Імпе́рія Гу́птів (, gupta, , ; приблизно 320–550 роки) — держава в Індії зі столицею в Паталіпутрі, назва якої походить від імені засновника правлячої давньоіндійської династії Гуптів Шрі-Гупти.
Держава Гуптів була заснована раджею Чандрагуптою I найімовірніше 320 року. Від цієї дати ведеться середньовічне літочислення «епохи Гуптів», яка проіснувала понад 300 років. Панування династії Гуптів справедливо вважають золотим століттям класичної індійської історії.
Чандрагупта I розширив володіння династії за рахунок Магадхи, частини Бенгалії, середньої частини долини Гангу. В період найбільшої могутності, при Чандрагупті II Вікрамадитьї (380–415), територія держави охоплювала майже всю Північну Індію та Гуджарат, від Аравійського моря до Бенгальської затоки.
Самудрагупта здійснив військовий похід у Південну Індію. За часів Скандагупти (455–467) почалися повстання підкорених народів і відбувся напад ефталітів на північно-західні кордони держави.
Під час правління Будхагупти (467–500) почався розпад держави Гуптів. Від неї відпали Катхіавара, Гуджарат і Малва. На початку VI століття ефталіти оволоділи західною частиною держави майже до Магадхи і змусили Баладітью платити їм данину. Близько 528 року останній в союзі з правителем Мандасора (Центральна Індія) Яшодхарманом розбив ефталітів.
Наприкінці VI століття держава Гуптів припинила існування.
Географія Політична карта Індії у ІІІ столітті до піднесення династії Гуптів мала строкатий вигляд. В цей час Кушанська держава остаточно втратила контроль над долиною Гангу і перебувала в стані глибокого занепаду, також припиняє існування велика держава на півдні — царство Сатавахани. Північна Індія роздроблена на ряд дрібних держав монархічного, олігархічного та племінного характеру. Центральні райони представлені династією Нагів. Від низин Інду, на Заході правлять шакські шатрапи, які перейняли індійські царські титули.
У північно-західному регіоні панували олігархічні клани: яудхеї між Ямуною і Сатледж, Мадре навколо м. Сагали (Сіалкот), арджунаяни в районі сучасного м. Джайпура, Малаві на півдні Раджастхана і багато інших. Древній клан ліччхавів відіграв провідну роль на Північному Сході.
Первісні володіння Гуптів формувались у Північній Індії, ядром володінь були Біхар, захід Бенгалії, східна частина Уттар-Прадеш. Після ряду завоювань, на зламі IV–V століть, склалася велика держава Гуптів, що простягалась від Аравійського моря до Бенгальської затоки.
Історія
Засновники династії
Про засновника династії Гупту (Шрі-Гупта — «вельмишановний Гупта») практично нічого не відомо. Тому це питання викликає суперечки. Ймовірно, Шрі Гупта не міг похвалитися знатним походженням, бо про його предків не повідомляється нічого. Немає даних про статус Гупти і розміри його володінь. Першим магараджею в цьому роду вважався син Гупти Гхатоткача. Проте і його правління нічим особливим не відзначилось.
Чандрагупта І
Справжнім засновником держави став син Гхатоткача Чандрагупта I, коронація якого в 319 році (дата умовна — можливі варіанти від кінця 318 до 320 року) стала датою заснування гуптської ери. Чандрагупта I прийняв новий титул — махараджадхіраджа, що буквально означало «великий цар, цар царів». Те, що він мав імператорські амбіції свідчив і початок карбування при Чандрагупті золотих монет — динарів. Динар, вагою 7,5 г, мав високий вміст золота і гарантував його високу ліквідність і довіру з боку споживачівРубель В. А. Історія Середньовічного Сходу, Київ, «Либідь», 2002 ст. 507.
Головною дружиною царя була представниця старовинного роду ліччхавів — Кумарадеві, що надавало шлюбові важливого політичного значення і давало можливість Гуптам відігравати певну роль в Індії в цілому. Пізніше це знайшло відображення в тому, що їх син Самудраґупта пишався родоводом по материній лінії і вказував на це в царських написах, ставши царем древньої Індії.
Самудрагупта
Самудрагупта ще більше зміцнив владу династії і розширив територію держави, про що розповідає знаменитий панегірик, висічений на Аллахабадській колоні. Судячи з цих записів, Самудрагупта «брав участь у сотні різноманітних битв», досяг слави як цар-воїн, і «був покритий сотнею ран, нанесених стрілами, списами, бойовими сокирами» і багатьма іншими видами зброї. Він претендував на роль «владики всієї землі» в межах Індостану і прилеглих територій. Панегірист розмежовує усі області цього регіону на чотири категорії. Першу становлять держави, розташовані в центрі, в так званій Ар'яварті. В Північній Індії Самудрагупта «викорінив» владу двох Нагів — нагаса (в районі Падмаваті / Гваліура) і Га-Напаті (район Матхура або Відіш), а також Ачіоті, про що свідчать знахідки монет у районі Ахіччхатри.
Його війська успішно просунулися до держави Кота, в область сучасного Делі. Відносно войовничих кланів Малаві й арджунаянів, Мадре й абхірів, а також в областях Непалу і камарупа (Ассама) гуптський правитель дотримувався іншої політики, називаючи вождів своїми слугами, які зобов'язувалися виконувати його волю, приносити йому всіляку данину і бути відданим. Держави вважалися не частиною Гуптської імперії, а ніби її «сусідами». Зовсім по-іншому склалися відносини в області Дакшінапатхі (Декана), куди здійснювалися походи, можливо, навіть аж до столиці Паллавів м. Канчіпурама, де Самудрагупта захоплював місцевих царів, а потім звільняв їх, даруючи милість. Деякі держави потрапили в залежність на підставі встановлення дипломатичних відносин шляхом утворення посольських місій та шлюбних зв'язків між гуптським царем та дочками вождів, які отримували за це землі. До цієї категорії потрапили «Син неба, шах шахиншах» (імовірно, Кушанський правитель), царі Ланки (Сінхали) і «островів» Південно-Східної Азії та шакамурунда (Західні Кшатрапи).
До 380 року в своє царство він включив більше двадцяти королівств. Історик Артур Вінсент Сміт називав Самудрагупту «індійським Наполеоном». За правління Самудрагупти офіційною релігією в його державі залишався буддизм, доказом цього було спорудження знаменитої буддійської святині — храму Махабодхи у Бодхгаї, на місці, де на Будду Шак'ямуні зійшло просвітлення.Рубель В. А. Історія Середньовічного Сходу, Київ, «Либідь», 2002 ст. 508 За іншими джерелами при Гуптах відбулося відродження аристократичної кшатрійської культури і до буддизму ставилися непривітно, через його зв'язок з попередніми не арійськими правителями Індії.Неру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 1. Прогресс. - С.162
При Самудрагупті виникає культ царя як живого божества і втілення Індри, Варуни, Кубери та Ями, за яким правитель наділявся найкращими чеснотами. Демонструючи свою прихильність до батьків, наказав зобразити їх на золотих монетах. Розумом він перевершує легендарних мудреців давнини, своїми поетичними спробами заслужив титул «царя поетів», не мав собі рівних у грі на музичних інструментах, що було небезпідставно і про що доводять монети із зображення Самудрагупти як музиканта. Все це було покликано виправдати сильну одноосібну владу і підкреслювало ідеологію влади «царя царів».
Чандрагупта ІІ
Наступником Самудрагупти був його син, який зайняв престол у 376 році під іменем Чандрагупти II і царював понад 30 років до 414 року. Він розправився із кушанським царем, що розгромив його старшого брата Рамагупту, одружившись із його дружиною Дхрувадеві. Цю історію довгий час вважали просто романтичною історією, але її достовірність підтвердили знахідки 20 мідних монет Рамагупти із написом «цар царів». Історичною особою є і Дхрувадеві, дружина Чандрагупти II, яка народила наступника престолу Кумарагупту I.
Відомості про Чандрагупту ІІ знайшли на нержавіючій залізній колоні поблизу Кутубмінара на околицях Делі. Напис починається з розповіді про те, як цар розгромив коаліцію своїх супротивників у країні Ванг (Східна Бенгалія), але основними напрямами зовнішньої політики були західний і північно-західний. У цей час було знищено владу Західних Кшатрапів у районах Катхіавара, Гуджарата і Мальви, де намісники гуптського царя почали карбувати срібну монету. Чандрагупта ІІ підкорив і Пенджаб, «переправившись через сім потоків Інду», і переміг вахлаків (Бактрія), встановивши данину. Таким чином, на рубежі IV—V століть склалася велика держава Гуптів, яка простяглась від Аравійського моря до Бенгальської затоки. Чандрагупта ІІ приймає титул «Вікрамадитья» («Сонце доблесті»), наслідуючи легендарного правителя Уджаіна, який успішно боровся з шакамі і заснував так звану еру Вікрама (58 рік до н. е.).
Свій вплив гуптський правитель поширив на південь від гір Віндхем та уклав династичний союз із Вакатаками. Це був час розквіту гуптської культури, про що свідчать перекази, які пов'язують із царським двором життя і діяльність найбільших поетів і вчених, іменованих за традицією «дев'ять дорогоцінностей».
Кумарагупта І
Син Чандрагупти II Кумарагупта I царював із 415 до початку 450-х років. До нас дійшо мало відомостей про його правління. Якщо справедливо Кумарагупту I ототожнюють із Махендром, який згадуються в Пуранах, то можна вважати, що Гупти поширили свій вплив на Калінгі з прилеглими областями (сучасна Орісса, Східна Індія). У Гуджараті та Саураштрі Кумарагупта повалив династію Шарве. Проте, за його правління, для Гуптів були втрачені північно-західні території, про що свідчить відсутність тут монет з ім'ям Кумарагупти I.
У написах Кумарагупта I називається просто махараджою, а не «цар над царями». Це іноді розглядається як свідчення занепаду верховної влади, яка, можливо, пов'язана з іноземною навалою гунів-ефталітів.
Скандагупта
Про діяльність сина Кумарагупти I Скандагупту (455–467) розповідають записи, зроблені ним самим. Він стверджує, що після смерті батька йому вдалося розгромити ворогів і «відновити щастя династії, яке похитнулось». Ймовірно, і отримання влади було для нього пов'язано зі значними труднощами. На відміну від загальної практики Скандагупта не наводить імені своєї матері, що означає, що вона не була головною царицею і це спричинило труднощі при отриманні влади. Крім того, написи і монети свідчать про короткочасне правлінні якогось Гхатоткачі Гупти, очевидно старшого сина Кумарагупти I. Це означає, що Скандагупта не був єдиним претендентом на трон. Скандагупта називає ряд своїх військових перемог, зокрема над чужинцями і варварами-млеччхами. Найважливішим досягненням його було відбиття натиску ефталітів в Гандхарі.
У написі на колоні у Бхітарі панегірист повідомляє: цар «всю землю потряс двома руками, коли зійшовся у битві з гунами». Гунська навала дійсно було зупинена на десятиліття. В цей час держава займала лише територією долини Гангу та мала збіднілу державну скарбницю, що визначається поступовим погіршенням якості монет. Вміст золота в динарах Самудрагупти і Чандрагупти II становив понад 80 %, а при пізніх Гуптах ледь сягав половини.
Останні правителі Про наступників Скандагупти сучасні історики мають лише загальні відомості. При Будхагупті правителі деяких околиць областей прийняли титули махараджів, що свідчить про ослаблення центральної влади. Після смерті цього царя знову почалася виснажлива війна з ефталітами. В кінці 5 століття їх цар Торамана здійснив кілька завойовницьких походів до Індії. Все царювання Чандрагупти III і Бханугупти пройшло в запеклих боях із загарбниками. Зрештою ефталітському царю Тораману і його наступнику Міхіракуле вдалося встановити свою владу над усією Північною Індією. Про спустошливі набіги ефталітів писав пізніше у своїй хроніці «Раджатарангіні» кашмірський історик Кальхана:
Нарасімагупта, що правив у першій половині 6 століття, визнавав верховну владу ефталітів і платив їм данину. Але в кінці свого царювання Нарасімагупта здобув незалежність. Цьому сприяли внутрішні чвари, що почалися в державі кочівників.
Під владою ефталітів залишилися тільки Пенджаб і Гандхара. З цієї важкої війни імперія Гуптів вийшла внутрішньо ослабленою. Після смерті Нарасімхагупти вона швидко розпалася на частини. Його наступники Кумарагупта III і Вішнугупта, ймовірно, мали реальну владу тільки в долині Гангу.