Мацьковичі () — село в Польщі, у гміні Журавиця Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Розташоване за 9 км на північний захід від Перемишля і за 8 км від Журавиці, над річкою Радою, лівою притокою Сяну. Давніше село мало назву Macikowice, Manczikowice (коло 1464 р.) (SGKP, V, 888—889). Населення — (2011).
Історія Ще за часів князя Льва Даниловича, за переказами, селяни Мацьковичів та сусідніх сіл доглядали великі табуни (стаднину) княжих коней, за що користувались княжими, а пізніше королівськими привілеями та не підлягали панщині. У XVI ст. вони покликувалися на свої права з княжих часів і навіть подали польському урядові грамоти князя Льва, що, мовляв, князь взяв їх «на службу нашу воєнну й для догляду наших коней господарських (княжих) при дворі нашому перемиському». Ця грамота була підроблена, але канцелярія польського короля цього не пізнала, і селяни залишилися вільні від панщини.Іван Крип'якевич. Історія української культури. http://litopys.org.ua/krypcult/krcult09.htm .
Перша письмова згадка про Мацьковичі — в 1464 році у листі польського короля Казимира Ягелончика до перемиського старости Якуба Конєцпольського, з вимогою покарати шляхтичів Добєслава Жиравського, Петра Ваповського і Хабра з Кривецької Волі за шкоду, заподіяну в лісах, що належали до королівських володінь у Мацьковичах (Акти гродзькі, том І, стор. 31).
У 18 столітті Мацьковичі з королівських володінь переходять у власність князів Любомирських, зокрема Антонія і Софії (як свідчить інвентар 1768 року), у яких їх придбав Антоній Дершняк з Рокетниці, що помер у 1798 році.джерело — SGKP, V, 888—889 www.dir.icm.edu.pl/pages/5/
До 1947 р. більшість населення Мацьковичів становили українці, греко-католики. Так, у 1880 р. у селі було коло 980 греко-католиків, що розмовляли надсянським говором української мови, і 63 римо-католикиhttp://www.apokryfruski.org/wp-content/uploads/2010/11/Przepjurska_Owczarenko_Dialekt_nadsania.pdf. У 1939 р. тут налічувалось 1980 мешканців, з яких було 1620 українців-грекокатоликів, 120 україномовних римо-католиків (латинників), 220 поляків (у тому числі 150 новоприбулих колоністів), 20 євреївджерело — http://www.apokryfruski.org/kultura/nadsanie/mackowice/ .
В результаті заходів з обміну українським і польським населенням 1944-45 років та операції «Вісла» 1947 року сьогодні переважну більшість населення Мацьковичів становлять поляки.
У селі є знищена історична Церква святого Симеона в Мацьковичах Греко-Католицької Церкви, а також старе українське парафіяльне кладовище, упорядковане в 2012 році зусиллями польського товариства «Магурич».
Саме переселенці з Мацьковичів (Микола Грицевич, Євген Фамуляк, Ярослав Посіко, Ілько Пись, Петро і Богдан Новаки, що після війни були переселені в м. Дубляни Львівської області) відродили принесену з Надсяння традицію виготовлення різдвяних звіздДжерело: http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?do_lvova_privezut_70_rizdvyanih_zvid_z_usiyeyi_ukrayini&objectId=1274248,Джерело: Портретне інтерв'ю: Звідкіля прийшли Звіздарі у Дубляни Автор Галина Фесюк, портал Моя Жовківщина, 15/02/2013 — https://myzhovkva.com/news/579 .
У 1975—1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.
Церква святого Симеона У селі збереглися руїни двохсотлітньої церкви святого Симеона. Свого часу парохом храму був отець Стефан Гарабач.
Церква перебуває у занедбаному стані, дах і склепіння відсутні.
Відомі люди Турчак Степан Васильович (*28 лютого 1938, Мацьковичі — †23 жовтня 1988, Київ) — український диригент. Народний артист СРСР (1977). Перхач Володимир Степанович (*16 червня 1929, Мацьковичі — †12 листопада 2005, Львів) — Лауреат Державної премії України в царині науки й техніки, академік Академії інженерних наук України, член міжнародного інституту інженерів-електриків, доктор технічних наук, професор. Горак Лев (*1922, Мацьковичі) — провідний діяч УСКТ в Ельблонгу, засновник тутешнього осередку та фундатор греко-католицької парафії.
Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
Посилання Мацьковичі на порталі APOKRYF RUSKI Володимир Перхач. А на Засянні дзвони мовчали… 2-ге видання. — Євросвіт, 2005.--136 с. Aleksander Kolanczuk. Umarli, aby zmartwywstala Ukraina. Przemysl 2015. s. 137