Леоні́д Микола́йович Бе́ркут ( , Київ — 12 лютого 1940, Київ) — український історик, викладач, дослідник західноєвропейського Середньовіччя та західноєвропейської історіографії, питань методології історії, римського та західноєвропейського права й бібліографії. Стажувався в ряді університетів Західної Європи. З 1928 року доктор історії західноєвропейської культури ВУАН. Один із найяскравіших українських інтелектуалів 1920—1930-тих років. Уперше опублікував українською мовою дослідження з історії джерелознавства та історіографії середньовічної історії. У 1913 році учасник III Міжнародного історичного конгресу у Лондоні. Учень Федора Фортинського.

Життєпис Народився 2 (15 червня) 1879 року у Києві в міщанській родині. Закінчив Третю київську гімназію. Надалі вступив до Університету святого Володимира. Його науковим керівником став професор з германістики та слов'янознавства Федір Фортинський. Під його впливом Леонід Беркут зацікавився історією Рима та Середніх віків. В університеті обирає тему «Начерк з історії боротьби за інвеституру за часів імператора Генріха V». Після успішного закінчення з золотою медаллю у 1901 році історико-філологічного факультету Київського університету залишений при університеті як професор-стипендіат. У 1905—1906 роках талановитий випускник складає магістерські іспити. Завдяки рішенню наукової ради університету у 1907—1909 роках перебуває у науковому відрядженні в Німеччині та Франції. Впродовж 1908 року вивчає латинську палеографію. Також студіює західноєвропейську середньовічну та римську історію, право.

Проходить відрядження у Паризькій «Школі хартій» (дипломатика та палеографія), в Мюнхенському університеті (методологія історії) , історію пізньої античності , римське, німецьке та церковно-канонічне право, професора . У Мюнхенському університеті він здобув ступінь кандидата філософії. У Марбурзькому університеті проходить історію католицької церкви та папства. Відвідує також Відень, Берлін, Галле, Вюрцбург, Ляйпциг, де працює над науковими студіями. У Парижі також відвідував Практичну школу вищих досліджень та Колеж де Франс з лекціями від професорів Гастона Блока, Люшера, Флака та інших.

Після повернення до Києва у 1909 році, Леонід Беркут здобуває звання приват-доцента Київського університету. Цього ж року його обрано на посаду штатного доцента Варшавського університету кафедри всесвітньої історії через переведення до Москви Дмитра Петрушевського. Розлучився з дружиною Софією Григорівною у 1912 році. У Харківському університеті він здобув магістра всесвітньої історії.

У 1913 році Леонід Беркут взяв участь у III Міжнародному історичному конгресі у Лондоні за скеруванням Варшавського університету.

У 1915 році дослідник здобуває звання екстраординарного професора. У Варшаві він читає лекції «Історія Середніх віків», «Вступ до історії середніх віків», «Історія Франції XVIII ст.». Останні він читав слухачкам перших і других курсів історико-філологічного відділення Варшавських жіночих курсів. У 1918 році відвідує Німеччину, де передбачався IV Міжнародний історичний конгрес.

Після початку Першої світової війни у липні 1915 року тридцятип'ятирічний вчений разом з іншими викладачами вчений евакуйований в Донський державний університет в Ростові. У Ростові у 1918—1919 роках він працює спочатку секретарем, а потім заступником директора Донських вищих жіночих курсів. Вже у 1920—1921 роках Леоніда Беркута призначено помічником декана цього ж університету.

У 1922 році він повертається до Києва. Керівництво Київського інституту народної освіти запропонувало йому посаду керівника професора кафедри всесвітньої історії. Вчений погодився та працював в ній до своєї смерті. У 1923—1924 роках його також обирають деканом факультету професійної освіти Київського ІНО. У 1928 році від Комісії для присуду вчених ступенів при Академії наук його обрано доктором наук історії західноєвропейської культури. У Києві вчений починає приятелювати з українськими дослідниками, він є прибічником українізації своєї кафедри. В університеті він викладає історію Середніх віків і Риму, джерелознавство середньовічної історії, методологію історії, історію середньовічних міст, історію середньовічної латинської літератури та латинську палеографію з дипломатикою, історію французького абсолютизму та історію Англії за нових часів. Наприкінці життя викладав історичний матеріалізм.

Впроваджував «семінари підвищеного типу» з метою наукової підготовки майбутніх дослідників. Леонід Беркут вважав важливим, що студенти мають навчитись вміти використовувати весь науковий матеріал і робити самостійні висновки.

Помер 12 лютого 1940 року. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 5, ряд 14, місце 18) .

Наукова діяльність

Леонід Беркут займався західноєвропейським середньовіччям та західноєвропейської історіографією, питанням методології історії, римським та західноєвропейським правом, історією церкви та бібліографією. Характерною ознакою лекцій та подальших наукових видань є чітке зосередження на темі, аналіз біографій історичних постатей, вивчення культурної атмосфери та інше. Завжди був прибічником аналізу першоджерела.

Його перша робота опублікована у 1902 році «Начерк з історії боротьби за інвеституру за часів імператора Генріха V та Пасхаліс II до конкорда». Надалі він пише «Імператорські привілеї та міські права XII ст. в Німеччині» (1910). Начитує лекції у 1910—1911 роках з історії середньовічних міст. Пише про історію життя святих та публікує роботу «Йоркські Трактати, як джерело для характеристики англійських церковно-політичних ідей — в епоху до конкордату 1107 р.» (1911). Вивчає виникнення та характер середньовічної анналістики у 1911 році. У 1912 році публікує частину з лекцій історії німецьких французьких міст в Середі віки. У 1912 році займається історіографічним питанням Карла Великого та франкової освіти й літератури. Оглядає джерела ранніх середніх віків та публікує у 1912—1913 роках свої історико-правові лекції з питання облаштування та управлінням міських спільнот в часи Римської імперії.

У 1914 році займається питанням інвеститури Генріха V та вивчає історіографію остготів та вестготів. У цьому ж році студією історіографію часів меровінгів, венацій, фортунат та пише про Григорія Турського. Надалі займається дослідженням Т'єрського інституту в Парижі. У Києві публікує статтю про ідеологію в німецьких цератисів середніх віків. А також робить авторські висновки елементів походження ленної системи. У 1928 роках публікує дві монографії в Українській академії наук: «Про долю Каролінзької історіографії 20-40-х років XI віку» та «Етюди з джерелознавства середньої історії. Період утворення і консолідації національних держав на романо-германському заході».

У 1933 році складає бібліографію з історії техніки. Надалі описує з позиції марксизму питання середніх віків, а також публікує історіографічні матеріали ранніх германців в університетському збірнику в кінці 1930-х років.

В умовах репресій вчений застосовував марксистсько-ленінську методологію та почав друкувати ідеологічно «правильні» статті. При цьому до кінця життя він досліджував процеси та події з позиції вченого, а не марксиста. При наданні для розробки теми співробітникам секції, професор враховував не лише їх методологічне значення чи індивідуальні інтереси, а й здібності своїх слухачів. Під керівництвом Леоніда Беркута діяв студентський гурток, секретарем якого обрали Ірину Зав'ялову.

Особистість Леоніда Беркута вирізняв високий рівень ерудиції, прекрасне знання європейської культури. Знавець латини й інших європейських мов. Впродовж розкриття усіх лекційних тем застосовував велику кількість латинських термінів і понять. Тринадцять років писав докторську дисертацію.

Адреси У Києві в 1920-х роках мешкав у будинку № 10 на вулиці Січових Стрільців.

Вибрані публікації Всього Леонід Беркут був автором близько 30 монографій та публікацій. Згідно з покажчиком Миколи Левченка та додатковим уточненням бібліографії, найбільш важливими були: Очерк из истории борьбы за инвеституру во время императора Генриха V. Генрих V и Пасхалпс II до конкордата 1111 г. — Київ, 1902 Императорские привилегии и городские права XII в., в Германии — Варшава, 1910 Лекции по истории средневековых городов. — Варшава, 1910/1911 Введение в историю средних веков. — Варшава, 1911; История немецких городов в средние века. — Варшава, 1911; Жития святыхъ. Из записок по источниковедению средней истории. — Варшава, 1911 Йоркские трактаты как источник для характеристики английских церковно-политических идей в эпоху до конкордата 1107 г. — Варшава, 1911; Возникновение и характер средневековой анналистики. — Варшава, 1911 Памятники латеранской историографии. (Из записок по источниковедению средней истории). Варшава, 1911 Христианские легенды и жития святых ранней эпохи средних веков. — Варшава, 1911 История немецких городов в средние века. — Варшава, 1912 Судьбы французских городов в средние века. — Варшава, 1912 Карл Великий и франкская образованность и литература его времени. Историографический этюд. — Варшава, 1912 Устройство и управление городских общин в римском государстве, преимущественно в эпоху Империи. Историко-юридический очерк. — Варшава, 1912 Обзор источников для первоначальной истории средних веков: Германцы и переходная эпоха. — Варшава, 1913 Историография времени Меровингов. Венанций, Фортунат и Григорій Турский, Фредегар и «Gesta». — Варшава, 1914 Борьба за инвеституру во время императора Генриха V. — Т.1. До папской «привилегии инвеституры» 13 апреля 1111 г. включительно. — Варшава, 1914 Остготы и вестготы. Их историография. — Варшава, 1914 Людовик Благочестивый и его время. (Истор. этюд) — Ростов-на-Дону, 1916 Тьеровский Институт в Париже. — Ростов-на-Дону, 1916 Про ідеологію в німецьких цезаристів середніх віків. // Записки Історично-Філогічного Відділу У. А.Н.— Кн. — X, 1926 Про основні елементи в походженні феодальної системи // Записки КІНО. — Кн.2. — К., 1927 Етюди з джерелознавства середньої історії. Період утворення і консолідації національних держав на романо-германському заході. — Київ, 1928 Про долю Каролінзької історіографії 20-40-х років ХІ віку. — К., 1928 Буржуазні концепції і марксо-ленінове розуміння так званих середніх віків (Маркс-Енгельс-Ленін про феодальну суспільно-економічну формацію) // Україна. — 1932. — Кн.1-2. Бібліографія з історії техніки. — Київ, 1933 Зачатки местной историографии в ранних варварских государствах. Остготы и вестготы. Ваңдалы // Труди історичного факультета КДУ. Т.I. — Київ, 1939.

Примітки

Джерела Першоджерела

Енциклопедії

Статті