Промисло́вість — технічно найдосконаліша галузь матеріального виробництва, основа індустріалізації економіки, яка має вирішальний вплив на розвиток продуктивних сил; сукупність підприємств з виробництва електроенергії, знарядь праці для галузей економіки, видобутку сировини, палива, заготівлі лісу, переробки продукції, випущеної промисловістю або виробленої сільським господарством, видобуток і переробка сировини, виробництво товарів і послуг.

Історія розвитку промисловості Промисловість зародилася в рамках натурального домашнього господарства, в якому сировина і добувалася, і перероблялася. Становлення промисловості як самостійної галузі суспільного виробництва пов'язано з процесом відділення ремесла від сільського господарства. Ремесло грало важливу економічну роль в стародавніх державах, а особливо в епоху феодалізму. Перетворення промисловості на особливу галузь суспільної праці в багатьох країнах пов'язане з формуванням феодальних міст, які стали торгово-промисловими центрами великих територій.

Виникнення і розвиток капіталізму зумовило швидке зростання промисловості і глибокі зміни в характері промислового виробництва. Капіталістична промисловість пройшла 3 стадії розвитку: простої кооперації, мануфактури і великої машинної індустрії - фабрик. Перехід від мануфактури до великої машинної індустрії обумовлений промисловим переворотом, який розпочався в Англії у другій половині XVIII ст. і впродовж XIX ст. поширився на інші країни Європи, США та Японію. Важливою складовою промислової революції було впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей; створення самостійної машинобудівної галузі. На межі XIX ст. і XX ст. велика машинна індустрія стала у низці держав переважною формою промислового виробництва. Особливо бурхливо розвивалася промисловість в США та Німеччині, які до початку XX ст. обігнали Англію за темпами росту і розмірами виробництва промислової продукції.

Основними тенденціями в розвитку промисловості в 1969—90 роках були: дедалі ширше застосування електроніки, робототехніки, технологій мікроелектроніки, домінування Японії і країн Тихоокеанського регіону у виробництві і розподілі побутової електроніки, комп'ютерів і транспортних засобів.

Історія промисловості України

1824 року в Україні (село Трощин, тоді — Канівського повіту на Київщині) було збудовано перший цукровий завод, а загалом у першій половині XIX століття було збудовано близько 200 цукроварень. Цукрова галузь посідала перше місце у промисловості України і Україна забезпечувала 80% виробництва цукру в Російській імперії. Друге місце належало суконній промисловості (160 фабрик). Розвивалося також військова (завод «Арсенал» у Києві, порохові заводи у Шостці, корабельні у Херсоні та Миколаєві тощо), металургійна промисловість, машинобудування. Кількість промислових підприємств вже у першій половині століття сягнула 649.

Український експорт (зерно, вовна, цукор) становив 60% загальноімперського.

У 40-і рр. розгортається перехід від мануфактур до фабрик із застосуванням машин (парових тощо). У Києві, Луганську, Дніпрі, Ромнах, Кременчуці створюються перші машинобудівні заводи, наприклад вже у 1840 р. Яхненком і Симиренком засновано у Млієві фабрику сільськогосподарських машин.

На середину 19 століття розвиток ринкових відносин спричинив глибоку кризу феодальної системи, включно з поміщицькими мануфактурами.

1858 р. кількість підприємств зросла до 2473, у 1869 р. налічувалося вже 3712 промислових і кустарно-ремісничих закладів, у 1900 р. — 5301. Самих лише машинобудівних підприємств у 1884 р. налічувалося 75.

Реформи другої половини століття (відміна кріпацтва тощо) прискорили розвиток ринкових взаємин, сприяли промисловому перевороту в Україні. Мануфактурне виробництво практично повністю було замінене на фабрично-заводське з використанням найманої робочої сили та різних машин (парових, потім двигунів внутрішнього згоряння та електричних).

Особливість промислового перевороту в Україні полягала, що з 60-х років у першу чергу почало розвиватися будівництво та використання залізниць. З 1865 р. почалося спорудження першої в Наддніпрянській Україні залізниці між Одесою і Балтою, а вже на кінець століття довжина залізничних колій в Україні становили 8400 км.

За 1861 — 1900 рр. видобуток вугілля в Україні зріс більш, як у 115 разів і становив 691,5 млн пудів (70% всього видобутку в імперії), залізної руди — відповідно в 158 разів і 210 млн пудів (більше половини всього видобутку в імперії), виплавка чавуну — досягла 92 млн пудів (більше половини всього видобутку в імперії), трохи менше половини — заліза та сталі, 70% прокату металів.

Слабким місцем промисловості було те, що лише 15% промислових підприємств на території України випускали готову продукцію, решта — давали сировину та напівфабрикати, які вивозилися в інші частини імперії.

У сільському господарстві товарне виробництво найінтенсивніше розвивалося на Правобережжі (родючі ґрунти, транспортні комунікації до морських портів). В Україні вирощувалося 90% експортної пшениці імперії, 43% світового врожаю ячменю, 20% — пшениці і 10% — кукурудзи. Інтенсифікація призвела до утворення надлишку робочої сили в сільському господарстві — 7,3 млн чоловік з 10,7 працездатних.

Чисельність міського населення зросла у 2,5 рази і становила 1457 тис. осіб. У 80-90-ті роки в Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі з'явилися електростанції, в 1892 р. в Києві пущено перший в імперії трамвай, за ним — в Дніпрі, Житомирі, Кропивницькому, Севастополі. На початку 80-х встановлено телефонний зв'язок в Одесі, пізніше — в Києві (перша в імперії державна телефонна станція), Маріуполі.

1987 року на обліку знаходилося 1480 тис. робітників, з яких 84% були корінними мешканцями, з них понад 52% називали рідною мовою українську.

Галузі

Видобуток сировини разом із сільським господарством утворює первинний сектор економіки. Переробка сировини й сільськогосподарської продукції та виробництво товарів утворює разом із будівництвом вторинний сектор економіки. Виробництво послуг входить до третинного сектора економіки.

В цілому можна виділити такі основні види промисловості:

Електроенергетика

Паливна промисловість Чорна металургія, Кольорова металургія Хімічна та нафтохімічна промисловість Машинобудування Лісова,деревообробна та целюлозно-паперова промисловість Промисловість будівельних матеріалів Скляна Легка промисловість Харчова промисловість Мікробіологічна промисловість Поліграфічна промисловість

Промисловість може бути низькотехнологічною, неспеціалізованою, з інтенсивними витратами праці, як в країнах Третього світу, або високоавтоматизованою, механізованою і спеціалізованою, з використанням передових технологій, як у промислово-розвинених країнах.

Також галузі можуть бути класифіковані на основі сировини, розміру і форми власності. За сировиною: Наприклад, промисловість може бути заснована на основі сільського, морського, видобувного чи лісового господарства. За величиною: Мова йде про суму інвестованого капіталу, чисельності зайнятих працівників і обсягу виробництва. За формою власності: промисловості можна розділити на приватний і державний, або на комунальний, спільний і кооперативний сектори.

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце посідає легка промисловість, її виробничий потенціал охоплює 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва продукції цієї галузі становили лише 25%, у тому числі: тканин усіх видів — 7,4%, взуття — 4,5%, трикотажних виробів — 2%. Це пов'язано з цілою низкою причин: порушенням зв'язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного споживчого ринку, низькою купівельною спроможністю населення та інше.

Відповідно до КВЕД

До промислових належать відповідно до Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) такі види діяльності: добувна промисловість і розроблення кар'єрів (секція В) — включає добування вугілля, нафти, газу, руд металів, піску, торфу, солі тощо; переробна промисловість (секція С); постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря (секція D); водопостачання, каналізація, поводження з відходами (секція Е).

Інші класифікації

Є багато інших способів класифікації промисловості по галузях. Для прикладу, орієнтовані на ринок класифікації такі як Світовий стандарт класифікації промисловості (, ) та Рівень промислової класифікації () використовуються у фінансах та для дослідження ринку. Ці системи класифікації зазвичай ділять галузі відповідно до аналогічних функцій, ринків та класифікації підприємств з виробництва супутніх товарів.

ООН для класифікації промисловості використовує власну систематику — Міжнародну стандартну промислову класифікацію (). ISIC є стандартом класифікації видів економічної діяльності влаштованому так, що об'єкти можуть бути класифіковані залежно від діяльності, яку вони проводять. Категорії ISIC на найдетальнішому рівні (класів) виділено по тому, що є в більшості країн, звичайні комбінації видів діяльності, описаних статистичними одиницями, і вважає, що відносна важливість заходів, включена в ці класи.

Індустріальне суспільство

У соціології, термін індустріальне суспільство відноситься до суспільства розвиток якого зумовлений ​​використанням технологій, що дозволяють масове виробництво з високою здатністю до поділу праці. Така структура суспільства утвердилася на Заході після промислової революції, і заступила аграрне суспільство попередньої доіндустріальної епохи. Індустріальне суспільство є масовим суспільством, і, має тенденцію до переходу до інформаційного суспільства. Часто індустріальне суспільство та інформаційне суспільство протиставляються традиційному суспільству.

Профспілки В індустріальному суспільстві, на промисловості працює значна частина населення, як правило, у виробничому секторі. Профспілка є організацією працівників, які об'єдналися для досягнення загальних цілей в ключових областях, таких як заробітна плата, години та умови праці. Профспілка, за її керівництва, укладає угоди з роботодавцем від імені членів профспілки (рядових членів) і веде переговори щодо трудових договорів з роботодавцями. Цей рух вперше зародився серед промислових робітників.

Постіндустріальне суспільство

Концепція «постіндустріального суспільства» Деніела Белла створена для теоретичного опису можливого шляху розвитку капіталістичного суспільства. Белл визначає постіндустріальне суспільство, як .

Тобто, центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом — це панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Навколишнє середовище Усі галузі промисловості, що займаються виробництвом матеріальних благ, є великими споживачами природних ресурсів. Багато галузей промисловості своєю діяльністю забруднюють ґрунт, атмосферу і ґрунтові води.

Промислові райони значною мірою впливають на стан природного середовища: землекористування, порушення фізико-хімічної і екологічної рівноваги. Ці порушення можуть призвести до кумулятивної екологічної кризи.

Список країн за обсягом промислового виробництва