Кукуте́нь-трипі́льська культу́ра, або просто Трипі́льська культу́ра, також ТрипілляВ. Петров. Матеріяльна культура. Пережитки передісторичної матеріяльної культури. Скотарство (200). Хліборобство (200). Ремесло. Оброблення металю (201). Осадництво (201) // Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 200—228. Доступ, культу́ра Кукуте́нь (), культурна спільність Трипі́лля-Кукуте́нь — археологічна культура часів неоліту і раннього енеоліту, українська назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині, а румунська — від назви румунського села Кукутень, де наприкінці XIX ст. були незалежно відкриті перші археологічні знахідки артефактів цієї культури.
Трипільська культура зародилася близько 5400—5300 років до н. е. на теренах румунського Прикарпаття в нижній течії басейну річки Серет і набула найбільшого піднесення та поширення між 4200 та 3200 роками до н. е., коли її представники розселилися на територіях сучасної Правобережної України, Східної Румунії та Молдови, займаючи площу понад 350 тис. км². В цей час поселення трипільців (протоміста) були найбільшими у Європі: кількість мешканців деяких з них перевищувала 15 тис. осіб, а загальна чисельність населення в цей період дослідниками оцінюється від 400 тис. до 2 млн осіб.Стародавнє Трипілля: таємниці та скарби Занепад культури почався бл. 3200 до н. е. через поступові кліматичні перетворення, які спричинили зміну способів господарювання населення і його перехід до кочового скотарства. Остаточно зникла бл. 2700 до н. е.
Україна. Трипільська культура є однією з основних землеробських культур кам'яно-мідної доби (енеоліту) на теренах України. Площа поширення трипільців на нинішніх українських землях становила близько 190 тис. км²; вони займали територію від Карпат до Дніпра, від Полісся до Чорного моря. В Україні перші пам'ятки цієї культури були відкриті чеським археологом Вікентієм Хвойкою у кін. XIX ст. Станом на 2012 рік в нашій країні було виявлено понад 2300 пам'яток трипільців.
Питання походження трипільців до кінця не з'ясоване: більшість археологів схиляється до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, у процесі поширення на нові східні території вбирали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.
Історія дослідження
Територія поширення трипільської культури від часів її відкриття і до сьогодні належала різним державам, що спричинило появу трьох назв — Кукутень у Румунії, культура мальованої кераміки в Галичині і Буковині та трипільської культури на Поділлі, Черкащині та КиївщиніЕнциклопедія Трипільської цивілізації.— Т.1, кн.1. — К., 2004. — С. 21-23..
Перші відомості про архаїчну культуру з мальованою керамікою було отримано і опубліковано львівським археологом Антонієм Шнайдером у 70-х роках XIX ст. за результатами досліджень на території Галицького Поділля, яке входило тоді до складу Австро-Угорської імперії. На її території в Галичині наприкінці XIX ст. зроблені перші стратиграфічні та хронологічні спостереження культури мальованої кераміки.
У Румунії культура отримала назву села Кукутені, біля якого 1884 року румунським фольклористом і етнографом Теодором Бурада були знайдені перші артефакти — фрагменти кераміки та теракотові фігурки. У 1885 групою вчених із Ясс[http://www.ninniradicini.it/kritik/mostra_cucuteni_trypillya.htm Cucuteni-Trypillya Una grande civiltà dell'antica Europa (5000-3000 a.c.)] були здійснені перші розкопки, і того ж року поет Ніколає Белдічану опублікував статтю «Antichitățile de la Cucuteni» (Старожитності Кукутені). Оголошення результатів археологічних робіт відбулося 1889 року на міжнародній конференції в Парижі .
Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893—1894 роках на вулиці Кирилівській, 55, у Києві. Хвойка презентував свої знахідки у серпні 1899 року на XI археологічному з'їзді в Києві. Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 — рік початку розкопок на вулиці Кирилівській у Києві. Восени 1897 року кілька поселень із матеріалами, подібними до київських знахідок, Вікентій Хвойка знайшов в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині — село Трипілля Обухівського району Київської області). У радянських молдавських, російських, українських та інших публікаціях для пам'яток з території України та Молдови поширена назва «Трипільська культура».
З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного культурного комплексу. Зараз часто використовується назва «Кукутень-Трипілля», хоча назви «Кукутень» та «Трипілля» також можуть використовуватися окремо. Використовується також назва «культурно-історична спільність» або «спільність» Трипілля-Кукутень (Кукутень-Трипілля).
Польові дослідження
За даними Тетяни Пассек, найдавніший час знахідки трипільської культури з Подніпров'я з колекцій Державного історичного музею у Москві — 1854 рікПассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // МИА -М. — Л. — Вып. 10. — 1949. — стор. 7. Однак є дані, що в Галичині перші розкопки для поповнення приватної колекції відбулись у 1750 році, а знаменита печера Вертеба з трипільськими старожитностями була випадково відкрита в 1822 роціRook Е., Trela Е. Stanowiska kultury trypolskiej w Bilczu Zlotym w dawmym powiecie Borszcow, w swietlie zbiorow krakowskich // Z archeologij Ukrainy і Jury Ojcowskiej. — Ojcow, 2001. — S.183-206. Дослідження трипільської культури наприкінці XIX століття на землях України, які входили до складу Австро-Угорської імперії, здійснювали А. Шнайдер (Борщівщина, 1870-ті; с. Кошилівці, 1878), А. Кіркор (Більче-Золоте, 1876; с. Козаччина, 1877), Г. Оссовський, В. Деметрикевич (Вертеба, Більче-Золоте), І. Коперницький та В. Пшебиславський (с. Городниця, 1877), Р. Кайндль та Й. Сомбаті (Шипинці) та інші. У працях зазначених археологів знайдені старожитності культури мальованої кераміки було визначено як «домікенські», тим самим вказувалося на їхнє певне місце серед європейських старожитностей. Було зроблено перші стратиграфічні та хронологічні спостереження. Виникла дискусія про інтерпретацію скупчень обпаленої глини як поховальних споруд (Г. Оссовський) або жител (В. Деметрикевич, Р. Кайндль, К. Гадачек). Накопичені під час перших розкопок джерела стали базою для подальших розкопок і досліджень культури мальованої кераміки.
Археологічні дослідження на Поділлі наприкінці XIX — на початку XX століття пов'язані з розвідувальними працями Ю. Й. Сіцінського та створенням археологічної карти Поділля. На мапі, виданій у 1920-х роках, було позначено 30 трипільських пам'яток (усього мапа налічувала близько 2000 пам'яток). 1891 року відомий історик В. Б. Антонович разом із Ч. Зборовським розкопали трипільське поселення біля села Кринички на Поділлі. Було досліджено залишки жител, серед яких виявлено мальовану кераміку, антропоморфні статуетки. 1925—1929 дослідження проводили В. Козловська, М. Макаренко, П. Курінний, М. Рудинський, С. Гамченко, М. Болтенко у складі Трипільської експедиції, організованої Трипільською комісією ВУАК. 1924—1940 дослідження проводила Трипільська експедиція Інституту археології АН УРСР (начальник експедиції — С. Магура, співробітники В. Петров, Н. Кордиш, В. Козловська, К. Коршак, М. Макаревич), до роботи в якій було запрошено Т. Пассек та Ю. Кричевського. Після 1945 р. значні дослідження вели експедиції Інституту археології АН УРСР (Ю. Захарук, М. Макаревич, А. Добровольський, О. Лагодовська, В. Даниленко) та Інституту археології АН СРСР (Т. Пассек, К. Черниш). З 60-х років XX ст. працювали дослідники з Інституту археології АН УРСР — С. Бібіков, В. Збенович, В. Круц, Е. Патокова, Т. Мовша, М. Шмаглій, О. Цвек та ін. Після 1971 р. розпочато вивчення поселень-протоміст трипільської культури — Майданецьке, Тальянки, Доброводи, Веселий Кут та ін. З кінця 60-х років В. Дудкін проводив магнітну зйомку планів поселень, загалом близько 40, у тому числі найбільших — Майданецького (1971—1974) і Тальянок. У XXI ст. над дослідженням трипільської культури працюють співробітники Інституту археології НАН України, багатьох музеїв, університетів: Г. Бузян, Н. Бурдо, М. Відейко, О. Дяченко, О. Корвін-Піотровський, Е. Овчинников, В. Петренко, С. Рижов, В. Рудь, Н. Скакун, М. Сохацький, Т. Ткачук, О. Якубенко та ін. Проводяться міжнародні експедиції за участю археологів із Великої Британії (Дж. Чапман, Б. Гейдарська), Німеччини (Й. Мюллєр, К. Рассманн, Р. Улрау, Р. Хофманн та ін.). Отримано нові геомагнітні плани поселень (2011—2016), відкрито невідомі раніше рештки укріплень, громадських споруд, гончарних горнил.
На початку 2023 року на околиці смт Гусятин, що на Тернопільщині, у лісовому урочищі «Попівський сад» місцеві краєзнавці виявили стародавнє поселення Трипільської культури. За словами директора місцевого краєзнавчого музею Тараса Василика, цього поселення у реєстрі пам'яток археології — не було.Плануємо запросити спеціалістів, які досліджують трипільську культуру, аби вони продовжили дослідження і визначили, до якого саме часу трипільської культури належать ці фрагменти.— зазначив вінНа Тернопільщині виявили стародавнє поселення Трипільської культури. 04.04.2023, 19:04:14.
Генетичні дослідження 2005 року з печери Вертеба на Поділлі (Тернопільська область) О. Нікітіним були отримані перші за історію вивчення трипільської культури зразки для генетичного аналізу. 2010 року було представлено перші результатиA.G.Nikitin et al. (2010) Comprehensive site chronology and ancient Mitochondrial DNA analysis from Verteba cave — a trypillian culture site of eneolithic Ukraine. http://www.iansa.eu/papers/IANSA-2010-01-02-nikitin.pdf. Ще через три роки висновки отримали підтвердження у підсумку порівняльного аналізу філогенетичних витоків неолітичних попередників трипільців у Центральноєвропейському-Балканському регіоні. Було встановлено, що трипільці несли в собі материнські генетичні лінії, характерні для всієї землеробської неолітичної ойкумени, започаткованої ще на території Малої Азії — прабатьківщині європейського сільського господарства. Проте домінують в останках трипільців автохтонні гени донеолітичної людності, яка існувала в районі від Карпатських гір до Північного Причорномор'я ще до приходу туди хліборобівНикитин А. Г. Генетические корни трипольцев: что мы узнали после восьми лет исследований // Stratum plus. — № 2. — 2014. https://www.e-anthropology.com/DownloadFreeFile.aspx?DwID=4921.
Періодизація та хронологія
Хронологія Культура Трипілля-Кукутень, з огляду на тривалий час її існування, значне поширення, широкі зв'язки та ступінь вивченості, займає особливе місце у розробці питань синхронізації, періодизації та хронології більшості пам'яток мідної доби в Україні та за її межами. Нині використовують дві схеми періодизації культури Трипілля-Кукутень, розроблені на підставі стратиграфічних даних, а також типологічного, стилістичного та статистичного аналізу керамічних комплексів багатьох поселень, які було досліджено на території Румунії, Молдови та України. Щодо трипільської культури в Україні дослідники застосовують насамперед періодизацію, розроблену Т. С. Пассек ще у 1930-х роках і вдосконалену в 1949 роціПассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // МИА -М. — Л. — Вып. 10. — 1949., а також вдосконалену Н. Виноградовою у 1982 році. Відповідно до неї виділено три періоди, два з яких поділяються на етапи: ранній (А), середній (В, CI) етап BI, етап BI-II етап BII, етап CI пізній етап CII.