Пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку в Харкові — пам'ятник українському поетові, письменнику, митцю і мислителю Тарасові Григоровичу Шевченку в місті Харкові, один з найкращих зразків монументальної Шевченкіани у світі.

Є одним із символів міста, визначною міською монументальною пам'яткою. Цей монумент вважається одним з найкращих пам'ятників Тарасові Шевченку у світіВизначні пам'ятки Харкова на www.mandria.ua (Мандрія. Відпочинок в Україні).

Загальні дані Розташований в середмісті Харкова — у Саду імені Т. Г. Шевченка, при вході на центральну алею з боку вулиці Сумської. Пам'ятник органічно пов'язаний з оточуючим парковим пейзажем та міським архітектурним ансамблем.

Автори пам'ятника — радянський скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард.

Монумент було урочисто відкрито 24 березня 1935, тобто через 9 місяців після того, як Харків перестав бути столицею УРСР. Також цей період — середина 1930-х — один з трагічних у історії України: Колективізація нищить селянство, країна зазнала Голодомор 1932—1933, згорнуто українізацію, лютували сталінські репресії.

Художній стиль монумента можна визначити як соцреалізм і сталінське бароко, тоді як трактування особистості Тараса Шевченка так само є радянським — як ідейного борця за щастя простого люду, поета-революціонера.

Загальна висота монумента — понад 16 метрів, статуї Тараса Шевченка — 5,5 метрів.

Опис Являє собою багатопланову композицію, кожна з частин якої проглядається поступово, в міру знайомства з монументом, водночас увесь пам'ятник сприймається як єдине гармонійне ціле. Багатоступінчатість монумента була і лишається органічно пов'язана з архітектурою величних споруд Держпрому та Харківського державного університету (зараз Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна), Садом імені Шевченка. Фасад пам'ятника звернутий до центральної магістралі міста — вулиці Сумської.

У плані монумент являє собою своєрідну архітектурну спіраль з 11-метровим тригранним пілоном з фігурою Тараса Шевченка всередині і виступами по колу, що оточують пілон, на яких розмістились 16 динамічних статуй — високохудожніх зразків радянської пропаганди, які за задумом автора проєкту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів — від непокірних, бунтарських образів з творів Т. Г. Шевченка до учасників першої російської революції 1905—1907 та Жовтневої революції 1917, а велично-мажорна група, що складається з робітника-шахтаря, колгоспника, червоноармійця та жінки-робфаківки, є уособленням тодішньої сучасності, тобто «вільної праці та молодості нової України»Чернова М. В. Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Харкові., Харків: «Прапор», 1984.

Домінантою монумента є фігура Кобзаря-Шевченка заввишки 5,5 м, встановлена на високому постаменті з сірого (на момент спорудження яскраво-чорного) лабрадориту. Статуя сповнена динаміки — і в точно знайденому ракурсі злегка схиленої набік голови, і в енергійному жесті правої руки, і взагалі в усій фігурі Шевченка проглядається готовність до дій, цілеспрямованість, внутрішня напруженість, що цілком відповідало радянській трактовці образу Т. Г. Шевченка як поета і митця-революціонера. Скульптура має яскраво виражений силует, легко впізнаваний здалеку, що зближує загальне тло монумента з конструктивізмом, — суворі, укрупнені складки одягу, лаконічність форм, енергійна обробка поверхні великими узагальненими площинами — все це покликано створити могутній образ нескореного борця за права трудящих. До деталізації автор вдається лише, як і слід чекати, у розробці обличчя, що здійснено не лише для досягнення портретної схожості, а й розкриття внутрішнього світу, і знову ж таки, в руслі трактування особистості поета, виявлення твердості і сили духу поета-борця. Саме тому погляд монументального Кобзаря суворий і гнівний, а викарбувані на чолі мислителя зморшки означають гіркоту пережитого-передуманого. Цілісності образу автор досягає проробкою й інших деталей — наприклад, міцно стиснутою в кулак (гнівний жест) рукою.

Фігури, що оточують п'єдестал, — вдвічі менші за статую Шевченка. Вони сприймаються в основному зблизька. За задумом скульптора, здійснювати огляд фігур потрібно в послідовності композиційної спіралі, починаючи від фігури «Катерина» й рухаючись проти годинникової стрілки.

Серед статуй монументального ансамблю, пов'язаних ідейно загальним задумом відображення оспіваної Кобзарем боротьби народу за свою волюХарьков. Архитектура. Памятники. Фотоальбом., К.: «Мистецтво», 1986, можна виділити окремі фігури та композиції: скульптура «Катерина» — статуя кріпачки з немовлям на руках, відома під назвою «Катерина», оспівана Т. Г. Шевченком в однойменній поемі; втілення образу жінки-матері під тягарем самотності і журби; 1-ша композиція («Вмираючий гайдамака. Гайдамака з косою. Той, що рве пута.») — всі три постаті пов'язані як ідейно, так і сюжетно — за загальною прив'язкою композиції до поеми Т. Г. Шевченка «Гайдамаки» про події Коліївщини криється життєствердне переконання в незламності народного духу й віра в його перемогу; скульптура «Зв'язаний запорожець» — одна з найвиразніших статуй, що передає патріотичний, багатогранний характер героя, який втілює народну силу та велич, скорботу і біль; 2-га композиція («Жінка-селянка. Той, хто несе жорно. Солдат-рекрут.») — у образах представників різних прошарків трудового народу втілено ідею страждань українців за царату; 3-тя композиція («Робітник із схиленим прапором. Студент. Робітник з гвинтівкою. Матрос. Червоноармієць.») — статуї 3-ї композиції зображують образи посталого народу соціальних катаклізмів перших десятиліть XX століття.; 4-та композиція («Селянин. Шахтар. Жінка з книгою (Дівчина-рабфаківка).») — фігури цієї останньої групи, за задумом автора, уособлюють вільну працю та молодість України.

Автор монумента досяг пластичної єдності, гармонії, узгодженості всіх його груп і фігур. Їм притаманні класичні пропорції, ретельна продуманість поз та жестів, що виявляють особливості характерів і водночас сприяють розкриттю єдності композиційного задуму. Багатофігурна композиція витримана в епічно спокійному, але піднесеному ритмі. Матеріал статуй — темна бронза на тлі постаменту з відполірованого до дзеркального блиску лабрадориту надає пам'ятнику ще більшої урочистості, виразності й величі.

З історії пам'ятника

Передісторія

Харків відомий як місто, де був встановлений перший в Україні пам'ятник Тарасові Шевченку. Ініціаторами створення першого пам'ятника Шевченкові в Харкові була родина Алчевських. У 1897 Олексій Кирилович Алчевський замовив у Петербурзі відомому академіку, професору Петербурзької Академії мистецтв В. О. Беклемішеву, вихідцю з Харкова, погруддя Кобзаря з білого мармуру. У 1900 бюст встановлено у садибі Алчевських на вулиці Садово-Куликовській, зараз Жон Мироносиць). Здійснено це було нелегально — без дозволу царської влади. У трактовці Беклемішева Т. Г. Шевченко був філософом і борцем, готовим до рішучих активних дій. Біля цього пам'ятника часто збиралась студентська молодь, вихованці недільної школи. Поети-початківці читали тут свої вірші, сповнені віри у світле майбутнє народу. Під час економічної кризи О. К. Алчевський збанкрутів і наклав на себе руки, сім'ї ж довелося терміново позбутися шикарного особняка — садибу продали купцю Шабельському, і коли новий власник хотів було знищити бюст Кобзаря, Алчевські забрали його з собою і ще протягом 20-ти років зберігали в родині.

У 1932 Микола Алчевський, викладач юридичного інституту, передав бюст до Картинної галереї Т. Г. Шевченка і зараз цей експонат знаходиться у Києві у державному музеї поета.

Вже за радянської влади, в липні 1919, на місці пам'ятника Олександрові ІІ встановили тимчасовий гіпсовий бюст Т. Г. Шевченка, виготовлений за проєктом скульптора Бернарда Кратка. Це погруддя скинули з постаменту денікінці, і подальша його доля є невідомою.

Історія спорудження й відкриття творіння Манізера Місто Харків як столиця УРСР (з грудня 1919 до червня 1934) просто обов'язково повинно було мати пам'ятник Тарасові Шевченку. Саме тому 2 червня 1929 Харківська міськрада ухвалила постанову про спорудження такого пам'ятника. У 1930 оголошений перший міжнародний конкурс на спорудження пам'ятника Тарасові Шевченку в Харкові. Таких конкурсів протягом 1930-1933 загалом було три. Взагалі проблематика цих конкурсів у радянській літературі або не висвітлюється взагалі, або виключно однобоко — вже з акцентом на участь у них зрештою переможців Манізера й Лангбарда, однак насправді є доволі цікавою й у дечому навіть трагічною. Організація і проведення конкурсів проєктів і саме́ спорудження пам'ятника Шевченку в Харкові фактично наклалося з такими ж процесами щодо монумента в Каневі, тобто фактично питанням облаштування могили Кобзаря. Про цю «конкуренцію» конкурсів і встановлення двох, безперечно, необхідних монументів, існують протилежно різні точки зору. Так, подеколи стверджуться, що тодішній нарком освіти (1927–1933), провідник українізації Микола Скрипник, репресований у 1933, фактично чинив перепони на шляху встановлення харківського пам'ятника, водночас інші джерела наполягають на тому, що насправді Скрипник обстоював саме облаштування могили Кобзаря, адже ще в 1926 створений Комітет для вирішення цього питання, а монумент на могилі Тараса Шевченка, до речі авторства все того ж Манізера, з'явиться аж одночасно з київським пам'ятником (знову ж таки Манізеровим) у «ювілейний» (125-річчя від народження) 1939-й рік, тоді як творіння Манізера в Харкові постало на 4 роки раніше. Конкурс 1933 року (під час Голодомору і вже за нового наркома освіти В. П. Затонського) був спільним, тобто визначалися одночасно найкращі проєкти пам'ятника і для Харкова, і для Канева. 22 вересня 1933 відкрилась виставка проєктів, на якій було представлено 30 робіт провідних майстрів того часу — Ф. Кричевського, С. Меркурова, М. Манізера, І. Кавалерідзе, А. Петрицького тощо. Якраз ще однією вразливою і суперечливою темою лишається власне визначення переможців конкурсу, тому ще серед найкращих за результатами вересневої виставки фігурував і спільний проєкт українського митця Федора Кричевського та російського скульптора Сергія Меркурова, а вже на додатковому, листопадовому, огляді, де розглядались доопрацьовані проєкти, переможцем було визнано роботу Матвія МанізераЗ історії пам'ятника Т. Шевченкові на Чернечій горі // газ. «Свобода», № 41 за 13 жовтня 2006, стор. 20, 21, 25 // за матеріалами книги Валентини Рубан-Кравченко «Василь Кричевський».