Націона́льний ко́мплекс «Експоце́нтр Украї́ни» (раніше Виставка досягнень народного господарства (ВДНГ) УРСР) — єдина державна виставкова установа України — організатор міжнародних та національних виставок і ярмарків, демонстраційний центр досягнень України в економічній, науковій, виробничій, гуманітарній та інших галузях.

Назви Виставка досягнень народного господарства (ВДНГ) УРСР Виставка передового досвіду УРСР Виставка передового досвіду України Ради Міністрів УРСР Експоцентр України Ради Міністрів України Національний комплекс «Експоцентр України»

Юридичний статус

Знаходиться в юридичному підпорядкуванні Державного управління справами. Діє повністю на самоокупних госпрозрахункових засадах. З державного бюджету не фінансується взагалі.

Розташування

Територія експоцентру безпосередньо межує з територіями Клінічної лікарні «Феофанія», Інституту бджільництва ім. П. І. Прокоповича, Національним музеєм бджільництва України.

Поруч розташовані Київський іподром, льодовий стадіон. Недалеко — Головна астрономічна обсерваторія НАН України Національної академії наук України, Національний музей народної архітектури та побуту України, Садово-парковий комплекс НАН України «Феофанія», Всеукраїнський центр радіохірургії.

Поруч з Експоцентром розташована станція «Виставковий центр» Київського метрополітену.

Інфраструктура

Комплекс Експоцентру включає 180 будинків і споруд, 20 з яких мають статус пам'яток архітектури та містобудування місцевого значення України — це вхідні пропілеї, головний павільйон та павільйони № 2-10 навколо центральної площі, будівлі ресторанів «Весна» та «Літо», оранжерея, 2 кіоски, 4 фонтани та водонапірна башта.

Загальна площа території Національного комплексу «Експоцентру України» становить 286,3 га, з них: понад 48 га — забудовані землі, 171 га — садово- та лісопаркова зони, 3,5 га — ставки і озера. Закрита виставкова експозиційна площа — 18 тис. м², експозиційна відкрита площа — 21 тис. м², площа демонстраційних майданчиків, конкурних полів — 30 тис. м².

За наявною площею, київський експоцентр посідає 5 місце у світі серед найбільших виставкових центрів планети після Московського, Ганноверського, Міланського та Франкфуртського. За площею лісопаркової зони він є найзеленішим експоцентром у світі.

Територія Експоцентру України географічно розташована у заповідному Голосіївському лісі на південному заході Києва за адресою: проспект Академіка Глушкова, 1.

Щорічно виставкові заходи Експоцентру відвідують близько 2 мільйонів осіб.

На виставкових площах Експоцентру України щороку проводиться близько 100 виставкових заходів, з яких половина — міжнародні та національні спеціалізовані виставки, решта — виставково-презентаційні, ділові, корпоративні, спортивні, святкові заходи. У виставках Експоцентру щорічно беруть участь експоненти з 25 країн світу. Самостійно Експоцентр України щороку організовує 22 спеціалізовані виставки, з яких 10 — міжнародні.

Історія місцевості У XVI столітті ця місцевість належала Києво-Печерському монастирю. А пізніше стала особистою власністю київських митрополитів: спочатку — Петра Могили, згодом Сильвестра Косова.

Наприкінці XVIII століття територія Феофанії вже належала Софіївському чоловічому монастирю.

Після указу імператриці Катерини II з 1786 і до 1802 років ця місцевість перебувала у власності державної скарбниці, а відтак була власністю настоятеля Михайлівського Золотоверхого монастиря Феофана (Шиянова) — Київського вікарія і помічника митрополита. Саме Феофан — перший Київський вікарний єпископ зводить тут заміську резиденцію дачного типу для настоятелів Михайлівського Золотоверхого монастиря, перетворюючи з 1803 року територію на пустинь, названу ім'ям її засновника — Феофана. Майже 28 років (1807—1835 рр.) резиденція стояла пустою. До 1920 року — це власність Лаври, пасічний хутір, який у 1934 році закрили і пустинь взагалі перестала існувати.

Лісові насадження цієї місцевості були передані в підпорядкування Київського сільськогосподарського інституту, що сприяло їх збереженню до 1950-х років.

На місці головного входу до Експоцентру декілька століть існувало невелике село () Красний Трактир, приблизно з 20-ти дворів, яке виконувало роль поштової станції з кінськими стайнями (з кузнею для виготовлення та прибивання підков), подорожнього готелю з корчмою, які обслуговували подорожуючих та візників, що прямували в напрямку Києва, або Василькова стародавнім Білоцерківським шляхом: Одеса — Київ — Москва — Санкт-Петербург.

Для виставкового центру були побудовані дволанкові автобусні поїзди марки «Київ». Перший зразок такого автопоїзда був виготовлений у липні 1957 року до відкриття виставки. Автопоїзди «Київ» були розраховані на 42 пасажири: 18 у тягачі та 24 у причепі. Періодично, проходячи капітальні ремонти, автопоїзди відпрацювали до кінця 1988 року.

Історія виставки

Ідейним натхненником створення виставкового центру був Перший секретар ЦК Компартії України Микита Сергійович Хрущов. Він особисто робив доповідь керівнику СРСР Йосипу Сталіну відносно проєкту, в якому домінуючим елементом мав стати найвищий та найбільший в Україні та Європі пам'ятник керманичу Радянського Союзу.

У 1949 прийнято Постанову Ради Міністрів СРСР про спорудження в Києві Республіканської сільськогосподарської виставки. Використана велика територія Голосіївського лісу та приміського села Червоний шинок. Будівництво розпочалося 1952 й тривало 6 років.

Центр збудовано за проєктом архітекторів Бориса Жежеріна, Віталія Орєхова, І. Мезенцева, Анатолія Станіславського, Д. Баталова, інженера С. Малкіна у вигляді комплексу павільйонів, споруд, відкритих майданчиків для показу експонатів, будівель культурно-побутового призначення та місць відпочинку.

Офіційне відкриття виставки відбулося 6 липня 1958 року. Червону стрічку особисто перерізав Микола Підгорний — перший секретар Центрального Комітету Компартії України.

Напередодні відкриття вона перейменована у Виставку передових досягнень народного господарства УРСР. За час існування її назва неодноразово змінювалася. Після набуття Україною незалежності, отримала назву: Національний комплекс «Експоцентр України».

За час існування Виставки, її відвідали всесвітньо відомі постаті: генерал Де Голль, Йосип Броз Тіто, Маргарет Тетчер та інші.

Експонат синього кита

Самка синього кита була у довжину 26 метрів та важила 140 тонн. Її добули в Антарктиці, а до відправлення в Київ скелет зберігали у Севастополі у спеціально виритому котловані. Його відправили на залізничній платформі з відкритими бортами.

Після приїзду скелет помістили у павільйон № 11 під назвою «Багатства моря». Тут була чимала експозиція, що розповідала про першу українську експедицію до Атлантики. Можна було побачити десятиметрову діораму про підводний світ океану, дізнатися цікавинки про морську флору й фауну, побачити муляжі пінгвінів та інших птахів. У павільйоні також були представлені моделі риболовецьких суден і вироби з дарів моря — консерви, ліки, парфуми.

У 1970-х скелет вирішили винести назовні та встановити перед входом до павільйону, в якому мала змінитися експозиція. Змінився й муляж кита — його обернули руберойдом, і вже на вулиці його могли побачити всі охочі аж до початку 90-х років. У ті буремні роки експонати могли щезнути, а потім вигулькнути у несподіваному місці. Так пропав і синій кит.

60-річний ювілей

6 липня 2018 року виповнилося 60 років з дня відкриття виставкового центру. З нагоди ювілею відбулися урочисті заходи. Колектив експоцентру привітав керівник Державного управління справами Іван Куцик.

Архітектурні особливості Центральна площа експоцентру є єдиним архітектурно-палацовим комплексом в Україні та Європі, де представлено усі традиційні архітектурні ордери (доричний, іонічний, коринфський, тосканський, композитний. Всі основні павільйони визнані пам'ятками архітектури національного значення й офіційно внесені Урядом та Міністерством культури і мистецтв України до реєстру нерухомих пам'яток України.

Головний павільйон

Головний павільйон є центральною домінантною архітектурною спорудою Експоцентру. Його архітектором був Борис Жежерін, втор будівлі Центрального Комітету Компартії України (наразі приміщення Адміністрації Президента України) та знаменитого палацу-санаторію «Конча-Заспа».

Павільйон побудований у стилі «урочистий сталінський комуністично-радянський монументалістський ампір із давньовавилонською стилізацією». Він являє собою монументалістський палац, дугоподібний фасад якого складається з 18 великих іонічних колон, увінчаних викружним портиком та Антаблементом з гербом УРСР на просторому 11-ти метровому порталі. Задня частина палацу складається з 8 могутніх іонічних колон. Немов величезна корона, приміщення увінчує могутня ротонда з 24 іонічних колон (за кількістю областей України на той час), на кожній з яких розташована радянська символіка Української РСР. На ротонді розташовано металевий 25-метровий шпиль, на оздоблення якого пішло декілька кілограмів сусального золота.

Основні елементи величного палацу з позолоченним шпилем нагадують подібний на головному павільйоні ВДНГ у Москві, який побудований у 1954 році.

У свою чергу, ідея позолоченного шпилю запозичена з ідентичних у Головному адміралтействі та Петропавлівської фортеці Санкт-Петербургу, споруджених у XVIII—XIX століттях, що мало наочно стверджувати могутність, вічність та спадкоємність Російської імперії, а також радянсько-комуністичної імперії — Радянського Союзу.

Висота головного павільйону експоцентру сягає 75-ти метрів. Він вважається наймонументальнішою цивільною спорудою ротондного типу в Києві, усій державі та Європі і є пам'яткою архітектури радянсько-комуністичного періоду.

16 листопада 2021 року Кабінет Міністрів України присвоїв головному павільйону та головному входу Експоцентру категорію пам'ятки національного значенняКабмін присвоїв комплексу «Експоцентр України» категорію пам'ятки національного значення /Інтерфакс-Україна, 16.03.2021/.

Павільйони У радянський час виставка поділялася на три основні розділи постійних експозицій: промисловість, будівництво, транспорт (14 павільйонів: № 3 «Металургія» (арх. М. Гречина, Є. Міхневич), № 5 «Електрифікація» (арх. І. Мєзенцев, М. Губов), № 7 «Машинобудування та приладобудування» (арх. І. Мєзенцев, Н. Савченко, М. Губов, інж. І. Куц), № 9 «Міжгалузеві виставки» (1974), № 11 «Багатства моря» (1963; добудова 1977), № 13 «Вугільна промисловість» (1967), № 15 «Геологія» (1974), № 17 «Будівництво» (1958; арх. Г. Кислий, М. Губов, інж. І. Куц), № 19 «Товари народного споживання» (1974), № 21 «Хімічна промисловість» (1958), № 27 «Автотранспорт» (1958; добудований 1977), № 26 «Протипожежний захист» (1976), № 31 «Авіація» (1969)) сільське господарство (14 павільйонів: № 2 «Тваринництво» (арх. М. Катернога, Я. Ковбаса, М. Гончар), № 4 «Сільгоспнаука та землеробство» (арх. К. Джанашія), № 6 «Технічні культури» (арх. Д. Бойченко, В. Сороколіт), № 8 «Городництво, садівництво та виноробство» (арх. Д. Баталов, В. Гнєздилов), № 10 «Зернові та олійні культури» (арх. В. Єлізаров, І. Ланько), № 12 «Механізація та електрифікація сільського господарства» (1970, арх. Ю. Непомнящий, інж. В. Третяк), № 14 «Конярство» (1958), № 20 «Велика рогата худоба» та «Свинарство» (1958), № 24 «Кролівництво» (1958), № 26 «Вівчарство» (1958), № 173 «Птахівництво» (1958), № 28 «Квітництво та озеленення» (1958), № 29 «Гідрометеорологія та контроль навколишнього середовища» (1958), «Теплично-парниковий комбінат» (1958)) наука і культура (5 павільйонів: № 16 «Народні художні промисли» (до 1974 — «Велика рогата худоба»), 1958), № 18 «Наочна агітація» (до 1974 — «Свинарство»), 1958) та «Профтехосвіта», № 22 «Народна освіта» (до 1974 — бібліотека-читальня), 1958), № 23 «Наука» НАН України (1958)).