Украї́нська лексикогра́фія — розділ українського мовознавства, що займається створенням словників (словникарство) та опрацюванням їх теоретичних засад.
Історія
Староукраїнська лексикографія До часів Київської Русі належать невеликі рукописні словники: «О именѣхъ й гл̃емыхъ жидовьскымь ıазыкъмь», «Рѣчь жидовьскаго ıазыка, преложена на роускоую»Рѣчь Жидовьскаго ıaзыка преложена на Роускоую, неразоумно на разоумъ, и въ ІЄванг̃лихъ, и въ Апслхъ. и въ Псалтыри, и в Пармиѣ и въ прочихъ книгахъ // Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская / Пам'ятки української мови XVI—XVII ст.; Підг. текстів пам'яток і вступ. ст. В. В. Німчука; Академія наук УРСР, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. — : Наукова думка, 1964. — 259 с. — (Серія наукової літератури). та інші, у яких тлумачаться переважно біблейські особові імена й топоніми, окремі старослов'янські слова: «Тълкъ о неразоумны(х) словесе(х) псалтырных» та інше, розкривається символ, або алегоричний зміст деяких слів у Псалтирі: «Тълкованиіє неоудобь познаваѥмомь въ писаныхъ рѣчемь»Тлъкованіе неудобь познаваемомъ въ писаныхъ речемь… // Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская / Пам'ятки української мови XVI—XVII ст.; Підг. текстів пам'яток і вступ. ст. В. В. Німчука; Академія наук УРСР, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. — : Наукова думка, 1964. — 259 с. — (Серія наукової літератури)., де перекладено малозрозумілі старослов'янські лексеми. У Русі перекладали також греко-візантійське тлумачення власних назв. Активно розвивається в Україні глосографія впродовж XIV—XVII столітьНімчук В. В. Лексикографія // — С. 296—297..
Фактично перший рукописний церковнослов'янсько-український словник невідомого автора «Лексисъ съ толкованіємъ словенскихъ словъ просто»Лексисъ съ толкованіем Словенскіхъ мовъ просто // Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская / Пам'ятки української мови XVI—XVII ст.; Підг. текстів пам'яток і вступ. ст. В. В. Німчука; Академія наук УРСР, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. — : Наукова думка, 1964. — 259 с. — (Серія наукової літератури).Лексис с толкованием Словенских мов просто. С предисловием Д. Чл. о. Архимандрита Амфилохия // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. Кн. 2, апрель—июнь. — , 1884. — С. 1—18. (не раніше 50-х років XVI століття, залишився в рукописі), який, вважається, започатковує українську лексикографіюПередмова // Українська лексикографія XIII—XX ст.: Бібліографічний покажчик / Т. Ю. Кульчицька; НАН України, Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. — Львів, 1999. — С. 6. — ISBN 5-7702-0973-9.. Словник складено із загальних церковнослов'янських слів, небагатьох антропонімів і топонімів, налічує 896 вокабул (при 127 словах немає перекладів). У словнику зібрано глоси з різних джерел, використано й попередні лексикографічні праці. Вокабули розміщено за алфавітом (проте внутрішнє абеткування не витримано), імена введено у формі називного відмінку однини, дієслова — в 1-й особі однини теперішнього часу. Багато слів подано не в вихідних формах. Матеріали «Лексиса…» згодом використали Лаврентій Зизаній та Памво Беринда.
Етапним в історії української лексикографії став перший друкований словник «Лексисъ сирѣчь реченія въкратцѣ собран(ъ)ны и из слове(н)ского языка на просты(й) рускій діялекть истол(ъ)кованы»" Лаврентія Зизанія (опублікований у Вільні 1596 р.). Це перекладний словник, бо в ньому церковнослов'янські слова вже мають відповідники з тодішньої літературної мови. Реєстр цього словника охоплює понад 1061 слів. В реєстрі — церковнослов'янські слова, перекладені староукраїнською літературною мовою, тому ця праця — перша спроба нормалізації лексичного складу двох мов. Слова розташовані в алфавітному порядку.
Велике значення в історії української лексикографії мав «Лексіконъ словеноросскій и Именъ Тлъкованіє» Памви Беринди (надрукований у Києві 1627 р.). У своїй основі «Лексикон» Памви Беринди перекладний церковнослов'янсько—український словник, хоча в ньому подекуди виразно проступають елементи тлумачного, енциклопедичного й етимологічного словників.
Реєстр «Лексикона» включає близько 7000 слів і складається із двох окремих частин. Перша частина становить собою перекладний словник 4980 церковно-слов'янських слів. Інколи реєстрове слово має ще й тлумачення. Перекладна частина праці Памва Беринди — одне з найбагатших зібрань української лексики кінця XVI — початку XVII століття. Застосовуючи орфографічні норми Мелетія Смотрицького, він сприяв правописній стабілізації староукраїнської літературної мови. «Лексиконъ…» Памва Беринди — найвище досягнення української лексикографії старої доби.
Значним явищем в українській лексикографії була анонімна рукописна праця середини XVII століття «Синоніма славеноросская» — перший український словник активного типу (тобто з українським реєстром), українсько-церковнослов'янський лексикон, укладений на Наддніпрянщині. Це зворотна переробка «Лексикона…» Памва Беринди, головним чином першої його частини. На основі кількох статей книги автор укладав одну статтю чи навпаки — на основі однієї статті «Лексикона…» — кілька нових. У «Синонімі…» близько 30 вокабул не перекладено, отже, праця не завершена. У реєстрі пам'ятки близько 5000 вокабул, розміщених за абеткою у прийнятих в староукраїнських лексикогографічних вихідних формах.Синонима Славеноросская //
Наступний етап у розвитку староукраїнської лексикографії тісно пов'язаний з творчістю Є. Славинецького, що уклав у першій половині XVII ст. латинсько-церковнослов'янський (східнослов'янської редакції української підредакції) «Лексіконъ латинский». У тих випадках, коли вокабули не мали відповідників у звичайній (конфесійній) церковнослов'янській мові, Є. Славинецький наводив відповідники з рідної української, створював нові слова за українським й церковнослов'янським зразками, кальки, залучав запозичення, тлумачив такі лексеми. Перекладну частину дуже збагатили українські лексемні еквіваленти й тлумачення, вміщені іноді поряд із церковнослов'янськими.
Є. Славинецький разом із А. Корецьким-Сатановським у Києві уклали в кінці 40 років XVII століття «Лексиконъ словено-латинскій» (первісний список датується 1650 роком) — церковнослов'янсько-латинський словник (близько 7500 статей). Основним джерелом вокабул «Лексикона словено-латинского» був «Лексиконь…» П. Беринди. Автори використали також польсько-латино-грецький словник польського філолога Гжегожа Кнапського. У реєстрі «Лексикона…» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського засвідчується чимало української лексики. Це — одне з найбільших зібрань церковнослов'янської лексики XVII століття.
До різних видань «Енеїди» Котляревського вводились додатки зібрання «малороссійскихъ словъ»Собраніе малороссійскихЪ словЪ, содержащихся вЪ Энеидѣ // Перше видання «Енеїди» І. Котляревського (1798)СЛОВАРЬ малороссійскихъ словъ содержащихся в Энеидѣ и многихъ иныхъ въ Малороссіи употребительныхъ, исправленный умноженный и дополненный словами для четвертой части; Дополненіе къ Малороссійскому словарю // Виргиліева Энеида на малороссійскій языкъ преложенная И. Котляревскимъ. Вновь исправленная и дополненная противу прежнихъ изданій. — Санктпетербургъ, въ медицинской типографіи, 1809 года. — С. 1—15, 16—18.СЛОВАРЬ малороссійскихъ словъ, содержащихся въ Энеидѣ, съ русскимъ переводомъ // Виргиліева энеида, на малороссійскій языкъ переложенная И. Котляревскимъ. Часть 1-6. — Харьковъ: Въ Университетской типографіи, 1842. — С. 1—32.
Українські видання у першій половині XIX ст. набувають значного поширення. Виходять: «Словарь малороссійскаго языка» (218 слів) при «Опыте собранія старинных малороссійскихъ пѣсней» Миколи Цертелєва (1819)Опытъ собранія старинныхъ Малороссійскихъ пѣсней / Цертелевъ Н. — СПб.: Въ тип. Карла Крайя, 1819. — С. 59—64., «Словарь» (понад 500 слів) при збірці «Малороссійскія пѣсни» Михайла Максимовича (1827)Малороссійскія пѣсни, изданныя М. Максимовичемъ. — : Въ тип. Августа Семена, 1827. — С. 184—212., «Объяснительный словарь» (близько 450 слів) при першому виданні «Наталки Полтавки» І. Котляревського в «Украинском сборнике» (1838)Объяснительный словарь // Украинскій сборникъ, И. И. Срезневскаго. Книжка первая. — , 1838. — С. 75—88., «Объясненіе непонятныхь для Великороссіянъ Южнорусскихъ словъ и вираженій» (260 слів) при виданні «Думки и пѣсни та шче дешчо» А. Могили (Амвросія Метлинського (1839)Объясненіе непонятныхь для Великороссіянъ Южно-русскихъ словъ и выраженій // Думки и пѣсни та шче де-шчо, Амвросія Могилы. — : вь Универ. тип., 1839. — С. 191—204., «Словник малозрозумілих слів руських», доданий П. Жеготою до другого тому його збірки «Пісні руського народу в Галичині» (1840)Słowniczek mniej zrozumiłych słów ruskich // Pieśni ludu ruskiego w Galicji / zebral Żegota Pauli. Tom drugi. — Lwów. Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1840. тощо. Такі словнички під назвою «Объясненіе неудобопонятныхъ южнорусскихъ словъ» прикладалися до кожного номера журналу «Основа» (1861—62). У ряді видань пояснення специфічної української лексики подавалося у виносках, як у збірниках «Украинскіе народныя пѣсни» М. Максимовича (1834 рік, 156 слів), «Малороссійскіе и червонорусскіе думы и пѣсни» П. Лукашевича (1836) та інші.
У другій половині XIX ст. починають виходити в світ вже окремі зібрання українського лексичного матеріалу, серед яких варті на увагу «Словарь малороссійскаго наречія» О.Афанасьєва-Чужбинського (1855)Словарь малорусскаго нарѣчія, сост. А. Афанасьевымъ-Чужбинскимъ. Тетрадь первая. — Изд. втораго отдѣленія имп. АН. — Санктпетербургъ. 1855., «Словарь малороссійскихъ идіомовъ» М.Закревського (1861)Закревскій Н. В. Старосвѣтскій бандуриста. Книга Третія. Словарь малороссійскихъ идіомовъ. — Москва: В Унив. тип., 1861. — С. 245—628., «Словниця української мови» Ф. Піскунова (1873)Словниця Украінськоі (або Юговоі-Руськоі) мови, Праця Фортуната Піскунова / Видання Одеського книгопродавця Е. П. Распопова. — Одеса, 1873..
Набагато більший за реєстром і використанням лексичних джерел був виданий у Львові М.Уманцем та А.Спілкою чотиритомний «Словар російсько-український» (1893—1898). Реєстр російських слів сягав 40 тисяч, але в українській частині цього словника було багато діалектної та архаїчної лексики.
Найвидатнішою працею української лексикографії до перевороту 1917 р. був чотиритомний «Словарь української мови», що вийшов за редакцією Бориса Грінченка (1907—1909). Матеріали для цього словника протягом кількох десятиліть збирались великою групою людей, а опрацьовувала їх редакція журналу «Киевская старина». За своєю суттю — це перекладний українсько-російський словник. Б. Грінченко зумів довести реєстр словника до 68 тисяч слів.
Українську мову тлумачень замінила у 18 ст. польська мова ("Лексиконъ сирЂчъ словесникъ славенскій … ", Супрасль 1722; передруки в Почаєві, 1751, 1756, 1804, рукописні переробки Зарудницького, 1745, 1747; «Приручный словарь славенопольскій…» Й. Левицького, 1830). Українські глоси попали і в чужі поліглотні рукописи (оксфордський «Гептаглот», поч. 17 ст.); у Росії склали тоді ж рукописний словничок (виданий Іваном Огієнком, 1951).
З запровадженням навчання латинської мови в Києво-Могилянській Колеґії з'явилися спроби Єпифанія Славинецького й Арсенія Корецького-Сатановського скласти латинсько-церковно-слов'янський і слов'янсько-латинський словник на базі польсько-латинського словника Ґ. Кнапського й польської частини поліглотного словника А. Калепіно та рукописного латинсько-слов'янського словника з 1724 І. Максимовича. У Москві Єпифаній Славинецький склав для потреб школи на підставі грецько-латинського словника І. Мосхопула (1552 і 1663) рукописний грецько-слов'янсько-латинський словник, що ліг в основу надрукованого Ф. Полікарповим-Орловим «Лексикона треязычного …» (1704).
Двомовні словники XVIII—поч. ХХ століття