Волинь

Воли́нь — історично-культурна область, територія на північному заході сучасної України в басейні південних приток Прип'яті і верхів'ях Західного Бугу (його правих приток). За сучасним адміністративним поділом це територія Волинської, Рівненської, західної частини Житомирської, північної частини Львівської, Тернопільської і Хмельницької областей, між річкою Західний Буг і верхньою течією річки Тетерів — притоки Дніпра. У ранньому середньовіччі охоплювала також терени Холмщини і Підляшшя. В VII—IX ст. заселена дулібами, бужанами, волинянами, також білими хорватами.

Географія Волинь межує на півночі з Поліссям, на півдні з Поділлям і Галичиною. Східним і західним кордоном вважаються річки Уж і Західний Буг. Охоплює сучасні Волинську і Рівненську області, західну частину Житомирської (Звягель) і північну частину Тернопільської (Кременецький район, Збараж) та Хмельницької (Шепетівка) областей. У ширшому розумінні до Волині можна зарахувати південну частину Берестейської області Білорусі, східну частину Люблінського воєводства Польщі і північну частину Львівської області (Белз).

Територія Волині складається із двох основних територій із принципово різними ландшафтами. У північній частині знаходиться Волинське Полісся, а в південній частині — Волинська височина (власне Волинь). Межа проходить по лінії Любомль—Ковель—Рівне—Коржець. На південь від Волинської височини знаходиться западина, відома як Мале Полісся.

Назва Назва «Волинь» як означення території вперше з'явилася у літописі 1077 року (див. «волиняни»).

Деякі історики вважають, що назва походить від міста «Велинь» або «Волинь», про яке згадують давні літописи. Місто Волинь розташовувалось більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього Володимира, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло.

Схожа думка була і в найвідомішого польського історика Яна Длугоша, у текстах якого повідомляється, що назва регіону Волинь походить від назви однойменної фортеці, яка була розташована у місці впадіння річки Гучви у Західний Буг, а точніше у селі Грудек (теперішня назва Грудек-над-Бугом, біля Грубешева, зараз це територія Польщі)Ioannis Dlugossii Annales seu cronicae incliti regni Poloniae. Liber 1/2. Warszawa. 1964.

Деякі етимологи вважають, що назва споріднена з назвою чеського містечка Волині (), чи назви острова Волін () у Померанії (захоплене німцями у західних слов'ян) від якого західнослов'янське плем'я волинян носило свою назву до IX століття нашої ериJohannes Hoops, Herbert Jankuhn, Heinrich Beck, Reallexikon der germanischen Altertumskunde Band 23, Walter de Gruyter, 2003, p.261, ISBN 3-11-017535-5Jan M Piskorski, Pommern im Wandel der Zeit, p.30, ISBN 839061848Filipowiak, Wladyslaw: Wollin — ein frühmittelalterliches Zentrum an der Ostsee, in Wieczorek, Alfried; Hinz, Hans (eds.): Europas Mitte um 1000, Stuttgart 2000, pp. 152—155; here p. 154—155.Waldman, Carol; Mason, Catherine (2006). Encyclopedia of European peoples, Volume 1. Infobase Publishing. p. 874. ISBN 978-0-8160-4964-6..

За версією О. О. Шахматова, назва «Волинь» походить від німецького walhōs готського Walhs, давньо-верхньо-німецького walah, walh, середньо-верхньо-німецького walch зі значенням «чужий, кельт, представник романських народів», середньо-нижньо-німецького wale «іноземець», які, у свою чергу, походять від кельтського етноніма Volcae, згаданого ще в творах Цезаря, і споріднені назвам Вельс, гели, Галлія.

З-поміж інших етимологій, артикульованих лінгвістами, слід згадати наступні: Похідне від слов'янського апелятива «волъ»; дослівно — «Волова країна». Похідне від гідроніма Велія (Вілія) — лівої притоки Горині. Похідне від литовського «uola» — «скеля». Субстантивований посесив на *-j(ь) від слов'янського антропоніма Велин (Велинь). Похідне від слов'янського кореня «вол» (наприклад, у складі слів «воло», «волдир»); дослівно — «Горбкувата країна». Похідне від праслов'янського кореня «вол/вел/въл» — «мокрий, вологий»; дослівно — «заболочений край». Цю етимологію підтримує переважна більшість лінгвістів та істориків.

Волинь на історичних географічних картах 1540 р. (з 1568 р. нова редакція).Себастьян Мюнстер; карта — «POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA» (Нова карта Польщі та Угорщини). Вперше ця карта була надрукована в «Географії Птолемея» (редакція Себастьяна Мюнстера). Мапа цікава тим, що на ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель:Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян) зі Львовом (Leopol), Podolia (Поділля), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор'я і Кримського півострова)Байцар Андрій.Українські землі на картах Себастьяна Мюнстера (XVI ст.) http://baitsar.blogspot.com/2017/03/xvi.html . 1613 р. Карта Радзивіла (Карта Великого князівства Литовського) займає важливе місце в українській історичній картографії та одночасно є перше картографічне джерело у XVII ст., де використана назва «Україна». В тій частині карти, що охоплює українські землі, позначені: Полісся (Polesia), Близька Волинь (Wolynia citerior), Далека Волинь, яку звали також Україною та Низом (Volynia ulteririor, quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur), Підляшшя (Podlachia), Червона Русь (Rufsia rubra), Покуття (Pokutiœ Pars), Поділля (Podolia), частина Сіверського князівства (Severiensis Pars).Байцар Андрій.Назва «Волинь» та «Полісся» на європейських картах http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_8.html . 1655 р. Нікола Сансон. Карта — «Estats De La Couronne De Pologne ou sont les Royaume de Pologne, Duches et Provinces De Prusse, Cuiave, Mazovie, Russie Noire &c Duches De Lithuanie, Volynie Podolie &c. De L'Ukraine &c … 1655» (Карта Польського королівства…). Назва Ukraine накладається на назву Volynie, охоплює Правобережну та Лівобережну Україну, від Києва до гирла Дніпра (Чорного моря). На карті топонім Dikia Pole (Дике Поле) міститься на лівобережжі Сіверського Дінця. У картуші позначено назви українських воєводств. Серед українських земель виділено: Чорну Русь (Russie Noire) — територія Західної України; Поділля (Podolie); Волинь (Volynie), яка займає Правобережжя і Лівобережжя. 1657 р. Уго Аллард. Карта «Nova totius Regni Poloniae, Magnique Ducatus Lithuaniae, cum suis Palatinatibus ac Confiniis» (Нова карта всього Польського королівства, Великого князівства Литовського з їхніми воєводствами та їхніми межами). Придніпров'я (Правобережне) позначене, як Ukraina (Україна). Українські землі, на той час у складі Королівства Польща, представлені Поліссям (Polesia), Волинню (Pal. Volyniae), Поділлям (Podoliae) та ін. На Чорноморському узбережжі показано Кримський півострів (Crim). Назва Червона Русь (Russia Rubra) охоплює Галицьку землю. 1675 р. Фредерік де Вітт. Карта — «Regni Poloniae et Ducatus Lithuaniae Voliniae Podoliae Vcraniae Prussiae Livoniae, et Curlandiae» (Карта Речі Посполитої, князівства Литовського, Волині, Поділля, України, Пруссії, Лівонії та Курляндії). На цій карті територія по обидва боки Дніпра має напис Vkrainia (Україна). Назва Vkrainia накладається на назву Volhynia. Написи назв Україна, Волинь, Поділля в заголовку карти не збігаються з написами на карті.

Історія

Рання історія В VI ст. з ранніх слов'ян (склавінів), виділилася група племен під назвою дуліби, які створили протодержавне об'єднання, що в історіографії отримало назву «Велика Волинь».

Розвитку держави волинян-дулібів завадили авари, які вторгнулися в Європу, заснували в Подунав'ї свій каганат і почали воювати з дулібами. Як повідомляє літописець, в часи візантійського імператора Іраклія (610—641), авари воювали проти слов'ян і «примучили дулібів». Після аварського завоювання дулібський племінний союз розпався, і частина його територій підпала під залежність Аварського каганату, через що пізніше регіональними лідерами стали представники інших слов'янських племен: «бужани», «черв'яни», «волиняни». У IX—X ст. черв'яни мали чільне місце в суспільстві перед бужанами, пізніше волиняни зайняли першість у політично-економічному житті надавши назву Волині.

У західноєвропейському творі першої половини IX ст., відомому, як «Баварський анонім», автор говорить про високий рівень розвитку економіки краю і повідомляє, що вони мали 70 міст, що співставно з іншими тогочасними європейськими країнами. Столицею держави волинян вважається Зимненське городище.

Арабський мандрівник і учений першої половини X ст. Аль-Масуді також засвідчує існування могутньої держави на Волині. …творять вони численні народи. Є між ними один, при якому здавна, від самого початку, була влада. Його король називався Маджак. Народ цей називається Valinana, і тому народові звикли підкорятися усі слов'янські племена, бо при ньому була влада й інші їхні королі їй підлягали… Цей народ є серед слов'янських племен найчистішої крові, його шанували серед інших народів.

В IX—XI ст. існувало протодержавне об'єднання слов'ян відоме як Біла Хорватія. Хорватський історик В'єкослав Клаїч окреслював її терени нинішньою Волинню, Галичиною, включно з верхів'ями Вісли. Також він вважав, що міста Перемишль, Бужеськ, Волинь, Червен, Плісненськ і Радече — є містами білих хорватів. Цікаво зазначити, що той самий Клаїч, посилаючись на московські архіви, вказує, що ще в XIX ст. жителі сіл довкола волинського міста Дубно називали себе білими хорватами. А мешканці околиць міста Володимира, за твердженням іншого хорватського історика Мірко Відовіча — просто хорватами.

У сер. X ст. Волинська земля увійшла до складу Київської Русі — про це свідчить літописна звістка про реформи княгині Ольги та встановлення погостів по річці Лузі. На думку Ю. Диби, літописна фраза «и оустави по мьстѣ. погосты и дань. и по лузѣ погосты и дань и ѡброкы», поміщена в продовженні літописного опису помсти Ольги деревлянам («по мьстѣ» — буквально «після помсти»), відображає реалії маршрута походу княгині Ольги після деревлянської помсти далі на захід, до правої притоки Західного Бугу — Луги. Підкорення Деревлянської землі та Волині відкрило перед Києвом перспективи контролю двох важливих міжнародних торговельних шляхів. Один із них — суходольнний, названий «Шлях із німців у хозари», пов'язував Волзьку Булгарію через Київ, Краків та Прагу з Регенсбургом та ринками збуту руських товарів у Баварському Подунав'ї. Крім того, володіння деревлянським та волинським відтинками цього шляху, який проходив через Устилуг, розташований при впадінні Луги до Західного Бугу, давало Києву можливість контролювати водний маршрут по Бугу, який відкривав вигоди прямої торгівлі з Балтикою. Масштаби торгових операцій по Західному Бугу та Віслі відображено в масових знахідках торгових пломб у Дрогичині. Зі 15 000 загальної відомої кількості 12 000 (80 %) виявлено в Дорогичині та його околицях. На Північні околиці Русі припадає лише 2500 (17 %) пломб, з яких до 1000 знайдено в Новгороді та Городці на Волзі. Решту 3 % дали інші руські землі. Вигідне розташування річки Луги на перетині торгових маршрутів привело до заснування на ній Володимира-ВолинськогоДиба Ю. Урбаністично-адміністративні реформи княгині Ольги (1) // Студії мистецтвознавчі. — Київ, 2011. — Ч. 4(36). — С. 20-28.Диба Ю. Урбаністично-адміністративні реформи княгині Ольги (2: Шлях на Лугу) // Студії мистецтвознавчі. — Київ, 2012. — Ч. 2(38). — С. 7-29..

Волинь у Київській Русі