Осте́р — місто в Україні, у Чернігівському районі Чернігівської області, центр Остерської міської територіальної громади, розташовано на лівому березі Десни при впаданні в неї річки Остер. Населення — 5564 осіб (2022).
Історія
Заснування На території Остра і на його околицях виявлені поселення епохи бронзи (2 тис. до н. е.) та городище періоду Київської Русі (Х—ХІІІ ст.). На території міста в урочищі Бугаївка було виявлено поселення трипільської культури. Пам'ятка належить до етапу СПассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // Материалы и исследования по археологии СССР. — М. — Л., 1949. — Вып. 10. — стор. 181.
Вперше згадується в літописі під 1098 як місто «на Въстри» («Град на Вострі», «Остерський Городець», «Юріїв град»). Засновано Великим князем Київським Володимиром II Мономахом під назвою Городець (пізніше місто перейшло до його сина — князя Юрія I Довгорукого — засновника Москви).
За легендою, поселення слов'ян на цьому місці існувало раніше, як форпост на річці Вострі та центр збору полюддя в краї. А перше укріплення збудовано, ще за часів князя Володимира Великого, а можливо і за часів князя Олега, бо ця місцевість мала важливе стратегічне значення. Саме в ті часи на Русі з'явився вислів «Держи спис стрілу на Вістрі, пропустиш ворога під Остром, будеш мати січу під Києвом».
Остер був розташований на перехресті важливих торговельних шляхів з північних князівств до Візантії та великокняжої столиці Києва також місцевого шляху по Вострі до Уненіжа. Це сприяло швидкій розбудові міста, але й додало тяжких випробувань. В часи Київської Русі містом володіли князі: Всеволод Давидович, Юрій I Довгорукий, Всеволод II, Гліб I, Володимир III, Ростислав Юрійович, Всеволод Юрієвич. Найбільше до розбудови міста долучився Володимир II Мономах та Юрій I Довгорукий які, щоб здобути прихильність прикрасили храм Архістратига Михайла фресками «Оранта Остерська», «Причастя євхаристії» (копія зберігається в Софії Київській), «Святих Михайла та Гавріїла». Залишки храму з ледь вцілілим розписом збереглися до нашого часу, і є однією з семи цінних пам'яток Лівобережної України, які збереглися до нашого часу. За Лаврентіївським літописом є відомості, що в «Городці на Встрі» в 1146 році помер князь Всеволод II (місце поховання невідомо). В часи Київської Держави місто було декілька разів зруйновано під час князівських міжусобиць. Останнє руйнування зазнало під час татарської навали ханів Менгу та Батия 1239—1240 років.
Згодом виникло поселення на місці зруйнованої фортеці. В топоніміці міста залишились назви «Старе місто», «Городище», «Старогородська слобода». На початку XIV століття ближче до Десни виросло нове поселення під назвою Остер.
Під владою Великого князівства Литовського З 1356 Остер — під владою Великого князівства Литовського. Князь Володимир Ольгердович став роздавати поруйновані городи в ленне володіння. Землі та місто Остер отримав князь Юрій Половець-Рожиновський, який поблизу с. Рожнів створив волость, на думку істориків — Рожиновське удільне князівство. 1393 року князь Вітовт віддає Остер своєму прибічнику князю Дмитру Сокирі. Згодом частина земель навколо міста Остер віддається Києво-Печерському, Михайлівському та Софійському монастирям. А м. Остер належало княгині Трабській дочці князя Сокири.
1538 року литовський віленський воєвода Альбрехт Гаштольд сприяв будівництву в Острі замку поблизу старогородського городища, але оскільки русло Десни змінювалося, а Остерка ставала менш судноплавною, з часом замок був перенесений в місцевість «Попівка» (на місці теперішньої садиби загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 2 ім. Юрія Збанацького), яка стає адміністративним та релігійним центром південної Чернігівщини.
У 20-х роках XVII століття маємо відомості, що в місті самовільно поселилось 40 козаків, які відмовлялися нести повинності. Четверо острян згадуються в першому козацькому реєстрі, ще під час реформи Стефана Баторія. Остерські бояри та міщани підтримали повстання Мурка та Носача, Павлюка. З Остра походить рід славного козацького ватажка, який в 1638 році став гетьманом і здійняв найбільше до визвольної війни 1648—1657 р. повстання — Якова (Стефана) Острянина. Приниження зазнавали боярські та міщанські родини, тому представники шляхетських родин Остряниці, Біликів, Гришків, Шумейко, Носачів, Яненків стали учасниками як селянсько-козацьких повстань, так і Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.
У першій половині XVII століття місто Остер був центром Остерського староства (зокрема, старостою був відомий Миколай «Ведмежа лапа» Потоцький), значним торговим ремісничим, культурним осередком. Під час Визвольної війни 1648—1657 років, місто не зазнавало значних спустошень. В місті був сформований Остерський полк, але в 1649 році він був приєднаний до Переяславського полку, і той став називатися Переяславсько-Острянський, а його полковник Тимофій Носач був призначений на полковництво в Прилуки.
У 1657 р. Остер став сотенним містечком Переяславського полку.
Магдебурзьке право У 1663—1664 роках м. Остер витримав осаду коронних військ на чолі з королем Яном II Казимиром. За надану допомогу під час облоги, король Ян II Казимир надав місту привілей на Магдебурзьке право, хоча, деякими його положеннями користувалися, ще з 20-х років XVII століття. Остер отримав право мати свій магістрат та власний герб. На гербі зображено в зеленому полі міську браму з трьома вежами, та золотим хрестом. Герб своїм виглядом нагадує тризуб — малий герб України. Герб затверджений 4 червня 1782 року, коли Остер став заштатним містом Київського намісництва. Останній вигляд герба розробив відомий геральдист Борис Кене в 1865 році.
Про ті далекі події нагадують тільки старогородські козацькі оборонні вали XVII століття. З появою місцевого самоврядування місто стає важливим господарським та промисловим центром. У ньому проходить 4 ярмарки на рік, розвивається цехове виробництво — цехи різників по дереву, плетіння неводів та сіток були відомі всій Гетьманщині. В Острі розвивається: кравецтво, чоботарство, бондарство, ковальство, ткацтво, кушнірство, котлярство, гончарство, іконопис, винокурництво та інші ремесла. 1758 року майстер Я. Підліський з помічниками виготовив 7-ярусний іконостас для Успенського собору у Брянську.
У XVII ст. в Острі прокладаються дерев'яні настіли для пішоходів на вулицях, каналізація з дерев'яних труб, по яких вода стікала з високих частин міста на нижчі (такі труби було знайдено при будівництві будинку теперішньої міської ради в 1957 році). Було декілька православних церков: Воскресенська, Миколая Чудотворця, Петра і Павла, Успіння Присвятої Богородиці, Воздвиженська, Іванівська.
У місті міцно осідають єврейська, вірменська, волощансько-молдавська громади.
У лютому 1664 році польські війська були вибиті російськими полками. Після Андрусівського перемир'я 1667 остерська сотня увійшла до Київського полку.
У складі Російської імперії
З 1764 року, після територіальної реформи Київської губернії, Остер стає повітовим містом Остерського повітуКарта генералная Киевъской губерніи. Составленная ис Переясловскаго, Міргородскаго и частей Киевскаго, Неженскаго, Гадяцкаго і Прілуцкаго полковъ, разделенная на 11 уездовъ. 1764 // Науковий архів Інституту археології НАН України. . У місті налічувалося 8171 хата, проживало 26721 жителів. З 1781 року — повітове місто Остерського повіту Київського намісництва.
З 1797 — заштатне місто Малоросійської губернії, з 1802 — Чернігівської губернії, з 1803 — повітове місто Чернігівської губернії. По Десні повз Остер проходило до 1000 барж та байдаків кожного року, тому він не втрачає торговельно-промислового значення. 1815 року в місті відкрито Остерське вище Олександрівське училище та парафіяльне училище в 1839 році. Після введення межі осілості для євреїв Російської імперії утворюється потужна єврейська громада серед якої було багато купців та ремісників. Вони в північно-західній частині міста розбудовують свій кагал, будують синагогу, яка збереглась до нашого часу. На початок XX століття євреїв в місті Остер проживало до 1000 чоловік, а серед ремісників та купців вони складали понад 50 відсотків.
У XVIII столітті земельні володіння навколо Остра стали власністю князя О. Безбородька. Землями в цій місцевості володіли також представники козацької старшини — Забіли, Закревські та інші.
У роки Жовтневого перевороту
В роки революцій та жовтневого перевороту точилася боротьба між різними соціальними групами. Активну участь в цих подіях взяли участь остряни А. Розанов, В. Птуха, О. Одинцов. 1917 року Остерській раду очолив матрос В. Берило. З приходом більшовицької влади розпочалися репресії та поневіряння більшості заможних жителів міста. Активну управлінську роботу в місті проводив виходець з с. Виповзів М. Василенко в майбутньому міністр фінансів УРСР — репресований в 1938 році. За радянської влади була пожвавлена культурно-освітницька діяльність. З 1908 — року в місті діяв музей навчальних посібників, в 1924 році реформований в Остерський районний краєзнавчий музей — першим директором якого став відомий громадський діяч А. Розанов. З 1920 року за сприяння В. Оглобліна та родини Мезьків в місті були відкриті курси філіал РСУ/ Робітничо-селянського Університету, які в 1926 році стали Остерським педагогічним технікумом ім. Леоніда Глібова. Наприкінці 30 років в поміщицькій садибі Шрамченків серед яких були флотоводці відкрито санаторій ВМФ СРСР. В роки войовничого атеїзму репресовані були священнослужителі міста Ілля Корейша, Борис Квасницький, Борис Гнатюк. Також державні службовці М. Колежук, Я. Петрикей, Г. Щегловська, З. Рикова, Б.Гуминський, викладач Київського університету Анатолій Розанов, письменник Василь Нагорський (Нефелін).
Голодомор 1932—1933 років Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 172 жителі міста. Населення самого міста постраждало мало, але околиці міста с. Татаровщина, с. Старогородка, с. Юськова Гребля, с. Жуківщина, хутори Перці та Друцьке постраждали більше — до 250-ти жителів міста та околиць. Всього від репресій та голодомору 1930-х років постраждало в місті до 400 чоловік і після війни склад жителів міста був фактично на 50 відсотків новий.
У роки Другої світової війни В роки війни в 1941році поблизу міста біля с. Любечанинів розмістився авіаційний полк, яким командував відомий льотчик один з перших Героїв Радянського Союзу. І. Красноюрченко. В обороні міста відзначився загін самооборони на чолі з начальником міліції М. Звєрєвим, майор В. Добжинський та моряки сторожового корабля «Пушкін» — кияни Іван Шафранський та Петро Лісовський. В обороні міста загинуло 128 воїнів радянської армії. Під час окупації в місті працювали підприємств, була відкрита гімназія та дитячий садок, в особливо принизливому становищі були єврейські та циганські діти. Остерську гімназію в роки окупації очолював відомий український етнограф С. Килимник. В Русі Опору відзначились Т. Гончар, Є. Пономар, С. Реутов, Ю. Циба, Г. Адаменко, С. Мезько, М. Грабовський, сім'ї Валюшкевичів та Мольченків, Василюк. В місті та його околицях бойові операції проводила розвідувально-диверсійна група під командуванням Кузьми Гнідаша, партизанські загони під керівництвом Ю. Збанацького, С. Науменко, П. Леонтьева. Героїчно боролися з нацизмом в роки війни остряни, троє з них удостоєні звання Героя Радянського Союзу це: А. Овчаров, В. Колесник, Д. Коваль. острянин П. Пекур нагороджений тричі «Орденом Слави» всіх трьох ступенів (похований в м. Остер).