Черні́гівська губе́рнія — історична адміністративно-територіальна одиниця на Лівобережній Україні, 1802 року виділена з Малоросійської губернії. Адміністративний центр — місто Чернігів. Площа губернії — , чисельність населення — (за переписом 1897 року), з них (66,4 %) українців.
У 1919 році 4 північні повіти відійшли до Гомельської губернії (з 1926 року — до Брянської губернії РСФРР). 1925 року Україні було повернуто в повному складі Семенівську волость та 2 села (Карповичі та Тимоновичі) Новоропської волості Новозибковського повіту.
У 1925 поділ на губернії було ліквідовано, а територія колишньої Чернігівської губернії відійшла до складу Глухівської, Конотопської, Ніжинської і Чернігівської округ УСРР.
Географія Чернігівська губернія розташовувалася в середній смузі європейської частини Російської імперії. Вона належала до числа внутрішніх губерній, які не мали кордонів з іншими державами. На заході межувала з Київською, Мінською, Могилівською губерніями; на півдні з Полтавською; на сході — з Курською та Орловською; на півночі — зі Смоленською та Орловською губерніями. Історично, північні та східні межі губернії відображають поділ між землями Польсько-литовської і Московської держави в XVII столітті. Частина кордонів проходила по річкам Сейм, Сож та Дніпро.
Площа губернії становила приблизно 52 397 км², але в залежності від способу вимірювання вона оцінювалася і в 51 919 км², і в 53 918 км². Найбільша довжина губернії від північно-східного кута до південно-західного становила 350 верст (373 км), найменша ширина — у перехваті між Могилівською та Орловською губерніями — менше 100 верст.
Рельєф Поверхня переважно рівнинна. Окремі височини були на півночі та північному сході губернії — у повітах Мглинському та Суразькому, які лежали на плоскій височині, основна частина якої перебувала в Смоленській губернії.
Гори відсутні за винятком деяких високих місць на правих берегах Десни, Іпуті, Судості. Найвища точка губернії розташовувалася на межі Новгород-Сіверського повіту з Сосницьким біля сіл Овдіївка та Шабалтасівка. Найнижчі місця, уворені сильним та тривалим розливом води, знаходилися по лівих берегах Дніпра та Десни.
Ґрунти У південних повітах ґрунти глинясті чорноземи. У Мглинському та Суразькому повітах землі сіропіщані з підзолом. Через свою структури ці ґрунти погано зберігають вологу і є найменш родючими.
Водні ресурси Всі річки Чернігівської губернії були притоками Десни та Сожа, які впадають до Дніпра. Забезпеченість водою в губернії достатнє за винятком північних Суразького та Мглинського повітів, де через особливості ґрунтів під час посух води часто бракувало.
Найважливіша річка — Десна, яка є судноплавною на всій території губернії. Її притока Сейм також судноплавна і має велике господарське значення в транспортуванні хліба з Курської губернії до Дніпра.
Навесні Десна і Сейм часто виходили з берегів, внаслідок чого їх долини були низинними та болотяними.
Дніпро з'єднувався з Двиною, Неманом та Віслою штучними каналами Березинським, Огинським, Кролевецьким, які були здатні забезпечити сполучення з Чорного до Балтійського моря, але перебували в незадовільному технічному стані.
Адміністративний поділ
Російська імперія 1802 року до складу Чернігівської губернії увійшло 12 повітів: Борзнянський, Глухівський, Городнянський, Козелецький, Конотопський, Мглинський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Новоміський, Сосницький, Стародубський та Чернігівський.
Згідно з указом від 27 березня 1803 року «О новом разделении Малороссийской губернии на поветы» у Чернігівській губернії повітовими містами стали також Остер, Кролевець та Сураж. Таким чином, кількість повітів зросла до 15.
У 1809 році Новоміський повіт було перейменовано на Новозибківський. Наступні ж 100 років майже не внесли змін до адміністративного поділу. 15 повітів Чернігівської губернії поділялися на 187 волостей. Цей адміністративний поділ проіснував без змін до 1919 року.https://www.cg.gov.ua/index.php?id=266537&tp=0
Отже з 1809 року губернія складалася з 15 повітів: Борзнянський, Глухівський, Городнянський, Козелецький, Конотопський, Кролевецький, Новгород-Сіверський, Ніжинський, Остерський, Сосницький, Чернігівський, Мглинський, Новозибковський, Стародубський, Суразький.Генеральная карта Черниговской губерніи Съ показаніемъ почтовыхъ и большихъ проъзжихъ дорогъ, станціи и разстоянія между оными верстъ — Ст. Петербургъ, 1829.
Склад за Гетьманату (квітень-грудень 1918)
Губернія мала бути складеною з 18 повітів: вже існуючі 15 повітів з планованими долучити 3 повіти: з Могильовської губернії — Гомельський повіт; Курської губернії — Путивльський повіт, Рильський повіт.
Список повітів, частину яких планувалося приєднати до суміжних існуючих, або новоприєднаних повітів: з Могилівської губернії: Рогачівський повіт; з Орловської губернії: Севський повіт, Трубчевський повіт; з Курської губернії: Дмитріївський повіт, Льговський повіт, Курський повіт.
За Української Держави до Чернігівської губернії були тимчасово приєднані Гомельський повіт Могильовської губернії Білорусі і Путивльський та Рильський повіти Курської губернії.
У складі Української СРР (1919—1925) Складалася з 12 повітів: Борзнянський, Глухівський, Городнянський, Козелецький, Конотопський, Кролевецький, Новгород-Сіверський, Ніжинський, Остерський, Сосницький, Чернігівський, Шосткинський.
31 січня 1923 року були ліквідовані Остерський, Козелецький, Сосницький, Борзнянський, Городнянський, Глухівський і Кролевецький повіти.Постанова ВУЦВК № 91 від 31 січня 1923 р. «Про адміністративно-територіяльний поділ Чернигівщини»
Протягом 1923—1924 р. проводились наступні адміністративно-територіальні перетворення: ліквідовувались повіти, волості і вводились округи та райони, ліквідовувались малопотужні райони, здійснювалось перенесення районних адміністративних центрів в економічно потужніші населені пункти, з одночасним перейменуванням районів. У Чернігівській губернії Остерський район з Ніжинської округи був перенесений у Чернігівську, а Парафіївський район Конотопської округи, Сорокошиський район Чернігівської округи розформувався; Хороше-Озерський район Ніжинської округи перейменувати у Комарівський, Морівський район Чернігівської округи — у Максимівський. Проєкт Чернігівської розглянутий в ході її засідання від 10 грудня 1924 р. Корективи адміністративно-територіального поділу затверджувались постановою останньої.Постанова ВУЦВК і РНК № 313 від 10 грудня 1924 р. «Про зміну адміністраційно-територіяльного поділу Чернигівщини».
1925 року УСРР було повернуто колишню Семенівську волость Новозибківського повіту у повному складі (включно з селами Карповичі та Тимоновичі колишньої Новоропської волості).
16 жовтня 1925 року були передані Українській СРРПостанова Президії Центрального Виконавчого Комітету СРСР від 16 жовтня 1925 року «Про урегулювання кордонів Української Соціялістичної Радянської Республіки з Російською Соціялістичною Федеративною Радянською Республікою та Білоруською Соціялістичною Радянською Республікою». та увійшли до складу Глухівської округи села Рожковичі та Ситне колишньої Хінельської волості Севського повіту Орловської губернії, а також села Василівське, Зноб-Трубчевська, Карпеченкове, Кудоярове, Любахове, Новоасилівка, Українське колишньої Селецької волості Трубчевського повіту (на той час — Почепського) Орловської (на той час — Брянської) губернії.
19 квітня 1926 року села Баранівка, Муравейня, Смикарівка, Смолине, Товстодубове, Фотовиж колишньої Хінельської волості Севського повіту Орловської губернії увійшли до складу Української СРР і були включені до Глухівської округи.
Населення губернії
Чисельність + Чисельність та динаміка населення губернії Рік Населення 1835 1852 1858 1879 1897 1905 1906
Чернігівська губернія належала до числа староосвоєних та густонаселених губерній Російської імперії. Цьому сприяло вигідне географічне положення, сприятливий клімат та родючі ґрунти.
На початок XIX століття населення Чернігівської губернії оцінювалося в 1,26 млн осіб, але ці дані не є точними оскільки відсутні дані ревізій 1795 і 1811 років. 7-ма, 8-ма та 9-та ревізії проводились з дефектами, і їхні результати часто ставились під сумнів. Тим не менш вони зафіксували поступове зростання чисельності населення — з 646 968 душ чоловічої статі в 1835 до 674 581 в 1852 році. Паралельно з цим зменшилась кількість кріпосних селян — з 290 390 душ (44,9 %) у 1835 до 281 844 (41,8 %) у 1852 році. З 1782 року частка кріпосних зменшилась приблизно на 17 % (з 58,6 %). Цей процес був характерний для всієї Російської імперії вже з кінця XVIII століття, але кількість кріпосних значно відрізнялася в різних губерніях — від 1,8 % у В'ятській губернії до 69,4 % в Могилівській і 70,9 % в Смоленській.
Остання ревізія була проведена в 1858 році і була найякіснішою з усіх попередніх. Згідно з нею 1858 року кількість населення склала 1 461 866 осіб, з них 37,6 % — кріпаки (в середньому на одного поміщика приходилося 60 кріпаків, у Полтавській губернії — 45, по імперії — 100).
Всього в губернії було 3672 поселення, з яких більше половини (52 %) мали менше 100 душ. Найкрупнішими села були в південно-східних повітах, найменшими — у північних. Населені пункти з населенням більше 1000 становили десяту частину від усіх. У п'яти містах кількість населення перевищувала 10 000.
На один двір у середньому приходилося 6,8 душ, найбільше — у Стародубському повіті (7,7).
Населення продовжувало зростати — до 1850,5 тис. у 1879 році; 2297,9 тис. у 1897 році; 2693,8 тис. у 1905 році.
Природний рух + Природний рух населення губернії в 1880-х роках Рік Народжуваність Смертність Приріст 1884 54,8 36,7 +17,6 1885 54,9 35,8 +19,1 1886 53,3 33,9 +19,5 1887 51,8 34,0 +17,8 1888 52,8 31,4 +21,4 1889 51,0 32,4 +18,4
Усі факти народження і смерті в Російській імперії реєструвалися в церковних парафіях. За цими даними на 1836—1860 роки в середньому по губернії щорічно народжувалося 65 275 осіб православного населення. Помирало щорічно в середньому 56 008 осіб, причому пік смертей приходився на епідемію холери 1848 року, коли померло 97 212 осіб.
Перші спроби визначити віковий розподіл населення, рівень народжуваності та смертності населення в Чернігівській губернії припадають на 1880-ті роки за ініціативою губернського земського лікаря Святловського. До волостей були розіслані бланки для збору відомостей про вік, кількість народжених та померлих. Дані були систематизовані наприкінці 1880-х років.
Природний рух залежав переважно від природних та біологічних факторів. Так, він був меншим у неврожайний 1887, і більший у врожайний 1888 рік. Народжуваність населення залежала від смертності — чим вища в місцевості народжуваність, тим вища смертність. У чотирьох волостях смертність досягала 48 на 1000, і народжуваність — до 60. Більшість смертей (65 %) приходилося на дітей до десяти років, з них до одного року — приблизно 33 % (від 27 % у Кролевецькому повіті до 41 % у Новозибковському). Смертність серед дітей була вищою серед православних і старообрядців, і нижчою серед євреїв (у 1,5 рази).
+ Розподіл населення губернії за місцем проживання 1782–1861 1861–1894 Міське населення +1,27 % +2,35 % Сільське населення +0,30 % +1,63 % Все населення +0,35 % +1,70 %
За 130 років кількість населення на території Чернігівської губернії зросла на 144,1 %. Приріст за весь період сильно змінювався. У часи Гетьманщини 1764—1782 років приріст населення на землях Чернігівської губернії становив приблизно 1,4 % на рік. Після введення кріпацтва він значно зменшився, особливо серед сільського населення і в період з 1783 по 1861 становив всього 0,35 % на рік. Після скасування кріпацтва він знову підвищився до 1,70 % 1890-х роках і продовжував зростати до початку Першої світової війни, у результаті стабільно високої народжуваності і поступового зниження смертності.
Етнографічний склад
Етнографічний склад губернії строкатий, що пов'язано з природними умовами та історичним минулим.