Чемпіонат світу з футболу 1950 року — четвертий чемпіонат світу серед чоловічих збірних команд з футболу, що проходив з 24 червня по 16 липня 1950 року на полях Бразилії. Перша світова футбольна першість за 12 років, оскільки турніри 1942 і 1946 років були скасовані через Другу світову війну.
Єдина футбольна першість світу, формат якої не передбачав проведення фінального матчу. Переможцем турніру стала збірна Уругваю, яка у вирішальній грі фінального раунду, яка стала одним з найдраматичніших епізодів в історії спорту, сенсаційно здолала господарів турніру бразильців з рахунком 2:1. Для уругваців цей титул став другим після перемоги на першому чемпіонаті світу 1930 року, таким чином вони наздогнали збірну Італії, переможця другого і третього чемпіонатів світу.
З цього розіграшу чемпіонату світу трофей, який отримував його переможець, став називатися Трофеєм Жуля Ріме на честь 25-річного ювілею президентства у ФІФА француза Жуля Ріме.
Країна-господар
Внаслідок Другої світової війни чемпіонати світу з футболу не проводилися з 1938 року, зокрема були скасовані раніше заплановані турніри 1942 і 1946 років. У повоєнний час ФІФА докладала зусиль аби якнайшвидше відновити практику проведення регулярних світових футбольних першостей. Однак значна частина повоєнної Європи лежала в руїнах, а країни, територію яких безпосередньо не зачепили воєнні дії, все одно переживали важкі часи з економічної точки зору.
Проведення четвертого чемпіонату світу залишалося під питанням доки відповідну заявку на конгресі ФІФА 1946 року не подала Бразилія, умовою якої було проведення турніру 1950 року замість 1949 року, запланованого ФІФА . Саме Бразилія була серед основних претендентів на проведення скасованого чемпіонату світу 1942 року, і її кандидатура якнайкраще відповідала політиці чередування континентів-господарів турніру, адже два попередніх чемпіонати світу приймали європейські країни.
Кваліфікаційний раунд і учасники
Після визначення країни-господаря і дат проведення чемпіонату ФІФА зосередилася на роботі з національними футбольними асоціаціями у намаганні забезпечити максимальне представництво футбольних збірних у змаганні попри складну економічну, а подекуди й політичну, ситуацію у повоєнному світі. На певному етапі під питанням була участь у змаганні навіть діючих чемпіонів світу, збірної Італії, яка втратила значну частину своїх основних гравців в авіакатастрофі на Суперзі 1949 року. Італійці врешті-решт погодилися взяти участь у турнірі, проте прибули до Бразилії кораблем, відмовившись від трансатлантичного перельоту.
Італійці як діючі чемпіони світу, а також збірна Бразилії як команда-господар турніру були звільнені від необхідності долати кваліфікаційний раунд, автоматично ставши учасниками фінальної частини світової першості. Таким чином під час кваліфікаційного раунду розігрувалися решта 14 путівок на чемпіонат світу, з яких сім було віддано під квоту європейських команд, шість — представникам американського континенту і одна — для азійських збірних.
Британські команди Чемпіонат світу 1950 року став першою світовою першістю, участь в якій зголосилися взяти збірні країн Великої Британії, чиї футбольні асоціації повернулися до ФІФА чотирма роками раніше після 17-річної перерви, протягом якої й відбулися перші три чемпіонати світу. Було вирішено, що відбірковим турніром на ЧС-1950 для них буде тогорічний розіграш Домашнього чемпіонату Великої Британії, перші дві команди за результатами якого отримають путівку на світову першість. Цими командами сталі збірні Англії і Шотландії.
Східна Європа Низка футбольних асоціацій відмовилися від участі у турнірі, включаючи збірні СРСР та більшості країн, що у повоєнному розподілі сфер впливу опинилися по радянський бік Залізної завіси. Зокрема з політичних причин за участь у фінальній частині ЧС-1950 не боролися фіналісти ЧС-1934 збірна Чехословаччини та ЧС-1938 збірна Угорщини. Фактично єдиним представником Східної Європи у відборі на турнір стала збірна Югославії.
Зняття зі змагання на етапі кваліфікаційного раунду Збірні Аргентини, Еквадору і Перу знялися з відбіркового турніру у регіоні Південної Америки після жеребкування цього турніру. Через це команди Чилі, Болівії, Парагваю і Уругваю кваліфікувалися до фінальної частини світової першості автоматично. В Азії, якій було відведено єдину путівку на чемпіонат світу, ситуація виявилася аналогічною — відмова від участі у кваліфікаційному раунді збірних Філіппін, Індонезії і Бірми автоматично зробила збірну Індії учасником фінальної стадії. У Європі відмови від участі у відборі надійшли від збірних Австрії і Бельгії, звільнивши збірні Швейцарії і Туреччини від необхідності проводити заглючний етап кваліфікації .
Кваліфіковані команди і подальші зняття зі змагання За результатами кваліфікаційного раунду право участі у фінальному турнірі світової першості здобули 16 команди, проте згодом три з них повідомили про небажання участі у чемпіонаті.
(господарі)
(знялася) (діючий чемпіон)
(знялася)
(знялася)
Ще до початку кваліфікаційного раунду керівництво Шотландської футбольної асоціації зазначало, що збірна Шотландії готова їхати до Бразилії лише у статусі переможця Домашнього чемпіонату Великої Британії (що був одночасно відбірковою групою на чемпіонат світу) . Натомість збірна Англії була готова стати учасником світової першості незалежно від того, кваліфікація не неї буде з першого чи другого місця у Домашньому чемпіонаті. Саме ці команди врешті-решт і посіли два перші місця на першості Британії, однак Шотландія стала другою, і керівництво тамтешньої асоціації дотрималося своєї початкової позиції, відмовившись від запрошення на чемпіонат світу.
Також від участі у фінальній частині світової першості відмовилася збірна Туреччини, зазначивши пов'язані з нею фінансові витрати головною причиною свого рішення . На місця у турнірній сітці фінальної частини чемпіонату, що вивільнилися, ФІФА запросила збірні Португалії, Ірландії (ФАІ) і Франції, які у своїх відбіркових групах виступили невдало. Перші дві команди відповіли відмовою, а французи попередньо погодилися і були включені до жеребкування.
Жеребкування і подальші зняття зі змагання За результатами жеребкування, яке відбулося 22 травня 1950 року у Ріо-де-Жанейро, 15 команд були розподілені між чотирма групами : Група 1 Група 2 Група 3 Група 4
(знялася) (знялася)
Вже після жеребкування збірна Індії також знялася зі змагання, визначивши головною причиною високі витрати, пов'язані з участю , також Всеіндійська футбольна федерація зазначила бажання сконцентуватися на участі футбольної збірної країни на Олімпійських іграх 1952 року. Утім широко розповсюдженою є також версія про те, що індійці відмовилися від участі через заборону виступати босоніж . Таким чином кількість учасників змагання у Групі 3 скоротилося до трьох команд.
Збірна Франції, яка опинилися за результатами жеребкування у четвертій групі, склад учасників якої був неповним через попередні зняття команд зі змагання, також вирішила знятися, зменшивши кількість учасників у групі до двох.
Міста та стадіони 22 матчі турніру приймали 6 стадіонів у 6 містах Бразилії. Маракана у тодішній столиці країни Ріо-де-Жанейро приймала вісім матчів, включаючи всі крім однієї ігри господарів, збірної Бразилії. Зокрема за вирішальною грою чемпіонату, відомою як Мараканасо («удар на Маракані»), на цій арені спостерігали майже 200 тисяч гладачів.
Крім Маракани матчі фінального раунду чемпіонату приймав Естадіу ду Пакаембу в Сан-Паулу. На решті стадіонів проходили лише ігри першого групового етапу, причому арена Естадіу Ілья ду Ретіру у віддаленому від решти міст проведення Ресіфі приймала лише один матч.
Ріо-де-ЖанейроСан-ПаулуБелу-Оризонті МараканаЕстадіу ду ПакаембуЕстадіу Сете де Сетембру Місткість: 200 000Місткість: 60 000Місткість: 30 000 Порту-АлегріРесіфіКуритибаЕстадіу дус ЕукаліптусЕстадіу Ілья ду РетіруЕстадіу Дурівал де БріттоМісткість: 20 000Місткість: 20 000Місткість: 10 000
Формат Фінальна стадія чемпіонату світу, як і в попередніх розіграшах, передбачала участь 16 команд, проте її бразильські організатори запропонували відійти від олімпійської системи турніру, яка використовувалася на двох попередніх чемпіонатах світу, натомість повернувшись до розподілу на чотири групи і змагань за круговою системою, що застосовувалася на першому чемпіонаті 1930 року. Більше того було запропоновано визначати переможця і призерів турніру також за круговою системою, коли чотири переможці своїх груп на першому етапі змагання проводили у фінальному раунді по одному матчу між собою, результати яких і визначали розподіл призових місць.
Вибір зазначеного формату був здебільшого обумовлений фінансовими міркуваннями, адже за олімпійської системи турнір складався б лише з 16 матчів, у той час як два раунди групових змагань гарантували проведення 30 ігор, а відповідно й більші надходження від продажу квитків, необхідні для часткового покриття витрат на стадіони та пов'язану інфраструктуру. Також такий формат гарантував кожній команді участь у щонайменше трьох іграх, що мало стати додатковим стимулом для європейських команд взяти участь у змаганні попри необхідність трансатлантичної подорожі.
На групових етапах командам нараховувалося 2 очки за перемогу і 1 очко за нічию. У випадку рівності очок у команд, що претендували на перше місце у групі, передбачалося проведення гри плей-оф за вихід до фінального раунду .
Перебіг турніру
Світова першість 1950 року була першою, участь в якій брали представники Британських островів, і їх єдиний представник у фінальній частині, збірна Англії, вважався одним з фаворитів турніру. «Родоначальники футболу» складали кістяк збірної Великої Британії, яка незадовго до того у виставковій грі розгромила збірну континентальної Європи з рахунком 6:1. Утім вже у другій грі групового етапу англійці сенсаційно поступилися збірній США 0:1, чим суттєво ускладнили завдання виходу до фінального раунду, а у вирішальному матчі в групі з аналогічним рахунком програли збірній Іспанії і завершили боротьбу.
Іншим номінальним фаворитом чемпіонату вважався діючий чемпіон світу, збірна Італії, попри те, що з моменту її попереднього тріумфу минуло 12 років, а низка найсильніших італійських футболістів трагічно загинула роком раніше в авіакатастрофі на Суперзі. Однак перша ж гра італійців на турнірі завершилася поразкою 2:3 від збірної Швеції, що врешті-решт дозволило саме останній стати учасницею фінального раунду змагання.
Крім збірних Іспанії і Швеції учасниками фінального раунду стали господарі турніру, бразильці, які впевнено виграли першу групу, здобувши дві перемоги і одну нічию, а також збірна Уругваю. Для уругвайців це був перший чемпіонат світу після тріумфального для них домашнього ЧС-1930, адже попередні два турніри, що проходили в Європі, вони бойкотували. Уругвай опинився у Групі 4, яка через зняття команд з турніру нараховувала лише двох учасників, тож для виходу до фінального раунду йому було достатньо здолати єдиного суперника по групі, збірну Болівії, що уругвайці і зробили, забивши болівійцям вісім голів.
У перших двох турах фінального раунду представники Південної Америки довели свою перевагу над європейськими командами, особливо вражаючими були виступи бразильців, які потішили домашні трибуни перемогами 7:1 над Швецією і 6:1 над Іспанією. Уругвайці ж вирвали нічию у грі проти Іспанії і мінімально, з рахунком 3:2, здолали шведів, чого, утім, було достатньо, аби перед вирішальним туром саме збірна Уругваю лишалася єдиним реальним конкурентом Бразилії у боротьбі за чемпіонство, а європейські команди претендували максимум на «бронзу» турніру. Врешті-решт третє місце дісталося шведам, які у заключному турі взяли гору на іспанцями.