Антоніо Канова (; 1 листопада 1757, Поссаньйо, Республіка Венеція — 13 жовтня 1822, Венеція) — італійський скульптор, найзначніший представник класицизму в європейській скульптурі, зразок для наслідування академістів XIX століття (на кшталт Торвальдсена). Найбільші збірки його робіт — у паризькому Луврі й у петербурзькому Ермітажі.
Біографія
Син бідного каменотеса, Канова рано осиротів і вступив на службу до венеційського сенатора Фалієро. Той дав йому можливість вивчати скульптуру. Маючи лише 16 років, Канова виготовив для свого покровителя статуї Евридики та Орфея, а у 1779 р. для венеційського патриція Пізано, групу «Дедал та Ікар». У наступному році він поїхав до Рима, де знайомство з класичними пам'ятками скульптури швидко розвинуло його вроджені артистичні здібності. Незабаром молодий художник посів визначне місце серед тогочасних скульпторів, і популярність його зростала з появою кожного нового його твору, поширюючись далеко за межі Італії. З усіх боків від вельмож сипалися йому замовлення. Папа Пій VII у 1802 р. зробив його головним наглядачем усіх мистецьких пам'яток у своїх володіннях.
Наполеон I запросив його у 1802 році до Парижа для виготовлення колосальної статуї (Наполеона) і для інших важливих робіт. Шедевр цього часу — Поліна Бонапарт в образі переможної Венери. Після падіння Наполеона у 1815 р. Канова енергійно сприяв тому, щоб мистецькі скарби, вивезені з Рима до Франції, були повернуті до Вічного міста; як подяку за це, так само як і за його незвичайний художній талант Пій VII наказав вписати його ім'я до і подарував йому титул маркіза д'Іскія.
Попри ці почесті й прихильність Папи, славетний скульптор внаслідок своєї сварки з кардиналами залишив Рим і останні роки свого життя провів на батьківщині, в Поссаньйо, поблизу Бассано. Він помер у Венеції 13 жовтня 1822 і був похований в соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі у мавзолеї, який сам же спроектував за зразком давньоримських храмів.
Репутація За життя Канова мав репутацію найзначнішого зі скульпторів новітнього часу. У розвитку класицистичної скульптури він відіграв настільки ж ключову роль, що й Давід — у розвитку класичного живопису. Сучасники не шкодували сильних епітетів для опису свого схиляння перед даром Канови, який, як тоді здавалося, витримував порівняння з найкращими скульпторами античності. Його надгробки ефектні, портрети ідеалізовані. Проте ні «урочистий спокій композиції», ні «ясність і витонченість пропорцій» не вберегли Канову від звинувачень у «холодній абстрагованості образів, сентиментальній солодкуватості та салонній красі безжиттєвості гладкої, відполірованої поверхні мармуру», які висували проти нього пізніше історики мистецтва.
Твори
Див. також Ампір Алегорія Алегорія Миру роботи Канови, Київ
Примітки
Посилання Der Brockhaus. Kunst.; F. A. Brockhaus GmbH, Leipzig, Mannheim 2006. ISBN 3-7653-2773-5. Canova, Antoio // «Dizionario Biografico» — Treccani Канова Антоніо // Попович О. Антоніо Канова: біографічний ескіз епохи Рісорджіменто // Епоха Рісорджіменто в історії та культурі Італії= l'eta del risorgimento nella storia e nella cultura italiana: колект. моногр. / за загал. ред. проф. Ю. С. Сабадаш. — Маріуполь: МДУ, 2018. — 271 с. — С. 118 — 207.