Князівське право () — неписане право поширене на Волині в 14-17 століттях, за яким князі, після складення присяги на вірність великому князеві і взявши на себе зобов'язання допомагати йому збройно під час війни, у решті питань не підлягали місцевій адміністрації.
Суверенність князівського землеволодіння відносилася до засадничих елементів княжого права. На території отчини князь міг (за Наталею Яковенко):
Зокрема в першій половині 16 століття повним княжим правом користувалися такі князівщини Волині:
Острозьке князівство Заславське князівство Вишневецьке князівство, Колоденська волость Збаразьке князівство Ратненське князівство Ковельське князівство Каширське князівство Чорторийське князівство Корецьке князівство Четвертинське князівство Сокольщина Вишківщина
Також князівським правом передбачалося право князів виводили власні збройні загони (почти) під родовим гербом, а не скажімо під стягом землі (в даному випадку Волині).
До почесних привілеїв «головних княжат» також належали права на персональні листи-повідомлення від імені великого князя про початок воєнних дій, на персональні листи-повідомлення про скликання сеймів, на використання для печаток на листах червоного, тобто королівського, воску.
Джерела та література В. Д. Гончаренко. Княжата // Наталя Яковенко, Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна, Київ 2008, ISBN 966-8978-14-5