Поль Сеза́нн (; 19 січня 1839 — 22 жовтня 1906) — французький художник, що працював у напрямках імпресіонізму і постімпресіонізму. Мистецька спадщина художника становить близько 900 робіт олією і 400 акварелей, не рахуючи малюнків та ескізів. Ніхто не може підрахувати кількості робіт, знищених, як недосконалі, самим художником за роки свого довгого творчого шляху. Близько 170 картин Поля Сезанна являють собою портрети і автопортрети, близько 200 — натюрморти з фруктами, помітне місце в його спадщині займають також пейзажі.
Його творчість мала великий вплив на живопис XX сторіччя, зокрема на розвиток кубізму. За життя Поль Сезанн не був визнаний і зазнав нищівної публічної критики, але після смерті став одним з найвизначніших художників XIX століття. Твори Поля Сезанна зберігаються в багатьох музеях світу, таких як Лувр, Музей д'Орсе, Музей мистецтва Метрополітен, Музей сучасного мистецтва, Національна галерея мистецтва, Нова пінакотека, Ермітаж. Крім того, його полотна представлені в приватних зібраннях у Швейцарії, США, Франції, Україні (наприклад, у Зібранні (колекції) образотворчого мистецтва Градобанку). Третя картина у серії «Картярі» — це друге за вартістю полотно в світі, його орієнтовна ціна за результатами закритих торгів становить близько 250 мільйонів доларів. Серед картин, проданих на відкритих торгах, сезаннівський «Натюрморт з глечиком і драпуванням» вартістю 60,4 мільйонів доларів, займає 36-те місце.
Життєпис
Початок життя
Поль Сезанн народився 19 січня 1839 року в Екс-ан-Провансі. 22 лютого його охрестили в місцевій католицькій церкві святої Магдалини, хресними виступили бабуся і рідний дядько Поля. Його батько Луї Огюст Сезанн (1798—1886) був дрібним фабрикантом, невдовзі після народження сина він став банкіромБ. Райнов. С. 98., співзасновником Banque Cézanne et Cabassol. Ділові успіхи батька забезпечили Полю фінансову незалежність і великий спадок у 400 тисяч франків. Мати Енн Елізабет Онорін Обер (1814—1897) сильно вплинула на світогляд сина. Художник згадував, що вона була «життєрадісною і романтичною, але швидко ображалася». Поль Сезанн мав також двох молодших сестер, Марі та Роуз, з якими разом відвідував навчальну школу.
Першим навчальним закладом Поля Сезанна стала школа святого Йосифа в Екс-ан-Провансі, до якої його віддали у десятирічному віці. 1852 року Поль перейшов до екського колежу Бурбон, в якому провчився шість років. Там він заприятелював із Емілем Золя, який в майбутньому стане відомим письменником. У 1858—1862 роках Сезанн навчався в юридичній школі університету Екс-Марсель і паралельно відвідував Вільну міську художню школу, де вивчав малюнок у ченця-іспанця Жозефа Гіберта. Попри те, що батько бачив у синові майбутнього правника, у 1861 році Поль Сезанн приїхав до Парижа з метою навчатись живопису. Втім, його спроба поступити до Еколь де Боз-Ар виявилася марною, і за декілька місяців він повернувся додому. 1862 року Поль Сезанн знову приїхав до Парижа з твердим наміром здобути мистецьку освіту і стати художником, цього разу він вступив до приватної Академії Сюїса, в якій навчався до 1865 року. Цей період його життя характеризується невизначеністю: молодий чоловік часто змінював житло, приїздив до Екса і знову повертався до Парижа.
Зрілість
У 1860-х роках Поль Сезанн постійно відвідував столичну кав'ярню «Гербуа», своєрідну «штаб-квартиру» імпресіоністів, де він познайомився з такими самобутніми художниками-новаторами як Каміль Піссаро, Клоде Моне, Жан Базиль, П'єр-Огюст Ренуар і Альфред Сіслей. Зазначені майстри сильно вплинули на творчість Поля Сезанна, зокрема Каміль Піссаро став його творчим наставником (пізніше вони співпрацюватимуть як рівні), але його спроби потрапити до Паризького салону були марними. 1869 року Поль Сезанн починає жити зі своєю натурницею Марі-Гортензією Фіке. 1870 року через початок Французько-прусської війни він виїздить до Естака, щоби уникнути мобілізації. 1872 року Гортензія народжує Сезаннові сина Поля, після чого художник переїздить спочатку до Понтуазу (1872), потім до Оверу (1874), але зрештою повертається до Парижа.
Понтуазько-оверський період життя Поля Сезанна стає поворотним на його творчому шляху. В цей час полотна живописця набувають виразного імпресіоністичного звучання. 1874 року художник бере участь в першій виставці імпресіоністів, у 1877-му — в третій. Обидві викликали нищівну критику, через несприйняття публікою своїх картин Поль Сезанн рішуче відмовляється від будь-якої виставкової діяльності. 1878 року заможний батько Поля Сезанна, довідавшись про співжиття сина з натурницею, позбавив того фінансової підтримки (батько і син Сезанни були ревними католиками). 1882 року Антуан Гійме допомагає Сезаннові потрапити до Салону з одним експонатом (припускають, що це був портрет батька художника), але удаваний успіх у статусі «учня Гійме» не задовольняє Поля.
Через невизнання публікою властивої Сезаннові манери письма він дедалі більше усамітнюється, уникаючи Парижа і віддаючи перевагу життю в Екс-ан-Провансі. З 1880-х років його друзями залишаються хіба що Піссаро, Ренуар і Монтічеллі. 1886 року старий друг живописця Еміль Золя публікує роман «Творіння», де в образі художника-невдахи Клода Лант'є зображує Поля. Впізнавши себе в романному герої, обурений Сезанн назавжди пориває стосунки з улюбленим другом. В цьому ж році помирає батько художника. Щоби отримати спадок Поль Сезанн офіційно одружується на Гортензії, але запізнілий шлюб не поліпшує його стосунків з колишньою натурницею. Надалі Поль житиме окремо від дружини і сина. В одному з листів від 1889 року Поль Сезанн писав: «Я вирішив працювати мовчки до того дня, коли зможу теоретично захистити результати своїх спроб»Б. Райнов. С. 103.. Але цей день так і не настав у житті Сезанна. 1896 року він нарікав своєму другові, поету Жоакіму Гаске:
Останні роки У 1895 році колекціонер Амбруаз Воллар влаштовує Полю Сезанну персональну виставку, на якій демонструє 150 картин. Хоча реакція публіки все ще залишається ворожою, молоді митці високо оцінюють новаторство Сезанна і в середовищі молодих художників Поль стає культовою фігурою. Про рівень його визнання свідчить той факт, що в 1900 році Моріс Дені створює полотно «На честь Сезанна», де крім нього зображує себе, П'єра Боннара, Оділона Редона, Кер-Ксав'є Русселя, Поля Серюз'є й Едуара Вюйяра. 1897 року після смерті матері — єдиної людини, яка вірила в призначення Поля Сезанна як живописця, він остаточно відсторонюється від дружини і сина, які продовжують мешкати у ПарижіБ. Райнов. С. 99.. Натомість Сезанн відтепер не покидає рідного Екса. Попри ощадливість, якій художник не змінив і після отримання спадку, у 1899 році він все ж таки змушений продати родинний маєток, щоб оплатити борги, які залишилися після смерті матері. 1901 року художник влаштував студію на окраїні Екса, де багато і невтомно працював.
З 1900 року ім'я митця все частіше лунає у світських салонах Парижа, його картини починають купувати і ціни на них стрімко зростають. У паризькому осінньому Салоні 1904 року цілий зал був відведений для демонстрації картин Сезанна. Ця виставка стала першим беззаперечним тріумфом художника. Однак живописець не здогадується про цей запізнілий успіх. Останніми роками життя він хворів на цукровий діабет і настільки усамітнився, що крім відданої економки ні з ким не спілкувався, а в місті відвідував лише недільну месу. Публіка Екса обурена статтею Анрі Рошфора «Любов до огидного», опублікованій в газеті «L'Intransigeant» від 9 березня 1903 року, в якій той описує як на відвідувачів виставки нападав істеричний сміх при спогляданні картин «ультраімпресіоніста на 'ім'я Сезанн». На поріг художника щодень підкидають газету зі статтею з проханням покинути Екс-ан-Прованс і «не ганьбити» його жителів. Хлопчаки на вулиці жбурляють в старого «божевільного» камінням. Коли у 1904 році Еміль Бернар навідався до нього, то адресу живописця йому надали лише у муніципалітеті — ніхто з містян не схотів показати, де живе славетний майстр. Бернар згадував:
15 жовтня 1906 року під час одного з таких сеансів після двогодинного малювання на природі, Поль Сезанн потрапив під зливу. На зворотному шляху він впав і його доправив додому випадковий водій. Економка розтерла хазяїну руки і ноги і Поль Сезанн прийшов до тями, наступного дня він спробував продовжити роботу, але знову втратив свідомість. За допомогою натурниці, що прийшла позувати, його уклали в ліжко, з якого старому митцю вже не довелося встати. 22 жовтня 1906 року у віці 67 років Поль Сезанн помер від стрімкої пневмонії. Близькі приїхали провідати його, коли він вже відійшов. Художника поховали на кладовищі Сен-П'єр в Екс-ан-Провансі.
Меморіальні об'єкти
Психологічний портрет Поль Сезанн походив з родини дрібного фабриканта, який власним трудом і заощадливістю зміг накопичити статки і перейти до вищого майнового шаблю. З огляду на це батько бажав закріпити суспільне становище сина і мріяв про юридичну кар'єру для нього. Майбутній художник спочатку скорився батькові, але невдовзі зрозумів, що бачить себе лише в мистецтві. Всупереч батьковій волі він отримав художню освіту, але очікуване визнання до молодого живописця не прийшло. Не маючи змоги прогодувати себе, свою співмешканку і сина, він тривалий період перебував на утриманні у батька, який щомісяця надсилав йому невелику суму (близько 300 франків), достатню для скромного життя. Через це Поля Сезанна часто порівнюють з Едґаром Деґа, якого батько також мріяв перетворити на правника, і який так само пішов митецьким шляхом, вимушено користуючись фінансовою допомогою. Однак таке порівняння неправомірне, оскільки творчість цих художників базувалась на різних засадах.
Причиною непорозуміння між отцем і сином були релігійні погляди. Родина Сезаннів належала до ревних католиків (дядько художника навіть прийняв постриження), а Поль Сезанн, хоча і сам не поривав із церквою, відверто порушував норми християнської поведінки, перебуваючи у позашлюбному зв'язку з власною натурницею. Хоча для парижан така розбещеність була не вдивовижу, а у мистецьких колах XIX століття навіть вважалася нормальною, консервативний провінціал Огюст Сезанн не став потурати безвідповідальному нащадкові. Лише загроза втратити спадок змусила Поля Сезанна взяти шлюб із нелюбою жінкою. Взагалі, його ранньому періоду життя притаманні бурхливі сексуальні фантазії, за свідченнями сучасників, Поль Сезанн іноді відвідував будинки розпусти в ЕксіБ. Райнов. С. 137.. Попри сталість стосунків сумісне життя Сезанна і Гортензії Фіке було далеким від ідеалу. Гортензія не розуміла і не сприймала творчість чоловіка, наприкінці життя повністю віддалилася від нього, покинувши того у провінції на самоті. Однак Гортензія зголошувалась позувати чоловікові, завдяки чому він створив 27 її портретівБ. Райнов. С. 115..
Ця поблажливість насправді була великою жертвою, оскільки Поль Сезанн вирізнявся надзвичайно повільною манерою письма, створення картини в нього нерідко тривало понад рік. Художник не раз стикався із браком моделей для картин, оскільки більшість натурників чи знайомих не бажали позувати протягом нескінченних сеансів. З цієї причини майстр все частіше звертався до пейзажу і натюрморту. Втім, на полотнах він не малював квітів, хоча дуже їх любив. Як він сам пояснював, квіти вкрай нетривкий матеріал, фрукти — витриваліші моделі. На додачу, вже створене полотно Сезанн міг повністю перемалювати. Більшість його картин містить сліди багатошарового нанесення фарби і окремі повністю перемальовані фрагменти. Вимогливість художника до себе була надзвичайною, він рідко був задоволений власними роботами і залишив після себе чимало незакінчених картин. Цим пояснюється відносна невисока продуктивність його праці (загалом відомо близько 1300 його робіт)Б. Райнов. С. 100.. Еміль Бернар згадував: А Амбруаз Воллар додає: