Хівинське ханство (, , , , ) — назва Хорезмської держави в період з 1511 до 1920 року.
Географія Хівинське ханство займало північносхідну частину Арало-Каспійської низовини, включаючи у свої межі землі в пониззі Амудар'ї, що становили ядро ханства, плато Устюрт між Каспійським і Аральським морями на заході, північну частину пустелі Каракум, а іноді навіть оазиси на північ Кизилкум до гирла Сирдар'ї — на північному сходіВамбери А. Путешествие по Средней Азии. – М., 2003. – С. 251.
Історія
Регіон, що увійшов до складу Хівинського ханства був частиною Чагатайського ханства зі столицею в Кенеургенч, одному з найбільших і найважливіших торгових центрів Центральної Азії. Тим не менше, Тимур розглядав місто як конкурента Самарканда, і протягом 5 військових кампаній, він знищив повністю Куня-Ургенч в 1388. Після Куня-Ургенч був остаточно залишено через зміну течії Аму-Дар'ї в 1576 році, центр регіону зміщується на південь, а в 1619 р. Араб Мухаммад-хан, оголосив Хіву столицею ханства.
Упродовж більшої частини історії зовнішня політика ханства була залежна від зацікавлення Великих держав цим тереном. Відкриття золота на березі Аму-Дар'ї в період правління в Росії Петра I, а також бажання Російської імперії встановити торговий шлях до Індії, призвело до збройних експедицій в регіон. У 1717—1718 роках князь Олександр Бекович-Черкаський й 750—4000 вояків зробили перший військовий рейд. Після цього рейду зацікавлення Росії цим тереном тимчасово вщухло. Між 1740-м та 1747-м ханство перебувало під протекторатом Надер Шаха.
Наступний помітний епізод у завоюванні Росією Хіви стався у 1839. Експедиція на чолі з генералом В. А. Перовським, начальником Оренбурзького гарнізону, складалася з 5200 піхотинців і 10 тисяч верблюдів. Номінальною метою місії було звільнити рабів захоплених і проданих туркменами на кордонах Росії на Каспії, але експедиція також мала на меті розширення кордонів Росії, через складнощі Британської імперії в першій англо-афганській війні. І ця спроба захоплення Хіви була невдала.
Постійна військова присутність Росії в Хорезмі почалася в 1848, з будівництвом Форт Аральськ в гирлі Сирдар'ї. Російська імперія мала вельми велику військову перевагу, що Хіва та інші центрально-азійські князівства, Бухара і Коканд, не мали шансів відбити наступ росіян, незважаючи на роки бойових дій.John Ayde, Indian Frontier Policy.. Ханство поступово зменшується в розмірах за часів російської експансії в Туркестані і в 1873, після завоювання Росією сусідніх міст, Ташкента і Самарканда, генерал фон Кауфман почав наступ на Хіву. Його військо складалося з 13 тисяч піхоти і кінноти. Хіва капітулювала 28 травня 1873, а 12 серпня 1873 був підписаний мирний договір, за яким Хіва, ставала російським протекторатом.
Після жовтневого перевороту в Росії і встановлення радянської влади, Хорезм зазнав впливу більшовизму. У листопаді 1919 почалося повстання під керівництвом комуністів. На щастя, сил повсталих виявилося недостатньо для перемоги над урядовими військами. Але на допомогу повсталим були направлені війська червоної армії з Росії. На початок лютого 1920 армія Джунаїд-хана була повністю розгромлена. 2 лютого хан відрікся від престолу, а 26 квітня 1920 була проголошена Хорезмська Народна Радянська Республіка у складі РРФСР. У складі РРФСР вона і увійшла до СРСР, потім була перетворена в Хорезмську СРР, а восени 1924 на її території та територіях Бухарської СРР і ліквідованої Туркестанської АРСР були утворені союзні республіки Туркменська РСР і Узбецька РСР.
Населення Населення складалося з узбецьких (великі кіят-кунгратська, уйгур-найманська, канкі-кіпчацька, нукуз-мангитська групиі 14 дрібних племен) і туркменських племен, з яких перші були у привілейованому становищі. Також мешкали групи каракалпаків, персів і арабів. Наприкінці XVII ст. мешкало близько 800 тис. осіб, з яких 65 % становили узбеки, 26 % — туркмени, решта — каракалпаки, казахи, перси і араби. Наприкінці XIX ст. ю біля Хіви і Ургенча виникають російські та німецькі поселення.
Устрій Верховну владу здійснював хан. Великим впливом користувалися високопосадовці інак, аталик і бій. Для вирішення питань державної ваги при Мухаммад-Рахім-хані I було створено диван (державну раду) із впливових чиновників. З часом вага дивана збільшилася. Очолював диван диванбегі (на кшталт першого міністра), який зазвичай був родичем хана. Наступною за важливістю була посада чсавулбегі (міністра внутрішніх справ).
Адміністративний поділ До початку XVI ст. ханство ще не було централізованою державою, зберігався сильний вплив племінної системи. Держава поділялася на дрібні володіння (бекства і бійства) й провінції (вілайєти), що управлялися членами ханської сім'ї. Вони не хотіли підкорятися центральній владі. Ця обставина була причиною внутрішніх чвар. Ханство складалося з 15 вілайєтів — Пітнак, Хазарасп, Ханка, Ургенч, Кашкупір, Газават, Кіят, Ша-хаббаз (Шахбаз), Ходжейлі, Амбар-Манок, Гурлен, Куня-Ургенч, Чуманай, Кушрат, Ташауз і Бе-Кушрат туменів, що належать самому хану.
У сер. XVI ст. внаслідок реформ було зміцнено владу хана над узбецькими племенами, яких було сформовано у 4 групи на чолі із інаками, яких призначали з представників правлячої династії. Доволі швидко кількість інаків досягло 32 осіб.
Хани Хорезму
Династія Кунграт (1359—1388) Хусейн Суфі, 1359—1373 Йусуф, 1373—? Сулайман, ?—1388
Династія Шейбанідів (1511—1695) Абу-л-Мансур Ільбарс-хан, син Буреке-султана, хан Кок Орди —1511, хан Хорезма 1511—1538 Султан Ходжа-хан, син Бильбарс Паландж-султана, хан Хорезма 1538—1539 Хусайн Кули-хан, син Илак-хана, хан Хорезма 1539—1558 Суфіян-хан, син Імнак-хана, хан Хорезма 1558—1564 Буджунчга-хан, син Імнак-хана, хан Хорезма 1564—1568 Аванеш-хан, син Імнак-хана, хан Хорезма 1568—1581 Кахлан-хан, син Імнак-хана, хан Хорезма 1581—1590 Агатай-хан, смн Імнак-хана, хан Хорезма 1590—1598 Хаджи Мухаммад-хан, син Агатай-хана, хан Хорезма 1598—1603 Араб Мухаммад-хан, син Хаджи Мухаммад-хана, хан Хорезма 1603—1623 Ісфандіяр-хан I, син Араб Мухаммад-хана, хан Хорезма 1623—1643 Абу-л-Газі-хан, син Араб Мухаммад-хана, хан Хорезма 1643—1663 Абу-л-Музаффар Мухаммад Ануша-хан, син Абу-л-Гази-хана, хан Хорезма 1663—1686 Худайдад-хан, син Мухаммад Ануша-хана, хан Хорезма 1686—1689 Еренк-хан, син Мухаммад Ануша-хана, хан Хорезма 1689—1694
Виходці з династії Чингізидів (1695—1740) Джучі-хан хан Хорезма 1694—1697 Валі-хан хан Хорезма 1697—1698 Шах Ніяз-хан, син Джучи-хана, хан Хорезма 1698—1702 Шахбахт-хан, син Шах Нийаз-хана, хан Хорезма 1702—1703 Саїд Алі-хан, син Шах Нийаз-хана, хан Хорезма 1703 Муса-хан, син Джучи-хана, хан Хорезма 1703—1704 Ядигар-хан, син Мухаммад Ануша-хана, хан Хорезма 1704—1714 Ісим-хан, син Йадгар-хана, хан Хорезма 1714—1715 Шер Газі-хан, син Ісим-хана, хан Хорезма 1715—1728 Ільбарс-хан II, син Шах Нийаз-хана, хан Хорезма 1728—1740 Абу-л-Газі Мухаммад-хан, син Ільбарс-хана, хан Хорезма 1740—1745 Шах Тимур-хан (в Арале 1721—36). Бахадур-хан (казах. 1728). Ільбарс-хан II (1728—40). Тахир-хан (казах. 1740—41). Нуралі-хан (казах. 1741—42). Абу-ль-Газі-хан II (1742—46).
Династія Тугатимуридів Гаїп-хан (1746—57). Абдаллах Карабай, брат (1757)* Тимур-Газі-хан (1757—63)* Тауке-хан (1763—64). Шах Газі-хан (1764—67). Абу-ль-Газі-хан III (1767)(форм. 1770—1804)(1806). Нуралі-хан (1767—69). Джангир-хан (1769—70). Булакай-хан (1770).
У 1804 (факт. 1770) влада перейшла до Кунгратів.
Династія Кунгратів (1804—1920) Мухаммад Амін-бій, син Иш Мухаммад Йар-бия, бей плем'я Кунграт, інак Хорезма 1763—1790 Мухаммад Аваз-бій, син Мухаммад Амин-бия, бей плем'я Кунграт, інак Хорезма 1790—1804 Мухаммад Ільтузар-хан, син Мухаммад Аваз-бия, бей плем'я Кунграт, інак Хорезма 1804, хан Хорезма 1804—1806 Мухаммад Рахим-хан, син Мухаммад Аваз-бія, хан Хорезма 1806—1825 Аллакулі-хан, син Мухаммад Рахим-хана, хан Хорезма 1825—1842 Рахим Кулі-хан, син Алла Кулі-хана, хан Хорезма 1842—1845 Мухаммад Амин-хан, син Алла Кулі-хана, хан Хорезма 1845—1855 Абдулла-хан, син ІбадУлла-бека, хан Хорезма 1855 Кутлуг Мурад-хан, син ИбадУлла-бека, хан Хорезма 1855—1856 Саїд-Мухаммад-хан, син Мухаммад Рахим-хана, хан Хорезма 1856—1864 Мухаммад Рахим-хан II р.1845, син Мухаммад-хана, хан Хорезма 1864—1910, у 1873 ханам Хорезма, після встановлення російського протекторату, імператором Всеросійським даровано загальний титул по походженню високість Ісфандіяр-хан нар. 1871, син Мухаммад Рахим Фируз-хана, світлість валиахд 1891—1910, хан Хорезма 1910—1918 Саїд Абдулла-хан нар. 1870, син Мухаммад Рахим Фируз-хана, хан Хорезма 1918—1920 візир Джунаїд-хан (факт. 1918—20, прет. 1916—26).
Право Законодавство ґрунтувалося на шаріаті, насамперед ханафітському мазгабі. Судову систему очолювало мусульманське духовенство. Втім верховним суддею був хан.
Економіка Економіка ґрунтувалася на поєднанні зрошуваного землеробства, скотарства та торгівлі на великі відстані, кожне з яких підкріплювало одне одне та підтримувало позиції ханства в Центральній Азії. Основним заняттям населення ханства було сільське господарство. Вздовж родючих берегів Амудар'ї вирощувалися поля пшениці, ячменю, рису, динь та бавовни, а сади давали фрукти, які забезпечували як місцеві ринки, так і далекі каравани. Ці врожаї залежали від складної мережі зрошувальних каналів, деякі з яких датувалися часами ранніх хорезмійських держав, але були відремонтовані та розширені за наступних ханів, що забезпечило перетворення пустельних околиць на продуктивні сільськогосподарські угіддя.
Головним багатством ханства вважалася земля. Вона складалася з зрошуваних (ах'я) та неорошаних (ядра) земель. Існували такі види землеволодіння: державне (амляк), приватне (мульк) і релігійне (вакф). Хан та її родичі володіли половиною всіх земель, інші землі вважалися державними (крім вакфних). На державних землях працювали орендарі. Землероби, які працювали на ханських і приватних землях, називалися яримчі (ярим - половина): вони віддавали за оренду половину врожаю.
За межами зрошуваних зон туркменські та каракалпацькі племена утримували стада овець, коней та верблюдів на степових околицях, забезпечуючи вовну, шкури та транспортних тварин, які були необхідні як для економіки, так і для військових потреб.
Розташування Хіви на караванних шляхах, що з'єднували Герат, Бухару, казахські жузи, Сефевідський і Каджарський Іран й Московське царство (згодом Російську імперію) Росію, надавало їй комерційного значення, непропорційного її розміру. Купці привозили шовк, бавовну, килими та сільськогосподарську продукцію в обмін на російські промислові товари, перський текстиль та індійські спеції, а хани отримували прибуток, стягуючи податки з караванів, сільськогосподарської продукції та ремісничих майстерень. Ці доходи не лише підтримували двір та військові, але й зміцнювали роль Хіви як торгового центруBregel, Yuri (2003). An Historical Atlas of Central Asia. Handbook of Oriental Studies. Leiden and Boston: Brill. ISBN 978-90-474-0121-6.