Правосла́вна це́рква (), Вселенське Православ'я () — децентралізована сукупність християнських церков і релігійних громад об'єднаних спільним віросповіданням, яке ґрунтується на тексті Біблії, Святому Переданні, постановах семи Вселенських соборів, Апостольських правилах, догматах та вченні Отців Церкви.Універсальний словник-енциклопедія Православна догматика базується на Нікейсько-Царгородському Символі віри, який стверджує Триєдність Бога, Боговтілення та Спокутну Жертву Ісуса Христа.Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України — Як самоназву в богослужіннях використовують визначення зі Символу віри — Єдина, Свята, Соборна і Апостольська Церква ().
У вузькому значенні Православна церква — це історична церква, яка є об'єднанням помісних церков, що перебувають у євхаристійному спілкуванні. Вона не має чіткої ієрархічної організації, як Католицька церква на чолі з Папою Римським, але Вселенський патріарх Константинопольський шанується як primus inter pares («перший серед рівних»). У православному богослужінні використовується візантійський обряд.
Традиційно Православна церква відноситься до Східного християнства поряд зі Східними католицькими, Орієнтальними православними церквами та Церквою Сходу. Хоча з останніми двома Православна церква має значно більше теологічних розбіжностей у христології, ніж із Католицькою церквою та багатьма напрямками протестантського богослов'я.
З періоду раннього християнства була частиною Великої церкви, але згодом втратила євхаристійне спілкування з Церквою Сходу після Ефеського собору 431 року та з Орієнтальними православними церквами після Халкедонського собору 451 року.Саган О.Н. // «Давні Східні Церкви: ідентифікація, історія, сучасність» — монографія Ірини Владиславівни Кондратьєвої // Київ, «Видавничий дім Дмитра Бураго», 2012, 496–508 с. (доступна онлайн у PDF-форматі на сайті Chtyvo.org.ua) У середині VI століття була запроваджена модель Пентархії, згідно з якою найвищий авторитет і влада у Християнській церкві належать патріархам п'яти кафедр: Рима, Константинополя, Александрії, Антіохії та Єрусалима. Проте в 1054 році відбувся розкол з Римо-католицькою церквою.
Станом на 2012 рік Православна церква має приблизно 300 мільйонів вірних і є третьою за чисельністю релігійною спільнотою у світі після римо-католиків і мусульман-сунітів.Juergensmeyer, M., & Roof, W. C. (Eds.). Encyclopedia of Global Religion, Volume 1. SAGE Publications, 2012. Сторінка 319 Як одна з найстаріших релігійних структур, Православна церква зіграла визначну роль в історії та культурі Східної і Південно-Східної Європи, Кавказу та Близького Сходу.
Назва та характеристики
Український переклад самоназви — Православна кафолична й апостольська церква (), або скорочено й більш поширено — Православна церква. Інший варіант назви — Православна кафолична церква, що теологічно точніше, оскільки кафолична () і вселенська () — це різні богословські терміни. Слово «кафолична» у слов'янській традиції перекладається також як «соборна». Ще одна застаріла історична назва — «Греко-православна церква». У внутрішньому богословському вжитку мають поширення назви «Церква Христова», «Тіло Христове», «Єдина Свята Соборна Апостольська Церква» або просто «Церква». Поширена назва «Вселенське православ'я». Зазвичай саме в значенні Православної церкви вживається слово «православ'я». У полемічній літературі нового часу православ'я називалося «східною вірою».Іван Вишенський. Книжка // Українська література XIV—XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
Католицька церква, а саме Латинська церква теж вважає себе «православною» (ортодоксальною), хоч це й не відображено в її назві.
Загальноприйнята назва церкви «Православна церква» — це скорочена практичність, яка допомагає уникнути плутанини у користуванні. З давніх часів до першого тисячоліття грецька мова була найпоширенішою спільною мовою в демографічних регіонах, де процвітала Візантійська імперія, а грецька, будучи мовою, якою писався Новий Завіт, була основною літургійною мовою церкви. З цієї причини східні церкви іноді ідентифікували як «грецькі» (на відміну від «римської» або «латинської» церкви, яка використовувала латинський переклад Біблії), ще до Великого схизми 1054 р. Після 1054 р. «греко-православні» або «греко-католики» позначали церкву як спільну з Константинополем, як і «католицьку» для спілкування з Римом. Однак це ототожнення з грецькою з часом ставало дедалі заплутанішим. Місіонери принесли православ'я до багатьох регіонів без етнічних греків, де грецькою мовою не розмовляли. Крім того, боротьба між Римом та Константинополем за контроль над частинами Південно-Східної Європи призвела до перетворення деяких церков у Європі на «греко-католицькі», що вказувало на їх подальше використання візантійських обрядів. Сьогодні багато тих самих церков існують, тоді як дуже велика кількість православних не мають грецького національного походження і не використовують грецьку мову як культову.
Ортодоксальність
Перше відоме використання фрази «кафолична церква» (he katholike ekklesia) відбулося в листі, написаному близько 110 р. від однієї грецької церкви до іншої (святий Ігнатій Антіохійський до Смірнанців). У листі сказано: «Де б не з'явився єпископ, там нехай будуть люди, навіть як там, де може бути Ісус, існує кафолична церква». Таким чином, майже з самого початку християни називали церкву «єдиною, святою, кафоличною ( — у цілому вселенською) та апостольською церквою». Православна церква стверджує, що сьогодні вона є продовженням та збереженням тієї самої ранньої церкви.
Ряд інших християнських церков також висуває подібні твердження: Римська католицька церква, англіканська спільнота, Ассирійська церква та орієнтальні православні. На думку православних, ассирійці та орієнтали покинули Православну церкву в роки після Третього Вселенського собору в Ефесі (431) та Четвертого Вселенського собору в Халкедоні (451), відповідно, у відмові прийняти христологічні визначення цих соборів. Подібним чином церкви в Римі та Константинополі розділилися в 1054 році, хоча це був скоріше поступовий процес, ніж раптовий розрив. Церква Англії вперше відокремилася від Католицької церкви, а не безпосередньо від Православної церкви, в 1530-х роках (і, після короткого возз'єднання в 1555 році, нарешті, знову в 1558 році). Таким чином, хоча воно було об'єднане з Православ'ям, коли було створено завдяки роботі святого Августина Кентерберійського на початку VII століття, його відділення від Православ'я відбулося опосередковано через Римський Престол.
Для всіх цих церков претензія на кафоличність (соборність, єдність із древньою Церквою) важлива з багатьох доктринальних причин, які мають більше значення в кожній церкві, ніж у їхньому відношенні до інших, які тепер відокремлені у вірі. Сенс дотримання віри, яка є істинною, є головною причиною того, чому твердження когось про те, яка церква відокремилася від якої іншої, взагалі має якесь значення; питання заглиблюються так само глибоко, як розколи. Глибина цього значення у Православній церкві реєструється спочатку при використанні самого слова «православна», об'єднання грецьких orthos («прямий», «правильний», «справжній», «правильний») та doxa («загальноприйняте переконання», від давнього дієслова δοκέω-δοκῶ, що перекладається «вірити», «думати», «вважати», «уявляти», «припускати»).δοκέω in Liddell and Scott
Подвійні значення doxa із «славою» або «прославленням» (Бога Церквою та Церкви Богом), особливо у поклонінні, дають пару «правильної віри» та «справжнього поклоніння». Разом вони виражають суть фундаментального вчення про нерозривність віри та поклоніння та їх роль у поєднанні церкви з Христом. Православна церква України та всі слов'янські церкви використовують назву «Православна», що означає «правильність прославлення», для позначення того, що є в англійському православ'ї, тоді як грузини використовують назву «Martlmadidebeli». Кілька інших церков у Європі, Азії та Африці також стали використовувати православні в своїх титулах, але все ще відрізняються від Православної церкви, як описано в цій статті.
Термін «Східна церква» (географічний схід у східно-західному схизмі) був використаний для відмежування її від західного загальновизнаного християнства (географічний Захід, який спочатку позначав католицьке спілкування, пізніше також різні протестантські та англіканські гілки). «Східний» використовується для позначення того, що найбільша концентрація присутності Православної церкви залишається у східній частині християнського світу, хоча вона зростає у всьому світі. Православні християни у всьому світі використовують різні етнічні чи національні юрисдикційні титули, або, зокрема, титул «східноправославний», «православний католик» або просто «православний».
Що об'єднує православних християн — це кафолична віра, яка переноситься через святу традицію. Ця віра виражається найбільш фундаментально в Писаннях і поклонінні, а останнє — по суті через хрещення та Божественну Літургію. Православні християни проголошують, що віра живе і дихає Божими енергіями у спілкуванні з церквою. Взаємоспілкування — це лакмусова папірка, за допомогою якої всі можуть побачити, що дві церкви мають однакову віру; відсутність взаємозв'язку (відлучення від церкви, буквально «поза спілкуванням») є ознакою різних вір, хоча деякі центральні теологічні моменти можуть бути спільними. Поділ вірувань може бути надзвичайно важливим, але це не є повною мірою віри, згідно з православними.
Рядки навіть цього тесту можуть розмитись, проте, коли виникають розбіжності не через доктрину, а через визнання юрисдикції. Оскільки Православна церква поширилася на захід та у всьому світі, церква в цілому ще не розібралася в усіх міжвідомчих питаннях, що виникли в процесі розширення, залишивши деякі області сумнівів щодо належного управління церквою. І як у стародавніх церковних переслідуваннях, наслідки переслідувань християн у комуністичних державах залишили за собою як певне управління, так і деякі питання віри, які ще не були повністю вирішені.
Усі члени Православної церкви сповідують одну і ту ж віру, незалежно від раси чи національності, юрисдикції чи місцевих звичаїв чи століття народження. Свята традиція охоплює розуміння та засоби, за допомогою яких ця єдність віри передається через межі часу, географії та культури. Це наступність, яка існує лише настільки, наскільки вона живе в самих християнах. Це не статичність, не спостереження за правилами, а скоріше обмін спостереженнями, що виникають як зсередини, так і у відповідності з іншими, навіть іншими, які жили давно минулим. Церква проголошує, що Святий Дух підтримує єдність і послідовність святої традиції, щоб зберегти цілісність віри в церкві, як це зазначено в обіцяннях з Писань.Holy Bible: ;
Спільні вірування Православ'я та його теології існують в рамках святої традиції і не можуть бути відокремлені від неї, оскільки їх значення виражається не лише одними словами. Згідно з вченнями древньої Церкви, жодне поверхневе вірування ніколи не може бути ортодоксальним. Подібним чином примирення та єдність не є поверхневими, але їм моляться і доживаються.
Соборність (кафоличність)
Православна церква вважає себе одночасно православною і кафоличною. Вчення про кафоличність церкви, похідне від Нікейського символу віри, є важливим для православної еклезіології. Термін кафоличність церкви (грецький Καθολικότης τῆς Ἐκκλησίας) використовується у своєму первісному значенні як позначення соборности церкви, зосередженої навколо Христа. Отже, православна концепція соборности не зосереджена навколо жодного окремого місця, на відміну від Католицької церкви, яка має один земний центр.