Роман Миколайович Кравчук (псевдо: «Петро», «Максим», «Панас», «Гонча­ренко», «Лісовий», «Семен», «Степовий», «1718», «1920», «88»; 6 жовтня 1910, Кам'янка Струмилова, нині Кам'янка-Бузька, Львівська область — 21 грудня 1951, околиці с. Вишнів, Рогатинський район, Станіславська (нині Івано-Франківська) область) — український військово-політичний діяч, один із керівників українського визвольного руху, Член Крайового проводу ОУН ЗУЗ (1940–1941), в. о. крайового провідника (літо 1941 р.). Організацій­ний референт Проводу ОУН (1942–1951), організатор Третьої конференції ОУНр (17—21 лютого 1943 р.), учасник III НВЗ ОУН (21-25.08.1943), крайовий провідник ОУН ЗУЗ (12.1943–1951), заступник голови Проводу ОУН на українських землях (1950–1951), голова Президіальної колегії УГВР (1950–1951), член Головної команди УПА. Майор (23.05.1950), полковник УПА (14.10.1951). Лицар Золотого хреста заслуги (25.07.1950), Золотого Хреста Бойової Заслуги 1-го кл. (посмертно)..

Дитинство та юність Роман Кравчук народився 6 жовтня 1910 р. в м. Кам'янка-Бузька (Струмилова) в українській патріотичній вчительській родині Миколи та Сабіни Кравчуків. Згодом родина перебралася до Золочева, де Роман провів юнацькі та дитячі роки. Його батько був працівником відділення банку в Золочеві, мати займалась домашнім господарством. Роман отримав освіту в Золочівській гімназії, а в 1929 р. вступив до Львівського політехнічного інституту.

В той час він, як і значна частина української молоді Галичини, опинився під впливом ідей Української військової організації (УВО), а згодом ОУН. З юнацьких років Роман Кравчук брав участь в діяльності українського Пласту, згодом належав до різних студентських та національно-громадських організацій, зокрема, до нелегальної групи «Українська націоналістична молодь». В цей час він активно вивчав різні нелегально видані книги та пресу, зокрема журнал УВО «Сурма».

Боротьба у міжвоєнній Польщі У 1930 р. Роман Кравчук став членом Золочівської повітової екзекутиви (проводу) ОУН і включився в активну діяльність з розбудови підпільної мережі на території Золочівщини. Згодом він кілька разів виконував обов'язки керівника ОУН на Золочівщині. В цей же час він тісно співпрацював і товаришував з майбутнім керівником Проводу ОУН(б) Василем Куком, спочатку створюючи молодіжні ланки — Юнацтво ОУН, а потім — дорослу організаційну мережу. Протягом 1930-х років Роман Кравчук проводив активну виховну роботу, переважно серед молоді та студентства, а також серед селян, робітників, вчителів, залучивши багатьох з них до ОУН та підготувавши значну кількість кадрів для підпілля.

Ця діяльність не залишилася непоміченою польською поліцією. В 1933 р. його заарештували та в 1934 засудили до 5 років позбавлення волі за протипольську діяльність. У 1937 році Роман Кравчук був достроково звільнений за амністією, але вже у 1938 р. повторно заарештований поліцією, і польський суд знову засудив його до 8 років позбавлення волі. Строк він відбував в тюрмах Золочева, Сандомира та Тернополя, де продовжував гуртувати навколо себе українців-політичних в'язнів. Проводив з ними виховну роботу, організовував страйки проти тюремних порядків і керівництва.

Боротьба в 1939–1941 У вересні 1939 р. вибухнула німецько-польська війна, і він, як і інші українські політв'язні, був звільнений. На Західну України прийшла радянська влада. До зими 1939 р. Роман Кравчук продовжував організовувати діяльність ОУН на Золочівщині, переховуючись і вивчаючи нові радянські порядки.

Взимку 1939–1940 рр. Роман Кравчук перейшов кордон з СРСР до територій, окупованих Німеччиною, і опинився в м. Кракові, де тоді базувався Провід ОУН. Тут він пройшов військовий та інші вишколи, які були нелегально організовані ОУН для кадрів. Коли стався розкол ОУН на два крила — бандерівське та мельниківське, то він приєднався до організації, яку очолював Степан Бандера.

Навесні 1940 р. Роман Кравчук разом з крайовим провідником ОУН(б) Іваном Климівим — «Легендою» нелегально перейшов радянсько-німецький кордон і став керувати діяльністю Золочівсько-Бродівської округи ОУН(б). Водночас він виконував обов'язки заступника керівника крайового проводу ОУН(б). За його участі було проведено значну організаційно-виховну роботу з населенням та молоддю, чимало антирадянських акцій, і до 1941 р. незважаючи на всі зусилля органи НКВС так і не змогли розшукати Романа Кравчука та припинити діяльність підпорядкованого йому підпілля, хоч і нанесли йому значні втрати.

Антигітлерівська діяльність У червні 1941 р. після початку німецько-радянської війни Роман Кравчук став свідком проголошення Акту про відновлення незалежності України 30 червня 1941 р. у м. Львові, далі брав активну участь в розбудові мережі ОУН(б), яка стала набувати дуже великих розмірів. Однак невдовзі стало зрозуміло, що німці не мали намір підтримувати прагнення українців до незалежності, розпочалися потужні репресії проти підпілля. Роман Кравчук був одним з тих, хто організовував антинімецьку діяльність ОУН(б), за що у вересні 1941 р. був заарештований гестапо та відправлений до концентраційного табору в м. Кракові.

У червні 1942 р. за не до кінця з'ясованих обставин йому вдалося звільнитися з табору (можливо, за викуп), після чого довелось повернутися на Львівщину і перейти на нелегальне становище та далі розбудовувати підпілля, виховувати молоді кадри.

У 1942 рр. Романа Кравчука обрали членом Проводу ОУН(б) та заступником організаційного референта Проводу ОУН(б), а з початку 1943 р. був призначений організаційним референтом Проводу ОУН(б). До нього цю посаду обіймав Василь Кук, який виїхав керувати Південним крайовим проводом ОУН(б) в м. Дніпропетровськ. Однак на цій посаді йому не довелося довго працювати. У серпні 1943 р. на Тернопільщині відбувся III-й Надзвичайний Великий Збір ОУН(б), одним з організаторів і учасників якого був Роман Кравчук. Тоді ж він був переобраний членом Проводу ОУН(б) та призначений Романом Шухевичем на посаду керівника найбільшого організаційного ядра ОУН(б) — крайового проводу на Західноукраїнських землях, який керував діяльністю підпілля на території сучасних Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей, а також українських етнічних земель у Польщі (Закерзоння). Ця посада була однією з найвідповідальніших у підпіллі, про це свідчить хоча б те, що до нього її займали такі відомі підпільники, як Степан Бандера, Іван Климів, Михайло Степаняк, Василь Охримович.

Антирадянський спротив Починаючи з 1943 р. Роман Кравчук брав безпосередню участь практично в усіх нарадах, конференціях Проводу ОУН(б). В цей час український визвольний рух на території Галичини виріс у могутнію політичну силу: вона нараховувала сотні тисяч учасників та прихильників, організовувались чисельні молодіжні ланки, загони самооборони, а згодом і відділи Української повстанської армії. Практично в кожному місті і селі було створено підпільні осередки, організовано їх більш-менш матеріально-технічне забезпечення. Діяльність ОУН(б) і УПА спрямовувалась спочатку проти німецьких, а згодом і проти радянських окупаційних режимів. У організації всієї цієї діяльності був значний особистий внесок Романа Кравчука.

Архівні матеріали вказують, що у 1943—1944 рр. він перебував в районі сіл Теребежі та Волуйки біля м. Олесько Львівської області, маючи кілька надійних криївок у місцевого населення, яке активно підтримувало підпілля. Сховища були надійно облаштовані та перевірені. Зокрема, один з його бункерів розташовувався на глибині 12 метрів під землею.

Важливим для Романа Кравчука було те, що в с. Теребежі проживала його наречена, а згодом дружина — Галина Турченяк. Однак їм не судилося довго жити разом, і доля її склалася трагічно, як і в більшості тих людей, які підтримували український визвольний рух. В 1946 р. її затримали чекісти і намагалися схилити до співпраці, щоб за її допомогою затримати Романа Кравчука. Галина Турченяк пообіцяла допомогти чекістам, однак на ділі зробила все від неї можливе, щоб уберегти свого чоловіка, за що через два роки її було засуджено до 10 років виправно-трудових таборів.

Починаючи з 1945 р. Роман Кравчук з охороною став постійно дислокуватись в Рогатинському районі Івано-Франківської області, опираючись на підпільну базу, створену керівником місцевого окружного проводу Зиновієм Благим — «Шпаком». Рогатинський особливий окружний провід ОУН(б) відігравав важливу роль в структурі підпілля: він знаходився на межі тогочасних Львівської, Станіславської, Дрогобицької та Тернопільської областей, і був базою для укриття провідників і проведення підпільних нарад. В цей же час на Рогатинщині переховувався і Роман Шухевич, який неодноразово зустрічався з Романом Кравчуком і високо його цінував. В результаті надзвичайної конспіративності членів Проводу ОУН(б), до 1948 р. чекісти лише приблизно уявляли, де саме переховується Роман Кравчук і продовжували активно розшукувати його на Золочівщині.

Неодноразово чекістам майже вдалося вийти на слід Романа Кравчука, але у таких випадках йому допомагала удача. Один з них описав у спогадах керівник військового округу УПА на Львівщині Василь Левкович:

Чекісти під час облави на Рогатинщині в 1946 р. виявили бункер з підпільниками, де були Роман Кравчук, Зиновій Благий і його охорона. Не знаючи, кого вони заблокували, чекісти запропонували підпільникам здаватись, а отримавши негативну відповідь — вирішили підірвати криївку. Один з підпільників спробував вийти назовні та прорватись, але одразу ж був вбитий. Тоді Роман Кравчук і його охорона (десь 11 осіб) сховалися у підземних лисячих норах, розмитих дощами, які розташовувались поруч з бункером і мали в довжину кілька десятків метрів, заваливши за собою вхід. Чекісти блокували територію, підірвали бункер, але підпільникам вибухова хвиля не завдала серйозної шкоди і вони, хоч і настрашені, дивом залишились цілими. Потім оперативники обшукували нори, але не повіривши, що люди після вибуху могли вижити, так і не знайшовши підпільників, відзвітували про те, що у бункері був лише один повстанець. Через кілька днів, коли розшукова операція закінчилася, знесилені від нестачі їжі та повітря, але живі підпільники змогли вибратись зі свого сховища, щоб продовжити боротьбу. Вціліли вони виключно завдяки винахідливості Романа Кравчука.

Після загибелі 5 березня 1950 р. Романа Шухевича Роман Кравчук розглядався як один з його можливих наступників — адже за віком він залишився найстаршим з усіх членів Проводу ОУН(б) (Василь Кук був 1913 р.н., Петро Федун — 1919 р.н., Осип Дяків, Василь Галаса, Василь Бей — 1920 р.н.). Однак, мабуть, він сам відчував, що і Василь Кук, і Петро Федун більше заслуговують на таке призначення. У червні 1950 р. на Бережанщині (Тернопільська область) відбулася конференція членів Проводу ОУН(б), де було вирішено, що Провід ОУН(б) очолить Василь Кук, а його заступником стане Роман Кравчук, який при цьому залишатиметься ще й керівником підпілля на Західноукраїнських землях.

У тому ж таки 1950 р. Роман Кравчук був кооптований у члени Української головної визвольної ради (УГВР), де використовував псевдоніми «М. Гончаренко» та «М. Лісовий». У 1951 р. його було затверджено Головою Президіяльної Колегії УГВР — Президентом підпільного парламенту воюючої України.

Полювання на «Бегемота» В 1948 р. чекістська робота була значно перебудована, і за розшук Романа Кравчука взялися досвідчені оперативники МДБ УРСР Іван Шорубалка, Роман Сараєв та підпорядкований їм апарат управління 2-Н МДБ УРСР та обласних управлінь МДБ. На нього було заведено розшукову справу-формуляр (згодом вона розрослася до 17 томів), а сам він отримав від оперативників оперативну кличку «Бегемот». Було розроблено дуже детальні плани його розшуку на Львівщині, а після отримання від агентури даних про орієнтовне місце його !перебування — і на Рогатинщині, які оновлювалися щомісяця.