Хмельницький в 1649 році уклав з королем Яном-Казимиром Зборовський договір, згідно з яким виконавча і судова влада у Київському, Чернігівському і Брацлавському воєводствах мала належати православній шляхті і козацькій старшині; гетьман війська Запорозького мав право підтримувати 40-тисячне реєстрове військоГрушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. — Т.8—10. — Київ: Наукова думка, 1995—1998..
Після тяжкої поразки козацького війська у Берестецькій битві в 1651 році влада гетьмана обмежувалася Київським воєводством. У 1652 році Б. Хмельницький узяв реванш у Корони за поразку під Берестечком, розгромивши коронне військо під Батогом. Ненадійність союзу з Кримським ханством, провал Молдавської кампанії 1653 року змусили Б. Хмельницького активізувати пошук нових союзників. У січні 1654 року в Переяславі відбулася рада, на якій було ухвалено рішення про військову угоду Гетьманщини з Московією (достовірно не знати відомостей, оскільки оригінал було втрачено).
У 1654—57 роках Гетьманат продовжував проводити досить експансіоністську політику. Так, Б. Хмельницький протягом 1654—57 років розширив границі Гетьманату на півночі до Чаус, а на переговорах з представниками семигородського князя, який претендував на корону Речі Посполитої, вимагав «Русь до Вісли». У 1657 році гетьман Іван Виговський, пропонуючи союз Швеції, хотів розширення границь «до Прусії» шляхом приєднання до Гетьманату Берестейського і Новгородського воєводств.
З 1658 року у Гетьманаті тривав період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій — Руїна. У 1663 році Гетьманщина розпалася на два гетьманства — Лівобережне і Правобережне. Два Гетьманати, спираючись на різні зовнішньополітичні сили і протистоячи один одному, домагалися об'єднання земель Гетьманщини. Руїна призвела до формального поділу Гетьманату в 1667 році за Андрусівським договором на Лівобережний гетьманат під протекторатом Московського царства і Правобережжя у складі Речі ПосполитоїІсторія українського козацтва. Нариси у двох томах. — Т.1. — Київ: ВД «Києво-Могилянська академія», 2006.. Об'єднати Гетьманат в 1668 році вдалося Петрові Дорошенку, одному з найвидатніших діячів періоду Руїни. Скінчилася Руїна падінням Правобережного гетьманату у 1676 році і розоренням татарами й османами південної частини Правобережжя.
Лівобережний гетьманат на початку XVIII століття спробував вивести з-під московської протекції Іван Мазепа, але разом з своїм союзником — шведським королем Карлом XII — зазнав поразки у битві під Полтавою. На Лівобережжі гетьманський уряд з 1722 до 1727 замінювала Малоросійська колегія, а з 1734 до 1750 — «Правління гетьманського уряду». У 1764—1783 роках Лівобережжя було остаточно інкорпоровано до складу Російської імперії.
Реєстрове військо
Козаки на території Наддніпрянщини відомі з кінця XV століття. Але як окремий соціальний стан козацтво почало формуватися лише у другій половині XVI століття. Знаменувало початок цього процесу затвердження урядом Речі Посполитої реєстрового війська у 70-х роках XVI століття. Основні елементи суспільних привілеїв реєстрове козацтво, очевидно, перейняло од бояр та шляхти. За реєстровими закріплювався цілий ряд прав і привілеїв: звільнення од державних податків і повинностей, окреме адміністративне підпорядкування та судочинство, право на володіння земельними маєтностями.
Через участь козаків у повстаннях наприкінці XVI — першій половині XVII століть влада Речі Посполитої почала вбачати в козаках загрозу своєму панівному становищу в Україні. Звідси — поява кількох постанов варшавського вального сейму, якими суттєво обмежувалися і навіть скасовувалися козацькі права. Повною мірою їх відновлення було зафіксоване у Зборовському договорі 1649 року, «Березневих статтях» 1654 року. Правові норми цих документів знаменували перетворення козацтва на соціальний стан Гетьманщини. Політичні і економічні важелі влади перейшли до рук старшини, яка сконсолідувалась у привілейований соціальний прошарок.
Чисельність реєстрового війська змінювалася в залежності од різних суспільно-політичних факторів. У 1572 році встановлено реєстр козацького війська — 300, у 1578—500, у 1583—600, у 1590, 1596, 1617 — 1 тисяча, у 1619 — 3 тисячі, у 1625 — 6 тисяч, у 1630 — 8 тисяч, у 1635 — 7 тисяч, у 1638 — 6 тисяч. Військо Гетьманату за Зборівською угодою мало становити 40 тисяч, за Білоцерківською — 20 тисяч, за Переяславською — 60 тисяч. Гадяцьким трактатом визначено 30 тисяч реєстрового війська і 10 тисяч «затяжного» війська. У Лівобережному гетьманаті у другій половині XVII століття діяла Глухівська угода, яка передбачала 30-тисячний реєстр.
Характеристика козацького війська
Козацьке військо розвивалося у специфічних умовах південного порубіжжя. В умовах постійної загрози нападу кочовиків формувався новий тип вояка — універсального, готового до швидкої зміни обстановки, такого, що сприймав свою військову діяльність через призму протистояння християнського і ісламського світів.
Першим відомим підрозділом козацького війська був загін (перша згадка — 1533 рік). Під час Лівонської війни козацьке військо поділялося на роти, сотні, хоругви, десятки. У Запорозькій Січі наприкінці XVI століття сформувалася чітка структура війська. Головнокомандувачем запорозького війська був гетьман, далі йшли полковники, сотники, десятники.