Густи́нський Свято-Троїцький монасти́р — жіночий монастир РПЦвУ. Розташований у селі Густиня, на правому березі річки Удай біля міста Прилуки Чернігівської області.

Історія

Заснування, перші роки

Початки Густинського монастиря сягають 1600 року. Засновником його був ченець Йоасаф, який разом з ієромонахом Афанасієм прийшов з Афонської гори і з благословення настоятеля Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького оселився тут для усамітнення. Для облаштування монастиря Йоасаф уподобав землі князів Вишневецьких по течії річки Удай, де зі своїми учнями оселився на острові, що заріс густим віковим лісом, звідки і пішла назва монастиря — Густиня.

1612 рокуРоку 1612, іюня 2 д. Михайло Вишневецький писав до намісників своїх українських маєтностей, що до нього звернулися отець Афанасій та отець Ісайя Печерський, маючи намір побудувати монастир у маєтностях його. Вишневецький погодився і наказав надати отцям всіляку допомогу. Із листа М. Вишневецького від 2 березня 1614 року до князя Лика видно, що на той час монастир уже існувавОписаніе старой Малороссіи. Матеріалы для исторіи заселенія, землевладђнія и управленія. // Ал. Лазаревскаго.— Кіевъ. Типографія К. Н. Милевскаго. Фундуклеевская улица, домъ № 21. 1893.— С. 388.— Там само О. Лазаревський вказує: «Густынская лђтопись» основаніе м—ря относитьъ къ 1600 г., приписывая это событіе какимъ-то Афонскимъ выходцамъ. Но это преданіе никакими другими данными не подтверждается и, повидимому, родилось изъ одного желанія связать исторію м—ря съ Афономъ….

Серед засновників монастиря було чимало козаків, які, передчуваючи близьку смерть, йшли у ченці — але смерть відступала, ченці жили ще довго, розповідаючи про цілюще повітря і «живу воду» з підземних ключів.

Відразу на острів почали прибувати люди з усіх усюд заради монашого житія і спасіння. Місцеве населення допомагало ченцям харчовими запасами, грошима, будівельним матеріалом. Завдяки цьому у 1614 році була споруджена мала дерев'яна церква на честь Пресвятої Живоначальної Трійці (Троїцька церква). Так виник монастир, ігуменом обрали старця Йоасафа. В допомогу собі з керування Густинським монастирем Йоасаф обрав Ісаю Копинського — ігумена і настоятеля Антонієвих (ближніх) печер при Києво-Печерській лаврі.

Оглянувши і схваливши обране для монастиря місце, Ісая виклопотав у православного князя Михайла Корибута Вишневецького, у володінні якого перебував тоді острів, право на володіння ним. У 1615 році Михайло Вишневецький дає монастирю грамоту на володіння островом Густинь, навколишніх лісів, лук та орних земель. Після її отримання монастир забезпечив своє подальше існування, Ісая почав його розбудову.

В 1620 році, в часі повернення із Москви через Україну, Густинський монастир на запрошення гетьмана Петра Сагайдачного відвідав єрусалимський патріарх Феофан. У Києві патріарх, на прохання гетьмана і згідно зі своїм виключним правом, висвятив Київського митрополита Іова Борецького та п'ятьох єпископів. Так було відновлено вищу ієрархію української православної Церкви. Серед нових єпископів був фундатор монастирів на Прилуччині, тоді ігумен Києво-Братського монастиря Ісая Копинський. Його висвятили єпископом у Перемишлі, через гоніння та переслідування змушений був повернутися до Києва. Святитель продовжував опікуватись православними монастирями в Україні, згодом зовсім перебрався знову до Густині. І. Копинський при житті першого ігумена Йоасафа (починаючи десь з 1615 року) протягом двох десятиліть керував Густинським монастирем, а усі настоятелі, на той час, фактично були його намісниками.

У 1624 році Святитель переніс із Густині до Ладана Троїцьку церкву, а на її місці побудував нову, набагато більшу й красивішу. Як записав густинський літописець: «…создаша зело красну» церкву. Тоді ж були побудовані келії для братії й трапезна з церквою Успіння Богородиці.

Пожежі 1625 та 1636 років знищили майже усі будівлі, а наступна пожежа у 1636 році повністю знищила монастир, «со всією окрасою і ліпотою». Згарище було настільки жахливим, що ченці вирішили відбудувати монастир на новому місці, біля гаті, що вела через Удай до Роменського шляху. Лише за два роки (1636–1637) вдалося побудувати Успенську церкву з трапезною, братські келії, перенести стару дзвіницю, обгородити монастир і обкопати його ровом.

У цей час за підтримку лівобережними монастирями народних повстань проти шляхти Ярема Вишневецький почав карати не лише козаків і посполитих, але й ченців. Ігумен Василій із братією Густинського монастиря, не чекаючи на свою чергу та прихопивши усе найцінніше, втік до Путивля, «в чужую землю Московськую», як записав літописець.

Новий монастир

У 1639 році монастир відвідав митрополит Петро Могила і привіз із собою нового ігумена з Лаври Іллю Торського. Митрополит П. Могила встановлює хрест на місці, де має бути нова церква. Він призначив нового ігумена та наказав збудувати нову велику церкву. На будівництво нової церкви у 1641 році ігумен випросив значну допомогу від молдавського господаря Василія та від московського царя Михайла Федоровича.

За п'ять років монастир був відновлений, побудована небаченої краси Троїцька церква. У 1641 році був закладений освячений камінь на місці побудови нової святині, а 1644 року вона була збудована та освячена, як Церква святої Трійці.

Густинський літопис, розповідає, що Троїцька церква стоїть на тілах трьох мучеників. З літопису дізнаємося і про трагедію, яка розігралася у 1640 році, а саме:

Татарська орда з Криму дійшла під самий Київ і лише там, одержавши грізну відсіч, пронеслись назад до Перекопу, люто випалюючи на своєму шляху козацькі села й хутори. Дуже постраждала й Прилуччина. Коли все вгамувалося, через три дні, подорожні поблизу монастиря натрапили на порізаних дітей, кинутих на роздоріжжі й доправили до монастиря. Ігумена Іллі на той час не було, а хтось із монахів розпорядився поховати дітей у старій келії. А потім про це й зовсім забули, і навіть отцю-ігумену не доповіли. Якось отець Ілля уві сні побачив трьох діток, які молилися перед Всевишнім, прохаючи милості Божої Густинській обителі та її братії. Ігумен розповів про це братії, тоді ж хтось і згадав про поховання, їх розкопали, знайшовши тіла мучеників-немовлят нетлінними і, поклавши до гробниці-раки, урочисто поховали посеред монастиря, де розпочалося будівництво нової церкви. І саме над могилою спорудили вівтар на честь Святої Трійці.

В 1648 році монастир зруйнували повстанці, але Богдан Хмельницький взяв цю обитель під свою «протекцію й оборону» та забезпечив її земельні володіння, що ствердив також своїми універсалами 1648 — 1655 років.

У 1654 році, їдучи з Києва до Москви, Густиню відвідав антіохійський патріарх Макарій із сином Павлом Алеппським, який залишив чудовий опис монастиря. Особливо високоповажних арабських мандрівників вразила краса іконостасу Троїцької церкви.

Пожежа 1671 року знищила Троїцьку церкву, дзвіницю, келії та побутові будівлі. Залишилися лише Успенська трапезна церква та церква Петра і Павла. Відновлення почалося з ігуменського, або Варваринського корпусу з келіями, брамою й дзвіницею. До 1672 року збудовано нові будівлі замість знищених, а у 1674–1676 роках коштом гетьмана Івана Самойловича було розпочато будівництво нової великої кам'яної п'ятиглавої Троїцької церкви, яка існує й понині.

Розбудова і занепад

23 травня 1675 року Троїцька церква була освячена архієпископом Чернігівським Лазарем Барановичем.

У 1670–1680 роках монастиреві всіляко допомагали і про нього опікувалися гетьмани Іван Самойлович та Іван Мазепа, прилуцький полковник Лазар Горленко, а в 1690-х роках його син, прилуцький полковник Дмитро Лазарович Горленко. На цей час припадає найбільший розквіт Густині. Монастир прикрашається новими монументальними спорудами, збагачується новими володіннями. За кошти полковника Дмитра Горленка звели високі цегляні мури навколо монастиря, побудували кам'яні надбрамні церкви — Миколаївську із заходу й Петропавлівську зі сходу.

Наприкінці XVII століття полковник Дмитро Горленко, щоб надійно захистити монастир, побудував навколо нього грандіозні мури з брамами й баштами. Були вони з двоярусними аркадами, внутрішніми проходами всередині стіни і з вузькими бійницями. Це була унікальна архітектурна пам'ятка.

У 1734 році східну частину мурів, яка виходила до Удаю, перебудували, нові стіни декорували з внутрішнього боку фігурними арками. Значна перебудова стін відбулася у 1754–1756 роках, загальна довжина їх сягала 558 метрів. Реставрацію їх провели і в 1850-х роках. Нині фортечні мури втрачені майже повністю, їх будують заново.

Крім Самойловича й інші гетьмани, а також козацька старшина дарувала монастирю землі, села та хутори. В середині XVIII століття монастирю належало більше трьох тисяч десятин в Чернігівській губернії та більше трьох тисяч душ селян. Багатством монастир поступався лише Києво-Печерській лаврі.

Гетьман Мазепа збудував кам'яну церкву Успіння Богородиці.

Наприкінці XVIII століття цей монастир був одним із найбагатших в Україні, але 1786 року російський уряд секуляризував його володіння. Катерина II, указом 1786 року перевела монастир до розряду «позаштатних», а з часом й зовсім ліквідувала. Після затвердження штатів для монастирів у 1793 році Густинський монастир був закритий. Більш ніж 50 років він простояв недіючим, огорожа, будівлі, церкви було пошкоджено, напівзруйновано.

Відновлення

Відновлення почалося в 1841 році зі збору коштів серед населення Полтавщини, до якого з відозвою звернувся Гедеон. У 1843 році вийшов указ Синоду про присвоєння монастиреві 3-го класу, а ще через півроку — 15 травня 1844 року, на храмове свято, в день Святої Трійці відбулося урочисте відкриття монастиря. Але з відбудовою не поспішали. Тоді ж, у 1844 році, настоятелем у Густиню Синод призначив колишнього архімандрита одного з монастирів Санкт-Петербурзької єпархії Варсонофія. Як зазначає український письменник Олександр Кониський,

«…першим ділом таких оновителів — знівечити в монастирі і по церквах все, що нагадує українську окремішність, усе, що не підходить під мірку й смак московсько-візантійського чернечого деспотизму й аскетизму».

В головній Троїцькій церкві знищили портрети князя Вишневецького і гетьмана Мазепи, засипали родовий склеп Горленків, познімали з образів і переплавили дорогоцінні Шати ікони з гербами Горленків і Самойловичів. Старовинні іконостаси й козацькі ікони замінили новими, замовленими в Петербурзі. Ось, що встиг за роки свого правління Варсонофій. Проте за цей же час він відновив напівзруйновані церкви, спорудив дзвіницю, побудував також готель, два флігелі для монахів, господарчий двір із коморами й стайнями.

28 червня 1845 року на Прилуччині побував Тарас Шевченко, маючи за мету змалювати архітектурні й історичні пам'ятки стародавньої Густині.

У тому ж 1845 році на території монастиря був похований генерал-губернатор Малоросії князь Микола Григорович Рєпнін. Згодом під Трапезною церквою був влаштований родинний склеп Рєпніних-Волконських. Під Троїцькою церквою є склеп Горленкових та Марковичів. В церкві з лівого боку іконостасу знаходиться чудотворна Густинська ікона Богоматері з Передвічним Немовлям на руках.