Мисте́цтво — галузь людської культури, в якій за допомогою знаків через конкретні о́брази світу виражаються його узагальнені сенси. Зазвичай поділяється на літературу, образотворче мистецтво, декоративно-ужиткове, сценічне, музику та архітектуру.
Мистецтво охоплює різноманітний спектр людської діяльності та її результати, що включає творчий або уявний талант, який виражає технічну майстерність, красу, емоційну силу або концептуальні ідеї.
В широкому сенсі мистецтвом називають досконале уміння в якійсь справі, галузі; майстерність.
Етимологія
Укр. слово мистецтво (як і ) вважається запозиченням зі ст.-пол. misterstwo (від mistrz), що походить од нім. meister (майстер), котре виводиться з лат. magister (навчитель, начальник), утвореного шляхом поєднання слів magis («великий») та histor («знавець», «умілець», згодом — «актор»). Створення слова приписують редакторам часопису «Основа», або Олені Пчілці.
У багатьох слов'янських мовах термін пов'язаний зі словами «умілець», «вміння», зокрема та . Рос. искусство походить від запозиченого за часів християнізації ст.-болг. искоусъ («випробування», «спокуса»)Искусство , в етимологічному словникові російської мови Макса Фасмера. і є історичним свідченням настороженого ставлення православної церкви до художньої творчості. У західноєвропейських мовах використовуються переважно слова латинського походження — фр. та англ. art або ісп. та іт. arte. Відповідником лат. ars в грецькій мові є слово τέχνη, яке спершу означало узагальнено мистецтва, науку, вміння або ремесла. Цей корінь запозичено багатьма мовами, зокрема й українською для таких слів, як техніка.
Визначення
У найзагальнішому значенні мистецтвом називають майстерність, застосування та результат якої приносять естетичне задоволення. Енциклопедія Британіка дає таке визначення: «Спосіб експресії, що використовує майстерність чи уяву для створення естетичних об'єктів, ситуації або дій, якими можна поділитись з іншими людьми».Таким чином, головним критерієм визнання діяльності чи її результатів мистецтвом є здатність викликати відгук в інших людейElkins, James «Art History and Images That Are Not Art», The Art Bulletin, Vol. 47, No. 4 (Dec. 1995).
Два головних підходи до визначень мистецтва: договірний і естетичний. За договірним, ставлення до дечого як мистецтва зумовлюється суспільним договором, традицією, але не якими-небудь незмінними властивостями людини чи довкілля. Тільки спираючись на попередні закріплені в суспільній свідомості уявлення чи думку авторитетів можна стверджувати що є естетичне, а що ні, а отже і що є мистецтвом. Натомість естетичний підхід ґрунтується на ідеї, що естетичним, а отже і мистецьким, є все те, в чому форма відповідає змісту чи певним універсальним, незалежним від людини законам. Традиція чи думка авторитетів не задають рамок естетичного, а лише вказують до яких областей культури поняття естетичного може застосовуватись.
Теорії мистецтва Теорії мистецтва надзвичайно різноманітні. За словами Теодора Адорно: «У наш час вважається загальновизнаним, що з усього, що так чи інакше стосується мистецтва, ніщо більше не може вважатися загальновизнаним».Adorno, Theodor W. Aesthetic Theory. (1970)
Філософське осмислення мистецтва розпочинається принаймні з античності. Платон розумів його як наслідування (мімезис) дійсності, і тому вважав, що будь-яке зображення поступається зображуваному. Твори мистецтва більш чи менш точно повторюють форму, але не зміст, який осягається не чуттями, а розумом. Арістотель дотримувався схожої думки, проте вбачав у мімезисі здатність до пізнання. На його погляд, естетичним є те, що виражається мірою, числом, пропорціями. Тому інтелектуальна діяльність завжди залучається до художньої; в мистецтві відбувається впізнавання вищої досконалості, що приносить радість.
За Іммануїлом Кантом, мистецтво — це вид репрезентації, спрямованої на саму себе, що спонукає культивувати розумові сили та дружнє спілкування. При цьому мистецтво є продуктом творчості генія і можливе тільки через нього. Геній визначається Кантом як вроджена здатність душі, за допомогою якої природа дає мистецтву правила. Закон, за яким творить геній, не обумовлений правилами розуму, він є природною необхідністю внутрішнього характеру Кант, І. (2022). Критика сили судження. Київ: Темпора. ISBN 978-617-569-541-8..
В об'єктивному ідеалізмі мистецтво інтерпретувалось як діяльність, спроможна представити істинну сутність речей, а саме – їхній зв’язок з абсолютним (божественним). Мистецький витвір розглядався як приклад символу – фігури, що являє собою єдність загального і окремого, нескінченного і скінченного, ідеального і реального. Так, за Фрідріхом Шеллінґом, мистецтво відтворює не об’єкти природи, а їх довершені першообрази, які існують в абсолютному. Витвір мистецтва визначався ним як дійсна річ, через яку в ідеальному світі абсолютне стає реально-об’єктивованим і доступним для реального споглядання. Так само як Кант, Шеллінґ пов’язував здатність створювати мистецькі витвори з постаттю генія, і так само виділяв два прояви мистецтва – піднесене і прекраснеШеллинг, Ф. В. Й. (1966). Философия искусства. М.: Мысль.. Фрідріх Гегель розумів мистецтво як чуттєве вираження абсолютної істини. На противагу Платону, Гегель вважав, що художня краса перевершує природну, позаяк створюється для вираження вищої істини, прихованої за чуттєвим досвідом.
Позитивістська філософія XIX ст. і гегельянська естетика затвердили уявлення про мистецтво як віддзеркалення дійсності, натомість романтичні уявлення поширили погляд на мистецтво як протилежність дійсності. Представлений в об’єктивному ідеалізмі погляд на витвір мистецтва як на символ надалі був успадкований некласичною філософієюЖовтянська, В. В. (2020). Психологія репрезентацій дійсності. К.: Талком. с.112–130..
Ганс-Ґеорг Ґадамер розглядав мистецький витвір як символ, для якого притаманне нерозрізнення того, що він позначає, і того, як він це позначає. Символ при цьому розумівся як фрагмент буття, здатний вказувати на деяку цілісність і водночас актуалізувати її. Завдяки своїй символічній природі, мистецтво, за Ґадамером, є спробою доторкнутись до можливого цілісного світуГадамер, Г.-Г. (2001). Герменевтика і поетика. К.: Юніверс.. Хосе Ортега-і-Гассет стверджував, що «ремесло художника саме в тому і полягає, щоб, узявши крихітний шматочок реальності: який-небудь пейзаж, якусь фігуру, якісь звуки, якісь слова — примусити їх виражати увесь інший світ». За словами Юрія Лотмана, мистецтво створює додатковий шар реальності, в якому надає людині більше свободи. Воно дозволяє експериментувати, зображати не лише дещо складно реалізоване чи заборонене, а й іще неіснуюче чи неможливе. Область мистецтва через свою знаково-символічну природу завжди включає почуття відстороненості, а це неминуче вводить механізм етичної оцінки.
Характеристики мистецтва
Визначення й оцінка мистецтва як явища була і залишається предметом дискусій. Впродовж своєї довгої історії поняття мистецтва з дуже широкого, але точно окресленого значення звузило свій обсяг, однак і його межі розмилися.
Визначальною характеристикою мистецтво є те, що воно послуговується знаками речей, істот, явищ конкретної дійсності, поєднаними з певними узагальненими сенсами. Такі знаки називаються художніми образами. Кожен художній образ поєднує той чи той фрагмент дійсності з універсальними значеннями. Таким чином, мистецтво ніколи не копіює дійсність цілком, а лише більшою чи меншою мірою наслідує її, натомість додаючи суто людських характеристик тому, що зображає.
Через мистецтво відбувається комунікація крізь час і простір, відтворення світогляду різних культур і епох. Твори мистецтва можуть не лише не втрачати своєї художньої цінності з роками, а й навпаки, набувати ще більшої, позаяк наповнені символами, здатними набувати нових значень. У зв'язку з цим Михайло Бахтін писав, що художні твори «живуть у віках, тобто, протягом значного часу, і часто (а визначні твори — завжди) інтенсивнішим і повнішим життям, ніж у своїй сучасності». Мистецтво в усіх своїх формах так чи інакше створюється людиною для людини, а художньо-творча діяльність конкретної особи має підґрунтя в історико-культурному досвіді людства.
Деякі дослідники зближують мистецтво з діяльністю тварин, таких як бджоли, терміти чи птахи, що створюють геометрично правильні об'єкти на кшталт стільників, гнізд, або видають гарний для людини спів, наслідують звуки, рухи. Однак, така діяльність зумовлена інстинктом, тоді як мистецтво створюється як вияв свободи. Тож мистецтво притаманне суто людині.
Історія мистецтва
Зародження мистецтв
Перші зразки мистецтва відомі з доби пізнього палеоліту. Найдавніший знайдений твір мистецтва — це знайдені на південному узбережжі ПАР дві палички, покриті перехресними лініями, заповненими вохрою, створені 77 тис. років тому. Первісне мистецтво збереглося в формі наскельних малюнків, різьблення на кістці та камені. Найдавніші наскельні малюнки датуються 40 тис. років до н. е. Окрему категорію первісного мистецтва складають геогліфи — зображення, виконані на землі, найбільші з яких займають площу понад 500 м2. В деяких культурах натільні малюнки, татуювання, кераміка були основними формами образотворчого мистецтва.
Про музичне мистецтво й танець первісних людей можна скласти уявлення за культурою народів, які вже в історичний час вели подібний спосіб життя — наприклад, аборигени Австралії. Завдяки особливостям свого впливу на людину (чуттєва безпосередність, емоційна насиченість, ідейна спрямованість) мистецтво стало однією з найважливіших складових частин духовної культури суспільства. Деякі первісні зображення доволі натуралістичні, такі як зображення тварин. В первісних суспільствах мистецтво виконує магічну функцію, слугує вираженням колективних вірувань і відіграє важливу роль у ритуалах єднання. Водночас культура первісних народів історичного часу засвідчує, що їм не чужа творчість задля самого естетичного задоволення.
Спів, імовірно, започаткував музичне мистецтво, спершу як засіб вираження сильних емоцій. Мистецтво слова, яке існувало спочатку в усній формі оповідей, міфів, епосу, з виникненням письма розвинулося в художню літературу. З виникненням держав з чіткою ієрархією мистецтво стає також формальною ознакою статусу та унормовує релігію. Окрім традиції, виникає канон, зокрема у зображеннях міфічних і релігійних постатей. Поняття індивідуального мистецького стилю чи інновації не існувало — принаймні не знайдено свідчень їх існування. Водночас стародавні твори бували витончені, майстерні та правдоподібні, такі як ассирійські батальні сцени чи єгипетські зображення птахів і звірів. Найдавніші реалістичні зображення людей належать єгипетській цивілізації — це скульптури, що зображають в людські подобі божеств і вельмож. Багато зразків стародавнього мистецтва відомо з поховань, куди для забезпечення потойбічного життя клалися зображення людей і все, що може їм знадобитися в посмертному існуванні.
Античні часи
Індивідуалізм у мистецтві сформувався поміж торгівців і фермерів Середземномор'я — греків, фінікійців, етрусків та римлян. Якщо виконавці стародавніх творів здебільшого анонімні, за античності виник інтерес до них як публічних осіб. Зародився широкий клас споживачів мистецтва, котрі замовляли оздоблення житла, публічних споруд, портрети тощо.