Осві́та в Україні — це освітня діяльність на теренах України.
Освіта — це процес набуття та вдосконалення знань, навичок, цінностей, переконань і звичок за допомогою різних форм пізнавальної діяльності, таких як сприйняття, увага, пам'ять, уява, мислення; та різних форм навчання, таких як інструктаж, тренування, дослідження та практичний досвід. Воно може відбуватися в різних місцях, включаючи школи, училища, університети, робочі місця та спільноти, і може бути формальним або неформальним.
Структура освіти в Україні регламентована статтею 10 Закону України «Про освіту» (з урахуванням змін 2025 року). Згідно із законом, невід’ємними складниками системи освіти є:
дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
У межах системи освіти здобуваються такі рівні освіти:
дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; професійна освіта; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
У системі позашкільної освіти та освіти дорослих (включно із післядипломною освітою) також можуть здобуватися часткові кваліфікації.
Історія
З часів Київської Русі при монастирях та митрополичій кафедрі діяли лише вищі студії з філософії та богослов'я. Поступу вищої освіти зашкодила монголо-татарська навала, тривала відсутність власної національної держави, поступова асиміляція еліти Волині, Червоної Русі, Поділля та Київщини польською шляхтою. Населення українських земель могло здобувати вищу освіту в університетах Європи: Ягеллонському (Краків), Болонському, в інших італійських, німецьких та французьких університетах, Віленській і Замойській академії.
Вищі студії в Україні були започатковані князями Острозькими наприкінці XVI століття в Острозькій академії, де в 1570–1590-х роках сформувався гурток учених, письменників, перекладачів і видавців, які випускали богословську, полемічну й навчальну літературу, викладали в школі. Та школа, називалась «тримовним ліцеєм», «гімназією» і «академією», поєднувала програму тогочасної європейської середньої школи («школа семи вільних наук») із вищими студіями. В академії розпочався процес активного засвоєння на православному підґрунті досягнень єзуїтських колегіумів. За її прикладом православні школи почали з'являтися в інших містах, що розгорнуло реформу шкільної освіти. 1632 року в Києві митрополитом Петром Могилою, шляхом злиття братської школи з Лаврською, було утвореною Києво-Могилянську колегію, на базі якого згодом постала Києво-Могилянська академія. +Освіта населення за переписами(на 1000 осіб)РікПовна вищаНеповна вищаПовна середняБазова середняПочаткова 1959 21 55 64 233 299 1970 40 79 138 236 278 1979 65 119 225 222 252 1989 95 179 285 172 203 2001 136 177 349 160 142+
На 1654—1656 роки в межах Гетьманщини та всіх етнічних українських територій населення було досить освічене, як відзначали тогочасні мандрівники — більшість українського населення письменні й уміють читати, що було високим показником освіти тогочасної Європи. Освітою в тодішній Україні переймалися парафіяльні школи, діяльність яких підтримувалася козацькою старшиною, громадами й духовенством. У семи полках Гетьманщини в 1730—1750-х роках існувало до 1488 шкіл. Ще 125 шкіл існувало в чотирьох полках Слобідської України.Парафіяльні школи
За спеціальним царським указом 1804 року всі україномовні школи були заборонені, що привело до цілковитого занепаду українського населення.Забуття українців
У середині XIX ст. стан освіти в українських губерніях Російської імперії був одним із найгірших у країні, абсолютна більшість населення залишалась неграмотною. Так, у 1867–1868 рр серед новобранців Харківської губернії було 96,2 % неписьменних, серед новобранців Полтавської — 97,2 %.
Проте, розвиток освіти, який розпочався після Земської реформи, особливо швидко відбувався в українських губерніях, що було пов'язано з масштабним розширенням мережі земських шкіл.
Темпи скорочення рівня неграмотності в українських губерніях наприкінці XIX ст. були в півтора рази швидшими, ніж у середньому по країні, унаслідок чого вже на початку XX ст. рівень грамотності серед новобранців досяг рівня, середнього європейській частині імперії. У великих містах рівень грамотності перевищив 30 % ще у 70-х рр. XIX ст. Так у Києві в 1874 році письменними було 44 % населення, в Одесі й Миколаєві — більше 30 %. Особливо швидко зростав освітній рівень жіночого населення. Так, у Харкові грамотність серед жінок за 1866 — 1912 зросла у 2,2 рази, тоді як серед чоловіків у 1,6 рази. Проте й на початку XX ст. жіноче населення за освітою значно поступалося чоловічому, особливо в сільській місцевості. +Грамотність у містахМістоРікЧол.Жін.ВсьогоКиїв 1874 52,9 % 33,2 % 44,3 % 1897 63,3 % 45,8 % 55,4 % 1919 85,4 % 68,6 % 76,5 %Одеса 1873 35,7 % 22,4 % 30,9 % 1897 59,2 % 39,6 % 50,1 % Миколаїв 1875 39,0 % 27,0 % 34,8 %Харків 1866 45,5 % 26,8 % 36,9 % 1879 47,3 % 31,3 % 40,0 % 1897 61,7 % 41,9 % 52,5 % 1912 74,2 % 58,6 % 66,6 %+З кінця 1870-х років до початку 1910-х письменність серед сільського населення зросла в 4 рази, проте залишалась на дуже низькому рівні. У 1910–1913 рр. було проведене дослідження на території 25 повітів Харківської та Полтавської губерній і виявлено, що три чверті сільського населення цих губерній є неписьменними. Грамотними були 39,1 % чоловіків і 10,6 % жінок у Харківській губернії, та 38,2 % і 8,7 % відповідно в Полтавській губернії. У деяких губерніях (Подільській, Волинській) рівень освіти був ще нижчим.
Після проголошення незалежності України 1918 року, універсалами Павла Скоропадського були створені: Українська Академія Наук, українські університети — у Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій. Також вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, тощо).
Освітянська галузь упродовж 1990-х років із набуттям незалежності на основі Закону України «Про освіту» 1991 року була значною мірою реформована:
здійснено перехід на триступеневу підготовку — бакалавр, спеціаліст, магістр; розроблено та впроваджено нові навчальні плани й програми; установлено чотири рівні акредитації (1-й — технікуми, училища, 2-й — коледжі, 3-й і 4-й — інститути, консерваторії, університети); запроваджено ліцензування й акредитацію, що забезпечує державний контроль.
Поряд із новими державними, постали навчальні заклади із недержавною формою власності.
У 2001/2002 навчальному році в Україні діяло 318 вищих навчальних закладів, в яких навчалося 1,55 млн студентів. Понад 20 провідних закладів освіти отримали статус національних. В Україні переважно збереглась кількість студентських місць, яка склалася протягом попередніх десятиліть — 170 студентів на 10 000 осіб населення. +Грамотність населення України у віці 9–45 років,%(за даними переписів)18971920192619391959197019791989200127,951,963,688,299,199,899,999,999,9 +Кількість учнів/учителів загальноосвітніхнавчальних закладахЗагальноосвітні навчальні заклади (за даними Міністерства освіти і науки України)рікучнівучителів 2000/01 6 764 000577 000 2001/02 6 601 000568 000 2002/03 6 350 000561 000 2003/04 6 041 000551 000 2004/05 5 731 000547 000 2005/06 5 399 000543 000 2006/07 5 120 000537 000 2007/08 4 857 000531 000 2008/09 4 617 000524 0002009/104 495 000522 0002010/114 299 000515 0002011/124 292 000509 0002012/134 222 000510 0002013/144 204 000508 0002014/153 757 000454 0002015/163 783 000444 0002016/173 846 000438 0002017/183 922 000440 0002018/194 042 000441 0002019/204 138 000440 0002020/214 211 000440 0002021/224 211 000440 0002022/234 138 000438 0002023/244 076 000435 0002024/254 020 000432 000
Станом на 2001 рік з 45.802.450 осіб старше 5 років мають освіту: повну вищу — 5.658.192 (12.4 %) неповну вищу — 8.024.682 (17.5 %) повну загальну середню — 15.249.889 (33.3 %) неповну загальну середню — 13.304.905 (29.0 %) не мають початкової загальної — 3.110.813 (6.8 %) неписьменні — 269.624 (0.6 %)
Перепис 2001 року. Рівень освіти за місцем проживання (на 1000 осіб)НаселенняПовна вищаБазова вищаНеповна вищаПовна середняБазова середняПочаткова Міське 166 9 204 348 136 114 Сільське 54 4 119 350 212 202+
Структура
Складники системи освіти Код МСКО Освітній рівень, кваліфікація та документ про освіту Тривалість навчання(роки, кредити ЄКТС) Цикли ЄПВО (Болонський процес) Вища освіта 8 Третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.Ступені: «Доктор філософії», «Доктор мистецтва».Диплом доктора філософії / мистецтва.(Також науковий рівень — «Доктор наук») 4 роки ІІІ цикл 7 Другий (магістерський) рівень.Ступінь: «Магістр».Диплом магістра. 1,5–2 роки(90–120 ЄКТС) ІІ цикл 6 Перший (бакалаврський) рівень.Ступінь: «Бакалавр».Диплом бакалавра. 3–4 роки(180–240 ЄКТС) І цикл 5 Початковий (короткий) рівень вищої освіти.Ступінь: «Молодший бакалавр».Диплом молодшого бакалавра. 2 роки(120 ЄКТС) Короткий цикл Фахова передвища освіта 5 Рівень фахової передвищої освіти.Ступінь: «Фаховий молодший бакалавр».Диплом фахового молодшого бакалавра. 2–3 роки(120–180 ЄКТС) Доступ до вищої освіти Професійна освіта 4 Вищий рівень професійної освіти.Кваліфікація: «Кваліфікований робітник» вищих розрядів.Свідоцтво про присвоєння робітничої кваліфікації. 1–1,5 роки 3 Базовий рівень професійної освіти.Кваліфікація: «Кваліфікований робітник».Свідоцтво про присвоєння робітничої кваліфікації. 1–3 роки Загальна середня освіта 3 Профільна середня освіта (10–12 класи ліцеїв).Свідоцтво про здобуття повної загальної середньої освіти. 3 роки 2 Базова середня освіта (5–9 класи гімназій).Свідоцтво про здобуття базової середньої освіти. 5 років 1 Початкова освіта (1–4 класи початкової школи).Свідоцтво про здобуття початкової освіти. 4 роки Дошкільна освіта 0 Дошкільна освіта (ясла, дитячі садки, центри розвитку дитини). Від 1 до 6 (7) років
Розподіл кількості учнів, слухачів та студентів освітніх закладів України за міжнародною стандартною класифікацією освіти (МСКО 2011) Рівні освіти за МСКО2010/1112011/1212012/1312013/1412014/1522015/162назвакод, осібДошкільна освіта01 272 7451 354 3941 428 3901 470 8171 294 8911 291 207Початкова освіта11 563 3961 584 3821 638 4971 685 0301 536 5781 599 250Перший етап середньої освіти22 100 3951 988 3131 926 8191 909 6311 714 3211 708 172Другий етап середньої освіти3828 394912 231876 906801 834655 977617 692Післясередня невища освіта4175 587152 461151 934148 126122 427117 922Короткий цикл вищої освіти5566 194567 372571 228567 013452 292427 471Бакалаврат або його еквівалент61 433 5901 270 3271 153 7911 072 194890 277855 683Магістратура або її еквівалент7491 504473 858445 122413 471346 657322 116Докторантура або її еквівалент836 21435 82335 45433 31330 03130 308
Правове регулювання Основні закони України, якими регулюється діяльність в освіті:
«Закон України «Про освіту» (2017)» (базовий закон); «Про дошкільну освіту» (2024)»; «Про повну загальну середню освіту» (2020)»; «Про позашкільну освіту»; «Про професійну освіту» (2025); «Про фахову передвищу освіту» (2019)»; «Закон України «Про вищу освіту» (2014)»; «Про наукову і науково-технічну діяльність».
Також дотичними до освітнього процесу та соціального захисту здобувачів освіти є закони:
«Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (зокрема в частині забезпечення інклюзивного навчання); «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю»; «Про оздоровлення та відпочинок дітей»; «Про фізичну культуру і спорт»; «Про інноваційну діяльність».
Ключові державні концепції та стратегії