Володи́мир Олекса́ндрович Са́вченко-Бі́льський (14 липня 1867, с. Олишівка, Чернігівщина — 21 вересня 1955, Абондан, Франція)  — український військовий діяч, генерал-хорунжий флоту УНР, контрадмірал, зі старого козацького роду Савченків-Більських на Чернігівщині; 1919-20 — начальник Головної Воєнно-Морської Управи Військового Міністерства. Співробітник військових журналів «Табор», «Український інвалід», «За Державність».

Життєпис Народився в містечку Олишівка Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер село в Чернігівському районі Чернігівської області) в українській шляхетській родині.

Походив Савченко-Більський зі старовинного козацько-старшинського роду, який веде свій початок від Сави Більського, шляхтича з Литви. За найбільш поширеною версією він 1582 р. пішов у Запорізьку Січ, а його син Кіндрат уже звався Савченком-Більським. Онук Микита започаткував гілку роду, яка володіла землями в селі Шаповалівка Борзнянського повіту Милорадович Г. А. Родословная книга черниговского дворянства. — СПб, 1901.– С. 79. (тепер Ніжинського району).

За іншою версією шляхтич Сава Більський перейшов з правого берега Дніпра на Лівобережжя наприкінці XVII століття, один з його синів Григорій Савич Більський був значним військовим товаришем Стародубського полку, а його син і внук були сотенними отаманами і тримали маєтність у Шаповалівці Кривошея В. В. Нащадки козацько-старшинських родин на фронтах революції та громадянської війни 1917 – 1920 років // Гілея: науковий вісник. – 2007. – Вип. 9. – С. 208-217. . В 1795 р. Савченки-Більські були внесені до Списку дворян Новгород-Сіверського намісництва Геральдический сайт Сергея Панасенко., в яке входив Стародубський полк.

Батько Володимира Олександр Григорович Савченко-Більський походив із Шаповалівки, служив чиновником в губернському правлінні в Чернігові, пізніше в Акцизному управлінні в Козельці Памятная книжка Черниговской губернии на 1862 год, с. 6. Памятная книжка Черниговской губернии на 1878 год, с. 71. і мав маєток в Олишівці. Також пишуть, що він був іконописцем.

Мати Володимира Варвара Леонтіївна (1835–1883) ДАЧО, Чернігів. Ф. 679, оп. 14, спр. 371, с. 106. – Богоявленская церковь, Володькова Девица. О родившихся. ДАЧО, Чернігів. Ф. 679, оп. 10, спр. 91, с. 420. – Михайловская церковь, Олишевка. Об умерших. походила з давнього козацького роду Суліїв. Її батько Леонтій Стефанович Сулій (Сулієв) служив судовим чиновником у Ніжині, мав чин колезького асесора і володів маєтком у селі Володькова Дівиця Ніжинського повіту.

В XIX столітті окремі представники роду Суліїв були відомі своєю активною громадянською позицією. Федір Сулій, свого часу голова українського гуртка в Петербурзі, брав участь у похованні Тараса Шевченка. На згадку про Кобзаря ним було засновано Шевченківський музей, експонати якого заповів до українського музею Василя Тарновського в Чернігові (нині це Чернігівський обласний історичний музей імені В. В. Тарновського). Другий дядько Володимира – Митрофан Сулій – входив до делегації, що відважилася звернутися до царя Олександра II з проханням дарувати Україні культурно-освітню автономію Святослав Шрамченко Рідкий ювілей. Табор. Воєнно-науковий журнал. Ч. 32. – Варшава, 1937. – С. 42-43..

У Володимира було двоє братів, Василь і Євген та сестра Олександра.

Василь служив у Акцизному управлінні Чернігівської губернії, в 1900-х роках займав посаду акцизного контролера в Шостці Глухівського повіту ДАСО, Суми. Ф. 1194, оп. 1, спр. 6, с. 53. – Церковь Михайловского Шосткинского порохового завода, 1902–1905. – О родившихся. Там само, с. 213., потім проживав у своєму маєтку а Олишівці, захоплювався малярством. Після переїзду в 1912 р. до Чернігова Ірина Ральченко Чернігівський слід на Монпарнасі. – – Голос України, 16 грудня 2020 р. знову служив у Акцизному управлінні Памятная книжка Черниговской губернии на 1916 год, с. 82.. Значно більших успіхів на ниві малярства досяг син Василя Олександр Савченко-Більський, який став відомим українським художником.

Євген був канцелярським чиновником, служив на різних посадах, чину не мав РГИА. Савченко-Бельский Евгений Александрович. Памятная книжка Черниговской губернии на 1916 год, с. 169., в деяких метричних записах вказаний у чині колезького реєстратора ДАЧО. Чернігів. Ф. 679, оп. 10, спр. 694, с. 55. – Покровская церковь, Красиловка Козелецкого уезда. .

Служба в російській армії Володимир, на відміну від своїх братів, обрав військову кар'єру. В 1888 р. вступив на службу однорічником у 112-й Уральський піхотний полк, звідки був направлений на навчання в юнкерське піхотне училище. Після закінчення навчання служив у 22-му Нижегородському піхотному полку (м. Остроленка, Польща), де в 1897 р. отримав чин поручика Высочайший приказ о чинах военных от 01.05.1898. – На вакансии со старшинством с 1-го октября 1897 г..

У 1902 р. був відряджений до Адміралтейства, продовжував службу на Чорноморському флоті у 34-му флотському екіпажі, який базувався у Севастополі. Чин штабс-капітана отримав 14 квітня 1902 р. 1905. Список генералам, штаб и обер-офицерам корпусов Морского Ведомства. По 2-е января. – С. 358. .

Брав активну участь у житті української севастопольської громади, у 1907 р. став членом конспіративного гуртка «Кобзар» у Севастополі.

З 1907 р. після реорганізацій у структурі флоту продовжував службу в Севастопольському флотському півекіпажі. Чин капітана отримав 6 грудня 1907 р., з 6 грудня 1915 р. – підполковник по адміралтейству 1909. Список генералов, штаб и обер-офицеров корпусов морского ведомства, чинов по адмиралтейству и числящихся по корпусам.Январское издание. С. 215. 1912. Список личного состава судов Флота, строевых и административных учреждений Морского Ведомства, сентябрьское. – С.520. 1916. Список личного состава судов флота, строевых и административных учреждений Морского Ведомства, исправлено по 11 апреля 1916 года. – С. 770. 1917. Список старшинства офицерских чинов Флота и Морского ведомства, часть 1. – С. 146. .

В 1917 р. став командиром Севастопольського півекіпажу. Останнє звання в російській армії – полковник по адміралтейству Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921). Книга I. – С. 382. .

Нагороджений орденами Св. Станіслава ІІ і ІІІ ст. та Св. Анни III ст.

Служба в Україні Після розпаду Російської імперії та утворення Української Центральної Ради став одним з організаторів Ради Української Чорноморської громади, де очолював просвітницьку секцію. Його діяльність була спрямована на українізацію флотських екіпажів у Севастополі Життєвий шлях та військова діяльність генерал-хорунжого Володимира Савченка-Більського. І. Гриценко – Сіверянський літопис. – 2012. – № 1-2. – С. 103..

23 грудня 1917 р. був призначений на посаду Директора Канцелярії Генерального секретаріату морських справ, створеного Центральною Радою 21 грудня 1917 р. Бевз Т. Трансформація владної вертикалі у добу Центральної Ради. – Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних проблем ім. І. Ф. Кураса НАН. – 2006. – Вип. 32. – С. 81. . На цій посаді став одним із співавторів Тимчасового закону про флот УНР, який закріплював за Україною право на власний флот. За заслуги зі становлення українського флоту в 1918 р. отримав ранг генерал-хорунжого 1867 – народився Володимир Савченко-Більський, генерал-хорунжий флоту УНР. – Український інститут національної пам’яті..

На початок 1919 р. УНР втратила свій флот та вихід до Чорного моря, за таких обставин Савченко-Більський продовжував вести активну діяльність, створивши, зокрема, Дивізію морської піхоти. У тому ж році організував та очолив у Кам'янці-Подільському гардемаринську школу .

У 1920 р., коли війська Польщі та УНР розпочали спільний похід на більшовицьку Росію, генерал-хорунжого Савченка-Більського було призначено начальником Морського генерального штабу УНР (4 квітня 1920 р.), а невдовзі після захоплення польсько-українськими військами Києва він став начальником Головної військово-морської управи (морського міністерства) УНР (19 травня 1920 р.) . На посаді міністра сформував із наявних суден Дніпровську військову флотилію, набрав із моряків та місцевих добровольців Дніпровський флотський півекіпаж. На вказаній посаді залишався до її ліквідації в 1922 р. .

На еміграції У листопаді 1920 р. війська УНР відступили з українських територій до Польщі під натиском переважаючих сил більшовицьких військ. Перехід кордону відбувався з ночі 21 листопада у містечку Волочиськ на річці Збруч. Генерал-хорунжий Савченко-Більський був інтернований поляками та утримувався в таборі № 10 Каліш Савченко-Більський Володимир Олександрович. – Імена самостійної України., а за іншими даними – перебував у м. Тарнів , де за домовленістю з поляками розміщувався уряд УНР в еміграції.

Залишився на еміграції у Польщі, оселився в селі Ромейки Сарненського повіту Волинського воєводства (тепер Вараського району Рівненської області). Працював приватним учителем, певний час був уповноваженим Українського центрального комітету Українські сліди у Кракові. Український центральний комітет: 1924 – 1939 рр. по Сарненському повіту (1931) Давидюк Р., Марченко Я. Глодоський уенерівець Феодосій Молдованенко: міжвоєнні маркери волинського життя. – Консенсус, 2024. № 2. – С. !58..

Публікував статті, присвячені геополітиці та історії флоту, а також спогади. Зокрема, був автором низки статей з історії Українського військово-морського флоту, опублікованих у виданнях «Табор», «За Державність», «Український інвалід», альманасі «Літопис Червоної Калини» та ін. У 1937 р. напередодні свого 70-річчя був нагороджений Хрестом Симона Петлюри Кучерук О. С. «Хрест Симона Петлюри» — відзнака державного центру УНР в екзилі.// Український історичний журнал: Науковий журнал. — 2009. — № 3..

У 1943 р. був одним із прихильників формування Української визвольної армії у складі Вермахту .

З 1945 р. проживав у м. Абондан, Франція, де продовжував брати участь у житті української діаспори. У 1946 р. та в період з 1947 по 1955 рр. очолював Головну раду Хреста Симона Петлюри. Останні роки життя провів у будинку для людей похилого віку. Помер 21 вересня 1955 р. на 89-му році життя, похований у Абондані, пізніше перепохований на меморіальному цвинтарі воїнів УНР у кварталі Везін міста Шалетт-сюр-Луен .

Сім’я Буа одружений з Анною Миколаївною Супражинською, донькою священика. Вінчання відбулося в Богоявленській церкві м. Ніжин 29 вересня 1900 р. ДАЧО, Чернігів. Ф. 679, оп. 10, спр. 826, с. 418. – Нежин, Богоявленская церковь. – О бракосочетавшихся. . За даними на 1916 р. дітей не мав .

Відомі праці Савченко-Більський. Босфоро-Дарданельське питання і необхідність панування України на Чорному морі. «Табор» — військово-літературний журнал, ч. 11, Варшава, 1929, с. 3 — 11. Савченко-Більський. Воєнна фльота України. «Табор» — військово-літературний журнал, ч. 12, Варшава, 1929. Савченко-Більський. Старший лейтенант флоту Михайло Білинський // Другий Зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. — Київ: Фундація ім.. О. Ольжича, 1995. — С. 169—172.

Примітки

Джерела Науменко К. Є. Савченко-Більський Володимир Олександрович //

Життєвий шлях та військова діяльність генерал-хорунжого Володимира Савченка-Більського. І. Гриценко – Сіверянський літопис. – 2012. – № 1-2. С.102-105. Борис Гузь. Рід Савченків-Більських з Чернігівщини.

Посилання

Савченко-Більський Командири українського війська Генерал Савченко-Більський присвятив своє життя Україні // Свобода (газета). 14 жовтня 2011. С. 9.