Шварцвальд () — великий лісистий гірський масив у землі Баден-Вюртемберг на південному заході Німеччини, у складі Південнонімецької височини, обмежений Верхньорейнською долиною на заході та півдні, неподалік від кордону з Францією та Швейцарією.
Витоки Дунаю і Неккару.
Його найвища вершина — Фельдберг із висотою 1493 м над рівнем моря. Завдовжки 160 км та завширшки до 50 км, має площу близько 6009 км².
Історично ця територія була відома лісовим господарством і видобутком руди, але зараз туризм став основною галуззю, що забезпечує близько 300 000 робочих місць. Є кілька зруйнованих військових укріплень XVII ст.
Історія
У давнину Шварцвальд був відомий як , на честь кельтського божества Абноба. У римські часи (пізня античність) він мав назву Silva Marciana («Марцинський ліс», від німецького слова марка, «межа»). Tabula Peutingeriana; Ammianus Marcellinus 21, 8, 2;Шварцвальд, ймовірно, був прикордонною територію маркоманів («прикордонних людей»), які жили на схід від римського лімесу. Вони, у свою чергу, були частиною германського племені свебів, які згодом дали назву історичній державі Швабія. За винятком римських поселень по периметру (наприклад, лазні в Баденвайлері та шахти поблизу Баденвайлера та Зульцбурга) та будівництва римської дороги Кінцигтальштрассе, колонізація Шварцвальду була здійснена не римлянами, а алеманами. Вони оселилися і спочатку колонізували долини, перетнувши стару межу поселень, так звану «межу червоного пісковику», наприклад, з регіону Бар. Незабаром після цього всі верховини та прилеглі ліси були колонізовані, так що наприкінці Х століття перші поселення були засновані в регіоні червоного (бунтерського) пісковику. До них належить, наприклад, Ретенбах, який вперше згадується у 819 році.
Деякі з повстань (включно з рухом бундшух), які передували Німецькій селянській війні XVI століття, виникли в Шварцвальді. Подальші селянські заворушення у формі селітрових повстань відбувалися наступні два століття у Гоценвальді.
У Шварцвальді, особливо на гірських перевалах, можна побачити залишки військових укріплень XVII-XVIII століть: численні польові укріплення маркграфа Людвига Вільгельма або окремі оборонні позиції, такі як , та .
Спочатку Шварцвальд був покритий мішаним лісом листяних дерев і ялин. На височинах також росла ялина. У середині ХІХ століття Шварцвальд був майже повністю вирубаний внаслідок інтенсивної лісозаготівлі, а згодом знову засаджений, переважно монокультурами ялини.
Географія Шварцвальд простягається від Високого Рейну на півдні до Крайхгау на півночі. На заході обмежено Верхньорейнською рівниною (яка, з точки зору природного регіону, також є передгір'ям); на сході він переходить у , Баар і горбисту місцевість на захід від Клеттгау. З півночі на південь Шварцвальд простягається на понад 160 км, досягаючи ширини до 50 км на півдні та 30 км на півночі. Шварцвальд є найвищою частиною Південнонімецької височини, і більша частина його покрита густим лісом, фрагментом давнього Герцинського лісу.
В адміністративному відношенні Шварцвальд повністю належить землі Баден-Вюртемберг і має міста Фрайбург, Пфорцгайм і Баден-Баден, а також райони: на півночі — Енц, Раштат і Кальв; посередині — Фройденштадт, Ортенау і Ротвайль; на півдні: Еммендінген, Шварцвальд-Бар, Брайсгау-Верхній Шварцвальд, Леррах і Вальдсгут.
Природні регіони Природні регіони Шварцвальду відокремлені за багатьма ознаками.
Геоморфологічно головний поділ між пологими східними схилами з їх переважно округлими пагорбами та широкими плато (так званий рельєф Дунаю, особливо помітний на півночі та сході на бантерському пісковику) і глибоко порізаною місцевістю, яка круто спускається на заході до Верхньорейнського грабену; так звана Шварцвальдська долина з її Рейнським рельєфом. Саме тут, на заході, знаходяться найвищі гори і найбільші місцеві перепади висот (до 1000 метрів). Долини часто вузькі, яругоподібні. Вершини округлі, є залишки плато та аретоподібних форм рельєфу.
Геологічно найчіткіший поділ також між сходом і заходом. Великі території східного Шварцвальду, найнижчого шару Південнонімецької височини, що складені бантерським пісковиком, вкриті нескінченними хвойними лісами з галявинами. Відкритий фундамент на заході, який переважно складається з метаморфічних порід і гранітів , був, попри нерівний рельєф, легшим для заселення, і сьогодні з його різноманітними луковими долинами виглядає набагато відкритішим і привабливішим.
Найпоширеніший поділ регіонів Шварцвальду, проте, з півночі на південь. До 1930-х років Шварцвальд поділявся на Північний і Південний Шварцвальд, межею якого була лінія долини Кінциг. Пізніше Шварцвальд розділений на густо лісистий Північний Шварцвальд, нижчу, центральну частину, яка переважно використовувалася для сільського господарства в долинах — Середній Шварцвальд і значно вищий Південний Шварцвальд з його характерною високогірною економікою та льодовиковим рельєфом льодовикового періоду. Термін «» застосовується для найвищих районів Південного та півдня Середнього Шварцвальду.
Проте межі проводили по різному. У 1931 році Роберт Ґрадманн називав Середнім Шварцвальдом сточище Кінцигу, а на заході – ділянку до нижньої течії Ельца та притоки Кінцига .
Прагматичний поділ, який орієнтується не лише на природні та культурні регіони, звертає увагу на найважливіші поперечні долини. Виходячи з цього, Середній Шварцвальд обмежений Кінцигом на півночі та лінією від Драйзама до Гутаху на півдні, що відповідає зоні Бонндорфського грабена та трасі B31.
У 1959 році Рудольф Метц об’єднав попередні поділи та запропонував модифікований тристоронній поділ, який поєднував природний і культурний регіональні підходи та широко використовується.
Його Середній Шварцвальд обмежений на півночі вододілом між Ахером і Ренхем, а потім між Мургом і Кінцигом або Форбахом і Кінцигом, на півдні зоною Бонндорфського грабену яка обмежує Шварцвальд у на сході, а також Фройденштадтського грабену далі на північ, переходячи в Північний Шварцвальд.
Дослідження Інституту прикладної географії «Довідник із розподілу природних регіонів Німеччини», виданий Федеральним бюро регіональної географії на початку 1950-х років, називає Шварцвальд одним із шести основних ландшафтних регіонів третинного рівня в регіоні вторинного рівня Південнонімецька височина і, водночас, одна з дев'яти нових основних ландшафтних груп. Він розділений на шість так званих основних одиниць (ландшафти рівня 4).
Цей розподіл був уточнений і змінений у кількох наступних публікаціях (1:200 000 окремих аркушів карти) до 1967 року, кожна з яких охоплювала окремі розділи карти. Гірський масив також поділявся на три регіони. Північна межа Середнього Шварцвальду в цій класифікації проходить на південь від долини Ренх і Кнібіс до Фройденштадту. Його південна межа змінювалася з кожним виданням.
У 1998 році Державний департамент Баден-Вюртемберга з охорони навколишнього середовища (сьогодні Державний департамент Баден-Вюртемберга з питань навколишнього середовища, дослідження та охорони природи) опублікував перероблений перелік природних регіонів Баден-Вюртемберга.
No. Природний регіон Площав км2 Населення Осіб/км2 Площазабудовив % Відкритих земельв % Лісівв % Головніміста Другорядніміста 150 Передгір'я Шварцвальду 930 268,000 289 7.69 29.33 62.92 Пфорцгайм Кальв, Фройденштадт 151 Шварцвальдський Грінден і пагорби Енцу 699 60,000 86 1.92 6.39 91.51 152 долини Північного Шварцвальду 562 107,000 190 4.12 19.48 76.41 Баден-Баден, Гаггенау/Гернсбах153 Середній Шварцвальд 1,422 188,000 133 3.35 30.25 66.39 Гаслах/Гаузах/Вольфах,Вальдкірх, Шрамберг154 Південний Шварцвальд 558 80,923 112 3.03 32.44 64.49 Філлінген-Швеннінген 155 Високий Шварцвальд 1,990 213,000 107 2.44 26.93 70.31 Шопфгайм, Тітізе-Нойштадт (Schwarzwald-Randplatten, 150) геоморфологічно утворюють плато на північній і північно-східній периферії гірського хребта, які спускаються до Крайхгау на півночі та на сході. Вони порізані долинами, особливо системою річок Нагольд, на окремі межиріччя; вузький північно-західний виступ тягнеться за Енц біля Ноєнбюрга, а також обмежений середньою течією Альбу на заході аж до точки безпосередньо над Еттлінгеном. На південному заході до нього примикають пагорби > (Grindenschwarzwald und Enzhöhen, 151), уздовж верхів’їв Енца і Мурга, утворюючи серце Північного Шварцвальду. На заході Північний Шварцвальд представлений (Nördliche Talschwarzwald, 152) із середньою течією Мургу біля Гернсбаха, середньою течією Ос до Баден-Бадена , середньою течією вище Бюля і верхів'ями Ренха біля Оппенау. Усі їхні виходи долин з гірського хребта орієнтовані на північний захід.
Середній Шварцвальд (153) в основному обмежується сточищем Кінцигу над Оффенбургом, а також і низькими пагорбами на північ від Ельца.
(Südöstlicher Schwarzwald, 154) складається в основному зі сточищ верхів’їв Дунаю, Брігах і Брег, а також лівих бічних долин Вутах на північ від Нойштадту — і, таким чином, дренується на північний схід від Південного Шварцвальду. На півдні та заході до нього примикає Високий Шварцвальд (Hochschwarzwald, 155) з найвищими вершинами в усьому хребті біля Фельдберга та Бельхену. Його східна частина, плато Південний Шварцвальд, орієнтована на Дунай, але дренується через Вутах і Альб до Рейну. Південне пасмо Шварцвальду на заході глибоко порізане Рейном на численні хребти. Безпосередньо праворуч від Візе над Леррахом височіє відносно невелика гора з бантерського пісковику — Ротлігендес на крайньому південному заході Шварцвальду; морфологічно, геологічно та кліматично вона відокремлена від інших частин Південного Шварцвальду і, згідно з цією класифікацією, також зараховується до Високого Шварцвальду.
Гори Фельдберг (1493 м) у південному Шварцвальді є найвищою вершиною хребта. Також у тому ж районі знаходяться (1415 м) і (1414 м). Загалом гори Південного або Високого Шварцвальду вищі, ніж гори Північного Шварцвальду. Найвищою вершиною Шварцвальду на північ від лінії Фрайбург — Гелленталь — Нойштадт є (1241,4 м). Як і найвища точка Північного Шварцвальду, (1163 м), або оглядові гори Південного Шварцвальду, Шауінсланд (1284,4 м) і (1164,7 м), розташовані біля західного краю хребта.
Річки та озера
Річки в Шварцвальді — Дунай (який має початок у Шварцвальді від злиття річок Брігах і Брег), Енц, Кінциг, Мург, Нагольд, Неккар, Ренх і Візе. Шварцвальд займає частину континентального вододілу між басейном Атлантичного океану (дренується Рейном) і басейном Чорного моря (дренується Дунаєм).
Найдовшими річками Шварцвальду є (довжина включає ділянки в межах Шварцвальду):
(105 км) Кінциг (93 км) Ельц (90 км) Вутах (91 км) Нагольд (90 км), головна гідрологічна артерія систем Нагольд-Енца Дунай (86 км), твірні: Брег (46 км) Брігах (40 км) Мург (79 км) (57 км) (56 км) Візе (55 км) (54 кілометри; 34 милі) Драйзам (включно з 49 км) (включно з Менценшвандер-Альб 43 км) (37 км) (32 км) (31 км) (30 км) (включно з Рюттебахом 28 км) Ос (25 км) (18 км), головна гідрологічна артерія системи Неккар
Важливі озера природного льодовикового походження в Шварцвальді: , та . Особливо в Північному Шварцвальді є багато карових озер. Численні водосховища: Шлухзе, Шварценбахське водосховище, або використовуються для виробництва електроенергії, захисту від повеней або постачання питної води.
Геологія
Шварцвальд складається з покриву пісковику на фундаменті з гнейсу та граніту . Раніше він мав спільну тектонічну еволюцію з сусідніми горами Вогези. Пізніше, в середньому еоцені, рифтогенез спричинив утворення Верхньорейнської рівнини. Під час останнього льодовикового періоду Вюрмського зледеніння Шварцвальд був покритий льодовиками; кілька карових озер, таких як Муммельзе, є реліктами цього періоду.
Підмурівок Геологічна основа Шварцвальду утворена кристалічною корінною породою герцинського фундаменту. На сході та північному сході він покритий строкатим пісковиком.