Ву́лиця Театра́льна — вулиця в історичному центрі міста Львова, у колишньому середмісті.
Опис Вулиця розташована в історичній частині Львова, котра до кінця XVIII століття була оточена оборонним муромВуйцик В. С. Будівельний рух… — С. 116.. Простягається від площі Міцкевича майже строго у напрямку з півдня на північ до площі Торгової. Забудова лінійна, деякі квартали утворені однією великою будівлею, як наприклад Національним музеєм, колишньою будівлею Народного дому, Національним академічним українським драматичним театром імені Марії Заньковецької.
Сполучається з багатьма вулицями та площами львівського середмістя. З непарного боку прилучаються площа Підкови та колишня площа Каструм з ринком (нині площа не має назви), а з парного боку прилучаються площа Ангелів та вулиці Шевська і Яна Жижки.
Утворює перехрестя з вулицями Вірменською, Лесі Українки, Низький Замок, Корнякта, Памви Беринди та площею Катедральною.
Назва Нинішня Театральна у пізньому середньовіччі складалася з декількох вулиць. Кожна мала власну назвою. Окрім того, деякі ділянки мали декілька назв (більшість — неофіційні), що вживались одночасно — характерне для середньовічного Львова явище. Серед відомих середньовічних назв є зокрема такі: За ятками, Різницька — назви, що вживались одночасно. Пов'язані з ятками (лавками) єврейських різників, що мали спадкове право на торгівлю у цьому місці. Назва стосувалась ділянки між нинішніми площею Міцкевича та вулицею Памви Беринди. Пекарська — офіційна назва ділянки від стику з нинішньою Шевською до перехрестя з нинішньою Вірменською, а також частина нинішньої Вірменської (до перехрестя з Краківською). Згадується у 1421 році. Шпитальна Святого Духа — ділянка між нинішніми вулицями Памви Беринди та Шевською. Отримала назву від шпиталю Святого Духа, що існував тут з XIV до XVIII століть. Назва вперше згадується 1544 року. Францисканська — ділянка від Шевської до Вірменської. Названа так не пізніше 1674 року. На західній стороні вулиці від XIV століття був францисканський монастир, будівля якого зруйнована 1848 року. Ґродська — ділянка від нинішньої Вірменської до північного міського муру (нинішньої вулиці Лесі Українки).
Не пізніше 1780 року зустрічається назва Довга (), на той час вулиця була найдовшою у львівському середмісті. 1871 року отримала назву Театральна.
У 1916 році — Рутовського на честь президента міста Тадеуша Рутовського. У листопаді 1941 року перейменована на Ланґе Ґассе.
У липні 1944 року повернено передвоєнну назву — Рутовського. У грудні 1944 року повернено назву Театральна.
Будівлі В архітектурному ансамблі вулиці Театральної переважають бароко, ампір, класицизм, неоренесанс та віденська сецесія.
З непарного боку вулиці № 3 — прибутковий будинок, споруджений за проєктом Зигмунта Кендзерського у 1900 роціЕнциклопедія Львова. — Т. 3. — С. 182.. Дубова брама цього будинку зроблена орієнтовно у 1930-х роках. 2020 року в межах проєкту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова» майстрами-реставраторами під керівництвом Олександра Савчука проведено реставрацію однієї з найвищих брам середмістя — вхідної брами до будинку на вулиці Театральній, 3 (висота близько чотирьох метрів). Відновлено решітки, прикрашені так званим «новим сріблом», а також встановлено нову клямку, максимально подібну до автентичної.
№ 7 — чотириповерхова кам'яниця кінця XIX століття. На початку XX століття одне з приміщень займала приватна клініка доктора Альфреда БужинськогоSkorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa… — S. 591.. Наприкінці 1940-х років тут містилася обласна контора «Головпрацрезервпостачзбуту». Нині приміщення першого поверху використовуються з комерційною метою. 2020 року в межах проєкту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова» майстрами-реставраторами під керівництвом Олександра Савчука проведено реставрацію вхідної брами до будинку на вулиці Театральній, 7.
№ 9 — наріжна кам'яниця (інша адреса — вулиця Памви Беринди, 1). Збудована 1892 року за проєктом архітектора Юзефа Каетана Яновського для Владислава Людвіка Губриновича, котрий займався підприємницькою діяльністю, пов'язаною з видавництвом, продажем і «випозичанням» книг. Фасад будинку прикрашений шістьма теракотовими портретними погруддями класиків польської літератури Адама Асника, Юзефа Крашевського, Юліуша Словацького, Зигмунта Красінського, Адама Міцкевича та Яна Кохановського виконаними скульптором Петром ГарасимовичемГарасимович Пйотр Віталіс // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 499.Ґубриновичі // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 648.. Книгарня «Губринович і Шмідт» займала перший і другий поверхи будинку. Після смерті Владислава Шмідта, у 1908 році, компаньйоном Губриновича став його син Казімеж і спілка змінила назву на «Губринович і син». Відомо про крамниці-філії спілки у Сокалі, Стрию та Ярославі. Від радянських часів й до 2007 року тут був магазин канцтоварів «Школярик». 3 листопада 2007 року відкрито центр обслуговування абонентів оператора мобільного зв'язку «Київстар».
Попередницею цього будинку була кам'яниця «Генсьоровська». Відомий архітектор Бернард Меретин, автор проєкту собору св. Юра та багатьох інших рококових культових та палацових споруд, прожив у ній останні роки життя (1757—1759)Вуйцик В. С. Нові штрихи до творчої біографії Бернарда Меретина // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії архітектури та містобудування. — Львів, 2001. — Т. 241 (CCXLI): Праці Комісії архітектури та містобудування / Редактори тому Олег Купчинський та Андрій Рудницький. — Львів, 2001. — С. 519–520..
№ 11 — дім розташований при колишній площі Святого Духа, що виникла на місці розібраного готичного костелу зі шпиталем під тією ж посвятою. З півдня до шпиталю прилягали дві кам'яниці — Константи (пізніше Томаша-пекаря) та, наріжна — Кравецька, які своїми фасадами виходили на сучасну вулицю Театральну. На початку XVIII століття кам'яниця Томаша-пекаря перейшла у власність Яна Абіхта, Кравецька — у власність Ф. Носе. Контрактом купівлі-продажу від 6 серпня 1762 року спадкоємці Яна Абіхта продали кам'яницю Томаша-пекаря за 15 054 польських злотих Юзефу Лодзя Понінському (воєвода Познанський i староста Островський). У 1763 році той же Понінський купив ще й кам'яницю та Ф. Носе за 3 000 польських злотих i об'єднав їх. У 1800 році вказані кам'яниці успадкував Францішек Понінський, а згодом, у 1827 році, вони перейшли у спадок Яна ПонінськогоFranciszek Jaworski O szarym Lwowie. — Lwów: H. Altenberg, G. Seyfarth, E. Wende; Warszawa: E. Wende, 1917. — S. 107, 108. .
1827 році кам'яниці Понінських (№ 32-m) викупив Карл Гартман за 14 000 польських злотих. Гартман 12 травня 1828 року уклав контракт з магістратом міста та центральним урядом, за яким він безоплатно отримував у власність частину площі святого Духа площею близько 105 квадратних сажнів (зі сторони валів Гетьманських — сучасний проспект Свободи), № 360-m, з правом її забудови та право перебудувати свої власні кам'яниці на розі вул. Театральної та вул. Беринди (№ 32-m), а натомість він зобов'язувався спорудити своїм коштом міську гауптвахту на площі Святого Духа. Проєкти двох чиншових кам'яниць на цих ділянках (при вулиці Кілінського) та будівлі гауптвахти того ж року виконав архітектор Матео Брезані, при цьому, як для Гартмана, так i всіх його нащадків, місто надало «тимчасове право виду на площу» — мати від площі святого Духа вікна i одні вхідні двері, за умови, що на будь-яку вимогу міста вони повинні бути замуровані без жодних відшкодувань (за жодних умов не можна було влаштовувати на цьому фасаді в'їзної брами). Вже 1829 року було завершене будівництво всіх трьох будівель. У кам'яниці під конскрипційним № 360-m влаштували «Віденську кав'ярню». Після Карла Гартмана 1848 року обидві кам'яниці перейшли у спадок до Климентини з Гартманів, баронеси Рюстель, відтак 1856 року — до її доньки Ірени Рюстель. Остання відпродала частину чиншової кам'яниці під № 32-m Яну Якобу, який 1868 року згаданий як її власник.
1870 року обидві кам'яниці відкупили Антон та Ґеновефа Зібери. 1880 року на замовлення Антона Зібера будівлі були реконструйовані за проєктом архітектора Альфреда Каменобродського. Він замінив високі причілкові дахи на чотирисхилі під бляхою, влаштувавши горищні віконця у піднятих стінах; північні фасади, які були акцентовані причілками, тепер підкреслювали маньєристичні аттики. Архітектурний вистрій у стилі неоренесансу належить відомому скульпторові Леонарду Марконі. Над реконструйованими дерев'яними сходовими клітками влаштували світлові ліхтарі. Того ж року до «Віденської кав'ярні» добудували зал з верхньою терасою, також за проєктом Альфреда Каменобродського. Тоді ж, на замовлення співвласниці кам'яниць Францішки Савчинської (до шлюбу Зібер), добудували одноповерхову сторожівку на подвір'ї при тильній стіні гауптвахти.
1902 року у подвір'ї від будинку «Віденської кав'ярні» будівничий Станіслав Уленецький добудував покій для сніданків та пічку для пряження кави. 1903 року на замовлення Францішки Савчинської архітектор Володимир Підгородецький розробив реконструкцію приміщень першого поверху з влаштуванням крамниць, а також проєкт накладних вітрин від вул. Театральної. Тоді був розібраний контрфорс зі скульптурою святого, який укріплював ріг кам'яниці від вулиць Театральної та Кілінського. 1905 року за проєктом архітектора Яна Томаша Кудельського була проведена реконструкція крамниці від вулиці Кілінського. 1910 року партерні приміщення від вулиці Театральної винайняла фірма Лянґера і SK, яка провела адаптаційні роботи, зокрема були влаштовані прості металеві сходи в пивницю (архітектор Підгородецький).
1911 року третій поверх кам'яниці винайняло Кредитне товариство будівельного промислу, а за рік власником будинку став адвокат доктор права Баронч, а наприкінці того ж року цілий будинок перейшов у міську власність — у ньому розмістився Державний уряд працевлаштування. 1912 року приміщення крамниці на вулиці Кілінського винайняв Герш Борнфельд для торгівлі чоловічим одягом, яке 1913 року перейшло у власність торгівця взуттям Бено Кляфтена. На його замовлення львівська фірма Пйотровича і Шумана виготовила металеві ґвинтові сходи з крамниці до пивниці, проєкт на які розробив архітектор Альберт Корнблют.
1929 року міська влада запланувала на площі Святого Духа збудувати філію Львівської міської ратуші з пасажем посередині. Це передбачало знесення забудови при вул. Кілінського та гауптвахти. 1934 року партерне приміщення від вулиці Театральної набула фірма чоловічого і хлопчачого одягу «АМО», яка влаштувала нові вітрини за проєктом архітектора Юзефа Торна. Цим проєктом планувалося помістити зняту давніше з розібраного контрфорсу скульптуру святого на фасаді від вулиці Театральної. У 1936 році в будинку розмістилося Міське адресне бюро. В радянський період у будинку діяло ремісниче училище № 2 з гуртожитком, пізніше ПТУ № 58. 1996 року профтехучилище ліквідували, приміщення кам'яниці стояли без вжитку. 2012 року будинок переданий Національному університету «Львівська політехніка», його планують адаптувати під навчальний корпус № 33. Рішенням V сесії Львівського облвиконкому № 393 від 22 листопада 1988 року будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1039-м.