Конфу́цій (,  – Кун-фуцзи, буквально «майстер Кун»; або зазвичай  – Кун-цзи; – ) — китайський філософ і політичний діяч періоду Чуньцю, що традиційно вважається зразком китайських мудреців. Вчення та філософія Конфуція лежать в основі культури та суспільства Східної Азії, залишаючись впливовими у всьому Китаї та Східній Азії до сьогодні.

Конфуцій вважав себе виразником цінностей попередніх епох, яких, на його думку, відмовилися тогочас. Його філософське вчення, зване конфуціанством, підкреслювало особисту та державну мораль, правильність соціальних відносин, справедливість, доброту та щирість. Його послідовники конкурували з багатьма іншими школами в епоху ста шкіл думки, але були придушені на користь легістів під час правління династії Цінь. Після падіння Цінь та перемоги Хань над Чу думки Конфуція здобули офіційну санкцію нового уряду. За часів династій Тан і Сун конфуціанство розвинулося в систему, відому як неоконфуціанство, а пізніше як нове конфуціанство. Конфуціанство було частиною китайської соціальної структури та способу життя; для конфуціанців повсякденне життя було сферою релігії.

Конфуцію традиційно приписують авторство чи редагування багатьох китайських класичних текстів, зокрема всі П'ять канонів , проте сучасні вчені обережно ставляться до приписування конкретних тверджень самому Конфуцію. Афоризми, що стосуються його вчення, були зібрані в «Лунь юй», але через багато років після його смерті.

Принципи Конфуція перегукуються з китайськими традиціями та віруваннями. Із синівською шанобливістю він обстоював вірність сильної сім'ї, шанування предків, повагу старших до дітей і чоловіків до дружин, рекомендуючи сім'ю як основу ідеального правління. Він обстоював відомий принцип: «Чого не бажаєш собі, того не роби іншим» — золоте правило моралі.

Проблематика в історичній реконструкції

Популярність Конфуція, що зростала та поширювалася протягом двох з половиною тисячоліть, стала причиною виникнення багатьох легенд, які слід відрізняти від фактів його життя. Першу біографію Конфуція (разом із понад 100 інших біографічних описів) склав Сима Цянь («Ши цзі», гл.47 孔子世家), який жив близько 500 років пізніше за Конфуція. Ця біографія поєднує факти що збереглися у попередніх текстах (наприклад, «Мен-цзи», «Чжуан-цзи») та намагається уникнути суперечностей, які вже тоді спостерігалися. Оскільки за часів Сима Цяня конфуціанство вже отримало статус державної ортодоксії, біографія очікувано уміщує прикраси та перебільшення. До того ж, ймовірно що у виведенні ідеалізованого образу Конфуція Сима Цянь переслідував особистий інтерес, оскільки його «Історичні записи» багаторазово натякають на те, що автор сприймає себе як невизнанного «другого Конфуція».Stephen W. Durrant. The Cloudy Mirror: Tension and Conflict in the Writings of Sima Qian (Suny Series, Chinese Philosophy & Culture), 1995. Cf. .

Більш достовірними джерелами є «Цзо чжуань» (коментар до хроніки Чуньцю, яка була складена на батьківщині Конфуція) та «Лунь юй» (записи розмов та доповіді про поведінку філософа, що залишили його учні). Складність вживання цих джерел у тому, що обидва — продукти поступового формування, що відбувалося протягом близько трьох століть після смерті засновника вчення. Кілька інших джерел щодо життя Конфуція були складені ще пізніше та носять агіографічні риси.

Маючи на увазі біографію від Сима Цяня та версію «Аналектів», утворені у Західній Хань, Нилан та Вілсон зауважують: «Щодо сутністі життя та вчення Конфуція у 100 році до н. е. сперечалися так само гаряче, як і тепер».Nylan, Wilson, 2010:26. Відомий китайський історик першої половини 20 ст. Ґу Цзєґан визначив, що кожна ера китайської історії мала «власного» Конфуція, і навіть декілька різноманітних «Конфуціїв» одночасно.Gu, 130.

Біографія

Генеалогія Найдавніший запис про походження Конфуція міститься у «Цзо чжуань» (7-й рік Чжао-ґуна 昭公七年, 535 до н. е.): де позначено, що Конфуцій має народитися у сім'ї, давнім предком якої був Фуфу Хе :zh:弗父何, аристократ з царства Сун (див. нижче, розділ «Легенди»). Деталізоване викладення генеалогії маємо у збірці «Речення сім'ї Кун» (Кунцзи цзяюй :zh:孔子家語), яка, імовірно, містить ранні матеріали, але продовжувала редагуватися у період Хань та пізніше.

У 2003 році Роберт Ено висунув гіпотезу про можливе «варварське» походження Конфуція, а саме про зв'язок його родини із царством Чжу (або Чжулоу 邾婁), яке належало «східним варварам» ї 夷 та за часів Чуньцю увійшло до складу князівства Лу.

Хронологічний нарис Згідно з Симом Цянем, Конфуцій народився у Цзоу 陬 (сучасний Цюйфу), в окрузі Чанпін 昌平 царства Лу.Eno 2003:2. Датою народження вважають 21 серпня 551 до н. е.. Джерела цієї дати — «Ґулян чжуань» та «Ґун'ян чжуань»: обидва надають день ґенцзи 庚子, але вказівка на відповідний місяць (одинадцятий, за місячним календарем) міститься лише у другому. Згідно з астрономічними дослідженнями, ця вказівка є помилковою. Ймовірно, рік народження Конфуція був обраний задля отримання нумерологічно визначної цифри років життя майстра — 72, а народження сталося у 8-у місяці.Brooks 1997:263-6. Автори приводять аргументацію щодо астрономічно неверогідних затмінь сонця, які згадуються у визначених джерелах — можливо, для символічного позначення років народження предків Конфуція. Докладніше див. День народження Конфуція.

Батьком Конфуція був Шулян Хе 叔梁紇, мужній воїн, який (згідно з «Кунцзи цзяюй») мав 9 дочок від першої дружини і сина-каліку (:zh:孟皮) від другої. Оскільки ніхто з них не міг складати жертвопринесення предкам, вже в похилому віці Шулян Хе пішов від своєї дружини і попросив дозволу одружитися з однією з трьох дочок сім'ї Янь. Молодша з них, Янь Чженцзай (:zh:顏徵在), у віці 17(?) років народила дитину від Хе.

Коли хлопчику виповнилось три роки, його батько помер («Речення сім'ї Кун», глава 39), приблизно у віці 46 років.Brooks 1996:27. Мати Конфуція померла у його юнацтві.Brooks 1996:27, надано можливий вік Конфуція: 15 чи 17 років, верогідний вік матері на момент її смерті близько 37 років. Як визначає Роберт Ено, відомі джерела не носять будь-яких вказівок на участь сім'ї батька у житті дитини. За ствердженням Сима Цяня, мати приховувала від Конфуція місце поховання батька і через це, бажаючи поховати матір біля нього, той був змушений зробити їй тимчасову могилу біля перехрестя доріг Вуфу 五父.Eno 2003:24-5. Про могилу батька Конфуцій дізнався від жінки-родича з материнського боку. Поховання знаходилося біля гори Фан :zh:防山镇.

Через бідність у віці сімнадцяти років Конфуцій змушений був обійняти другорядну посаду в державній адміністрації — хранителя складів і наглядача пасовищ сімейства Цзі — однієї з трьох найвпливовіших аристократичних родин царства Лу.

У 19 років Конфуцій одружився з жінкою з сім'ї Ціґуань (див. :zh:亓官姓 та пояснення нижче). Подружжя мало двох дітей, сина Лі (:zh:孔鲤) та доньку.Відомості про сімейне життя Конфуція майже відсутні. Про натяк на розведення Конфуція із дружиною у пізніших джерелах див. Chin 2008:3 (unreferenced)

Продовжуючи кар'єру, Конфуцій дістався поста сикоу 司寇 (міністр покарань). У 567 він супроводжував володаря Лу, Дін-ґуна 定公, на мирні переговори із царством Ці 齊. Релевантні події були зафіксовані у літописі Чуньцю («Дін-ґун», 10-й рік).

У 497 з певних причин (див. розділ Легенди — ще не написан) Конфуцій облишив державну службу та провів наступні 14 років у мандрах. Згідно з Симом Цянем, він відвідав 7 країн; згідно з Чжуан-цзи — 4: Вей 衞/卫, Сун 宋, Чень 陈/陳 та Цай 蔡. «Аналекти» також згадують його перебування у Ці (імовірно 505 до н. е.) та Ше (район царства Чу).Chin 2008:86-7.

Повернення до Лу відбулося у 484 до н. е. Умови для повернення майстера були приготовлені його учнями, Жань Цю та Цзи Ґуном, які на той час набули військову (перший) та дипломатичну (другий) славу.Chin 2008:121-124. Але Конфуцій не повернувся до державної діяльності, а зосередився на викладанні.

Розмірковуючи у похилому віці про пройдений шлях, Учитель сказав:

У 483 до н. е. (на 50-у році власного життя) помер його син, а незабаром — також улюблені учні, Янь Хуей та Цзи Лу.Chin 2008:141. Існують розбіжності щодо датування цих подій.

Згідно «Цзо чжуань», Конфуцій помер у 4 місяці 16-го року правління луського Ай-ґуна (479 до н. е.), у день цзічоу 己丑. Та ж сама дата наводиться у Сима Цяня. Згідно з традиціями Ґун'ян та Ґулян, рік його смерті — 481.Brooks 1997:263.

Державна та суспільна діяльність На службі у правителя царства Лу Конфуцій залишався всього чотири роки (501—497 до н. е.), послідовно піднімаючись службовими східцями. Займав посаду помічника начальника управління громадських робіт. У віці 52 років він обійняв посаду сикоу (міністр юстиції). Відомо, що на цій посаді він стратив популярного у Лу промовця та лідера на ім'я Шаочжен Мао.Chin 2008:155-161.

«Аналекти» 17:13 зафіксували жорстоку оцінку Конфуція щодо «поважних людей» сянюань 鄉原 — носіїв моральних стандартів свого часу. Згідно з «Мен-цзи», цей вираз характеризує тих, хто спираються на приклади людей давнини та не достатньо активні у вирішенні проблем сучасності.Лунь юй, «Ян Хо» 鄉原，德之賊也. «Мен-цзи», гл. 盡心下.

Узагальнюючи діяльність Конфуція, Сима Цянь відзначає, що той звертався до більш ніж 70 правителів, але так і не зміг повністю втілити своє вчення на практиці«Ши цзі» 《十二诸侯年表》：" 孔子 明王道，干七十馀君，莫能用。.

Викладацька діяльність

«Аналекти» згадують близько 20 учнів Конфуція, між якими у найраніших главах не спостерігається взаємодії на кшталт відносин у «школі».Brooks 1996:2. Автор базує своє ствердження на гл. 4 та висловлює переконання, що це остання глава «Аналектів», яку було складено ще за життя Конфуція.

Класичне ствердження про «70 учнів» уперше згадано у трактаті «Мен-цзи» (3 ст. до н. е.).Brooks 1996:4-5. «Чжуан-цзи» (14:7), близько тієї ж самої дати, згадує кількість правителів, до яких звертався Конфуцій у своєму вченні: 72 (дублюючи кількість учнів у деяких пізніших джерелах)

Дружина, діти та нащадки Конфуція Згідно з «Кунцзи цзяюй», син Конфуція народився, коли батькові було 20 років. Текст стверджує, що дитину назвали Лі (鯉, «короп», прізвисько Боюй 伯鱼) через те, що луський правитель подарував Конфуцієві коропа на день народження сина. Спостерігаючи суворість у поведінці вчителя стосовно власного сина (16 季氏:13), один з учнів відзначив, що «шляхетний батько тримає дитину на відстані».

«Аналекти» 5:1 вказують, що Конфуцій видав свою доньку за людину, яка була засуджена без провини (:zh:公冶长).

Відомості про дружину Конфуція майже відсутні у класичних джерелах. Існує розбіжність навіть щодо написання її прізвища: «Кунцзи цзяюй» наводить Шанґуань 上官氏, енциклопедія «Тундянь» 通典 (8 ст., див. ) надає варіант Цзяньґуань 幵官氏,Brooks 1997:270. а Сима Цянь загалом його не згадує.

«Лі цзі» наводить згадку про «матір сина Конфуція» (без імені), через смерть якої Кун Лі плаче. Дізнавшись про це, Конфуцій засуджує сина за надмірність почуттів.檀弓上: 伯魚之母死，期而猶哭。夫子聞之曰：「誰與哭者？」門人曰：「鯉也。」夫子曰：「嘻！其甚也。」伯魚聞之，遂除之。

Єдиним онуком Конфуція вважають Цзи Си 子思 (близько 481—402 до н. е., див. ), який був сином Куна Лі. Генеалогія нащадків Конфуція від Лі та Цзи Си прослідковується дотепер (:zh:孔子世家总世系图 (中兴祖前)). Так, його нащадок у 79 поколінні, Кун Чуйчан (, 1975), є радником президента Тайваня.

Легенди

Генеалогія та політична вага