Океа́нія — загальна назва для островів центральної та південної частини Тихого океану між 30° пд. ш. і 30° пн. ш., включаючи Нову Зеландію і Нову Гвінею;
Площа 1,26 млн км²;
Міста з населенням понад 300 тис.: Окленд, Веллінгтон, Крайстчерч, Гонолулу, Порт-Морсбі, Порт-Нумбай і Амбон ; Рельєф: довжина від Тропіка Рака на півночі до краю Нової Зеландії;
Ширше Океанію можна розділити на групи вулканічних і коралових островів або на основі етнічного походження їхніх мешканців: Мікронезія (Гуам, Кірибаті, Маріанські, Маршаллові і Каролінські острови); Меланезія (Нова Гвінея, Вануату, Нова Каледонія, Фіджі, Соломонові острови) і Полінезія (Гаваї, Тонга, Самоа, Тувалу, Французька Полінезія, острови Лайн). найнижча точка — Таєрі Плейнс, Нова Зеландія (-2 м).
Державотворення
До початку XVI ст. народи, що жили на островах Океанії, перебували на різних стадіях розкладання первісного общинного ладу і становлення ранньокласового суспільства. На островах Фіджі, Гавайських, Таїті та Тонга склалася химерна ієрархія спадкових каст і сформувалися примітивні держави. Тривалий час європейські держави не виявляли інтересу до Океанії, багато які острівні групи в Океанії взагалі були відкриті тільки у 2-гій половині XVIII ст.
У 1565 Іспанія оголосила про анексію відкритих Ф. Магелланом Маріанських островів.
З початку XIX ст. в Океанію проникають численні християнські місіонери та торговці, в тому числі работорговці. Розпочалося пряме захоплення островів Океанії європейськими державами та США. Нідерланди захопили в 1-й половині XIX ст. західну частину Нової Гвінеї.
У 1840 оголошена англійською колонією Нова Зеландія.
У 1842 Франція захопила Маркізькі острови, в 1843 — о. Таїті та ін. острови Товариства, в 1853 — Нову Каледонію, перетворену на місце заслання. Європейські колонізатори різко порушили природний хід культурно-історичного розвитку в Океанії та принесли незліченні лиха її корінному населенню. В останній чверті XIX ст. процес колоніального розділу Океанії посилився.
У 1874 Велика Британія перетворила острови Фіджі у свою колонію. У 1884 Німеччина захопила північно-східну частину о. Нова Гвінея, а Велика Британія — його південно-східну частину (Папуа). У 1898 США анексували Гавайські острови. У результаті поразки Іспанії в іспансько-американській війні 1898 відбувся поділ її володінь в Океанії, США захопили о. Гуам. Німеччина «придбала» Маріанські (крім Гуама) і Каролінські острови, купивши їх в Іспанії.
У 1899 Німеччина і США поділили між собою острови Самоа.
У 1900 оголошений англійський протекторат над островами Тонга.
У 1906 з встановленням кондомініуму Великої Британії та Франції над островами Нові Гебриди розділ Океанії завершився. У 1-шій половині XX ст. змінювалися лише імперіалістичні «власники» окремих територій в Океанії.
Протягом всього періоду колоніального панування народи Океанії не припиняли боротьби проти поневолювачів. У 1878—1879, в 1913 і 1917 проти французької адміністрації повстали жителі Нової Каледонії. У 1909 відбулося повстання самоанців проти німецьких колонізаторів. Виступи проти колоніального гніту мали місце і на інших островах. Після 1-ї світової війни 1914—1918 в Океанії з'явилися політичні організації, які виступали за ліквідацію колоніального режиму, — «May» («Ліга») на Західному Самоа, «фіджійська молодь» на Фіджі та ін. У 1928-29 населення Західного Самоа (підмандатної території Нової Зеландії) активно виступило проти колоніальної адміністрації. У роки 2-ї світової війни 1939—1945 Океанія стала театром воєнних дій. Тисячі остров'ян загинули.
Після 2-ї світової війни мережу військових баз імперіалістичних держав в Океанії розширилася. США перетворили передану під американське управління «підопічну територію Тихоокеанські острови» в головний полігон для випробувань (1946—1958) ядерної зброї.
Після війни стихійні розрізнені виступи окремих етнічних і соціальних груп в Океанії все частіше стали змінюватися організованою боротьбою за незалежність цілих архіпелагів, проти використання островів Океанії у військових цілях. У 1962 була проголошена незалежність Західного Самоа. У 1963 звільнився від голландського колоніального ярма Західний Іріан — частина територіальної Індонезії, незаконно утримували колонізаторами. Незалежності досягли також Науру (1968), Тонга, Фіджі (1970). У 1973 проголошено «повне внутрішнє самоврядування» Папуа Новій Гвінеї.
Меланезія
Молуккські острови Папуа (провінція) Західне Папуа (провінція)
Мікронезія
Науру Острови Гілберта ( Кірибаті) Маршалові острови Федеративні Штати Мікронезії Палау Гуам ( США) Північні Маріанські острови ( США) Острів Вейк ( США)
Полінезія
Географія
Географічне розташування Океанія являє собою найбільше у світі скупчення островів, розташованих в західній і центральній частинах Тихого океану, між субтропічними широтами Північної та помірними Південної півкуль. При поділі всієї суші на частини світу Океанія зазвичай об'єднується з Австралією в єдину частину світу Австралія та Океанія.
Загальна площа островів становить 1,26 млн км², населення — близько 10,7 млн осіб. Географічно Океанія підрозділяється на Меланезію, Мікронезію і Полінезію, іноді виділяють Нову Зеландію. Острови Океанії омиваються численними морями Тихого (Коралове море, Тасманове море, море Фіджі, море Коро, Соломонове море, Новогвінейське море, Філіппінське море) і Індійського океанів (Арафурське море).
Геологія
З точки зору геології Океанія не є континентом: лише Нова Каледонія, Нова Зеландія і Нова Гвінея мають континентальне походження, сформувавшись на місці гіпотетичного материка Гондвана. У минулому ці острови були єдиною сушею, проте в результаті підняття рівня Світового океану значна частина поверхні опинилася під водою. Рельєф цих островів гористий і сильно розчленований. Наприклад, найвищі гори Океанії, в тому числі гора Джая (5029 м), розташовані на острові Нова Гвінея.
Більшість островів Океанії мають вулканічне походження: частина з них є вершинами великих підводних вулканів, деякі з яких дотепер проявляють високу вулканічну активність (наприклад, Гавайські острови).
Інші ж острови мають коралове походження, будучи атолами, які сформувалися в результаті утворення коралових споруд навколо занурилися під воду вулканів (наприклад, острова Гілберта, Туамоту). Відмінною особливістю таких островів є великі лагуни, які оточені численними острівцями, або моту, середня висота яких не перевищує трьох метрів. В Океанії розташований атол з найбільшою лагуною у світі — Кваджалейн в архіпелазі Маршаллові острови. Попри те, що його площа суші становить всього 16,32 км², площа лагуни — 2174 км². Найбільшим же атолом по площі суші є острів Різдва (або Кіритіматі) в архіпелазі Лайн (або Центральні Полінезійські Споради) — 322 км ². Однак серед атолів зустрічається й особливий тип — піднятий (або піднятий) атол, який являє собою вапнякове плато висотою до 50-60 м над рівнем океану. У цього типу острова лагуна відсутня або є сліди її минулого існування. Прикладами таких атолів можуть служити Науру, Ніуе, Банаби.
Рельєф і геологічна структура дна Тихого океану в районі Океанії має складну структуру. Від півострова Аляска (є частиною Північної Америки) до Нової Зеландії розташувалося велика кількість улоговин околичних морів, глибоководних океанічних жолобів (Тонга, Кермадек, Бугенвільський), які утворюють геосинклінальний пояс, що характеризується активним вулканізмом, сейсмічністю і контрастним рельєфом. В Океанії знаходиться також найбільша глибина у світовому океані; Маріанська западина. Великий Бар'єрний риф — найдовший кораловий риф у світі; гора Кука 3764 м вищий пік Нової Зеландії;
На більшості островів Океанії корисні копалини відсутні, тільки на найбільших з них ведуться розробки: нікелю (Нова Каледонія), нафти та газу (острів Нова Гвінея, Нова Зеландія), міді (острів Бугенвіль в Папуа Новій Гвінеї), золота (Нова Гвінея, Фіджі), фосфатів (на більшості островів родовища майже або вже вироблені, наприклад, в Науру, на островах Банаби, Макатеа). У минулому на багатьох островах регіону велася активна розробка гуано, посліду морських птахів, що розклався, який використовувався як азотне та фосфорне добриво. На океанічному дні виключної економічної зони ряду країн знаходяться великі скупчення залізо-марганцевих конкрецій, а також кобальту, однак в наш час будь-яких розробок через економічну недоцільність не ведеться.
Клімат
Океанія розташована в межах декількох кліматичних поясів: екваторіального, субекваторіального, тропічного, субтропічного, помірного. На більшій частині островів переважає тропічний клімат. Субекваторіальний клімат панує на островах поблизу Австралії та Азії, а також на схід від 180 меридіана в зоні екватора, екваторіальний — на захід від 180 меридіана, субтропічний — на північ і південь від тропіків, помірний — на більшій частині Південного острова в Новій Зеландії.
Клімат островів Океанії визначається переважно пасатами, тому на більшості з них випадають рясні опади. Середньорічна кількість опадів варіюється від 1500 до 4000 мм, хоча на деяких островах (зокрема, через особливості рельєфу і на підвітряній стороні) клімат може бути більш посушливим або вологішим. В Океанії розташоване одне з найвологіших місць планети: на східному схилі гори Ваіалеале на острові Кауаї щорічно випадає до 11 430 мм опадів (абсолютний максимум був досягнутий в 1982: тоді випало 16 916 мм). Поблизу тропіків середня температура становить близько 23 °C, біля екватора — 27 °C, з незначною різницею між найспекотнішим і найхолоднішим місяцями.
На клімат островів Океанії суттєво впливають течії Ель-Ніньйо і Ла-Нінья. Під час Ель-Ніньйо міжтропічна зона конвергенції рухається на північ у бік екватора, під час Ла-Ніньї — на південь в бік від екватора. В останньому випадку на островах спостерігається сильна посуха, в першому ж — сильні дощі.
Більшість островів Океанії схильні згубному впливу природних катаклізмів: вулканічних вивержень (Гавайські острови, Нові Гебриди), землетрусів, цунамі, циклонів, що супроводжуються тайфунами та сильними дощами, посух. Багато з них ведуть до істотних матеріальних і людських втрат. Наприклад, в результаті цунамі в Папуа Новій Гвінеї в липні 1999 загинуло 2200 осіб.
На Південному острові в Новій Зеландії та на острові Нова Гвінея високо в горах є льодовики, однак через процес глобального потепління відбувається поступове скорочення їх площі.
Ґрунти та гідрологія
Через різні кліматичні умови ґрунти Океанії дуже різноманітні. Ґрунти атолів високолужні, коралового походження, досить бідні. Зазвичай вони пористі, через що дуже погано затримують вологу, а також містять дуже мало органічних і мінеральних речовин, за винятком кальцію, натрію і магнію. Ґрунти вулканічних островів, як правило, мають вулканічне походження і відрізняються високою родючістю. На великих гористих островах зустрічаються червоно-жовті, гірські латеритні, гірничо-лугові, жовто-бурі ґрунти, жовтоземи, червоноземи. Великі річки є тільки на Південному і Північному острові Нової Зеландії, а також на острові Нова Гвінея, на якому розташовані найбільші річки Океанії, Сепік (1126 км) і Флай (1050 км).
Найбільша річка Нової Зеландії — Ваїкато (425 км). Живлення річок переважно дощове, хоча в Новій Зеландії та на Новій Гвінеї річки також підживлюються водами від танучих льодовиків та снігу. На атолах річки й зовсім відсутні через високу пористість ґрунтів. Замість цього дощова вода, просочуючись крізь ґрунт, утворює лінзу злегка солонуватої води, дістатися до якої можна, викопавши колодязь. На більших островах (як правило, вулканічного походження) зустрічаються невеликі потоки води, які течуть у бік океану.
Найбільша кількість озер, в тому числі термальних, знаходиться в Новій Зеландії, де також є гейзери. На інших островах Океанії озера — велика рідкість.
Флора і фауна