Володи́мир Стафіня́к (; 19 вересня 1884, Фрайштадт, нині у складі м. Карвіна Мораво-Сілезького краю, Чехія — невідомо) — український військовий діяч, кадровий офіцер цісарсько-королівського війська, сотник Українських січових стрільців (УСС), отаман Української галицької армії (УГА) та Червоної Української Галицької армії (ЧУГА).
Як поручник австро-угорського війська, в 1915 році був направлений у Легіон УСС, де недовгий час обіймав посаду коменданта вишколу УСС, а в 1917–1918 роках — коменданта сотні. Під час польсько-української війни 1918–1919 років служив в УГА, командував IX-ю Белзькою бригадою, а згодом очолював вишкіл УГА. У 1920 році перебував у складі ЧУГА.
Після виступу 2-ї та 3-ї бригад проти більшовиків у квітні 1920 року був скерований до Казані, де служив у галицьких стрілецьких сотнях окремого галицького полку Червоної армії. Влітку 1920 року перебував у Тернополі, який тоді контролювали більшовики, де виконував обов’язки коменданта галицького куреня. Після визвольних змагань повернувся в Галичину, де продовжував надавати фінансову підтримку українським фундаціям.
Життєпис
Походження Народився 19 вересня 1884 року в місті Фрайштадт Мораво-Сілезького краю в Чехії, де був охрещений 1 жовтня того ж року. Походив із римо-католицької родини державного службовця. Батько — Антон (Антін) Стафіняк, цісарсько-королівський ад’юнкт податкового відомства (k. k. Steueramts-adjunct), мати — Йоганна Стафіняк (до шлюбу Штайнер). Антін Стафіняк (1849—14 грудня 1929) був уродженцем Лемківщини та багаторічним службовцем австрійської податкової адміністрації в Моравській Остраві. Попри проживання поза межами Галичини, він зберігав тісні зв’язки з українським національним середовищем, був членом-засновником і почесним членом читальні «Просвіти» в Моравській Остраві, матеріально підтримував українські культурно-освітні установи та виховував своїх вісьмох дітей у національному дусі, скеровуючи їх на навчання до Галичини. Сучасники відзначали його активну громадську діяльність, жертовну підтримку українських організацій, а також допомогу українським переселенцям і біженцям у роки Першої світової війни .
Кар'єра кадрового військовика У 1904 році Володимир Стафіняк завершив військове навчання у Кракові та був випущений до збройних сил. У межах офіційного випуску з військових інституцій його було розподілено до структури єгерських військ австро-угорської армії. Після закінчення навчання Стафіняку присвоїли військове звання кадета — заступника офіцера (Kadett-Offiziersstellvertreter). Одночасно з цим призначенням його направили для проходження подальшої служби до 30-го батальйону польових єгерів (FJB 30) .
У листопаді 1905 року в межах масових осінніх підвищень в австро-угорській армії Володимиру Стафіняку було присвоєно чергове військове звання підпоручника. На момент цього призначення він проходив службу в 30-му батальйоні польових єгерів. У липні 1911 року лейтенант Володимир Стафіняк, який на той час був приписаний до 30-го батальйону польових єгерів, залучався до військово-педагогічної діяльності у Кадетській школі піхоти у Кракові. Згідно з офіційним розпорядженням від 30 липня 1911 року, опублікованим у межах ротації викладацького складу, його було переведено з цього навчального закладу для подальшого проходження служби.
Станом на осінь 1911 року мав військове звання обер-лейтенанта цісарсько-королівського війська та проходив службу в 30-му батальйоні польових єгерів (Feldjägerbataillon Nr. 30). Його офіційне призначення на цей чин відбулося найвищим розпорядженням від 1 листопада 1911 року. 5 вересня 1913 року був переведений на службу в 56-й піхотний полк.
У квітні 1913 року Володимир Стафіняк долучився до громадської збірки «на потреби України», організованої через Крайовий союз кредитовий у Львові. Згідно з опублікованим у газеті «Діло» списком жертводавців, він переказав 2 корони разом із низкою інших доброчинців. У вересні 1913 року за станом здоров'я як військовослужбовець 56-го піхотного полку був визнаний інвалідом, а також повністю непридатним до несення подальшої військової служби зі зброєю у складі ландштурму (ополчення). У зв'язку з цим з 1 жовтня 1913 року його офіційно перевели у стан спокою (у відставку) із залишенням у розпорядженні командування 1-го армійського корпусу. На момент виходу у відставку офіційним місцем його проживання та військово-мобілізаційного обліку значився населений пункт Радваніц у Сілезії .
Участь в українському підпіллі Під час російської окупації Галичини в роки Першої світової війни Володимир Стафіняк був причетний до діяльності українського підпілля у Львові, яке підтримувало зв’язки з Союзом визволення України та діяло у взаємодії з Головною українською радою у Відні. У грудні 1914 року він належав до кола представників львівських підпільних осередків, що координували українську діяльність в умовах російської адміністрації.
20 грудня 1914 року Стафіняк взяв участь у нараді представників львівських підпільних груп, яка відбулася на квартирі П. Войнаровського за участю М. Курцеби, священника Івана Соболя, В. Скокуна та Володимира Дорошенка. Учасники обговорювали подальшу тактику українського руху в окупованій Галичині та необхідність отримання чітких політичних директив від керівництва у Відні. На нараді було ухвалено рішення відрядити Миколу Залізняка і Дмитра Донцова до Відня для зустрічі з Костем Левицьким та представниками Головної української ради, аби з’ясувати позицію щодо ставлення до російської адміністрації, православної політики окупаційної влади та перспектив подальшої української діяльності. До отримання вказівок учасники групи, серед яких і Стафіняк, вирішили дотримуватися вичікувальної позиції, аналізуючи дії російської влади в Галичині.
В УСС Володимир Стафіняк був приділений до Легіону Українських січових стрільців як поручник австрійської армії у липні 1915-му. Спершу перебував у Коші Легіону, а згодом тимчасово обіймав пост команданта Вишколу УСС. У жовтні 1915 року Володимир Стафіняк брав участь у прийомі присяги новобранців 1-го полку Українських Січових Стрільців (УСС). Подія відбулася на січовому полі за кладовищем поблизу села Гнильче (нині — Тернопільська область). У другій половині дня 26 жовтня сотник УСС Стафіняк на буланому коні прибув на місце шикування трьох сотень та чети новобранців, де офіційно відібрав рапорти (звідомлення). Після цього він звернувся до чети стрілецьких новобранців і зачитав слова військової присяги, які новобранці покроково повторювали за ним.
У квітні 1917 року сотник УСС Володимир Стафіняк долучився до збору коштів на фонд інвалідів Українських січових стрільців. Згідно з опублікованою в газеті «Діло» інформацією про надходження на «фонд їнвалїдів У. С. С.», сотник Стафіняк пожертвував 22 корони, які були внесені серед інших доброчинних складок і згодом покладені на рахунок Земельного банку гіпотечного. 16 червня 1917 року Володимир Стафіняк разом із хорунжим Грицем Голинським привів до Гуцульської сотні підкріплення у складі 45 стрільців, перед відправленням підрозділу з Угорщини на фронт під Конюхи. Протягом 1917–1918 був командантом сотні УСС.
В УГА
Один із небагатьох безпосередніх документальних слідів діяльності Володимира Стафіняка в період Листопадового чину міститься у щоденнику Івана Боберського. У записі від 16 листопада 1918 року, зробленому під час українсько-польських боїв за Львів, Боберський згадував Стафіняка серед референтів Державного секретаріату військових справ ЗУНР: «Двох референтів чекає на ліпший час, це Стафіняк до демобілізації і Чапельський до залізниць». В листопаді 1918 року В. Стафіняк був пов’язаний із підготовкою або виконанням функцій, пов’язаних із питаннями демобілізації, однак у листопаді 1918 року через активні бойові дії у Львові відповідний напрям діяльності ще не набув практичного значення.
У грудні 1918 року Володимир Стафіняк увійшов до числа командирів українських військових формувань, які стали основою бойової групи «Північ» Галицької армії. Після прибуття до Жовкви полковника Віктора Курмановича, якому Державний секретар військових справ Дмитро Вітовський та командувач Галицької армії Михайло Омелянович-Павленко доручили організацію оборони північного крила польсько-українського фронту, військові відділи Стафіняка були включені до процесу консолідації українських сил. У ході мобілізаційних і організаційних заходів Курманович об’єднав низку місцевих військових груп, серед яких були формування Івана Жлея, Осипа Перфецького, Юліана Головінського, Богуслава Шашкевича, Мирона Шлемкевича, Володимира Стафіняка та інших. На їхній основі було створено бойову групу «Північ» із центром у Сокалі, яка мала забезпечити укріплення українських позицій на північному напрямку фронту. Під час реорганізації Галицької армії у січні 1919 року, коли група «Північ» стала ядром І-го Галицького корпусу, Стафіняк очолив частини 9-ї Угнівської (згодом Белзької) бригади. З’єднання входило до структури корпусу поряд із Сокальською, Равською та Янівською бригадами і діяло на північному секторі польсько-українського фронту.
Як командир 9-ї бригади УГА, Стафіняк очолив з’єднання, що займало фронтовий відтинок від Белза до Угнова та виконувало завдання із стримування польського наступу на північному секторі фронту. До складу бригади входили два основні стрілецькі курені — угнівський під командуванням поручника Івана Пушкаря та Гуцульський курінь, сформований у Коломиї, яким спочатку командував поручник Петро Шлемкевич, а згодом четар Степан Васкань. Після загибелі Васканя в бою 21 січня 1919 року командування куренем перебрав Мирон Заворотнюк. Згодом бригаду поповнив равський курінь поручника Августина Бабія. Окрім стрілецьких підрозділів, до її структури належали кінна, технічна та жандармська сотні, відділ постачання, а також польовий шпиталь у Кристинополі на 60 ліжок. Важливу роль у бойовій спроможності з’єднання відігравав 9-й гарматний полк сотника Біркенава, оснащений чотирма батареями по чотири гармати, що займав позиції під Кристинополем. Загальна чисельність бригади становила близько 1600 багнетів, 14 скорострілів і 16 гармат. У березні 1919 року Стафіняка на посаді командира бригади змінив отаман Богуслав Шашкевич.
Під час Чортківської офензиви Володимир Стафіняк отримав чергове старшинське звання. Відповідно до наказу Військам Начальної Команди Галицької Армії (НКГА) ч. 29, виданого 18 червня 1919 року в Чорткові, постановою Диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича від 18 червня 1919 року (ч. 81, през.) сотника Володимира Стафіняка було іменовано отаманом Галицької Армії.Наказ було підписано Начальним Вождем УГА, генерал-поручником Олександром Грековим та Начальником Штабу Армії підполковником Тенровою. Засвідчив копію хорунжий УГА Петро Микита.
По-особливому Стафіняк відзначився як один з командувачів артилерії УГА влітку 1919-го, де відбувалися бої 11-го гарматного полку УГА проти більшовиків під Жмеринкою. Тоді полк, де він був командиром батальйону, підтримував наступальну операцію 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, якою командував полковник Олександр Удовиченко. У ході бою помітну роль відігравав комбат Володимир Стафіняк. За спогадами одного зі старшин полку, четаря О. Тишовецького, саме його батарея діяла з особливою рішучістю: коли українські стрілецькі підрозділи зупинилися на відкритій місцевості під щільним вогнем ворожої артилерії та кулеметів, «ціла його батарея виїздить із-за горбка, в шаленім розгоні займає серед чистого поля зовсім відкрите бойове становище і прямим вогнем (картачами) б’є по ворожій піхоті». Активні та скоординовані дії гарматного підрозділу під командуванням Стафіняка сприяли відновленню наступального темпу українських частин і в підсумку забезпечили успішний результат бою для української сторони. У спогадах Тишовницького діяльність 11-го гарматного полку УГА, в якому служив Стафіняк, оцінюється як рішуча та високоефективна в бойових умовах, зокрема під час дій під щільним вогнем противника в боях під Жмеринкою влітку 1919 року . Згодом Стафіняк очолив вишкіл УГА. В ЧУГА