Гнат Петрович Стефанів (2 травня 1885, Топорівці, Городенківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 21 червня 1949, Регенсбург, Тризонія) — український військовий діяч. Начальний командант УГА. Полковник УГА, генерал-хорунжий Армії УНР.
Життєпис
Походження Гнат Стефанів народився 2 травня 1885 року в селі Топорівці, нині — у складі Городенківської міської громади Коломийського району Івано-Франківської області, в родині Петра Стефаніва, управителя місцевої школи. Мав трьох братів — Тита, Зенона та Клима, які, як і він, стали старшинами Української Галицької армії. Після закінчення Коломийської гімназії у 1902 році обрав військовий фах і вступив до цісарсько-королівської школи кадетів піхоти у Львові. Під час навчання брав активну участь у діяльності українських молодіжних спортивно-патріотичних товариств «Січ» і «Сокіл», що гуртували значну кількість української молоді.
Військову освіту здобув у Цісарській і Королівській школі кадетів піхоти у Львові (K. und k. Infanterie Kadettenschule in Lemberg), яку закінчив 1905 року та отримав призначення в 10-й Галицький полк піхоти, штаб якого дислокувався у Перемишлі.«Gazeta Lwowska», 22 серпня 1905 року, № 190
Визвольні змагання У час Листопадового зриву 1918 року в званні сотника очолював встановлення української влади,Золочів // «Галицька брама».— № 1—2 (145—146), 2007 (січень—лютий).— 40 с.— С. 6 потім — організатор і комендант Золочівської округи ЗУНР, з 9 листопада 1918 року до 10 грудня 1918 року (підвищений УНРадою до ступеня полковника) очолював Начальну Команду Українських Військ у Львові; під його проводом українське військо перейшло до наступу в боях з польським військом, але після його зміцнення залишило з наказу станцію Львів 22 листопада 1918 року, боячись оточення.
Пізніше перейшов до Армії УНР: очолював Гуцульський кіш морської піхоти, запасну бригаду 3-ї Залізної стрілецької дивізії, командир 3-го кінного полку в Першому Зимовому поході; 1920 — командир запілля Армії УНР.
У серпні 1920 р. перейшов з групою генерала Антіна Кравса до Чехословаччини й до 1923 р. очолював консулат ЗУНР в Ужгороді.
Останні роки життя До 1939 жив у Карпатській Україні, потім у Відні, на Лемківщині й у Німеччині (з 1944), де й помер. Спогади «За Львів» в журналі «Український Скиталець» чч. 21 — 22, 1923). В 1947 році уряд Української Народної Республіки в екзилі присвоїв Гнатові Стефаніву звання генерал-хорунжого.
Помер і похований у м. Реґенсбурґ (нині ФРН)Литвин М. Стефанів Гнат Петрович // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3: П - С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 498-499. ISBN 978-966-2067-65-1.
Вшанування пам'яті На честь нього названі вулиці в місті Золочів та його рідному селі Топорівці.
Примітки
Література В. І. Головченко. Стефанів Гнат // Науменко К. Є. Стефанів Гнат Петрович //