Литовська республіка — держава в Північній Європі, розташована на східному узбережжі Балтійського моря. Столиця — місто Вільнюс. Литва є членом НАТО і Європейського Союзу. Площа країни — 65 301 км². Населення — 3 440 600 осіб (станом на лютий 2005 року).
Етимологія Литовська мова дозволяє припустити, що назва країни Литва () походить від слова lieti, що означає консолідувати або об'єднуватися. Імовірно, існував, союз литовських племен, який об'єднав етнічні литовські землі. Інше походження назви може бути пов'язане з гідронімом, можливо, від річки Lietava в центральній частині Литви. Цей гідронім пов'язаний з литовським lieti (корінь lie-) — лити або розливати.
Робилися спроби зв'язати з — берег. Литва (родовий відмінок Litvae), перший латинський варіант топоніма, з'являється в одному літописі за 1009 рік. Вчені XVI століття пов'язували назву країни з — труби. Можливо, дерев'яні труби, на яких грали в литовських племенах. Популярне твердження про те, що назва країни походить від слова — дощ.
Розташування Литва — найбільша за площею та кількістю населення держава з трьох прибалтійських республік. Кордони Литовської республіки після її проголошення в 1918 році неодноразово змінювалися (віленське питання, клайпедське питання) і у сучасному вигляді були зафіксовані після закінчення Другої світової війни і остаточної анексії СРСР в 1945 році як адміністративні кордони Литовської РСР. Після фактичного відновлення Литовської республіки в 1988 році та остаточного виходу з СРСР в 1991 році кордони Литовської РСР були збережені.
Загальна протяжність кордону по суші — 1 725 км: з Білоруссю — 724 км; з Латвією — 588 км; з Росією — 303 км; з Польщею — 110 км. Довжина з півночі на південь — 276 км; з заходу на схід — 373 км.
Крайні пункти Географічні координати: 54°38' пн. ш., 25°06' сх. д.. За розрахунками деяких сучасних географів біля литовського села Пурнушкес (, 26 км на північ від Вільнюса) розташований географічний центр Європи (54°54′ пн. ш., 25°19′ сх. д.). Крайні точки: північ — 56°27' пн. ш. південь — 53°54' пн. ш. захід — 20°56' сх. д. схід — 26°51' сх. д. Найнижча точка — рівень Балтійського моря, 0 м. Найвища точка — пагорб Юозапіне (), 293,6 м над рівнем моря.
Геологія
Геологічна історія Литви тісно пов'язана з останнім льодовиковим періодом плейстоцену, коли величезні льодовики сформували основу сучасного рельєфу території. Паростки так званої «Неманської» льодовикової стадії залишили по собі моренні гряди, низинні площини й численні водойми. Усе це відображає переважно алювіально-моренне походження поверхневих відкладів, типове для Східноєвропейської рівнини, в межах якої розташована країна. Основними елементами субстрату є моренні суглинки, піски, галечники, а також плейстоценові глинисті та піщані відклади.
Геологічна картаБалтійського моряЕпоха Анцилового озераЕпоха Літоринового моря
Важливою характеристикою литовської літосфери є відсутність значних тектонічних структур або великих плитних зіткнень: територія розміщена в межах стабільної Східноєвропейської платформи. Найвищі висоти — у східній частині країни (Ейшишкес-Мединінка, де знаходиться найвища точка — гора Аукштояс, близько 294 м), що пов'язано із залишками давніх моренних форм. Інші частини країни переважно сформовані льодовиковими низовинами, плоскими рівнинами і численними озерними улоговинами.
Після відступу льодовика близько 10 тис років тому рельєф зазнав подальшого розмиву потоками танучих льодовикових вод і накопичення нових осадових формацій, включно з дюнами вздовж узбережжя Балтійського моря та берегів озер. Ці процеси сформували різноманітні гляціальні ландшафти, що нині є домінуючими для Литви.
Гідрогеологія Литви
Сейсмічність
Рельєф
Литва розташована на відрогах Східноєвропейської рівнини. Її сьогоднішній ландшафт сформувався в останній льодовиковий період і має рівнинний характер з невисокими моренами. Найвища точка Литви зафіксована на південному сході країни, 23,5 км від Вільнюса — пагорб Юозапіне (293,6 м). Найбільш рівнинні території простягаються на заході, особливо поруч із узбережжям Балтійського моря, де панують низовини з невеликими перепадами висот та заболоченими ділянками. У східних і південно-східних районах країни рельєф більш хвилястий: тут розростаються моренові пагорби та дерново-дулові форми, що сягають висоти майже 300 м над рівнем моря.
Мережа дрібних озер і річок також відображає вплив льодовикових процесів: сотні льодовикових озер розкинуті по всій країні, особливо на північному сході та в центральній частині. На узбережжі Балтійського моря рельєф доповнюється значними дюнами та піщаними косами, найвідомішою з яких є Куршська коса — унікальний ландшафтний утвір, що відділяє Куршську лагуну від відкритого моря.
Характерною рисою литовського рельєфу є велика кількість морених пагорбів і льодовикових відкладів, що формувалися під кінцевими краями льодовикових мас. Це створює мальовничі пагорби, плоскі долини і численні озерні улоговини, часто вкриті лісами та болотами. Втім, загальний перепад висот у межах країни доволі малий: середня абсолютна висота не перевищує 100—150 м, а найвища точка (Аукштайо Хілл) сягає лише близько 294 м.
Узбережжя
Довжина морського узбережжя 99 км. Територіальні води — 12 морських миль.
Типовими для ландшафту балтійського узбережжя є піщані дюни. Найбільший півострів Литви -- Куршська коса () — піщана смуга, що простягається на 98 км від містечка Зеленоґрадськ Калінінґрадської області Російської Федерації до литовської Клайпеди, з'єднуючи протокою Балтійське море та Куршську затоку. Ширина коси в найвужчому місці складає 400 м, а в найширшому — 3,8 км.
Клімат
Клімат Литви належить до помірного перехідного типу між морським і континентальним, що зумовлюється її розташуванням на північно-східному узбережжі Балтійського моря. Уздовж узбережжя переважають більш м'які і вологі умови, тоді як у внутрішніх районах вплив континентальних процесів посилюється.
Зимові температури зазвичай коливаються нижче нуля, але морський вплив пом'якшує найсуворіші морози: середні значення січневих температур становлять близько −5 °C, інколи опускаючись нижче −10 °C у східних районах. Літній сезон характеризується помірним теплом: середня температура липня становить від +17 до +20 °C, причому на узбережжі вона трохи нижча, ніж у глибині країни.
Опади рівномірно розподілені протягом року, із середньою річною сумою приблизно від 540 до 930 мм; узбережжя отримує більше опадів, ніж центральні райони. Весна та осінь часто бувають вологими, із численними туманами та дощами, що створює сприятливі умови для розвитку широких лісових масивів.
Завдяки такому клімату литовські ландшафти лишаються дуже зеленими впродовж вегетаційного періоду, сприяючи розвитку багатої рослинності. Проте сучасні зміни клімату, включно з частішими періодами посухи чи екстремальних погодних явищ у літній сезон, також мають помітний вплив на природні екосистеми країни.
Гідрографія
Річки
На території Литви є 758 річок довжиною більше 10 км. Судноплавними є лише 600 км від загальної довжини рік.
Найбільші річки Литви: Німан (, ) — загальна довжина 917 км, бере початок на території сусідньої Білорусі, литовський відрізок становить 475 км; Неріс () — 510 км; Вента () — 346 км; Шешупе () — 298 км.
Озера
У Литві налічується 2 833 озера, величиною понад 1 гектар, та велика кількість менших. Більшість озер розташовані на сході та півдні країни в Аукштоті (відомий національний парк «Аукштота») та Дзукії. Найбільше озеро — Друкшяй (, ) на кордоні Латвії, Литви і Білорусі. Найглибше озеро — Таурагнас (, 61 м). Найдовше озеро — Асвея (), протяжність 30 км, поблизу містечка Дубінґяй.
Болота
Болота є важливою складовою природних ландшафтів Литви та відіграють значну роль у регулюванні водного режиму й збереженні біорізноманіття. За площею заболочених територій країна належить до найбільш «болотистих» у Балтійському регіоні: болота займають близько 6—7 % її території. Переважають низинні та перехідні болота, поширені в пониженнях льодовикового рельєфу, річкових долинах і на вододілах. Вони слугують природними акумуляторами води, зменшуючи ризик повеней і підтримуючи стік річок у посушливі періоди.
Ґрунтові води
Ґрунти
Ґрунтовий покрив Литви формується на різноманітних льодовикових відкладах, що сприяє широкому спектру ґрунтових типів. Найпоширенішими є слабо і середньо опідзолені ґрунти, що займають значну частину території, а також ґрунти на охристих і моренних відкладах. У низинних місцях та по долинах річок трапляються торфові та дернові торф'яно-глеєві ґрунти, характерні для заболочених і водночас родючих ділянок.
Більшість ґрунтів загалом мають помірну родючість і придатні для сільськогосподарського використання, хоча інтенсивне вирощування культур потребує внесення добрив і меліорації. Особливу увагу приділяють також захисту ґрунтів від ерозії та деградації через лісове та сільське господарство.
Рослинний світ
Флора
Литва має досить різноманітну флору для своєї площі, що пов'язано з розташуванням у перехідній зоні між північними хвойними та південнішими листяними лісами. Разом з нижчими рослинами, грибами і лишайниками вона налічує близько 10600 видів, серед яких майже 1800 видів судинних рослин, понад 340 видів мохоподібних та близько 500 видів лишайників.
Найбагатшими на види родинами судинних рослин у флорі Литви є айстрові (Asteraceae), злакові (Poaceae) та осокові (Cyperaceae). Основними деревними породами є сосна звичайна (Pinus sylvestris), ялина європейська (Picea abies), береза повисла (Betula pendula), береза пухнаста (Betula pubescens), дуб звичайний (Quercus robur), вільха чорна (Alnus glutinosa), липа дрібнолиста (Tilia cordata) та осика (Populus tremula).
Через особливості рельєфу та клімату країна не має суто автохтонних ендеміків, проте її флора багата на релікти та рідкісні види, що перебувають під суворою охороною. Справжньою гордістю литовських лісів є релікти льодовикового періоду. У затінених дібровах та ярах можна зустріти рідкісну зозульку повзучу (Goodyera repens) та меч-траву болотну (Cladium mariscus), яка збереглася у водно-болотних угіддях ще з часів теплішого атлантичного періоду. Серед лісових орхідей вражає своєю витонченістю зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus) — вид, що занесений до Червоної книги Литви та охороняється на загальноєвропейському рівні. На піщаних дюнах Курської коси та унікальних верхових болотах (як-от Чяпкяляй) ростуть аркто-альпійські релікти, наприклад, мучниця звичайна (Arctostaphylos uva-ursi) та ліннея північна (Linnaea borealis). Ці тендітні рослини є живими свідками епохи великого танення льодовиків.
Рослинність
Рослинний покрив Литви залежить від ґрунтів, клімату та рельєфу. Литва переважно належить до зони мішаних лісів, тому основними природними типами рослинності є: Хвойні й мішані ліси. Хвойні ліси (соснові та ялинові) займають значну частину північних і центральних територій. Мішані ліси поєднують сосну, ялину й березу з листяними видами, такими як дуб, липа, клен; ці ліси часто ростуть на піщаних, добре дренованих ґрунтах або помірно вологих ділянках. У підліску панують дерева і кущі — такі як ялиця біла (Abies alba), чорниця звичайна (Vaccinium myrtillus) та брусниця (Vaccinium vitis-idaea), що утворюють щільні килимки й забезпечують харчування для тварин.
Широколистяні ліси. Поширені у південних і центральних частинах країни, де ґрунти більш родючі. Найчастіше трапляються дубові, липові й мішані листяні ліси, багаті трав'янистою підстилкою. Узлісся тут часто прикрашають зарості терну (Prunus spinosa) та глоду (Crataegus). Болотна, водно-болотна та заплавно-лучна рослинність. При поширених низинах і малих ухилах рельєфу утворюються торфові болота, де домінують мохи (сфагнові), осоки, журавлина й різні трави. По берегах річок та озер часто трапляються заплавні луки з гігрофітною і мезофітною рослинністю. Ці типи рослинності є важливими для підтримки водного балансу та біорізноманіття.