Студе́нтська револю́ція на грані́ті — кампанія широкомасштабних акцій ненасильницької громадянської непокори, заздалегідь організована українською молоддю, переважно студентами. Протести тривали з 2 по 17 жовтня 1990 року в УРСР. Стрижнем протестних подій було студентське голодування на площі Жовтневої революції в Києві (нинішньому Майдані Незалежності). Протести завершилися підписанням постанови Верховної Ради УРСР, яка гарантувала виконання вимог учасників протесту.

Мета Головними вимогами молоді були: недопущення підписання нового союзного договору; перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року; повернення на територію УРСР українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території республіки; націоналізація майна Компартії України й ЛКСМУ; відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.

Передісторія У 1985 році до влади в СРСР прийшов Михайло Горбачов і почав упроваджувати реформи, які призвели до того, що комуністична верхівка почала більш лояльно й терпимо ставитися до своїх ідеологічних супротивників, тому колишні дисиденти й національно свідома молодь активізувалися й змогли відкрито проводити свою діяльність. Виникали організації національно-демократичного спрямування, найпопулярнішими були такі як Народний рух України, Українська Гельсінська спілка, Українська студентська спілка, Студентське братство, СНУМ (зараз СУМ) та інші. Багато студентів, які наприкінці вісімдесятих почали навчатися в КНУ ім. Шевченка, були романтизовані боротьбою за незалежність, прийшли навчатися з чутками, що десь в університеті є залишки підпілля. Але його не знайшли, тож почали створювати власну організацію

У країні тоді існували глибокі економічні проблеми, яким не могла зарадити навіть політика гласності. Планова економіка орієнтувалася здебільшого на військово-промисловий комплекс. Через це був наявний дефіцит елементарних побутових речей, а також харчових продуктів. Це все породжувало негативні настрої в суспільстві та критичне ставлення населення до існуючої влади. Панівна роль компартії, підпорядкування їй усіх сфер життя не відповідали потребам переважної більшості населення й були неспроможні змінити наявну соціально-економічну ситуацію, щоб задовольнити зокрема й елементарні споживчі потреби людей. У значної кількости людей, зокрема в молоді, були відсутні можливості повноцінно жити за тогочасної системи державної влади. Перебудова не вдавалася. Постала необхідність рішучих дій.

У 1990 році відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, на яких парламентську більшість утворили комуністи («Група 239»), а демократи, сформувавши Народну Раду, зрештою мали 126 мандатів. Після проведення виборів їхня громадянська активність помітно зменшилася, натомість молодь вважала, що третина голосів демократів у Верховній Раді не є перемогою, адже для ухвалення рішень потрібна більшість голосів. Ця думка, висловлена Олесем Донієм на конференції НРУ, спричинила спротив у зали. Тому студенти вирішили активізувати власні дії.

Підготування до акції Задум проведення акції, основою якої мало стати студентське голодування, виник у середовищі київської Української Студентської Спілки та «Студентського Братства Львівщини». Добрі стосунки між членами організацій і високий рівень організаційної підготування стали запорукою успішного здійснення акції. Одностайно визначили день початку акції, форми, методи, вимоги. Зокрема, кияни висунули три основні вимоги: перевибори ВР УРСР, націоналізація майна КПУ й ЛКСМУ, недопущення підписання нового союзного договору, а львів'яни додали ще дві: відставка Масола й ухвалення рішення про військову службу громадян УРСР винятково в межах республіки. Маркіян Іващишин пояснив першу вимогу тим, що завершення акції має бути ознаменоване якоюсь вагомою жертвою з боку органів влади, адже решту вимог неможливо було виконати одразу, була потрібна демонстрація капітуляціїМаркіян Іващишин: голодування — це не авантюра, це радше романтизм. Суперечливим був і сам стрижень — голодування — особливо серед киян, але врешті-решт студенти досягли згоди. Як згадує Михайло Свистович, який спочатку вважав проведення акції невчасним, — голодування є таким засобом, який можна використати лише один раз, бо потім до нього звикають, але для України це було новим, тож, відповідно, доволі потужним інструментомМихайло Свистович: Революція на граніті: Ми були циніками, які загинули б заради ідеї. Студенти розуміли, що неузгодженість може загрожувати успіхові акції, тому після обговорень просто об'єднали вимоги. Акцію планували розгорнути на площі Жовтневої революції, розгорнувши наметове містечко.

Одноголосно ухвалили рішення про вибір співголів, якими стали Олесь Доній (голова київської УСС), Маркіян Іващишин (голова СБ Львова) та Олег Барков (голова Дніпродзержинської УСС), хоч, як згадує Володимир Гінда, троє співголів було лише де-юре, де-факто лідерами були Іващишин і ДонійВолодимир Гінда. Студентський граніт незалежності // Zbruch, 02.10.2015.

Підготування до протесту не відбувалося спокійно. Від імені УСС поширювалася газета під назвою «Славута», де зазначалося, нібито лідер Української республіканської партії Левко Лук'яненко придбав на кошти партії власний будинок, а членів Спілки Незалежної української молоді використовував як робочу силу. Але в наступний же день УСС та УРП спільно влаштували пікет КДБ. Також влаштовувалися проблеми з телефонним зв'язком, коли до представників УСС Києва не могли додзвонитися.

Багато рішень були відносно законспіровані, студенти боялися зрадників у своїх лавах, (як потім виявилося, не дарма), тож навіть про остаточне місце здійснення акції знали лише кілька людей.

16 днів на граніті Дата початку акції була запланована на 1 жовтня, але в цей день опозиційні сили проводили черговий всеукраїнський страйк, який запам'ятався лише демонстраціями вулицями Києва. Кілька груп студентів, зокрема група студентів із Дрогобича — близько 20 осіб Студентського Братства «Каменяр» — приїхали у Київ напередодні, 1 жовтня.

2 жовтня Оскільки планувалася акція ніби-то в Маріїнському парку, багато студентів були здивовані, а дехто навіть ображений, коли 2 жовтня дізналися про зміну місця «дислокації». Але суперечок не було, всі рішення співголів виконувалися з репліками на кшталт «Добре, ти сказав! Потім сам будеш розгрібати», бо було розуміння, що необхідно все виконувати скоординовано. Серед ображених були, зокрема, кияни. Але це рішення виявилося важливим, бо в Маріїнський парк були стягнені значні сили правоохоронних органівАндрій САЛЮК: «Ми розраховували виключно на власні сили» // Zbruch, 05.10.2015.

Отож кілька десятків студентів групами по двоє-троє стягнулися до 10 години на площу Жовтневої революції (нині Майдан Незалежності) у Києві та оголосили про початок голодування, висловили вимоги. Хто прийшов прямо з потяга, хто з університету. Більшість становили студенти з Києва, Львова, Дрогобича та Дніпропетровська. Одразу до молоді прийшли представники міліції та попередили, що у разі встановлення намету студентів зметуть з плацу. По вулиці Жовтневої революції (нині Інститутській) за готелем «Москва» (нині готель «Україна») були сконцентровані десятки міліцейських автомобілів та автобусів. Студентам довелося пережити боротьбу нервів, і це їм вдалося, адже передбачалося, що, можливо, перший загін заарештують, тому до нього входили лише психологічно загартовані активісти та лише хлопці. Весь день вони просиділи на спальниках і матрацах, тримаючи в руках плакати, а рівно о 20 годині протягом 2-3 хвилин були зведені намети. До кінця дня голодувати почало 108 студентів.

О 24 годині президія міськради Києва видала рішення, в якому зокрема надавався дозвіл на проведення на площі Жовтневої революції масових заходів без санкції влади, хоч і заявляла про «засудження провокаційних насильницьких дій до працівників міліції», яких, зрозуміло, не було. Потім Маркіян Іващишин згадував, що в них було відверте здивування такому «ліберальному» ставленню, здавалося неочікуваним, що нікого не розігнали в перший же день акціїРеволюція на граніті: 25 років по тому // Zbruch, 02.10.2015.

3 жовтня Зранку 3 жовтня до табору завітали представники ВР УРСР (зокрема Ігор Юхновський), Укрпрофради, Міністерства вищої та середньої освіти. Два депутати (члени Народної Ради), запросивши Донія, Баркова й Іващишина до авто і вислухавши вимоги, попросили відкликати вимогу про перевибори, з чим співголови були категорично не згодні. В наступні дні депутати-демократи також відвідували табір, але з ними рідко вели розмови студенти, часто просто вели дебати між собою в центрі табору.

Того ж дня всі голодуючі пройшли реєстрацію в таборі, по черзі на медичному авто вирушали до 14-ї лікарні. Персонал поставився до студентів надзвичайно привітно. Медиками надавалася максимальна медична допомога голодуючим, здійснювалося промивання кишки та щоденно брався аналіз крові на цукор, чим і унеможливлювалося споживання студентами будь-якої їжі чи калорійних напоїв, бо це було б одразу виявлено.

Станом на 3 жовтня налічувалося 49 наметів, голодували 137 чоловік, зокрема і Неоніла Крюкова, народна артистка України.

Організація наметового містечка

У наметовому містечку були забезпечені порядок, дисципліна, давалися взнаки місяці підготовки. Усі рішення щодо життя наметового містечка, протестів приймалися колегіально Координаційною радою табору, основні питання вирішували до 12 студентів за наявності кворуму. Всередині було велике штабне шатро, інші ж встановлювалися навколо в ряди з однаковими проміжками. Були також намети для прес-групи (за зв'язок з пресою відповідали Сергій Бащук та Олег Кузан) та медслужби (керівники — Тарас Семущак та Олег Тягнибок). Все це було обгороджене мотузками, закріпленими на кілках, по периметру чергували охоронці (керівником охорони табору був Андріан Кліщ, який ще й відповідав за спілкування з міліцією), які вирізнялася чорними пов'язками на голові (ті, хто голодував, носили білі), для них були організовані безкоштовні обіди у будинку профспілок. Кожен учасник акції реєструвався і мав перепустку. Кияни безперервно несли теплі речі, окріп, зокрема за розпорядженням секретаря парткому КПІ В. Крючкова привезли розкладачки. Через гучномовці оголошувався відбій та підйом. Організовувалися пікетні групи, які рушали до стін найсильніших університетів Києва і закликали студентів страйкувати і йти на Хрещатик. Студенти заходили в аудиторії і під час лекції їм надавали можливість висловити свої вимоги, закликати підтримувати. О 10 годині мали розпочинатися мітинги біля наметового містечка, Хрещатик перекривався, що створювало проблеми для транспорту, зокрема тоді ще вулицею ходили тролейбуси, тож колона порожніх стояла до пізнього вечора.

4 жовтня Почали прибувати більше студентів з Івано-Франківська, Сум, Рівного, Полтави, Дрогобича, Вінниці, Тернополя, більшало й киян. Голодувало вже 151 особа, 131 забезпечували обслуговування.

5 жовтня До табору завітав Леонід Кравчук, з яким вели перемовини Доній та Іващишин. Обговорювалася ситуація, що була на той час у республіці та вимоги — студенти бажали зустрічі за «круглим столом». Консенсусу досягти не вдалося, обидві сторони розійшлися невдоволеними, на думку співголів, Кравчук говорив багато, але в його словах не було жодної конкретикиВеликий жовтень по–українськи // Україна молода, 1 жовтня 2010 р.. Але важливим стало транслювання цієї зустрічі по телебаченню, люди зрозуміли, що в Києві зібралися не екстремісти, як провадила комуністична верхівка, а звичайні хлопці та дівчата.

У 90 % голодуючих зафіксована підвищена температура.

6 жовтня