Владивосток

Владивосто́к (, китайська назва Хайшеньвей (; 冰雪黑龙江 圣诞异国游. 天津广播网. 2011年11月21日 [2011年11月21日]. （原始内容 存档于2017年9月10日） китайська мова (материкового Китаю)) — місто та порт на Далекому Сході Росії; фінансовий, політичний, культурний і економічний центр регіону; адміністративний центр Приморського краю та Розташований на півострові Муравйова-Амурського й островах у затоці Петра Великого Японського моря.

Є кінцевою точкою Транссибірської магістралі. Один із найбільших морських портів Далекосхідного басейну. Головна база Тихоокеанського флоту Росії. Найбільший науково-освітній центр далекосхідного регіону зі своїм Далекосхідним федеральним університетом і .

Заснований як військовий пост Владивосток (від.  — володіти сходом) у 1860 році; у 1880 році набув статус міста. З 1888 року — адміністративний центр Приморської області, з 1938 року — Приморського краю.

З 12 жовтня 2015 року — вільний порт (портова зона, що користується особливими режимами митного, податкового, інвестиційного та суміжного регулювання).

Населення — 606 653 особи (2016 рік). Владивосток — одне з головних міст Зеленого Клину, регіону розселення українців на Далекому Сході.

Назва

Українська назва Владивосток походить від співзвучної російської, що в свою чергу є складеним словом від владеть () і восток (). Тобто, «володіти сходом».

У китайській традиції уживається назва Хайшеньвей — , що означає «затока трепанга».

Географія

Владивостоцький міський округ займає територію півострова Муравйова-Амурського до селища Трудове включно, півострів Піщаний, близько 50 островів затоки Петра Великого (серед яких тільки 6 мають площу понад одного км²: Руський, Попова, Рейнеке, Рікорда, Шкота, Олени). Він протягнувся на відстань близько 30 км з півдня на північ і майже 10 км із заходу на схід (без півострова Піщаний), омивається водами Амурської і Уссурійської заток, що входять в акваторію затоки Петра Великого Японського моря. До складу міського округу входить безпосередньо місто Владивосток, селища Трудове, острів Руський, острів Попова, острів Рейнеке і село Берегове.

За даними державного земельного кадастру на 1 січня 2005, загальна площа земель у межах Владивостоцького міського округу становить 56154 га. Частина міста, розташована на півострові Муравйова-Амурського, включаючи селище Трудове, має площу 35044 га, а розташована на півострові Піщаний (з прилеглою територією), має площу 7525 га. Острів Руський, найбільший з островів, що входять в міський округ, має площу 9764 га. Площа решти островів в цілому становить 2915 га.

Бухта Золотий Ріг, по обох берегах якої розташовується Владивосток, є зручним місцем стоянки суден. Тут також розташовуються торговий і рибний порти, судноремонтні підприємства. Проте вона розділяє місто на дві частини, утруднюючи транспортне сполучення. Вперше ідея будівництва моста через Золотий Ріг була озвучена ще в XIX столітті. 25 серпня 2008 року будівництво мосту було почате, розрахунковий термін будівництва— 39 місяців.

Річкова мережа малорозвинена, представлена в основному невеликими річками і струмками. Найбільші серед них: Об'яснення, Перша річка, Друга річка, Седанка, Багата;— всі течуть зі сходу на захід і, окрім річки Об'яснення, впадають в Амурську затоку. На річках Седанка і Багата є водосховища.

Найвища точка історичної частини міста — сопка Орлине Гніздо заввишки 199 м над рівнем моря (за іншими джерелами 214 м). На території міста найвищою точкою є сопка Холодильник — 257 м. У передмісті є і вищі сопки. Найвища з них — гора Варгина заввишки 458 м. На цій сопці розташований найбільший форт Владивостоцької фортеці — Форт № 2 Імператора Петра Великого.

Владивосток розташований на тій же широті, що і Сухумі, Алма-Ата, Сочі, Грозний, Марсель, Бостон, Торонто, Тоскана, Піза, Ніцца, Флоренція і лише на кілька градусів північніше чим Нью-Йорк і Чикаго.

Відстань до Москви по прямій (точніше, по дузі над поверхнею Землі) становить 6430 кілометра, по залізниці 9288 кілометрів. Відстань до інших міст по прямій: Бангкок — 5600 км, Сан-Франциско — 8400 км, Сеул — 750 км, Токіо — 1050 км.

Клімат Клімат Владивостока помірний, мусонний. Зима суха і холодна з ясною погодою. Весна тривала, прохолодна, з частими коливаннями температури. Літо тепле і вологе, на літні місяці припадає максимум кількості опадів. Осінь в місті як правило тепла, суха, з ясною погодою.

Середньорічна температура повітря в місті +4,2 °C. Найтепліший місяць — серпень, з температурою +19,6 °C, найхолодніший — січень −12,6 °C. Абсолютний максимум температури +34,1 °C був зареєстрований 21 серпня 1921 і в липні 1939, мінімум −31,4 °C реєструвався 10 січня 1931.

Середній річний рівень опадів становить 826 мм. Рекордний максимум опадів за добу 243,5 мм припав на 13 липня 1990 (тайфун «Робін»). Абсолютний максимум опадів за місяць, 405 мм, був зареєстрований в липні 2005.

Історія

Стародавня історія У давнину територія сучасного Владивостока входила до складу держави Бохай (698—926 роки), починаючи з X століття належала киданям, а потім чжурчженям. На початку XIII століття на території сучасного Примор'я існувало кілька міст чжурчженьської держави Східне Ця. Усі вони були зруйновані монголами в результаті нападу 1233 року, після чого територія занепала. Пізніше через суперечки між маньчжурами і ханьцями південне Примор'я стало безлюдним й практично не згадувалося аж до XIX століття.

Нерчинський договір 1689 року закріплював територію, займану тепер усім Приморським краєм, за Китаєм. Територія відійшла до Росії лише після підписання в 1858 році Айгунського договору.

XIX століття

Затока Петра Великого, на узбережжі якої розташований Владивосток, стала відомою в Європі тільки в 1852 році завдяки членам екіпажу французького китобійного судна, що випадково зробило зимівлю в бухті Посьєт. За деякими відомостями, ці ж китобої в 1851 році відвідали і бухту Золотий Ріг.

У 1856 англійське судно «Вінчестер» зі складу англо-французької ескадри, що шукала російську ескадру під час Кримської війни, відвідало бухту Золотий Ріг. Англійці назвали її Порт Мей.

У 1859 році генерал-губернатор Східного Сибіру Микола Миколайович Муравйов-Амурський, обходячи на кораблі береги затоки Петра Великого, звернув особливу увагу на добре укриту бухту. Вона нагадувала бухту Золотий Ріг в Константинополі, і генерал-губернатор запропонував назвати її так само, а на берегах бухти наказав заснувати військовий пост, який він же найменував Владивостоком.

20 червня (2 липня за новим стилем) 1860 року військовий транспорт «Манджур» під командуванням капітан-лейтенанта Олексія Карловича Шефнера заснував військовий пост, який тепер уже офіційно отримав назву Владивосток. У вахтовому журналі «Манджура» про цю подію був зроблений наступний запис: «Цього числа відправлено на берег — один обер-офіцер, 2 унтер-офіцери і 37 чоловік рядових 4-го лінійного батальйону для заняття поста». Солдати і матроси під командуванням прапорщика Комарова приступили до споруди посту.

Через місяць після першої висадки на берег в бухту Золотий Ріг прийшов гвинтовий корвет «Грідень» під командуванням капітан-лейтенанта Р. Х. Егершельда. Корвету було поставлено завдання нести охорону поста Владивосток і забезпечувати гарнізон необхідними запасами.

Одним із засновників міста був українець з походження Євген Бурачок, начальник військової стійки Владивосток у 1861-1863 роках, під безпосереднім керівництвом якого розпочалася активна цивільна забудова майбутнього міста.

У 1862 році військовий пост був перейменований в порт, а для збільшення обсягів зовнішньої торгівлі йому був наданий статус порто-франко (вільного порту).

Перша дитина народилася у Владивостоку у вересні 1863 року.

У 1871 році до Владивостока була переведена (з Ніколаєвська-на-Амурі) головна база Сибірської військової флотилії, резиденція військового губернатора і інші морські установи. Того ж року підводний телеграфний кабель зв'язав Владивосток з Шанхаєм і Нагасакі.

Постійна пароплавна лінія пов'язала Владивосток з Санкт-Петербургом і Одесою в 1879. Цією лінією відбувалося переселення українських селян з України на південь Далекого Сходу. У Владивостоці розташовувалося Переселенське управління та тимчасовий табір для переселенців, звідки вони вже валками вирушали до призначених їм місць, головно на терені Приморщини. За період 1883-1901 років через Владивосток перейшло 55 208 морських переселенців, серед яких не менше 75-80 % становили українці.

У 1880 році Владивосток (півострів Муравйова-Амурського і Руський острів) був виділений в особливе «військове губернаторство» і отримав статус міста.

16 березня 1883 року Олександр III затвердив перший герб міста.

У 1888 році Владивосток став центром Приморської області.

У травні 1891 року Владивосток відвідав цесаревич Микола, спадкоємець російської корони. Він повертався з подорожі країнами Сходу, і першим російським містом при його поверненні став Владивосток. Під час свого візиту Цесаревич заклав залізницю з кам'яним вокзалом, сухий док для ремонту кораблів і пам'ятник адміралові Невельському.

У 1893 році відкрився залізничний рух між Владивостоком і Никольськом (Уссурійськ), в 1897 році була побудована залізниця Хабаровськ — Владивосток, а в 1903 році відкрилося пряме залізничне сполучення з Москвою по Транссибірській магістралі.

У 1890-х роках Владивосток поступово перетворювався на місце зосередження російської культури на Далекому Сході. Владивосток був організаційним центром експедицій російських мандрівників і учених М. М. Пржевальського, C. О. Макарова, В. К. Арсеньєва, В. Л. Комарова (згодом президента Академії наук СРСР) і інших. 1899 року у Владивостоку відкритий Східний інститут.

Початок ХХ століття

На початку ХХ століття (до 1922 року) Владивосток — один із центрів українського національного руху на Зеленому Клині. У грудні 1893 при місцевому Товаристві народних читань було створено перший український хор.

Початок організованого українського національно-культурного життя у Владивостоці пов'язаний з гастролями тут на межі ХІХ-ХХ ст.ст. (від 1898) першої української театральної трупи К. Мирославського та І. Яворського, які дали поштовх створенню та діяльності місцевих українських аматорських труп (гурток моряків, який організував офіцер Поль тощо).

Першою легальною українською організацією на Зеленому Клині стала Владивостоцька студентська Українська Громада (1907—1909), що була створена студентами-українцями місцевого Орієнтального інституту. Після її заборони 1909 урядом у Владивостоці при місцевому Народному Домі існував напівлегальний Український гурток (1909—1917). Зусиллями цих організацій 1909 у Владивостоці було закладено традицію щорічного проведення Шевченківських свят.

1909 року Й. Переверзєв-Розсуда зробив спробу видати місцеву газети «Понедельник» з українським відділом «Понеділок». Неодноразові спроби закласти у Владивостоці легальний Український клуб зустрічали незмінний спротив влади. У 1916 було зроблено спробу легалізувати українську громадську діяльність, створивши Владивостоцьке українське благодійне зібрання, однак його реєстрація також не була дозволена владою.

Період національно-визвольних змагань

Детальніше: Український далекосхідний рух

Після більшовицького заколоту в Росії 1917 в місті неодноразово мінялися уряди, висаджувалися військові десанти японських, британських, французьких і американських експедицій. У 1921—1922 — столиця незалежної Республіки Приамур'я.

З періодом після повалення царату в Росії пов'язане значне піднесення національної активності українців Владивостока. Вже 26 березня 1917 було створено Владивостоцьку Українську Громаду, яка в серпні того ж року мала понад 3 тисяч членів. Її заходами влітку 1917 розпочинається українізація військ місцевої залоги, де українці становили до 2/3 особового складу (було створено 9 українських сотень). У серпні 1917 в місті створюються владивостоцькі організації УСДРП та УПСР, що мали відповідно близько 200 та близько 150 членів.