Охти́рка () — місто України, історичне населене місце. Розташоване у Сумській області на Слобожанщині. Адміністративний центр Охтирського району і Охтирської громади. До 2019 року Охтирка була центром Охтирської міської ради, до якої, крім того, входили села Велике Озеро, Залужани, Козятин та Пристань.
У місті розташовані міська та районна ради, районна державна адміністрація Охтирського району Сумської області. Охтирка була одним з п'яти полкових міст Слобідської України. Місто є адміністративним, промисловим, духовним, культурним та історичним центром.
24 березня 2022 року Указом Президента України № 164/2022 з метою відзначити подвиг, масовий героїзм та стійкість громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України, місту Охтирка присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».
Назва Існує декілька версій походження назви міста.
За однією з них, найбільш імовірною його назва походить від назви однойменної річки Охтирка, яка протікає через місто. На думку деяких краєзнавців, у перекладі з тюркської, вона означає «лінива річка». На думку інших, назва міста з тієї ж таки тюркської, перекладається як «місце, де влаштовують засіку», «біла фортеця». На думку Олега Бажана і Дмитра Вортмана, назва походить від пагорба Охтир, що на правому березі р. Ворскли, на якому і заснували острог. Вони вказують, що назва походить від тюрського Ак-тир — «білий камінь» або «біла скеля». Випадково чи ні, але основною корінною породою басейну річки Ворскли є крейда.
Російський лінгвіст Олег Трубачов вважав, що серйозних підстав приймати тюркську етимологію немає і що назва річки «недостатньо ясна за походженням». Проте його праця «Назви річок Правобережної України» була видана за радянських часів, коли будь-які історичні дослідження не були вільними від цензури та концепції про «велич російського народу».
В описах Харківського намісництва кінця XVIII ст. наводиться також інша версія, так само пов'язана з тюркським походженням назви: «Вийшов з татар чоловік на прізвисько Охтир-мурза, охрестившись, на цім місці оселився, від чого прозвалося місто Охтирка»ЦДІА України у м. Києві. — Ф. 1709. — Оп. 3. — Спр. 32. — Арк. 333..
Вчений-мовознавець Костянтин Тищенко вказує на готське походження назви Охтирка.Тищенко К. Етномовна історія прадавньої України. — К.: «Аквілон-Плюс», 2008. — 480 с.
Географія Населений пункт розташований у лісостеповій природній зоні на лівому березі річки Ворскли (в межах міста протікають річки Охтирка і Гусинка). Через місто проходять автомобільні дороги , , і залізниця станція Охтирка.
Географічною особливістю міста є його розміщення в центрі своєрідного трикутника обласних центрів — Сум, Харкова та Полтави. Відстань до обласного центру становить 79 км (автошлях ), до Харкова і Полтави — близько 100 км.
Історія Перші поселення на території, де зараз знаходиться Охтирка, виникли близько 3000 років тому. Заселяли її осілі землеробсько-скотарські племена скіфів.
У період Київської Русі тут були слов'янські городища — прикордонні укріплення, пізніше зруйновані монголо-татарським ордами. Майже на 400 років залишалися спустошеними широкі родючі приворсклянські степи «Дике поле».
Занепокоєний нескінченними набігами татар, московський уряд вимушений був будувати міцний прикордонний заслін, так у 1640 році була заснована нова московська фортеця Вільне. В цей час, Українські козаки, після поразки козацьких повстань в Речі Посполитій, шукали волі на нових землях і поселялися вздовж лінії московської оборони. Переселенці оселялися на нових місцях слободами, звідки й отримав назву край — Слобідська Україна.
Заснування
У 1641 році на московсько-польському порубіжжі, владою Речі Посполитої, на місці слов'янського городища, на горі Охтир, був зведений дерев'яний острог, на противагу нової московської фортеці Вільне, зусиллями Миргородського урядника Кульчевського, який був призначений першим урядником до нової фортеці Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — С. 10. — 366 с.Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. Розділ «Охтирка». — С. 263 . Офіційно визнаною датою заснування міста вважають 29 вересня 1641 року.
У 1646 році острог зайняв українсько-польський воєвода, Ярема Вишневецький, Але вже наступного року, у 1647 за Полянським мирним договором відбулось розмежування московито-польського кордону, внаслідок чого поселення на горі Охтир, де налічувалось до 50 дворів, відійшло до Московії. Московський уряд розглядав його як важливий стратегічний пункт у боротьбі з кримськими татарами й надіслав сюди 20 стрільців. У 1650 році у зв'язку з очікуваним набігом кримських татар, московити вирішили залишити і зруйнувати острог. У 1654 році на покинутому городищі заснували Свято-Троїцький чоловічий монастир.
Нову фортецю збудували за 4 версти на південь за Ворсклою в закруті річки Охтирки. У 1653—1654 роках тут оселилося кілька сотень козаків-переселенців під орудою отамана Д. Іванова. Фортеця будувалася у 1654—1655 роках під керівництвом воєводи Вільного Ларіона Каминіна.
Національно-визвольна війна сколихнула нову хвилю переселенців з Правобережжя, які тікали на землі Охтирщини, що значно примножило чисельність населення і призвело до створення у 1655–1658 роках Охтирського слобідського козацького полку, який проіснував до 1765 року, коли за наказом Катерини II всі слобідські полки були ліквідовані. До складу полку входили Богодухівська, Боромлянська, Кириківська й Охтирська сотні. У 1692 до полку належали 12 міст, 27 сіл, кілька хуторів. Перша повітова школа на Слобожанщині виникла в Охтирці у 1675.
У 1709 року територія Охтирського козацького полку стає ареною запеклої боротьби зі шведами. Комендант міста отримує царський указ: мати на чотири місяці провіанту, а якщо противник почне наступ, то боротись до останньої людини, не йти на жодні перемовини. Щоб прикрити шлях на Бєлгород і Харків, звідки шведи могли вирушити на Москву, Петро I зосередив головні сили в Охтирці й Богодухові. Готуючись до бойових дій зі шведами, Петро I вирішив привести у належний стан укріплення Охтирки, з 26 жовтня 1708 року до 1 червня 1709 року перебуваючи у різних місцях: поблизу Глухова, у Лебедині, Сумах, Охтирці, Бєлгороді, під Полтавою. Шведи йшли до Охтирки вже зимової пори з наміром здобути тут собі провіант і сіно для коней. Вони захопили Зіньків, Котельву, Красний Кут, Хухру, спалили Олешню, де гарнізон чинив серйозний опір завойовникам, але штурмувати Охтирку не наважились.
У травні 1765 імператриця Катерина II видала указ про розформування Слобідського козацького війська і створення на його базі гусарських полків. У рамках цієї реформи Охтирський козацький полк було переформовано в Охтирський 12-й гусарський полк. Охтирським гусарським полком деякий час командував Денис Давидов, до нього були приписані (служили) Михайло Лермонтов, композитор Аляб'єв, декабрист Муравйов. Полковим святом було 2 липня — на честь Охтирської ікони Божої матері.
Охтирські гусари брали участь у багатьох військових походах, зокрема у франко-російській війні 1812. Полк бився біля Бородіно.
Виникнувши як військове укріплення, Охтирка поступово перетворюється на осередок ремесел і торгівлі. У 1718 році в Охтирці з'явилася перша в Російській імперії тютюнова мануфактура. В місті працює цегельний завод, виробляється посуд і віконне скло. Щорічно проводився ярмарок, де торгували кіньми, великою рогатою худобою, рибою, сіллю, хлібом, скляним, залізним і дерев'яним посудом і на який приїздили купці з багатьох міст. Широкого розвитку в місті набули ремесла — ткацтво, чинбарство, чоботарство, шорництво, кравецтво, ковальство, гончарство. Далеко за межами Слобожанщини були відомі охтирські килими.
18 лютого 1895 року почався рух поїздів від місцевої залізничної станції.
У 1903 році в Охтирці працювали дві друкарні, чотири млини, ковбасна фабрика, шість цегельних заводів.
Адміністративно-територіальний устрій краю кілька разів змінювався. Так, з 1779 року Охтирка входила до складу Курської губернії. У грудні 1835 року вийшов указ царя Миколи I про перейменування Слобідсько-Української губернії на Харківську, до якої увійшли Лебединський, Богодухівський, Охтирський, Сумський повіти. Цей поділ існував до 1917 року.
Під час Першої світової війни у Народному Домі (нині районний Будинок культури) розміщувався госпіталь для поранених. 12-й Охтирський гусарський полк, який перебував на Західному фронті, відзначився 29 серпня 1916 року під час Брусилівського прориву. У цьому бою гусари втратили свого командира.
За часів Української революції влада у місті змінювалась кілька разів і щоразу це супроводжувалось розстрілами і грабунками. Охтирку спершу зайняли австро-німецькі війська. Їм на зміну прийшли війська Директорії, згодом — Червона армія, Добровольча армія Денікіна.
У 1923 році Охтирка стає центром Богодухівського округу, з 1925 року — центром Охтирського району Харківського округу, з 1932 — райцентром Харківської області, а з 1939 — Сумської.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 2 746 жителів міста.
Друга світова війна В ході німецько-радянської війни, 14 жовтня 1941 року радянські війська з боєм відступили з Охтирки. Перед відступом радянських військ було сформовано партизанські загони, але вони не змогли розгорнути широких бойових дій – більшість загинула в перші місяці війни. У період німецької окупації в районі діяв партизанський загін «Гроза», під командуванням І. Ю. Горобця. У лютому 1942 біля села Вербове всі члени загону загинули у бою з окупантамиhttps://www.pslava.info/OxtyrskyjRn_2017ZvidPamSumy,143833.html.
23 лютого 1943 передові частини 40-вої армії Воронезького фронту взяли з боєм м. Охтирку в ході операції «Зірка». Проте нацисти підтягнули свіжі сили. Німецький удар Манштейна змусив радянські війська 11 березня 1943 залишити місто.
У серпні на землях Охтирщини точилися запеклі бої. Радянська армія після перемоги на Курській дузі, просувалася далі в ході Бєлгородсько-Харківської наступальної операції. 11 серпня 27-ма армія під командуванням генерал-лейтенанта С. Г. Трофименка намагалася взяти місто штурмом. Проте корпус, який втратив у боях і від авіанальотів більше половини своїх танків, не мав шансів звільнити місто. Ще до обіду німецькі частини вибили червоних з Охтирки. Вечером 13 серпня, внаслідок ефективних оборонних дій німців, бої вже велися навіть не на околицях міста, а в навколишніх селищах Гай Мошенці, Вербовому і Великому Озері.
Радянські війська не змогли напряму взяти місто, проте успішно просувалися південніше, в результаті чого утворювався «мішок». Вермахт не міг не скористатися можливістю оточити і знищити противника, що виривався вперед. 18 серпня танковий полк німецької дивізії «Гроссдойчланд» разом з іншими частинами завдав потужного контрудару по наступаючим радянським військам. В результаті німці розбили радянську 166 стрілецьку дивізію та оточили частини Воронезького фронту. Німці хоч і не встигли зробити подвійне кільце оточення, але цього було достатньо, щоб радянські підрозділи були деморалізовані і не змогли організувати стійкого опору й грамотного виходу з оточення. Приходилося виходити малими групами, кидаючи техніку та втрачаючи сотні загиблих й поранених.