Мико́ла Петро́вич Ляхович ( 15 березня 1976, м. Дубровиця, Рівненська область) — український громадський діяч, правозахисник, політв'язень, доброволець російсько-української війни, засновник державної політики ціннісного національно-патріотичного виховання в УкраїніДжерело: Микола Ляхович «Етапи Відродження І Перспективи Розвитку Сфери Національно-патріотичного Виховання» 48-61 ст .
Життєпис
Юність У рідній Дубровиці вперше і проявився бунтарських дух Миколи. У 1989 році його, як одного з найкращих учнів, рекомендували прийняти в комсомол на рік раніше. Вже коли Микола вивчив статут, йому випало зустрітись із своїм родичем з Івано-Франківської області — дідом Степаном, який був підпільником ОУН і 10 років відсидів у таборах. В школу Микола повернувся із жовто-блакитним значком на грудях і відмовився поступати в антиукраїнську комуністичну організаціюДжерело: Директор Лютинської СШ про випускника школи Миколу Ляховича. Коли з його грудей зривали значок, а потім «пропісочували» на шкільній лінійці, найбільше хлопець переживав, як би це не зашкодило його батькові-комуністові…
Директор школи Михайло Нестерович Гриневич, пригадує це так:
У 1995 році після навчання у Бурштинському енергетичному технікумі, Микола влаштувався в Дубровицькому РЕМ електромонтером. Коли на підприємстві сім місяців не платили зарплату, організував страйк. Робітникам одразу виплатили заборгованість за три місяці. Акцію Микола організував під егідою Української національної асамблеї (УНА), членом якої уже був.
У 1998-1999 роках Микола Ляхович намагався закріпитись у Луцьку, де очолював Волинську обласну організацію УНА-УНСО. Однак, як стверджує сам Ляхович, «тут спецслужбами була проведена велика робота», і Луцьк він залишив.
Політичні акції травень 1997 — організовує страйк в РЕМах декількох районів Рівненської обл., взнак протесту невиплаті заробітної платні. Олігархи які прихватизовували в той час «обленерго» по всій Україні, змушені піти на поступки страйкуючим. Але Микола зазнає переслідувань з боку корумпованої місцевої влади. 23 січня 2001 — мітинг проти правлячого президента Леоніда Кучми у Рівному. Ляхович як організатор отримує струс мозку і перелом ребер (після цієї акції молодшого брата Миколи Григорія виключили з Березнівської Лісної школи через те, що Григорій відмовився написати, що Микола ніби то силоміць змушував його брати участь у мітингах). 9 березня 2001 — один з організаторів акції «Україна без Кучми» у Києві. Того ж дня затриманий міліцією біля станції метро «Республіканський стадіон» через кілька годин після закінчення акції. Отримує численні травми на допитахДжерело: Отець Володимир Тимків про те, що тюрма зробила з Миколою Ляховичем. Переніс операцію після тортур в слідчому ізоляторіДжерело: Десидент Левко Лук'яненко про політв'язня Миколу Ляховича.
Активіст протестних акцій 2001 року, а пізніше священник УПЦ КП Володимир Тимків, так пригадує 9 березня 2001 року, день масових арештів в Києві:
Зі спогадів журналістки, активної учасниці акції "Україна без Кучми" Тетяни Чорновол:
Ув'язнення
За участь в акціях «Україна без Кучми» відповідно до вироку Голосіївського районного Суду м. Києва за ч. 1 ст. 71 КК України 1960 р. отримав покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
Пізніше Апеляційний суд зменшив терміни для тих, хто ще не відбув покарання, на 1-12 місяців. У відкритому судовому засіданні Апеляційного суду, Микола Ляхович заявив що ні в чому не кається і стоїть на тих же позиціях, тому вважатиме за блюзнірство, якщо його повністю не виправдають, але вкоротять термін ув'язнення. Натомість запропонував повністю звільнити деяких політв'язнів, які вже на той час мали медично підтвердженні факти тяжких захворювань і навіть інвалідності. Не зважаючи на таку заяву, Миколі все одно термін ув'язнення з п'яти років зменшили до чотирьох.
Зі спогадів багатолітнього дисидента радянських концтаборів Левка Лук’яненка:
Перебуваючи під слідством, внаслідок цілеспрямованого позбавлення доступу до повноцінного медичного обстеження, Микола отримав на деякий час інвалідність другої групи. Це виявилось лише коли він був відправлений відбувати покарання в Маневицьке ВК-42. Але перш, у ВК-42, Миколу Ляховича намагались зламати, запроторивши відразу з етапу в карцер, за відмову здати в камеру схову національні символи і вишиванку. Протримавши 18 годин, підвішеного на «дибу», і не зломавши, адміністрація ВК-42 запропонувала Миколі свою допомогу, аби він скоріше вийшов на свободу, і навіть пригрозила, що «викине» по амністії на волю навіть без його згоди. Та це була амністія яку написав народний депутат Андрій Шкіль, в якій на вимогу самого Миколи, був вперше включений пункт, що дозволяв засудженому відмовитись від неї. Корумпована адміністрація боялась, що Микола який за цей час став для багатьох в'язнів легендою, може здійняти бунти у їхній виправній колонії. Адже знали як він організовував голодування, разом зі своїми побратимами, в слідчих ізоляторах, покликані на захист прав всіх ув'язнених.
Та втрачене здоров'я під час мордувань в СІЗО давалось взнаки. Потрібно було термінове втручання медиків, яке було недосяжне в умовах кучмівських в'язниць. Тому зрештою, Ляхович змушений погодитись на амністію, від якої спочатку відмовлявся, бо прийняти амністію, на думку Миколи, означало визнати свою вину. Однак через поганий стан здоров'я — він почував себе як поранений на полі бою, який відволікає інших бійців співчуттям до себе.
Але коли Микола погодився на амністію, адміністрація виправної колонії, вчинила все можливе, аби його не звільнити. Аргументувалось це тим, що статті 71 КК України 1960 р, немає в новому КК від 2001 року. Тобто парадокс полягав у тому, що таким чином кучмівський режим визнавав — політв'язні по справі «9 березня 2001р», засудженні по неіснуючій статті в діючому кримінальному кодексі. Завдяки професійним діям адвоката Миколи Янка, і втручанню опозиційних народних депутатів, Правовий Комітет ВР розтлумачив як повинна бути застосована в даному випадку амністія, і 3 жовтня 2003 року Микола Ляхович повертається на волю. За ґратами він провів два роки і сім місяців.
29 вересня 2003 року Парламентською Асамблеєю Ради Європи затверджено текст Резолюції №1346 (2003) "Виконання обов'язків та зобов'язань Україною", в якій всіх засуджених "які брали участь у політичній демонстрації 9 березня 2001 року", визнано "політичними в'язнями в Україні"Джерело: Резолюція 1346 (2003) Парламентської Асамблеї Ради Європи "Виконання обов'язків та зобов'язань Україною" Джерело: Україна молода. З Європи Краще Видно Наших Політв'язнів .
Олександр Турчинов про ув'язнення Миколи Ляховича:
Від моменту звільнення, до травня 2004 року, Микола майже постійно перебуває в лікувальних закладах. При цьому, не зважаючи на заборону лікарів, він постійно відвідує своїх ув'язнених побратимів, і віддає кошти виділені йому на лікування, для закупівлі передач тим, хто перебував ще за ґратами. У травні 2004 року, Миколі офіційно визначають інвалідність другою групи, яка позбавляє людину на деякий період працездатності. Щоб не втрачати час надаремно, Микола Ляхович влітку 2004 року вступає в НПУ ім. Драгоманова, на психологію, і у 2009 році закінчує навчання, отримавши диплом з відзнакою.
Не зважаючи на інвалідність, вже влітку 2004 року, Микола Ляхович активно включається в громадську діяльність. Після перших арештів студентів в м. Суми, Микола активно включається в їх захист. З початком т.з. «походу сумських студентів» на Київ, Микола проходить зі студентами весь шлях пішки, і навіть в Ромнах заарештовується разом з ними.
З часом похід сумських студентів Микола Ляхович назвав головною психологічною детермінантою української нації, яка вивільнила прагнення свободи, що вилилось Помаранчевим Майданом. Аргументуючи це тим, що вперше за роки кучмізму певна соціальна верства українського суспільства спромоглася добитись від Кучми відмови від зазіхання на їхні права, просто вийшовши на вулицю і заявивши відкрито свій протест.
Громадська діяльність З 2003 по 2013 рік консультант на громадських засадах народного депутата, теж політв'язня по справі "подій 9 березня 2001 року", Андрія Шкіля, який пізніше згадував:
З початком передвиборної кампанії 2004 року, восени, Микола Ляхович активно включається в організацію прозорих виборів в м. Києві та інших регіонах. Крім того Микола, разом з братом Григорієм Ляховичем, беруть участь в організації захисту масових акцій кандидата в Президенти Ющенко В. А., і запобігають різним провокаціям з боку тодішнього корумпованого режиму.
Особливу увагу Микола Ляхович приділяє боротьбі з провокаціями УНАДжерело: «Провокатор» Коваленко обіцяє Ющенку ще масштабніші заходи , яке за часи його ув'язнення перейшло під повний контроль президентської адміністрації Кучми, посередництвом Едуарда КоваленкаДжерело: З'їзд УНА-УНСО все ж таки відбувся. . Довідавшись, що Коваленку допомагають деякі колишні побратими Ляховича, і навіть посправники-політв'язніДжерело: Про Вікіпедію та вікіпедіків, Микола наполягає на виключенні їх з лав організаціїДжерело: Постанова виконавчого комітету громадської організації УНА-УНСО .
З початком Помаранчевого Майдану, Микола активно займається організацією охорони наметового містечка, а також консультує активістів щодо його облаштування. На третій тур виборів, Микола разом з киянами, організовує тисячі людей членами ДВК в Східні регіони України, аби запобігти фальсифікаціям. Сам їде координатором у сумнозвісний Алчевський округ, де вводить в члени місцевих ДВК сотні київських активістів. Завдяки чому, сфальсифікована в першому і другому турі явка виборців на цьому округу, падає на 7-15 % по різних ДВК. За таку активність Миколі Ляховичу присвоюють нагороди «Помаранчевої Революції», які він так і не прийняв.
У 2005 році, рівненський губернатор Василь Червоній робить звернення до Президента Віктора Ющенко, про відзначення Миколи Ляховича державними нагородами. Таке ж звернення до Президента надсилає Дубровицька міська рада. У 2007 році, коли вже готувались остаточні документи для вручення Миколі Ляховичу ордена «За мужність», він відмовляється від нагороди, мотивуючи це тим, що не хоче бути в когорті тих, хто вже отримавДжерело: Указ Президента України № 21/2007 такі нагородиДжерело: Указ Президента України № 287/2008 Джерело: Указ Президента України № 151/2010 бо бачив власними очима їхню «мужність», і незадоволенням тодішньої політики Президента Ющенко який підписав «Універсал національної єдності» з відверто антиукраїнськими силами.
У 2010 році Микола став співініціатором будівництва меморіалу «Борцям за волю України» у с. Зміївка на Херсонщині. Микола Ляхович, продовжує активно займатись громадською діяльністю, консультуючи патріотичні молодіжні середовища, і сприяючи всебічному захисту прав і свобод українського народу.
Засновник громадської ініціативи «Поліська Січ», яка проводить збір спогадів учасників національно-визвольних змагань на Поліссі, та оприлюднення їх на однойменному сайтіДжерело: ГІ «Поліська Січ» і каналі YouTubeДжерело: Канал YouTube «Поліська січ» . В рамках цієї просвітницької діяльності проводив акції популяризації історичної літератури серед школярів, презентуючи і даруючи книги шкільним бібліотекам на ПоліссіДжерело: Громадські діячі провели презентацію національно-патріотичної літератури для школярів .