Андронік II Палеолог (; 25 березня 1259, Нікея, Дідімотіка — 13 лютого 1332, Константинополь) — імператор Візантійської імперії з 1282 по 1328 рік.
Правління Андронік II Палеолог на початку свого правління скорочує чисельність війська та скасовує укладену його батьком Михайлом VIII Палеологом церковну унію з західною (католицькою) церквою. Проводив політику приєднання до Візантії Фессалії та Епіру, що відокремилися після четвертого хрестового походу 1204 року.
Невдало втрутився в боротьбу між Венецією і Генуєю, що призвело на початку XIV ст. до посилення впливу генуезців в імперії. Прагнучи дати відсіч сильній турецькій армії, яка до цього часу захопила майже всю Малу Азію, найняв у 1303 році військо арагонців та каталонців на чолі з Роже де Флором, які після зрадницького вбивства їхнього головнокомандуючого у квітні 1305 року підняли заколот, спустошили візантійські володіння, зайняли Фессалію і ряд інших візантійських областей. Спроби Андроніка II Палеолога централізувати свій уряд викликали опір феодальної знаті, яка висунула в 1321 році на трон його онука — Андроніка III Палеолога. Внаслідок цього розпочалася громадянська війна. Після тривалої боротьби за владу, інтриг і зради ближніх у травні 1328 року він був змушений зректися престолу. Його засилали до монастиря де він помер через чотири роки.
Див. також
Список Візантійських імператорів
Примітки
Посилання Біографія Андроніка II Палеолога у церковному лексиконі