Ула́с Олексійович Самчу́к (, Дермань — 9 липня 1987, Торонто) — видатний український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лавреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні, член ОУП «Слово». Засновник і редактор рівненської газети «Волинь». Голова МУРу. Входив до складу ОУН. Після розколу ОУН залишився на стороні Голови ПУН полку Андрія Мельника.

Відповідно до українського законодавства може бути зарахованим до борців за незалежність України у XX столітті.

Життєпис Улас Самчук народився року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Рівненського району Рівненської області) в родині Олексія Антоновича та Настасії Улянівни Самчуків, — як на той час, заможних селян. По суті, світогляд майбутнього письменника формували як родина, так і довкілля:

У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім'я переїхала до села Тилявка Кременецького повіту. Але з Дерманем зв'язків не втрачав, у 1917—1920 роках навчався у чотирикласній вищопочатковій школі, що діяла при Дерманській Свято-Феодорівській учительській семінарії. У 1921—1925 роках — у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука призвали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував, після чого потрапив у веймарську Німеччину, де працював у місті Бойтені в одного господаря, розвозив по копальнях і гутах залізо.

Німецький період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільний слухач, студіював у Бреславському університеті з 1927 року. Ґерманіна фон Лінґейсгайм (мати Германа) дала притулок «обідраному українцеві» у своїй оселі й навчала його німецької мови. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові через 15 років: завдяки його клопотанневі нацисти 20 квітня 1942 року випустили письменника, заарештованого 20 березня того року, з Рівненської в'язниці. Герман Блюме в Рівному був начальником цивільної поліції райхскомісаріату Україна.

Від 1925 року почав друкувати оповідання у журналі «Духовна бесіда» у Варшаві, згодом у «Літературно-науковому віснику» та інших часописах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших творів (зокрема романів). У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому (тепер — польському) місті «в моєму всесвіті з'явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої „Волині“».

1929 року переїхав до Чехословаччини, студіював в Українському вільному університеті у Празі. Жодного вищого навчального закладу закінчити не зміг. Добре володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.

У Чехословаччині перебував із 1929 до 1941 років. Українська Прага 1920–1930-х жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке творило «його Прагу», Улас Самчук відносив Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухина, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Ґалаґана, Леоніда й Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Сергія Шелухіна, Микиту Шаповала, Валентина та Лідію Садовських, Русових, Яковлевих, Мідних, Батинських, Слюсаренків, Щербаківських, Сімовичів, Лащенків, Горбачевського, Ольгерта Бочковського. У Празі Улас Самчук належав до Студентської академічної громади. «Нас було кілька сотень з загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс». У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця було створено культурну референтуру Проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром її стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.

1941 року у складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943 року.

В липні 1942 року, разом з Віктором Петровим мешкав в Кременчуці, куди був запрошений редактором українського літературного журналу. Про цей період життя згадував в своєму творі "На коні вороному".

Із ним працював редактором Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор, співпрацювала Олена Теліга. Упродовж 1944—1948 років жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) започаткував ОУП «Слово» (1954).

Журнал "Современник" (Торонто) висунув Уласа Самчука на Нобелівську премію 1980 рокуРедакция "Современника" решила выдвинуть перед Нобелевским Комитетом кандидатуру украинского писателя Уласа Самчука на получение НОБЕЛЕВСКОЙ ПРЕМИИ по литературе за 1980 год. // Современник #45-46, Торонто, 1980, стр. 283..

Ім'я Уласа Самчука прижиттєво було відоме у країнах Європи та Америки. Як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, «вражає не те, що на українській землі народився цей винятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у „волинській тихій стороні“, в абсолютно безпросвітних обставинах».

Літературна творчість

У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття. Своє перше оповідання — «На старих стежках» — опублікував 1926-го у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І–III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-х — початку 1930-х років, що прагне знайти місце України у світі та шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935, над третьою — з 1935 до 1937 року. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:

Роман «Кулак» (1932) — «…про людину, яка стала успішною завдяки наполегливій праці, енергії та розуму… Це цілком європейський роман із притаманним тій добі психологізмом, ніцшеанством та фатальними жінками».

«Ви для мене не „Волинь“, а „Кулак“. Читала його два рази»,  — говорила авторові Олена Теліга (книга спогадів «На білому коні»).

У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

1941 року Улас Самчук написав статтю «Нарід чи чернь?», у якій він бажав показати співвітчизникам:

Фрагмент цього твору у формі переінакшеного плагіату було помічено у новорічній промові Президента України Володимира Зеленського до святкування 2020 року.

У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І–ІІ, 1946—1947).

1947 року закінчив драму «Шумлять жорна».

У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина та її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної та сучасної підрадянської дійсності.

Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть огонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р. Похований на Українському цвинтарі святого Володимира у місті Оквілл, Канада.

Родина У 1930-х роках перебував у шлюбі на віру з аптекаркою Марією (Марусею) Зоц. З лютого 1942 року мешкав із монтажеркою Київської кіностудії Тетяною Федорівною Праховою-Чорною.

Вшанування пам'яті

На державному рівні Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 110 років з дня народження відзначатиметься на державному рівні.Політика / Голос України. — 2015. — № 29 (6033). — 18 лютого. — С. 4.

3 грудня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2020 році" в якій зазначається, урочисто відзначити на державному рівні у 2020 році "20 лютого - 115 років з дня народження Уласа Самчука (1905-1987), письменника, публіциста, журналіста"

Інше Книга Гаврила Чернихівського «Улас Самчук: сторінки біографії» (2005) у році є першим ґрунтовним дослідженням про «українського Гомера XX століття». Про Уласа Самчука Ігор Фарина написав повість «Пекуча чужина» (2005). 2018 року у серії «Ім'я на обкладинці» видавництва «Навчальна книга Богдан» вийшла книга Сергія Синюка «Улас Самчук: ескізи до творчого портрета».

2015 рік з ініціативи Львівської обласної організації «Меморіал» імені Василя Стуса та Городоцької районної ради проголошений роком Уласа Самчука на ГородоччиніНа Львівщині встановили пам'ятну дошку письменнику з Рівненщини.

На честь нього, у національній скаутській організації України «Пласт», створений 33 курінь УПЮ імені Уласа Самчука.

Критика Данило Шумук писав: «Улас Самчук своїм пером повзає перед „фюрером“ райху».«За східнім обрієм» — спомини Данила Шумука

Був заборонений до вивчення в курсі української літератури в середній школі за часів Януковича (тодішнім міністром освіти, згодом колаборантом Дмитром Табачником).

Музеї У жовтні 1993 року в селі Тилявка Шумського району Тернопільської області відкрито літературно-меморіальний музей письменника У. Самчука. У приміщенні колишньої учительської семінарії, де навчався У. Самчук (нині — Дерманський навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа І-го ступеня — гімназія»), 12 лютого 1995 року відкрито літературно-меморіальний музей Уласа Самчука. Згодом удостоєний звання народного. 2015 року це звання літературно-меморіальному музеєві Самчука було підтверджено. У м. Рівне діє Літературний музей Уласа Самчука.

Вулиці

Вулиці Уласа Самчука є в Луцьку, Білій Церкві, Рівному, Дубно, Мізочі, Києві, Крем'янці, Шумську, Тернополі.

Пам'ятники та меморіальні таблиці У Луцьку в пам'ять про Уласа Самчука встановлено меморіальну таблицю. У Рівному є пам'ятник видатному письменнику-націоналісту. Також у Рівному є меморіальна таблиця в пам'ять про Олену Телігу та Уласа Самчука — редакторів газети «Волинь». Пам'ятник Уласу Самчуку є в Здолбунові. Погруддя Самчука відкрите 20 лютого 2005 року перед школою в Тилявці, в якій міститься меморіальний музей письменника. Меморіальна таблиця письменнику у місті Городок, відкрита у жовтні 2015 року на будинку, де свого часу в отця Епіфанія Роздольського мешкав Улас Самчук (колишній парохіяльний дім, нинішня адреса: вул. Стуса, 10)Український Гомер XX століття і ГородокНа Львівщині відкрито меморіальну дошку Уласові Самчуку. 20.10.2015.

Твори Автор романів «Кулак» (1932), «Марія» (1933), «Гори говорять!» (1934),«Юність Василя Шеремети» (1946—1947), трилогій «Волинь» («Куди тече річка» (1932), «Війна і революція» (1935), «Батько і син» (1937)) і «Ост» («Морозів хутір» (1948), «Сонце з Заходу», «Темнота»(1957), «Втеча від себе» (1982)), книг спогадів і репортажів «П'ять по дванадцятій» (1954), «На твердій землі» (1967), «На білому коні» (1956), «На коні вороному» (1979), «Плянета Ді-Пі» (1979), «Слідами піонерів» (1980), «Репортажі з Карпатської України».