Жужанський каганат — у 330—555 роках конфедеративна держава кочових племен Монголії і Маньчжурії під проводом жужанів. Займала терени сучасної Монголії, Північного Китаю та частини Далекосхідної Росії та Казахстану. Перша з кочових політій, що керувалася каганами (з 402). Походження жужанів невідоме. Їх пов'язують з протомонголами або прототюрками. Межувала на півдні з Китайською цивілізацією. Занепала внаслідок протистояння з тюрками, а також китайськими династіями Північна Ці й Північна Чжоу. Нащадків жужанів іноді помилково пов'язують з аварами, які з'явились пізніше у Східній ЄвропіFindley (2005), p. 35..
Назва Жужани (; Róurán) — у китайських джерелах та історіографії. Жужусці / Жуаньжуани (; Rúrú / Ruǎnruǎn; , Ruru) — у китайських джерелах. Тантани (, Tántán) — у китайських джерелах.
Назва з'являється у історії з наказів імператора Північної Вей Тайу (Тао Тоба, що правив у 424—452 роках), який воював з ними й намагався їх вгамувати. В них жужани названо «жужань» (), що перекладається як «хробак, що звивається». Втім дослідники розглядають це як каламбур, через схожість з власне жужанською назвою. Етнонім «жужан» насправді походить від «жужу» (茹茹) або «жуйжуй» (芮芮), що перекладається як «батько племені»Baumer, Christoph (2018). The History of Central Asia, 4-volume Set. Vol. One. Bloomsbury Publishing. p. 90. ISBN 978-1-83860-868-2. Монгольський китаєзнавець Сухбаатар пропонує «нірун» як сучасний монгольський термін для жужанGolden, Peter B. (2013). "Some Notes on the Avars and Rouran". In Curta, Maleon (ed.). The Steppe Lands and the World beyond Them. Iași, p. 54. Як варіант — «степова вольниця», «супутники». Якщо це походження правильне «жужан» спочатку не було етнонімом, а соціальним терміном, що позначав походження династичного засновника або основне коло соратників, які допомагали йому будувати свою державуGolden, Peter B. (2016) "Turks and Iranians: Aspects of Türk and Khazaro-Iranian Interaction" in Turcologica 105. p. 5. Втім на думку інших вчених перш ніж використати «жужан» як етнонім, воно спочатку було прізвищем вождя Челухуей, що, можливо, позначало його статус «як слуги Вей»Golden (2013), p. 58.
Історія Походження. Тюркська і монгольська версії «Книга Сун» та «Книга Лян», які є первинними джерелами, пов'язують жужан з ранніми хунну — тюркською конфедерацією племен. Тоді як «Книга Вей» простежує походження жужан до дунхуGolden (2013), pp. 54–55 — протомонголівPulleyblank, Edwin G. (2000). "Ji 姬 and Jiang 姜: The Role of Exogamic Clans in the Organization of the Zhou Polity" (PDF). Early China. 25. Cambridge University Press: 20. Генетичне тестування останків жужанів показало батьківський генетичний внесок Дунху-сяньбі у жужанLi Jiawei; Zhang Ye; Zhao Yongbin; Chen Yongzhi; Ochir, A.; Sarenbilige; Zhu Hong; Zhou Hui (August 2018). "The genome of an ancient Rouran individual reveals an important paternal lineage in the Donghu population". American Journal of Physical Anthropology. 166 (4). American Association of Physical Anthropologists, pp. 895–905
Пращур жужан Мугулюй засвідчено був початково рабом (чень) народу туоба, що мешкали на північ від Яньцзи. Нащадок Мугулу Юйцзюлюй Шелунь був першим вождем який 402 року спромігся об'єднати народ жужан. Шелунь був також першим зі степових кочовиків що назвався титулом каган, що був початково званням князів сяньбей. Відразу після об'єднання жужани вступили у постійний конфлікт з Північною Вей, оскільки остання вигнала жужан з Ордосу. Жужанський каганат розширився на захід і переміг сусідній тюркський народ телє.
Жужани також розширили свою територію вздовж Шовкового шляху, навіть встановивши зверхність над хіонітами, які залишалися такими до початку V століттяGrousset, René (2002) . The Empire of the Steppes: a History of Central Asia. Translated by Naomi Walford (Eighth Paperback ed.). New Brunswick, New Jersey, U.S.A.: Rutgers University Press, p. 67. Частина хіонітів мігрували на південний схід під тиском жужанів та витіснили юечжи з Бактрії, змусивши їх мігрувати далі на південьKurbanov, Aydogdy (2010). The Hephthalites: Archaeological and historical analysis (PDF) (PhD thesis). Free University, Berlin.
Війни з Північною Вей У 424 році жужани вторглися до Північної Вей, але були відбитіGrousset 1970, p. 61. У 429 році Північна Вей розпочала великий наступ проти жужанів, яким було завдано суттєвої поразкиGrousset (1970), p. 67. У 434 році жужани уклали договір хецінь з Північною Вей, скріплений шлюбом Юцзіулю, сестри кагана Уті, та імператора Тай У-діXiong, Victor Cunrui (2009). Historical Dictionary of Medieval China. United States of America: Scarecrow Press, p. xcix.
У 436 році жужани розпочали нову війну проти Північної Вей. У відповідь Тай У-ді зібрав величезне військо, але не досяг успіху, оскільки Уті намагався уникнути битви. У 440 році імператор Північної Вей розпочав новий наступ на Жужанський каганат, але в цей час каган Уті спробував захопити вейську столицю Пінчен, але зазнав поразки. У 443—444 роках жужани зазнали двох тяжких поразок у війні проти Північної Вей. У 449—450 роках жужани зазнали тяжкої поразки в війні з Північною ВейXiong 2009, p. xcix.
У 456 і 458 роках відбувалися нові війни х ініціативи Північної Вей, але жужанам вдалося відбити напади. У 460 році жужани підкорили давньотюркське плем'я ашина, що проживало навколо сучасного Турфана, і переселили їх в Алтайські гориBregel, Yuri (2003). An Historical Atlas of Central Asia. Brill, p. 14. Жужани також повалили династію держави Гаочан (залишки Північних Лянів), на чолі якої поставили Кань Бочжоу. 490 року жужани зазнали поразки від Північної Вей, оскільки в цей час основні сили атакували державу Юебань, яку було розділено з ефталітами. Але у 492 році жужани змогли відбити новий вейський наступKradin, Nikolay Nikolaevich (2005). "From Tribal Confederation to Empire: The Evolution of the Rouran Society". Acta Orientalia Academiae Scientiarum Hungaricae. 58 (2): 149–169 (1–21).Того ж року було придушено потужне повстання уйгурів.
До 506 року вони вважалися васальною державою (фанлі) Північної Вей. Після зростання жужанської потуги Північна Вей стала вважати їх рівноправними партнерами (лінді ганглі). 508 року теле перемогли жужан у битві.
Піднесення У 516 році жужани перемогли теле. У 523 році в каганаті настав голод, що спричинило напади жужанів на прикордонні землі імперії Вей. Разом з тим жужани ззанали низки поразкою від держави Гаоцзюй.
Між 525 і 527 роками жужани використовувався Північною Вей для придушення повстань на їхній території. У 528—530-х роках вдалося відвоювати Кашгар, Хотан і Кучу, дійшовши до Ферганської долини. Після розпаду Північної Вей у 535 році жужани встановили союз з Західною Вей.
У 540 році каганат номінально визнає зверхність Східної Вей. Протягом 540-х років тривали війни між Східною і Західною Вей, що дозволило жужанам фактично стати незалежними. 545 року було влаштовано шлюб між Жужу, донькою кагана Анагуя, та Гао Хуаня, регента Східної ВейChing-Chung, Priscilla; Tai, Po Ying (2007). "Lou Zhaojun". In Lee, Lily Xiao Hong; Stefanowska, A. D. (eds.). Biographical Dictionary of Chinese Women: Antiquity Through Sui, 1600 B.C.E.–618 C.E. M.E. Sharpe. p. 316. ISBN 978-0-7656-4182-3. 546 року за допомогою тюркютів вдалося остаточно знищити державу Гаоцзюй, але їх землі переважно зайняли тюрки.
Кінець панування жужан Початком кінця піднесення жужан було відпадіння на заході ефталитської орди й численні внутрішні конфлікти, що підбурювалися китайськими агентами. Їхні часті вторгнення істотно впливали на сусідні країни. Хоча вони мали тюркський народ ашина у своїй федерації, проте саме вони поклали край владі жужан у спілці з іншими степовими народностями й китайськими державами Північна Ці та Північна Чжоу 552 року. Каганат розпався на західний та східний.
Після відкинення пропозиції про монархічний шлюб жужанами тюркський вождь Туцзюе приєднався до держави Західна Вей й повстав проти жужанського панування. 555 року вони повідрубали голови у 3000 жужан. Західний жужанський каган Дешншуцзі разом з жужанською шляхтою втік до Західної Вей, де їх було страчено. В свою чергу ще у 554 році східний жужанський каган Аньлучень втік до Північної Ці, де невдовзі повстав, але зазнав поразки й загинув. Останній представник колишнього правлячого клану Юйцзюлюй помер у 586 році.
Територія Жужани підкорили сучасні краї Сінцзяну, Монголії, Туркестану, південь Сибіру й частину Маньчжурії. Каганат простягалася від Хулуна у східній Внутрішній Монголії та Турпана і можливо до східного узбережжя озера Балхаш, а також від річки Орхон до Застінного Китаю.
Столиця жужан змінювалася з часом. Кажуть, що штаб-квартира жужанського тіна спочатку знаходилася на північний захід від Ганьсу. Пізніше столицею жужан стало місто Мумочен, яке за згадками сучасників було «оточене двома стінами, збудованими Лян Шу». Існування цього міста свідчить про ранню урбанізацію серед жужан. Втім досі жодних його слідів не знайдено; його місцезнаходження невідоме і є предметом дискусій серед істориків.
Устрій Вища влада належала тіну (вождю), потім кагану з клану Юйцзюлюй, який в прийнятті рішень міг радитися з вищою знаттю. При цьому титул «каган» саме жужанські правителі вперше стали використовувати серед степових народів Азії. З часів Шелуня кагани отримували додаткові титули під час сходження на престол. Спадкування влади у 7 випадках відбувалося по прямий ліній, і у 8 випадках — колатеральною (боковою) лінією старший брат — молодший брат — небіж.
Після 464 року, починаючи з Юйчена, вони почали використовувати девізи правління, наслідуючи китайських. Жужанські сановники також прийняли прізвиська, що стосувалися їхніх вчинків, подібні до титулів, які китайці давали посмертно.
Тривалий час в каганаті був рудиментарсьний управлінський апарат, що фактично копіював хуннськийKim, Hyun Jin (2015). The Huns. Taylor & Francis. p. 83. ISBN 978-1-317-34091-1.. Лише каган Анагуй запровадив використання чиновників при дворі, оточив себе радниками, навченими традиціям китайської бібліофілії, та прийняв штат охоронців, або камергерів. Головним радником Анагуя був китаєць Шуньюй Тань.
Тіну початок ІІІ ст.: Мугулюй 木骨閭 Челухуей Тунугуй Баті Дісуюань (?—391) Мангеті (?—394) Піхоуба (394—402) Шелунь Кагани 402—410: Юйцзюлюй Шелунь 郁久閭社崙 / каган Цюдоуфа 丘豆伐可汗 410—414: Юйцзюлюй Хулюй 414: Юйцзюлюй Булучжень 414—429: Юйцзюлюй Датань 429—444: Юйцзюлюй Уті 444—464: Юйцзюлюй Тухечжень 464—485: Юйцзюлюй Юйчен 485—492: Юйцзюлюй Доулунь 492—506: Юйцзюлюй Нагай 506—508: Юйцзюлюй Футу 508—520: Юйцзюлюй Чоуну 520: Юйцзюлюй Анагуй, вперше 520—521: Ціліфа Шифа 521—524: Юйцзюлюй Поломень 524—552: Юйцзюлюй Анагуй, вдруге 552—555: Юйцзюлюй Деншуцзі, каган західних жужанів 552—553: Юйцзюлюй Тєфа, каган східних жужан 553: Юйцзюлюй Денчжу, каган східних жужанів 553: Юйцзюлюй Канті, каган східних жужанів 553—554: Юйцзюлюй Аньлучень, каган східних жужанів
Дипломатія Жужани брали участь у багатьох міждержавних шлюбах (також відомих як хецінь) з Північною Янь, Північною Вей, Східною та Західною Вей, які воювали одна з одною, і кожна з них шукала підтримки жужанів, щоб перемогти іншу. Обидві сторони, у свою чергу, брали на себе ініціативу пропонувати такі шлюби для створення важливих союзів або зміцнення відносин. Подібні шлюби укладалися з хіонітамиSneath, David (2007). The Headless State: Aristocratic Orders, Kinship Society, & Misrepresentations of Nomadic Inner Asia. Columbia University Press. ISBN 978-0-231-14054-6.
Суспільство Складалося з аристократії, вільних кочівників, служителів культів та рабів. Кочова аристократія складалася з широкого кола осіб, включаючи старійшин, вождів та військових командирів. Вельможі могли бути високого або низького рангу. Каган міг присуджувати титули як винагороду за надані послуги та видатні вчинки. Жужанські назви знаті по збільшенню політичної та військової ваги включали мофу, могету, мохе жуфей, гехі, сілі та сілі-мохе, тотуфа, тотутенг, сіджин, сіліфа.