Казахстан поділяється на 17 областей () та 3 міських адміністрації (міста) республіканського підпорядкування ().
Адміністративні одиниці: 1-го порядку — області, міські адміністрації 2-го порядку — райони, міські адміністрації 3-го порядку — міські адміністрації, селищні адміністрації (селищні округи), сільські округи, сільські адміністрації
Адміністративний устрій Міста республіканського значення: Алмати Астана Шимкент
Області: + Області в 2021 році № Герб ОбластьАдміністративний центр Площа (км²) Населення, осіб 1 КарагандинськаКараганда 428 000 1 411 700 2СхідноказахстанськаОскемен 283 300 1 530 800 3 АлматинськаКонаєв 224 000 1 589 200 4 ЖамбильськаТараз 144 000 983 900 5 ТуркестанськаТуркестан 117 249 1 976 700 6 КизилординськаКизилорда 226 000 596 300 7 АктюбінськаАктобе 300 600 703 400 8 КостанайськаКостанай 196 000 1 019 600 9 ПівнічноказахстанськаПетропавловськ 98043,16 725 900 10 Акмолинська Кокшетау 121 400 835 700 11 ПавлодарськаПавлодар 119298,22 743 800 12 ЗахідноказахстанськаУральськ 151 300 609 100 13 АтирауськаАтирау 118 600 439 900 14 МангистауськаАктау 165 642 445 800 8 червня 2022 року утворено ще 3 області: Абайська область (центр — Семей) Жетисуська область (Талдикорган) Улитауська область (Жезказган)
До 1997 року існували 19 областей і одне місто республіканського значення.
Історія
Казахське ханство
У період 1465—1812 років існувало Казахське ханство, яке утворилось в процесі розпаду Золотої Орди (1465 року) та Узбецького ханства (1468 року). При Касим-хані (15—16 століття) воно набуло найбільшого розквіту і у адміністративному відношенні поділялось на 4 вілаяти: Туркестанський вілаят — столиця Сигнак, включав територію сучасного Південного Казахстану Улитауський вілаят — столиця Орда-Базар, найбільший за площею, включав території сучасних Центрального, Північного та Східного Казахстану Сарайчицький вілаят — столиця Сарайчик, включав територію сучасного Західного Казахстану Жетисуйський вілаят — включав територію Семиріччя, сучасний південно-східний край Казахстану
1812 року ханство у процесі громадянської війни розпалось на 3 жузи: Старший жуз — столиця Ташкент, включав територію сучасного Південного Казахстану Середній жуз — столиця Туркестан, включав території сучасних Північного, Східного частково Центрального та Південного Казахстану Молодший жуз — столиця Казали, включав територію сучасних Західного та частково Центрального Казахстану
1822 року на фоні громадянської війни почалось поступове захоплення території жузів Російською імперією. 1837 року почалось національно-визвольне повстання Кенесари, наслідком чого стало об'єднання усіх жузів 1841 року на чолі з керівником повстання і поновлення Казахського ханства. 1847 року Кенесари був убитий киргизами і ханство повністю увійшло до складу Росії.
Колонізація казахських земель 1821 року для розгляду пропозицій з реорганізації управління Сибіром був створений «Сибірський комітет», результатом діяльності якого став проєкт «Уставу про Сибірських киргизів». 22 червня 1822 року він був затверджений Олександром I законодавчо. Область Сибірських киргизів, так називалась територія Середнього жузу, повинна була увійти до складу новоствореної Омської області. Самих казахів планувалось розділити на внутрішніх та зовнішніх. До перший відносились казахи, які проживали біля міст Омська, Петропавловська, Семипалатинська та Усть-Каменогорська. Усі інші стали зовнішніми — кочовими. Адміністративний устрій останніх був трирівневим: зовнішній округ — включав у себе 15—20 волостей, головою був ага султан, який очолював дуан; до складу управління назначались 2 засідателя із росіян, яких назначали з Омська, та 2 засідателя зі знатних казахів, яких обирали бії та старшини; ага султан обирався на 3 роки та отримував звання майора волость — складалась з 10—12 аулів, головою був волосний управитель, що обирався з числа султанів аул — включав в себе 50—70 кибіток, головою був аульний старшина, що обирався на 3 роки
26 січня 1822 року була утворена Омська область із частин Тобольської та Томської губерній, до складу якої увійшли північні землі Середнього жузу. В адміністративному відношенні область поділялась на внутрішні та зовнішні округи. Внутрішніми округами стали Омський, Петропавловський, Семипалатинський та Усть-Каменогорський. 1824 року були утворені Каркаралінський та Кокчетавський зовнішні округи, 1831 року — Аягузький зовнішній округ, 1832 року — Акмолінський зовнішній округ, 1833 року (за іншими даними 1826 року) — Баян-Аульський та Уч-Булацький (Ушбулацький, Учбулацький) зовнішні округи, 1834 року — Аман-Карагайський (Аманкарагайський) зовнішній округ. 1836 року Омська область була ліквідована, територія поділена між сусідніми губерніями: до Тобольської губернії — Омський та Петропавловський округи до Томської губернії (Бійського повіту) — Семипалатинський та Усть-Каменогорський округи
1844 року утворено Кокпектинський зовнішній округ.
19 травня 1854 року була утворена Область Сибірських киргизів. До її складу увійшли 5 округів — Акмолінський, Баянаульський, Каркаралінський, Кокчетавський, Кушмурунський.
1 жовтня 1854 року була утворена Семипалатинська область.
Російська імперія 21 жовтня 1868 року були ліквідовані Область Сибірських киргизів, Область Оренбурзьких киргизів, Семипалатинська область (в старому складі), землі Уральського (Оренбурзький киргизький степ) та Сибірського козачих військ, ліквідовано старий трирівневий поділ та 1 січня 1869 року утворено 4 нові області: Акмолінська область — 3 округи Області Сибірських киргизів: Акмолінський, Атбасарський, Кокчетавський; землі 1—5 та частини 6 полкових округів Сибірського козачого війська; центром стало місто Акмолінськ, однак до моменту формування місцевої влади управління проводилось із Омська Семипалатинська область — 4 округи старої Семипалатинської області: Баян-Аульський, Каркаралінський, Кокпектинський та Семипалатинський; Зайсанський край, частина Області Сибірських киргизів, 7—8 та частина 6 полкових округів Сибірського козачого війська, центром стало місто Семипалатинськ Тургайська область — східна частина Області Оренбурзьких киргизів, тимчасовим центром стало місто Оренбург, з наступним перенесення центру вглиб степу Уральська область — землі Уральського козачого війська; західна на невелика територія центральної частин Області Оренбурзьких киргизів, центром стало місто Уральськ
Спочатку області підпорядковувались Оренбурзькому генерал-губернаторству, яке було утворене ще 9 лютого 1865 року (1868 — 11.07.1881), а потім — Степному генерал-губернаторству (30.05.1882 — 1917).
За новим поділом склад області був такий: Акмолінська область — спочатку мала 4 округи: Акмолінський, Кокчетавський, Петропавловський та Омський; 3 жовтня 1869 року на півдні області утворено Сарисуйський округ, який 13 вересня 1878 року перейменовано в Атбасарський Семипалатинська область — спочатку мала 4 округи: Семипалатинський, Павлодарський, Каркаралінський та Кокпектинський; Зайсанський край утворював окреме Зайсанське приставство. 1869 року із частин Кокпектинського повіту та Зайсанського приставства утворено Усть-Каменогорський повіт, південна частина Кокпектинського повіту (з самим Кокпекти) передана до складу Зайсанського приставства (Кокпекти при цьому стало безповітовим містом). 1892 року Зайсанське приставство стало округом Тургайська область Уральська область
1898 року усі округи були перетворені у повіти.
18 грудня 1917 року до складу Акмолінської області увійшли Тарський та Тюкалінський повіти Тобольської губернії, 31 грудня 1917 року утворено Татарський повіт, 1918 року — Калачинський повіт шляхом відокремлення від Тюкалінського (відокремлення відбулось самостійне, обласне управління не визнавало цього). Тоді ж зі складу Алтайської губернії було приєднано Славгородський повіт. 18 квітня зі складу Тарського повіту до Ішимського повіту Тобольської губернії було передано 3 волості — Вікуловська, Каргалинська та Озьоринська. У серпні деякі волості Калачинського повіту відійшли до складу Омського повіту, а у грудні Калачинський, Тарський та Тюкалінський повіти повернуті до складу Тобольської губернії.
Оскільки центром області Акмолінськ так і не став, то 19 січня 1919 року Акмолінська область перейменована в Омську. 26 січня Калачинський, Тарський та Тюкалінський райони знову передані до складу Омської області, однак після приходу тимчасового уряду усі повіти були повернуті назад. Повернуто було і назву області — вона знову стала Акмолінською. У лютому 6 волостей Тюкалінського повіту передані до складу Омського повіту. У липні область знову перейменована в Омську, до якої знову увійшли 3 вище згадані повіти, а також Татарський повіт Томської губернії. 3 січня 1920 року Омська область перетворена в Омську губернію.
На початку 1920 року Тургайська область перетворена у Тургайську губернію, однак вже 7 липня того ж року вона увійшла до складу новоствореної Оренбурзько-Тургайської губернії.
1920
Декретом № 359 від 26 серпня 1920 року Всеросійського центрального виконавчого комітету (ВЦВК) та Ради народний комісарів (РНК) була утворена Автономна Киргизька Соціалістична Радянська Республіка як частина РРФСР . До її складу увійшли: уся Семипалатинська область — Зайсанський, Каркаралінський, Павлодарський, Семипалатинський та Усть-Каменогорський повіти частина Акмолінської області — Акмолінський, Атбасарський, Кокчетавський, Петропавловський повіти та частина Омського повіту частина Оренбурзько-Тургайської губернії — уся Тургайська область (Актюбінський, Іргізький та Тургайський повіти) та Темірський повіт Уральської області уся Уральська область — Гур'євський, Лбіщенський та Уральський повіти частина Закаспійської області — Мангишлацький повіт, 4-та та 5-та Адаєвські волості Красноводського повіту уся Букеєвська губернія — Калмицький, Камиш-Самарський, Наринський, І-ий Приморський, ІІ-ий Приморський, Талоський та Торгунський повіти, Область Волго-Каспійської Киргизії; до складу губернії увійшли також 4 волості Астраханської губернії (Ганюшкінська, Ніколаєвська, Самхінська та Сафоновська волості), які хоча і підпорядковувались Киргизькому революційному комітету, але не у господарських питаннях частина Астраханської губернії — Синеморська волость, території колишніх казенних оброчних земель, які прилягали до І-го та ІІ-го Приморських повітів
Управління Акмолінської та Семипалатинської областей залишалось у віданні Сибірського революційного комітету до моменту встановлення відповідних керівних органів на місцях.
20 вересня 1920 року постановою ВЦВК були внесені зміни до декрету № 359, якими до складу новоутвореної автономної республіки була включена: інша частина Оренбурзько-Тургайської губернії — частина колишньої Оренбурзької губернії (Ілецький, Ісаєвський, Краснохолмський, Оренбурзько-Покровський, Петровський та Шарлицький райони), місто Оренбург стало столицею усієї республіки
У жовтня 1920 року частини Закаспійської області (Мангишлацький повіт, 4-та та 5-та Адаєвські волості Красноводського повіту) утворили Адаєвський повіт республіканського підпорядкування. У листопаді 1920 року Кустанайський повіт Челябінської губернії включений до складу Оренбурзько-Тургайської губернії.
1921—1922