Пе-8 (інші позначення ТБ-7 і АНТ-42) — радянський важкий бомбардувальник далекої дії (іноді класифікується, як стратегічний) періоду Другої світової війни. Протягом всієї Другої світової війни Пе-8 був єдиним сучасним бомбардувальником свого класу в розпорядженні ВПС СРСР. Використовувався в основному для стратегічних бомбардувань тилів супротивника (зокрема, Пе-8 бомбили Берлін, Кенігсберг, Данциг, Гельсінкі).
У травні 1942 року Пе-8 (висотна модифікація з п'ятим двигуном-компресором всередині корпусу літака) під командуванням майора Енделя Пуусеппа здійснив трансатлантичний переліт, доставивши наркома закордонних справ В'ячеслава Молотова на переговори з Підмосков'я до Вашингтона через лінію фронту і територію, зайняту німецькими військами, з проміжними посадками в Шотландії, Ісландії і Канаді. 12 червня 1942 року унікальна історична місія благополучно завершилася на центральному аеродромі МосквиЧерез океан туда и обратно с наркомом на борту: Эстонец с сибирским характером.
Історія
Початок проектування Ще в 1931 році командування ВПС СРСР розуміло, що наявний важкий бомбардувальник ТБ-3 швидко застаріє і видало вимоги для висотного чотиримоторного бомбардувальника далекої дії який мав отримати позначення ТБ-7. Але включення цієї розробки в план дослідних робіт з авіабудування відбулось тільки в 1933 році. Початкові вимоги були наступними: крейсерська швидкість 300 км/год, практична стеля — 8000 м, дальність польоту — 4000 км із 4000 кг бомб. Проектування літака під робочою назвою АНТ-42 було розпочато у липні 1934 року бригадою В. М. Петлякова ОКБ А. М. Туполєва. Наприкінці 1934 року, після декількох уточнень, були визначені нові вимоги до літака. Швидкість машини повинна була складати 400 км/год, дальність польоту — 1200—3800 км, вантажопідйомність — 2 т, практична стеля — 12 000 м.
У конструкції бомбардувальника пропонувалось використати більшість нововведень того часу — шасі, яке прибиралось, закриті кабіни екіпажу і гладку обшивку. Також планувалось розмістити в фюзеляжі п'ятий двигун М-100, який отримав позначення агрегат центрального наддува (АЦН) і приводив у дію компресор, що нагнітає повітря в двигуни маршової групи. Таким чином вирішувалася проблема підвищення висотності літака.
Дослідні машини Дослідний екземпляр бомбардувальника, який отримав позначення АНТ-42, був виготовлений восени 1936 року. Льотні випробування, що почалися 26 грудня, підтвердили основні розрахунки конструкторів. Тим не менш, колектив продовжував удосконалювати новий літак, готуючи його до серійного виробництва. У липні 1938 року відбувся перший політ АНТ-42 дублер, конструкція якого була значно перероблена. У висновку з льотних випробувань обох машин зазначалося, що під час польоту на висоті 10 000—11 000 м літак мало вразливий для винищувачів противника. Навіть будучи повністю завантажений пальним і бомбами, літак швидко набирав максимальну висоту польоту, легко виконував віражі з креном до 50° в умовах, коли інші літаки (у тому числі винищувачі) могли насилу утримуватися на курсі, без виконання будь-якого маневру, навіть на мінімальній швидкості. Висока маневровість машини на висотах до 10 000 м забезпечувала прицільне бомбометання і малу уразливість для вогню зенітної артилерії. За результатами випробувань, НДІ ВПС ухвалив рішення негайно розпочати масовий серійний випуск АНТ-42 під позначенням ТБ-7.
Серійне виробництво Виробництво двох перших дослідних літаків велося в Москві на заводі № 156 (ЗОК), для серійного виробництва було визначено завод № 124 в Казані.
Незважаючи на позитивне рішення комісії за підсумками випробування літака, дійсно масове його виробництво так і не було організовано. Багато в чому це був пов'язано з тим, що під час створення ТБ-7 у ВПС СРСР не було повної ясності в питанні, наскільки необхідний армії важкий стратегічний бомбардувальник. Ще однією перешкодою був той факт, що на виготовлення літака йшло багато дефіцитного дюралюмінію. Таким чином, літак вироблявся кількома дрібними серіями. Загальна кількість виготовлених машин склала 93 літаків (включаючи два прототипи).
У 1942 році, після загибелі В. М. Петлякова, літаку було присвоєно позначення Пе-8.
Список вироблених Пе-8 Рік Серійний номер Коментар Кількість 1936 4201 Перший прототип 1 1938 4202 (385Д) Другий прототип (літак-дублер) 11939—1940 4211—4214, 4216 4 × АМ-34ФРНВ і 1 × АЦН-2 (М-100А), пізніше переобладнані АМ-35А5 4215, 4217 — 4222 АМ-35, пізніше переобладнані АМ-35А7 4223, 4224, 4226 АМ-35А3 4225, 4227 М-40, пізніше переобладнані АМ-35А2 42015 АМ-35А11941 42025, 42035 М-40Ф, пізніше переобладнані АМ-35А2 42045 М-40Ф1 42055, 42016, 42026, 42036, 42046, 42056 М-306 42066, 42076, 42086, 42096, 42106 М-30, пізніше переобладнані АМ-35А5 42017, 42027, 42037 АМ-35А31942 42047, 42058 АШ-822 42057, 42067, 42077, 42087, 42097, 42107, 42018, 42028,42048, 42068, 42078, 42088, 42098, 42108, 42019 АМ-35А15 42038, 42029, 42039 АЧ-30Б31943 42049, 42059, 42069, 42079, 42089, 42099, 42109, 42110,42210, 42310, 42510, 42610, 42710, 42810, 42910, 421010,42111 АШ-8217 42410 АШ-82ФН, посиленої конструкції для використання 7000 кг бомб11944 42211, 42311, 42411, 42511, 42611, 42711, 42811, 42911,421011, 42112, 42212, 42312, 42412, 42512 АШ-8214 42612, 42712 АЧ-30Б, особливого призначення2 42812, 42912 АЧ-30Б2 Разом: (Включаючи 2 прототипи) 93
Опис конструкції
Фюзеляж Конструктивно ТБ-7 (Пе-8) являв собою суцільнометалевий чотиримоторний середньоплан із гладкою обшивкою. Планер літака був виконаний розбірним. Крило складалося з центроплану і відокремлених консолей. Середня частина фюзеляжу і центроплан виконувалися, як єдине ціле.
Розміри і конструкція літака не змінювалися за час його існування. Розмах крила становив 39,01 м, площа його 188,68 кв. м, довжина літака 23,59 м, площа горизонтального оперення 29,28 кв. м, вертикального 11,30 кв. м. Шасі з двохстієчною амортизацією, що прибирається в мотогондоли рухом назад, колеса 1600 × 500 мм, хвостове 700 × 300 мм, не прибиралось. Пізніше основні колеса були замінені на 1660 × 585 мм і хвостове на 770 × 330 мм.
Зверху носової частини знаходилися кабіни екіпажу, знизу — радиста і механіків, під підлогою механіків розташовувався бомбовий відсік для освітлювальних бомб. Під великою вантажною палубою центроплана розташовувався основний бомбовий відсік. Вантажна палуба могла бути використана для перевезення пасажирів або вантажів. У носовій частині фюзеляжу встановлювалася обертальна кулеметна вежа. Установки оборонного озброєння розташовувалися також у спарених стрілецьких установках за двома центральними мотогондолами, у кормі й у фюзеляжі за заднім лонжероном крила. У кабіні пілотів їх місця розташовані одне за іншим і закриті довгастим ліхтарем, трохи зсунутим до лівого борту.
Літак мав часткове бронювання, яке складалося з двох 9-мм бронеспинок сидінь льотчиків і невеликих бронедеталей тієї ж товщини для захисту штурмана і стрільців у мотогондолах.
Силова установка Як силова установка на більшості літаків використовувалися чотири V-подібних 12-циліндрових карбюраторних двигуни рідинного охолодження АМ-35А по 1200 к. с. кожен.
Літаки різних серій могли різнитися типом силової установки. На перших серійних літаках АМ-34ФРНВ, потім перейшли на АМ-35 (на яких планувалося встановити турбокомпресори, що, правда, не було зроблено). Пізніше встановлювалися двигуни АМ-35А, дизельні М-30 (згодом замінені на АМ-35А), М-82ФН і дизельні АЧ-30Б. У поодиноких випадках використовувалися двигуни М-105 і АШ-82ФН (1946).
Також мали місце спроби застосування дизельних авіадвигунів М-40 конструкції А. Д. Чаромского. Двигуни мали потужність 1000 к. с. і оснащувалися гвинтами ВІШ-24. Однак робота двигунів була незадовільною — час від часу вони несподівано зупинялися на висоті через те, що регулювання подачі палива робилася льотчиком вручну по обертах двигунів. Це призводило до зупинки турбокомпресорів і двигунів, а запустити їх можна було тільки на малій висоті близько 1500 м. Пізніше замість М-40 були випущені допрацьовані дизелі АЧ-30Б, у яких був поставлений відцентровий нагнітач (ЦН). АЧ-30Б встановлювалися на ряді ТБ-7 пізніх серій, а літаки, які при випуску мали двигуни М-40, згодом були переоснащені двигунами АМ-35А.
Радіатори встановлювалися в мотогондолах середніх двигунів, за одним загальним на два двигуни з одного боку.
Паливна система включала 19 бензобаків, розташованих у фюзеляжі, центроплані та крилі. У міру витрачання палива, баки заповнювалися нейтральним газом, які надходили з вихлопного колектора. Баки зварні з АМц, протектовані тонким шаром гуми.
З бомбовим навантаженням 2000 кг, при повній заправці паливом максимальна дальність польоту Пе-8 становила: З двигунами АМ-35А — 3600 км, З М-40 або М-30 — 5460 км, З М-82 — 5800 км. В особливих випадках дальність польоту могла бути і більшою. Наприклад, для організації перельоту Молотова до Англії і США в 1942 році, на літак були встановлені додаткові баки і кисневі балони.
Озброєння
Бомбардувальне озброєння Як правило, для бомбометання застосовувалися бомби ФАБ-250 і ФАБ-500 (250 і 500 кг відповідно). Також використовувалися ФАБ-1000 і ФАБ-2000 (1000 кг і 2000 кг відповідно), однак із цими бомбами періодично виникали проблеми — механізм не спрацьовував, і доводилося звільняти замок скидача вручну. Максимальна бомбове навантаження Пе-8 становило 4000 кг, однак навіть у перевантаженому стані літак не втрачав своїх основних характеристик. Це дозволило у 1943 році спеціально для цього бомбардувальника розробити 5000-кілограмову бомбу ФАБ-5000. При цьому бомба не поміщалася в бомбовий відсік повністю, тому літаки, споряджені ФАБ-5000, літали з відкритими стулками бомболюків.
Оборонне озброєння Пе-8 володів потужним оборонним озброєнням, яке складалося з двох 20-мм гармат ШВАК, розміщених у двох точках (зверху фюзеляжу і в кормі машини), двох великокаліберних 12,7-мм кулеметів УБТ, розміщених у задніх частинах мотогондол, і двох 7,62-мм кулеметів ШКАС, встановлених у точці на носі машини. Разом із великою висотністю, значне оборонне озброєння дозволяло екіпажам Пе-8 виконувати польоти без винищувального прикриття.
Додаткове обладнання Для тривалих висотних польотів у літаку був запас кисню: 20 восьмилітрових балонів, 4 чотирилітрові і два переносних.
Історія використання У кінці 1940 року перші серійні ТБ-7 надійшли на озброєння 14-го . До початку Німецько-радянської війни було виготовлено 27 ТБ-7, але до полку надійшло тільки 9, з них 5 боєздатних. Тому в боях ці літаки участі не брали. Натомість у липні 1941 року почалося формування 412-го полку особливого призначення, до якого було приписано найдосвідченіших пілотів цивільної авіації, дещо пізніше він був перейменований на 432-й ВБАП. Перший бойовий виліт відбувся вночі 11 серпня 1941 року, коли 8 ТБ-7 здійснили бомбардувальний наліт на Берлін. Місія була невдалою — тільки 3 літаки відбомбились по цілі, а 5 літаків було втрачено. Проте польоти в тил противника продовжувались — у липні було здійснено декілька нальотів на Кенінсберг, з 7 вересня полк переключився на знищення комунікації на окупованих територіях, а в листопаді було здійснено декілька нальотів на Данціг.
У 1942 році полк знову був перейменований на 746-й авіаполк далекої дії і продовжували знищувати комунікації на окупованих територіях зрідка завдаючи ударів по містах, наприклад по Вільнусу. Інтенсивність нальотів була незначною, оскільки літаків було мало і були значні проблеми з ремонтом. 18 березня 1942 року в полку було 11 Пе-8, але тільки три готові до польотів. Тим не менше за червень 1942 року було здійснено 50 літако-вильотів проти аеродромів противника. Бомбардування здійснювались з висоти 4500—6000 м із використанням бомб більше 250 кг.