Пала́ц кня́зів Санґу́шків — барокова будівля, частина архітектурного комплексу, розташованого на обширі Новозаславського замку (нині місто Ізяслав Хмельницької області), що ефектно розкинувся на мисі при впадінні річки Понори до річки Горині. Палац збудовано у 1754 —1770 роках для Барбари Санґушкової як приватна резиденція і урядовий центр волинських володінь князів Санґушків.
Сама будівля — двоповерховий будинок, що отримав ориґінальне планування piano nobile, і не подібний до інших палаців Речі Посполитої. Вплив особистого смаку Барбари Санґушкової є визначним у реалізації проєкту, її не задовольнив проєкт розроблений Паоло Фонтана: Якуб Фонтана, королівський архітектор, доопрацював проєкт. До палацу добудовано двір, що з'єднав його з палацом князів Заславських і залишками Новозаславського замку. Будівельні зусилля, здійснені під зверхністю князів Санґушків на новозаславському замковому обширі, були настільки змінили його образ, що й сам замок відтоді отримав нове ім'я — замок Санґушків, а й просто «палац».
З-перед кінця 19 століття, палац став власністю Російської імператорської армії. Росіяни переробили палац під казарму.
Після поразки Перших визвольних змагань, палац використовувався Радянською армією, яка не ставилася до будівлі з належною до її історичного значення повагою. Навіть взяття 1963 року цієї визначної пам'ятки під охорону держави не зупинило процесу її поступового руйнування.
Після проголошення Україною незалежності у 1991 році ставлення до пам'ятки не змінилося: без належної підтримки палац руйнується і загрожує зовсім зникнути з лиця землі. У 2021 році палац було включено до переліку об’єктів культурної спадщини Європи, яким загрожує зникнення.
Історія
XVIII століття
Ініціаторкою зведення нового палацу, що в подальшому отримає ім'я палацу Санґушків, на обширі Новозаславського замку виступила вдова по князю Павлу Карлу Санґушку Барбара Санґушкова. Проєкт виконав придворний архітектор Паоло Фонтана. Проте старий архітектор не міг вповні задовольнити будівничих амбіцій княгині, в зв'язку з чим вона заручилася досвідом королівського архітектора Якуба Фонтана, який вніс свої корективи до ескізу палацуJόzef Skrabski. Paolo Fontana. Nadworny architekt Sanguszkόw. Tarnόw 2007. S. 85-87.ISBN 978-83-85988-77-9 .
Протягом 1754–1755 років було підготовлено будівельні матеріали: випалено цеглу, виламано камінь під фундамент, заготовлено ліс. Стіни палацу вимурувано до 1759 року, тоді ж встановлено крокви і покрито дах черепицею. Протягом 1759-1764 років будівлю цілком потиньковано, встановлено частину вікон і дверей, у деяких кімнатах вимощено підлогу. У вестибюлі палацу збудовано двоспадові сходи оздоблені залізною балюстрадою. Вестибюль накрито маточкоподібним куполом з бляхи. Частину мистецького оздоблення зал і покоїв, а також камінів виконав Ян Пуш з Аннополя. Будівництво затягувалося через брак у місті необхідних майстрів і матеріалів. До прикладу, завіси, клямки і кутики замовляли одразу в кількох місцевостях: Терешках, Шепетівці, Аннополі, Мізочі. Камінь для камінів везли з Кунева, а для підлоги аж з Теребовлі. Бляху замовляли у Данціґу, олово у Конському.
Хвороба завадила Паоло Фонтана закінчити справу своїх рук. Роботи над палацом завершено в 1765 —1770 роках під керівництвом підскарбія заславського Юзефа Марковського: вправлено вікна, встановлено кутики і замки, печі обкладено кахлями. 1774 року резиденцію передано на уряд управителя Яна ШумінськогоJόzef Skrabski. Zasław jako ośrodek artystyczny w XVII i XVIII wieku ; Jόzef Skrabski. Paolo Fontana. Nadworny architekt Sanguszkόw. Tarnόw 2007. S. 89.ISBN 978-83-85988-77-9 .
Під час маршу російської армії до Речі Посполитої 15 квітня 1767 року власника палацу, радомського конфедерата Януша Модеста Санґушка, відвідав генерал-майор Петро Кречетніков, який схарактеризував поведінку князя як «прихильну до росіян»Про це йдеться у повідомленні надісланому російському послу Миколі Репніну до Варшави. Див.: Журнал генерал-майора и кавалера Петра Никитича Кречетникова, главного командира корпуса ее императорского величества, императрицы всероссийской, о движении и военных действиях в Польше в 1767 и 1768 годах .
У палаці Санґушків двічі гостював польський король Станіслав Авґуст, де господарі Кароліна Санґушкова і Януш Модест Санґушко влаштували йому теплий прийомВдячний за виявлену гостинність Станіслав Авґуст подарував княгині Кароліні Санґушковій (Ґоздзькій) діамантові браслети. Під час другого візиту король нагородив князя Януша Санґушка орденом Білого Орла.. Вперше 27 листопада 1781 року, коли повертався з Кам'янця-Подільського. Вдруге 15 березня 1787 року дорогою до Канева. На честь другого приїзду короля відсалютовано з замкових гармат та влаштовано бал з яскравою ілюмінацією і феєрверкомТадеуш Єжи Стецький. Волинь. Статистичний, історичний і археологічний огляд. Львів, 1864. Т. 1 .
Прибув його королівська величність до згаданого замку під салют з гармат де його привітали князі стражники, князь воєвода волинський, Валевський воєвода сєрадзький, Млоцький каштелян волинський, прилуцький каштелян Бжезінський, Стецький староста овруцький, інші присутні гості, і був проведений на гору до великої зали де найяснішому панові княжна господиня представила очікуючих там дам. Пішов потім його королівська величність до свого покою, по чому настав обід, покликавши до себе князя коронного стражника і нагородив його Орденом Білого Орла. Дано гарний обід на кількадесят осіб під час якого князь пив за здоров'я його величності короля під постріли з гармат, а його королівська величність згадав також про здоров'я господаря, наголошуючи на їх милій дружбі. По обіді й каві князь представив його величності кількох прибулих волинських громадян. Пішов після того його королівська величність до свого кабінету, а гості, як кавалери так і дами нікуди не йшли і бавилися до години 6-ї, коли почалася гра на розставлених столиках, а музика заславського гарнізону добрій думці сприяла. Вийшов потім король його величність і бавився разом з усіма більш як дві години, а обійшовши стіл до вечері прибраний пишними срібними сервізами, порцеляною і кришталем, повний вишуканих страв, провів на вечері немало часу, поділяючи компанію. Вечеря затягнулася до години 11-ї, а гості так бавилися, що ледве о 2-й ночі розійшлися по покоях. (…) Прокинулися як звичайно о 6-й ранку, а виїхали лиш о пів на 9-у з тієї причини, що його королівська величність залагоджував інтереси громадян, які прохали аудієнції; до поїзду королівського було дано 10 коней зі стайні князя (…)Adam Naruszewicz.Tauryka, czyli, Wiadomości starożytne i poźnieysze o stanie i mieszkancach Krymu do naszych czasów. Warszawa 1805.
Серед улюблених імпрез князівського двору тих часів були виступи українських бардів-торбаністів Григорія, а згодом і Каетана ВідортівЗаслав // О. Цинкаловський, Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. Т. 1. Вінніпег 1986, с. 439..
У листопаді 1794 року через Заслав до Санкт-Петербургу конвоювали полонених провідників антиросійського повстанняПісля поразки в битві під Мацейовичами Тадеуша Костюшка, Карла Отто Князевича, Зиґмунта Сєраковського, Яна Камінського, Юзефа Копця, Юліана Урсина Нємцевича і інших провідників повстання заарештовано і допроваджувано в глиб Росії з метою вчинення покарання.. Згодом, особистий секретар провідника повстання Тадеуша Костюшка Юліан Урсин Нємцевич згадає про три дні свого заславського побуту і розмову з княгинею Санґушковою, що сталася між ними в палаці:Julian Ursyn Niemcewicz. Notes of my captivity in Russia, in the years 1794, 1795, and 1796 Julian Ursyn Niemcewicz. Pamiętniki czasów moich: dzieło pośmiertne. Т. 1. Lipsk 1868. .
Розміщено нас у гостинному дворі. ХрущьовОлександр Хрущьов — російський генерал, начальник конвою. без жодного запрошення заїхав з дружиною і сім'єю до замку і там розташувався. Княгиня сама відрядила до нас маршалка двору, довідатися, що потребуємо. Протягом трьох днів нашого тамтешнього побуту присилала нам сніданок, обід і вечерю. (…) Увечері Хрущьов послав до мене з донесенням, що княгиня Санґушкова жадає мене побачити і попрощатися. Відтак із моїм сторожем ТітовимІван Тітов — російський офіцер, конвоїр. подався до замку. Княгиня та, зі страху зупевне, жертвує себе москалям, після привітання відвела мене всторону і після чуйних уболівань над моєю долею, сказала мені, що доля моя у моїх руках, що можу обирати або найсвятіші нагороди, або також найстрогішу кару; що все залежить від моєї щирості у викритті усіх таємниць революції і здачі тих, хто до неї найбільше доклався. — Пані! — Відповів. — Наша революція не мала секретів. Батьківщина роздерта, здирствами і ґвалтами збезчещена, це викликало розпач і потребу взятися за зброю. Хоч Бог і не посприяв добрій справі, принаймні не допустив, щоб ми зганьбилися і підступно згинули. — І не скажете навіть імен? — Ні; найнестерпніші тортури не змусять мене віддати на помсту доброчесних земляків моїх. — Від душі вас шкода. — Пані надто ласкава.
XIX століття
У липні 1812 року в палаці розташовувалася штаб-квартира командуючого корпусом російських військ генерала Михайла КутузоваF. J. Bogaert de Clereq. Pologne // Journal du département de l'Escaut. № 68. 4 Août 1812. Через місяць Михайло Кутузов буде призначений головнокомандуючим російськими силами у франко-російській війні..
1818–1821 роках на дворі князя Санґушка вчителем малювання працював австрійський художник Йозеф КріхуберPeter Wirth: Kriehuber, Josef. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 13. Duncker & Humblot, Berlin 1982, p. 45 f. .
По смерті князя Карла Санґушка (†1840)Карл Санґушко був пошлюблений зі своєю кровною Доротою Санґушківною. Після розлучення з нею провадив життя самітника в заславському палаці, де й помер. Див.: Aftanazy Roman. Materiały do dziejów rezydencji. Warszawa, 1988. T. 5 a. S. 647. вже ніхто з власників постійно не мешкав у палаці. Лише час до часу в ньому відбувалися концерти і театральні вистави. Зокрема, 1848 року з ініціативи княгині Клементини Санґушкової у палаці відбувся виступ вокалістки Вільгельміни Скібінської у супроводі скрипаля Леона Поля, піаніста Рудольфа Стробля і його дочки, який зібрав близько трьохсот осіб. Під завісу карнавалу 1861 року планувалися три вистави, зокрема, «Шляхетність душі» Яна Хенцінського і «Для милого гроша» Аполло КоженьовськогоAftanazy Roman. Materiały do dziejów rezydencji. Warszawa, 1988. T. 5 a. S. 648—649.Skibiński Kazimierz. Pamiętnik aktora. Warszawa, 1912. S. 276. .
У 1860-х до палацу добудовано другий ярус східних і західних ризалітів, у яких влаштовано аркові віконні прорізи, по кутах оздоблено пілястрами, увінчено трикутними фронтонами і покрито двоспадовим дахомAftanazy Roman. Materiały do dziejów rezydencji. Warszawa, 1988. T. 5 a. S. 650..
Після придушення Січневого повстання, участь у якому взяли всі офіціалісти (службовці приватних маєтків) Заслава, Славути, Шепетівки і Білогородки, майно князів Санґушків опинилося у центрі російських домагань. 17 січня 1866 року волинський генерал-губернатор Михайло Чертков у листі до генерал-губернатора Південно-Західного краю Олександра Безака повідомлявДаніель Бовуа. Битва за землю в Україні 1863—1914: Поляки в соціо-етнічних конфліктах. Київ 1998. ISBN 966-02-0513-9:
При його зв'язкахЙдеться про Романа Даміана Санґушка., розлогості земель та кількості фабрик ворожість князя Санґушка до нашого уряду є силою, що нею не можна нехтувати в цьому краї. Подібна нагода вдруге може не повторитися, відтак не треба її упускати. Звертаю увагу на велике враження, яке справить на весь південний захід перехід цього багатства у власність росіян. З гнізда революції, яким він є, маєток перетвориться на непорушну твердиню російської сторони. Уряд, на мою думку, має незаперечне право позбавити князя Санґушка і його спадкоємців нагоди володіти землями на території Росії (…)