Науко́ве товари́ство імені Шевче́нка (акронім: НТШ) — всесвітня українська академічна організація. Це багатопрофільна академія наук українського народу. Рушійна сила формування та розвитку української науки кінця XIX — першої половини XX ст. Пов‘язана з історією українського народництва 19-20 ст.

Утворене 23 грудня 1873 року у Львові, за фінансування меценатів з НаддніпрянщиниЯкимович Б. З. Книга, просвіта, нація: Видавнича діяльність Івана Франка 70-80 роках XIX ст. / Богдан Якимович. — Львів: Інститут українознавства, 1996. — 306 с. (29 с.) ISBN 5-7702-0998-4, як Літературне товариство імені Т. Шевченка, у 1892 назву змінено на Наукове товариство ім. Т. Шевченка (своєрідна академія наук). Особливого розквіту досягло в період головування Михайла Грушевського (1897—1916). У 1920-30-х роках зазнавало переслідувань від польської влади, 1939 зліквідоване радянською владою; відновлене 1947 року в Західній Європі та Сполучених Штатах Америки, де стало знане як Shevchenko Scientific Society. З 1989 року організація знову діє на території України.

В українській історії перша суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі його ім'я (початкова назва інституції — «Товариство ім. Шевченка»). Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності, Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892, перетворюється на багатопрофільну академію наук — з пріоритетом до проблем українознавства.

Станом на грудень 2021 року НТШ-Україна нараховує 37 фахових Комісій, які у Львові мають 2300 членів. Крім того, в Україні працюють 17 осередків та Донецьке відділення НТШ — усього 900 осіб. НТШ має 183 дійсних члени та 12 — почесних.

Створення та розквіт (1873—1940)

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) — перша українська національна академія наук, створена в 1873 у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України, на той час розшматованої двома чужинецькими імперіями: Росією та Австро-Угорщиною.

Виникнення та літературний етап діяльності (1873—1892) Об'єктивні передумови для виникнення Товариства в столиці Галичини створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії (зокрема після Валуєвського циркуляру 1863) та ліберальнішого ставлення до українства в Австро-Угорській імперії.

Первісно НТШ виникло як Товариство імени Шевченка в 1873 році у Львові з ініціативи Олександра Кониського, відомого українського наддніпрянського письменника, Дмитра Пильчикова за фінансового сприяння Єлизавети Милорадович-Скоропадської. Однак статутно членами засновниками могли стати лише галичани, громадяни Австро-Угорщини. Статутними членами-засновниками стали: Юліян Романчук, Омелян Огоновський, Олександр Огоновський, Корнило Сушкевич, о. Степан Качала, Лонгин Лукашевич, Теофіл Барановський.

Першим головою Товариства обрали Корнила Сушкевича. Перші роки діяльності Товариства пройшли в умовах жорсткої конкуренції з галицькими москвофілами, оскільки його представники відстоювали ідею єдности галицьких і наддніпрянських українців та їхньої окремішности від поляків та росіян. Першим реалізованим завданням для Товариства було заснування власної друкарні, яка видавала книжки справжньою народною українською мовою на противагу до друкарні Ставропігійського інституту, що друкувала т. зв. «язичієм». За період від створення товариства до реорганізації його в наукове (1873–1892) видали лише більше 20-ти книг, видавали регулярні часописи «Правда» та «Зоря».

Реорганізація у Наукове товариство (1892) В умовах значного поширення українського просвітницького та культурного руху виникла потреба реорганізувати Товариство у наукову інституцію, що в майбутньому виконувала б функції Академії наук. Головним ініціатором такого перетворення виступив у 1890 році Олександр Барвінський за підтримки Олександра Кониського та Володимира Антоновича. На загальних зборах 13 березня 1892 року було прийнято новий статут, згідно з яким створено Наукове Товариство імени Шевченка (НТШ).

Було створено три секції НТШ, що визначали упродовж більшої частини його історії його структуру: Історично-філософська Філологічна Математично-природописно-лікарська.

Першим головою реорганізованого НТШ став Юліян Целевич (1892), однак його майже зразу замінив Олександр Барвінський (1893–1897). Налагоджено видавництво «Записок НТШ».

Доба Грушевського (1897—1913)

Особливий науковий та організаційний поступ здійснено під головуванням Михайла Грушевського. Найвидатніший у майбутньому український історик прибув до Львова у 1894 році за рекомендаціями Володимира Антоновича та обійняв посаду завідувача кафедри історії у Львівському університеті, стає членом НТШ. 1895 року Грушевський стає редактором «Записок НТШ», створює Археографічну комісію. 1897 року Грушевського обрано головою Наукового Товариства імені Шевченка, а також головою Історично-філософської секції НТШ.

Академічний статус Товариства закріплено запровадженням елітарного корпусу провідних вчених — дійсних членів НТШ, до якого крім видатних подвижників української науки приєднано велику когорту славетних вчених Європи. У цей період з'явилось ряд фундаментальних збірок та монографій, пов'язаних зі студіями української історії, словесності та етнографії (зокрема багатотомна «Історія України-Руси» Михайла Грушевського). Великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань.

Інтелектуально-організаційне осердя НТШ в період тогочасного дуже плідного етапу діяльності Товариства, створювала «золота трійця» в особі Михайла Грушевського (голова Товариства, історик), Івана Франка (голова Філологічної секції) та Володимира Гнатюка (науковий секретар, наукові зацікавлення — фольклор і етнографія).

Значно розширена інфраструктура Товариства під керівництвом Грушевського. У 1898 році Товариство купує будівлю у Львові на теп. вул. Винниченка, 26, де розбудовує друкарню та палітурню, у яких заходами Олександра Барвінського починають видавати підручники не лише для українських ґімназій, але й для початкових шкіл.

У 1904—1906 роках за кошти киянина Євгена Чикаленка та деяких дрібніших пожертв НТШ будує у Львові під Цитадельною горою на сучасній вулиці Коцюбинського Український академічний дім у стилі гуцульської сецесії (архітектори Т. Обмінський та Ф. Левицький). Будівля, відома також під назвою «Дім українських студентів», виконувала функцію гуртожитку для українських професорів, вчених та студентів, що приїжджали до міста на роботу чи навчання.

У 1912 році на кошти Василя Симиренка та австрійського уряду НТШ купує ще одну будівлю на сучасній вулиці Винниченка у Львові, сусідню до попередньої, де відкриває бібліотеку та музей.

Іван Франко та НТШ

Міжвоєнна доба (1914—1939)

Перша світова війна радикально змінила долю НТШ. В часи нетривалої російської окупації Львова (1914-15) Товариство було закрите, знищені його колекції та друкарня, сильно пограбовано музей. Арештовано Михайла Грушевського, який до Львова та до діяльності в НТШ більше не повернувся. Також під час війни померли видатні діячі Товариства: Іван Франко, Володимир Шухевич, Володимир Охримович, ін. Фактично діяльність Товариства в роки війни призупинилася.

У 1918 році у Києві заходами гетьманського уряду Павла Скоропадського було створено Українську Академію Наук, кадровою основою для якої частково стали дійсні члени НТШ.

Також наступне післявоєнне відродження НТШ проходило в умовах польських репресій та економічної дискримінації. Проте Товариство продовжувало свою діяльність, виходили «Записки НТШ» та інші збірки. Набули значної ваги наукові напрямки, пов'язані зі стислими науками, формувалися нові музеї та природні заповідники. Вийшла друком перша Українська Загальна Енциклопедія. Набула особливого світового значення Бібліотека україніки НТШ.

У 1919 році Наукове Товариство ім. Шевченка відкриває Таємний український Університет та Таємну Політехніку, причиною чого стало закриття польською владою українських кафедр у Львівському університеті та заборона вступати до університету абітурієнтам української національності. Ректором Таємного університету став тодішній голова НТШ Василь Щурат. Рівень викладання в університеті був досить високим, про що свідчить той факт, що дипломи, видані Таємним університетом, визнавались деякими іншими європейськими університетами. Обидві установи проіснували до 1925 року, коли їх розігнала польська поліція.

1924 рік — німецький фізик- теоретик Макс Планк стає дійсним членом НТШ .1929 р. Володимир Кучер їде у відрядження в очолюваний Планком Інститут Товариства Кайзера Вілґельма в Берліні (у 1948 році це товариство було перейменоване на Товариство Макса Планка — Max-Planck-Gesellschaft zur F¨orderung der Wissenschaften). У відповідь на повідомлення про обрання дійсним членом Макс Планк пише листа, у якому, зокрема, засвідчує свою обізнаність не лише з діяльністю НТШ, але й з політичним становищем України у світі: «Я розцінюю це обрання як особливу відзнаку i… з гордістю буду почувати себе надалі членом цієї поважної організації. . . . Хочу принагідно висловити мої щирі побажання подальшого розвитку i процвітання Вашого товариства з нагоди 50-ліття утворення. Ви ж знаєте, що у нас в Німеччині саме українська культура викликає пожвавлене зацікавлення, а Ваші політичні змагання користуються постійною симпатією…».

Товариство взаємодіяло із закордонними українським установами, зокрема з Українським вільним університетом у Празі та Всеукраїнською Академією Наук у Києві. 1927 року у Харкові на спільній науковій конференції представники філологічних секцій НТШ та ВУАН затвердили перший єдиний український правопис (згодом т. зв. «харківський правопис» або скрипниківка), затверджений обома установами. 1933 року більшовицька влада заборонила на території УРСР використання «скрипниківки» як націоналістичного правопису, та увела поспіхом розроблений правопис, що сильно наближав українську граматику до російської. Тим правописом Україна користується й досі, натомість харківський правопис використовується лише в діаспорі.

В 1940 р. після приходу у Львів більшовиків Товариство було розгромлене, його музеї та колекції розчленовані між різними установами, окремі діячі репресовані та навіть фізично знищені (Р. Зубик, К. Студинський, П. Франко, В. Старосольський).

Видавнича справа

Усвідомлюючи особливу відповідальність за поширення українського друкованого слова (яке було заборонене в підросійській Україні) Товариство з самого початку свого існування розпочало видавати на власній поліграфічній базі книги українського письменства. Слід вважати особливою роль Товариства у становленні чільних загальнонаціональних часописів: щоденної газети «Діло» (з 1880 р.), двотижневика «Зоря» (1885–1897) та «Літературно-наукового вістника» (1898–1913).

Головним серійним виданням НТШ за усіх періодів його існування стали «Записки НТШ» (ЗНТШ) засновані у 1892 р., до розбудови яких особливо приклався Михайло Грушевський (під редакцією М. Грушевського вийшло 107 томів ЗНТШ).

Крім ЗНТШ також розпочато цілий ряд інших серійних видань. 1895 року започатковано серійну збірку «Жерела до історії України-Руси» (усього 22 томи), «Пам'ятки українсько-руської мови і літератури» (8 томів), «Етнографічний збірник» (40 томів), «Матеріали до українсько-руської етнології» (22 томи), «Студії з поля суспільних наук та статистики», «Часопись Правнича і Економічна». Крім того виходили «Збірник Історично-філософської секції», «Збірник Філологічної секції») та інші серійні видання. В 1897 р. вперше в історії українського народу з'явилося україномовне серійне видання в галузі природничих та технічних наук — «Збірник Математично-природописно-лікарської секції», а також далі окремо «Лікарський збірник». У цих виданнях провідні діячі НТШ закладали основи української наукової, медичної і технічної термінології.