Кри́мські похо́ди — військові походи московсько-українських військ проти Кримського ханства в 1687 та 1689 рр.
Історія Уклавши у 1686 році «Вічний мир» з Польщею, Московське царство вступило до «Священної ліги» — коаліції Священної Римської імперії, Венеції й Речі Посполитої, що боролися проти агресії султанської Туреччини та її васала — Кримського ханства. У травні 1687 року московське військо (близько 100 тис. вояків) на чолі з князем В. В. Голіциним виступило з України; разом з московськими військами в поході брали участь донські і запорізькі козаки. Коли московське військо перейшло р. Кінські Води, кримські татари підпалили степ, позбавивши експедицію паші для коней. 17 червня 1687 року було ухвалено рішення про повернення в Україну. На вимогу козацької старшини, підтриманої Голіциним, московський уряд змістив гетьмана Самойловича, що негативно ставився до війни з Туреччиною і Кримом, і на його місце поставив Івана Мазепу. У 1688 році почалася підготовка до нового походу на Крим. Ранньою весною 1689 року московське військо (близько 150 тис. вояків) рушили на південь. 15 травня в урочищі Зелена Долина відбувся жорстокий бій із загонами кримського хана, напад яких було відбито. 20 травня московське військо підійшло до фортеці Перекоп, однак через несприятливе співвідношення сил відмовилося від її облоги і 21 травня почало відхід. Кримські походи 1687 і 1689 років відволікли сили кримських татар, що надало допомогу союзникам Московії. Але походи не вирішили завдання забезпечення південних кордонів Московського царства, а їх невдалий результат став однією з причин падіння уряду Софії Олексіївни та князя Голіцина.
Похід 1687 року У 1684 р. в Європі виникла антитурецька Священна ліга у складі Австрії, Польщі та Венеції. У 1686 р. Московія вступила у військовий союз проти Туреччини. Відповідно до прийнятого плану московське військо повинно було розгорнути наступальні дії проти кримських татар. У цьому виражається новий курс зовнішньої політики Московського царства, спрямованої на боротьбу з татаро-турецькою агресією.
Наприкінці 1686 р. почалася підготовка до кримського походу, що полягала в оголошенні указу «великих государя» (Івана і Петра, від імені яких з 1682 р. керував державою уряд царівни Софії) про збір ратних людей, в складанні в розрядах розписів їх по полкам, у визначенні збірних пунктів, у пошуках грошових коштів, у підготовці наряду та боєприпасів, в заготівлі продовольства, у комплектуванні обозу.
Пунктами зосередження військ (до 1 березня 1687 р.) були призначені: Охтирка (великий полк князя Голіцина), Суми, Хотмижськ, Червоний Кут. 22 лютого 1687 р. призначені воєводи виїхали з Москви до своїх позицій. Полки збиралися повільно, багато ратних людей виявлялося в «нетчіках». Організаційний період зайняв більше двох місяців.
Генерал Гордон (один з іноземних воєначальників) попереджав великого воєводу Голіцина про головні труднощі походу — необхідність подолання великого простору безводного степу. Однак будь-яких спеціальних заходів у цьому відношенні зроблено не було.
До початку травня 1687 р. на березі р. Мерло (загальний пункт зосередження) московське військо нараховувало 112902 особи (без війська гетьмана України і без холопів). Склад у цього війська був такий: Категорії ратних людей | Кількість до загальної чисельності у відсотках Московські чини, дворяни і діти боярських 8712 | 7,7 % Солдати 49363 | 43,8 % Копейщики, рейтари і гусари 26096 | 23,1 % Стрільці 11262 | 10 % Черкаси 15505 | 13,7 % Інші 1964 | 1,7 % Разом 112902
Ратні люди солдатські, рейтарська і гусарська служби, а також копейщики, тобто нові полки, становили 66,9 % (75459 осіб). Отже, питома вага військ сотенної служби постійно зменшувався. Чисельність кінноти (46,3 % — 52277 осіб) і чисельність піхоти (53,7 % — 60625 осіб) майже рівна, що свідчить про структурні зміни московського війська — підвищення питомої ваги піхоти у зв'язку з зростанням її ролі в бою.
Похідне військо складалося з великого полку і з чотирьох розрядних полків: Севського, Низового (Казанського), Новгородського і Рязанського. На початку травня полки рушили повз Полтаву на південь, перейшли через річки Оріль і Самару і повільно просувалися в напрямку до Кінських Вод.
Припускаючи, що татари зустрінуть московське військо на підступах до Криму, план передбачав фронтальний наступ в поєднанні з діями донських і запорізьких козаків на флангах супротивника.
Найхарактернішим є організація похідного руху в степових умовах при наявності досить рухомого супротивника (легка татарська кіннота).
До авангарду Голіцин виділив два солдатських і п'ять стрілецьких полків. Отже, похідні варти складалися з піхоти. Верхівці невеликими загонами вели спостереження, не відриваючись далеко від піхоти.
Похідний порядок являв собою компактну масу, ядром якої був обоз, що налічувала 20 тис. возів. Джерела (наприклад, Гордон) повідомляють, що головні сили рухалися у похідній колоні, яка мала понад 1 км по фронту і до 2 км у глибину. Якщо зробити розрахунок, то вийде, що в такому прямокутнику можна розмістити тільки вози, місця ж для піхоти не знайдеться. Отже, або возів було в два рази менше, або ж похідна колона мала значно більшу протяжність в глибину (до 5 км, якщо вважати, що вози йшли двома колонами по 20 возів в ряд у кожній колоні).
Розміщення військ у похідному порядку було наступне: усередині прямокутника, що складався з двох обозних колон, йшла піхота; з зовнішньої сторони цього прямокутника — наряд; верхівці обрамляли всю похідну колону, висилаючи сторожу для розвідки супротивника.
Такий похідний порядок відповідав обстановці — умовам степової місцевості і характеру дій супротивника. Надто компактна побудова військ різко знижувала темпи їхнього руху. За п'ять тижнів похідна рать пройшла близько 300 км (тобто в середньому менше 10 км на добу). Однак Голіцин повідомляє до Москви, «що він йде в Крим з великим поспешеніем».
Недалеко від р. Самари до війська Голіцина приєдналося до 50 тис. українських козаків на чолі з гетьманом Самойловичем. Тільки тепер можна вважати, що загальна чисельність московсько-українського війська досягала 100 тис. вояків (взявши до уваги неточність обліку ратних людей, «нетчіков» і природний убуток).
13 червня військо переправилося через р. Кінські Води і стало табором недалеко від Дніпра. Незабаром стало відомо, що степ горить. Його підпалили татари з метою позбавити підніжного корму кінноту — обозних та артилерійських коней. Весь степ «почавши від Кінських Вод до самого Криму пожежами» вигорів, внаслідок чого утворилася широка (200 км) оборонна смуга на підступах до Перекопу.
Голіцин зібрав військову раду, на якій вирішили продовжувати похід. За дві доби пройшли лише близько 12 км, але коні і люди знесиліли, так як позначилися відсутність підніжного корму, води і брак продовольства.
На флангах головного операційного напрямку визначилися тактичні успіхи. Біля Овечих Вод донські козаки розбили значний загін татар. Послані до Казикермену запорізькі козаки завдали поразки супротивнику в районі урочища Каратебеня. Але все це не вирішувало результату боротьби, так як головні сили московсько-українського війська не могли продовжувати похід.
17 червня знову була зібрана військова рада, висловилися за припинення походу. Голіцин наказав відступати, прикрившись сильним ар'єргардом, що складався з московсько-української кінноти, яка отримала завдання осаджувати Казикермен. 20 червня похідне військо знову було біля Кінських Вод, де відпочивало близько двох тижнів. 14 серпня полки повернулися в свій вихідний район — береги р. Мерло. Тут Голіцин розпустив ратних людей по домівках.
Дослідник Бєлов оцінює кримський похід 1687 року р. як розвідувальну діяльність московського вищого командування. З цим, звичайно, не можна погодитися, і немає підстав виправдовувати явну непідготовленість і незабезпеченість походу великого війська в степових умовах. Не була врахована можливість степових пожеж. Запорозькі козаки мали багатий досвід використання пожеж з тактичними цілями, але Голіцин не врахував всього цього.
Військо мало великі втрати від хвороб. Погана організація походу і невиконання його цілей, відомих військовим людям, підривали довіру воїнів до командування і моральний дух війська. Звертає на себе увагу беззаперечний тактичний зміст походу, що мав і позитивний результат — було отримано перший досвід щодо подолання великого степу.
Однак при тактичній невдачі, слід зазначити безсумнівний стратегічний успіх походу, врахуваючи коаліційний характер війни. Наступ великого московсько-українського війська скував сили Кримського ханства і тим самим ослабив сили Туреччини, Московія надала допомогу своїм союзникам — Австрії, Польщі та Венеції. Успішно взаємодіяли війська на віддалених один від одного театрах військових дій.
З невдалих військових дій 1687 р. московське командування зробило значний практичний висновок. У 1688 р. в гирлі р. Самари була побудована Новобогородська фортеця, що стала опорним пунктом для наступного походу.
Похід 1689 року Другий похід в Крим було зроблено за зміни зовнішньої та внутрішньої політичної ситуації. У Відні йшли переговори про укладення миру з Туреччиною, польський уряд не збирався активізувати діяльність своїх військ. Для продовження війни складалися явно несприятливі обставини. Однак уряд Софії ухвалив рішення про організацію другого кримського походу московського війська, розраховуючи військовими успіхами зміцнити своє положення.
Великим воєводою знову був призначений князь Голіцин. Тепер його план полягав в тому, щоб здійснити похід ранньою весною, уникаючи степових пожеж і маючи достатню кількість підніжного корму та води.
З огляду на досвід першого походу, генерал Гордон рекомендував воєводі Голіцину провести ретельнішу підготовку походу 1689 р., зокрема, взяти з собою муроломи, заготовити штурмові сходи (в степу для їх виготовлення не було матеріалів), збудувати на Дніпрі чайки (для дій з боку річки проти Казикермена). Гордон пропонував також для забезпечення тилу при настанні через кожні чотири дні переходу влаштовувати невеликі земляні укріплення. Більшість цих пропозицій не було враховано.
Пунктами зосередження похідного війська були призначені Рильськ, Обоянь, Чугуїв та Суми (великий полк). На рубежі р. Самари планувалось приєднання українських козаків.
Чисельність московського війська визначалася у 117 446 осіб (без сил гетьмана України, зобов'язаного виставити 30-40 тис. осіб). У поході брало участь значно менше сил. Артилерія налічувала до 350 гармат, військо мало двомісячний запас продовольства.
17 березня 1689 р. військо виступило в похід. На основі досвіду 1687 р. (рух величезного незграбного каре) похідний рух тепер відбувався в шести самостійних каре (великий полк, авангард і чотири розряди). Кожен розряд складався з піших і кінних полків, та будувався за схемою каре першого походу. Таке розосередження війська на марші збільшувало його рухливість. У авангард були виділені полки Гордона.
На р. Самарі до війська Голіцина приєднався новий гетьман України Мазепа зі своїми козаками.
У перші дні походу військовим доводилося переносити холод, а потім настала відлига. Полки, обоз і наряд йшли по багнюці і, не маючи в достатній кількості матеріалів для наведення переправ, з труднощами переправлялися через розливи степових річок. У таких умовах темпи маршу не могли бути високими.
Для забезпечення військ в поході для ведення розвідки висилали загони кінноти. При розташуванні на відпочинок кожен розряд, авангард і ар'єргард влаштовував табір, оточений рогатками, нарядом, готовим до відкриття вогню, і возами, за якими розміщувалися піхота та верхівці. Для варти висилали кінні сторожі з гарматами, які виділяли зі свого складу малі сторожі, кожна з яких також мала гармату. Від малої сторожі виставлялися парні пости. Таким чином, сторожові варти складалися з трьох ліній забезпечення.