Фальшиві друзі перекладача, хибні друзі перекладача (калька з ), або міжмовні омоніми — це пари слів або фраз із різних мов або діалектів, які мають однаковий вигляд або однакове звучання, але означають різні речі.

Хибні друзі часто ускладнюють вивчення мови, і викликають помилки в перекладі. Щоб запобігти таким помилкам, складають списки «хибних друзів».

Наприклад: («смола, камедь, ґлей, каніфоль») і (). («дослід», «досвід») і (). («година») і (). («отрута») і («дарунок, обдарованість, хист»). («платформа, ґанок») і ().

Причини виникнення

Зсув семантики в процесі розвитку споріднених мов Перший варіант: слово з мови-предка набуває різних значень у процесі окремого розвитку мов-нащадків, значних розбіжностей у семантиці. Наприклад, означає «дар», а  — «отрута»,  — «обдарований, талановитий», а  — «отруйний». Обидва слова походять від прагерм. *giftiz — «давання», «щось дане».

У процесі історичного розвитку мови може спостерігатися розширення, або навпаки звуження семантики слова. Іноді зберігається лише його денотативне значення, а конотаційне змінюється: так, в українській і російській мові слово жид колись було нейтральним, тепер вживається як дисфемізм — Т. 2, С. 528, а зберегло свою конотаційність, означаючи просто «єврей», «юдей». Слово «негр» (від  — «чорний») у багатьох мовах вважається нейтральним, але є образливим в англійській, зокрема, в США (нормативними вважаються слова Afro-American — «афроамериканець» або black — «чорний»).

У східнослов'янських мовах слова, похідні від праслов. *vonь, означають «поганий запах», «сморід», «смердіти» ( — Том 1, С. 737., ), а в західнослов'янських (, , ) вони є нейтральними, означаючи просто «запах» (у чеській voňavka означає «парфуми»). Це сталося внаслідок того, що в праслов'янській мові *vonjati означало «пахнути», а *vonь — «запах». Надалі значення його зсунулося у східнослов'янських діалектах, а в західнослов'янських залишилося первісним. У церковнослов'янській мові існують похідні від *vonь, які теж відбивають первісне нейтральне значення слова: («пахощі»), («духмяний», «запашний») і («сморід», пор.  — Т. 3, С. 599, яке за походженням є церковнослов'янізмом). І навпаки, слово «запах» є нейтральним у східнослов'янських мовах, а в деяких західнослов'янських () означає «неприємний запах».

У близькоспоріднених мовах слова спільного походження можуть набувати не просто різних, але й навіть протилежних значень. Наприклад, чеське і словацьке čerstvý означає не «черствий», а «свіжий»; означає «забути», а  — «запам'ятати»; основне значення  — «утримати в пам'яті» (лише зрідка — «призабути» — Том 3, С. 244.), а російське запамятовать вживається виключно в значенні «призабути». Українське вродливий і польське urodliwy означають «гарний», «красний», а російське уродливый — навпаки, «потворний», «бридкий». Подібні протилежні значення слів у споріднених мовах можна розглядати як наслідок енантіосемії, а також як її окремий випадок.

Зміна семантики запозичення При запозиченні слова з іншої мови може відбутися зміна його значення, і воно стане неточним відповідником слова-джерела. Нерідко нове значення походить від одного зі значень слова у мові-джерелі: Тюркське балык («риба») вживається в українській та російській мовах у значенні «просолена і пров'ялена спинка великої червоної риби», «балик». Англійське old-timer («старик», «ветеран») запозичене в багато мов зі значенням «класичний автомобіль». Від англійського dry dock («сухий док», «портова споруда для ремонту суден, а іноді і їх будування») в українській походить слово док, хоча в самій англійській dock означає «пристань».

Випадковий збіг Останній випадок — випадкові збіги звучання слів. Частіше за все це трапляється у неспоріднених (чи віддалено споріднених) мовах: («долоня», «жменя») — («пиво»), («дівчина») — , , «яма» («гора») — («яма»), («берег») — («дитяче ліжечко») — («кіт»), , («краватка») — («ліжечко»), («жаба») — .

У близькоспоріднених мовах співзвучність може бути чисто випадковою: наприклад, («туман») і («гній») походять від різних прагерманських слів (англійське — від *mihstaz, німецьке — від *mihstuz), значення яких були різними. Інші приклади: (одяг) і («мати»), і («наречена»), («матч») і , («м'яч») і .

У близькоспоріднених мовах випадкові збіги стаються іноді внаслідок позиційних фонетичних змін. Так, стало фонетично ідентичним (за винятком наголосу) («кишка»), а українське кіт — російському кит («кит») внаслідок фонетичних процесів у давньоруській мові: голосний [о] в словах і після занепаду редукованих [ъ] або [ь] перетворився на [і].

Міжмовна омонімія у граматиці та графіці

Граматика Румунський постфікс -ul — визначений артикль чоловічого роду однини ( — «людина в певному стані»). Та сама морфема в угорській — один із суфіксів для утворення прислівників ( — «угорський», magyarul — «по-угорському»).

Службове слово la в західно-романських мовах (окрім португальської) — визначений артикль жіночого роду однини. У балкано-романських же мовах la — прийменник зі значенням напрямку («куди?»). Тому означає «будинок у певному стані», а  — «у будинок», «до будинку». З іншого боку,  — це й прийменник для позначення напрямку, і визначений артикль жіночого роду однини, у той час як в інших західно-романських мовах — тільки прийменник.

Графіка Фальшиві друзі перекладача також трапляються у системах письма різних мов, які використовують схожі абетки. Вони можуть спричинити викривлення у вимові і відтворенні (транскрибуванні) власних імен та варваризмів. Так, у писемностях на основі латинської абетки деякі літери і буквосполучення читаються по-різному: c — у більшості мов читається як [k], «к» (за винятком сполучень ce, ci, cy), у латинських абетках слов'янських мов — завжди як [t͡s] («ц»), у турецькій — [d͡ʒ] («дж»); ce — в англійській, французькій, іспанській — «се», у німецькій — «це», в італійській — «че», в абетці латинської мови (класичне читання) — «ке», в абетці латинської мови (середньовічне і сучасне читання) — «це»; ci, cy — в англійській, французькій, іспанській — «сі» («си»), у німецькій — «ці» («ци»), в італійській — «чі» («чи»), в абетці латинської мови (класичне читання) — «кі», в абетці латинської мови (середньовічне і сучасне читання) — «ці» («ци»); ch — в англійській та іспанській — [t͡ʃ] («ч»), іноді [k] («к»), у німецькій, польській, чеській, словацькій і абетках для кельтських мов, як правило — [x] («х»), у французькій, португальській і бретонській — [ʃ] («ш»), в італійській, каталонській, румунській — [k] («к»); ë — в албанській абетці — [ə], у більшості інших діере́зис означає те, що літера читається окремо, а не входить до дифтонга; ge — у більшості абеток «ґе», в англійській та італійській — «дже», у французькій та португальській — «же», в іспанській — «хе»; gi, gy — у більшості абеток «ґі», в англійській та італійській — «джі» («джи»), у французькій та португальській — «жі» («жи»), в іспанській — «хі», в угорській gy читається близько до «дь»; j — в англійській — [d͡ʒ] («дж»), у французькій і португальській — [ʒ] («ж»), у німецькій, італійській, абетках для слов'янських мов — [j] («й»), в іспанській — [x] («х»); s — у більшості мов — «с», але в угорській абетці — «ш», у німецькій перед голосними — [z] («з»), а перед приголосним — [ʃ] («ш»); sci — в англійській і французькій — «сі» (в англійській часто «сай»), в італійській — «ші»; sz — у польській — «ш», в угорській — «с»; x — у більшості абеток — «кс» (в англійській на початку слів [z]), в іспанській теж «кс», але в деяких словах — [x] («х»); v — у більшості абеток — [v], у німецькій — [f] («ф»); w — в англійській і деяких інших абетках передає [w] («ў»), у більшості абеток — [v]; z — в англійській, французькій, польській — «з», в італійській і німецькій — «ц» (в італійській також «дз»), в іспанській — «с».

Окрім того, можливо помилкове читання літер з діакритиками (зокрема, коли діакритики не підтримуються деякими текстовими редакторами). Так, č («ч») може бути прийнята за c («к»), š («ш») — за s («с»).

В абетках на основі кирилиці розбіжності не такі значні, але вони теж трапляються: г — в українській абетці передає дзвінкий гортанний фрикативний звук [ɦ], у білоруській передає дзвінкий м'якопіднебінний фрикативний [ɣ], в інших кириличних абетках — дзвінкий м'якопіднебінний проривний [ɡ] («ґ»); е — в українській передає звуки [ɛ] (і його алофон [e]), у болгарській — [ɛ], у сербській вуковиці — [e], у російській, білоруській та деяких кириличних абетках для неслов'янських мов — [je], «є» (у деяких запозиченнях читається як [e]); и — в українській абетці передає звук [ɪ], в інших кириличних абетках — звук [і]; щ — в українській означає африкат [ʃt͡ʃ] («шч»), у російській — [ɕː] (довгий дуже м'який «ш»), у болгарській — [ʃt] (сполучення «шт»); ъ — у сучасній російській абетці вживається як знак роздільної вимови (відповідає українському апострофу), у болгарській — передає [ɤ] (точніше [ɤ̞]); Літера џ сербської вуковиці графічно схожа на «ц», але передає африкат [d͡ʒ] («дж»); Літеру ы, яка у білоруській та російській абетках передає звук «ɨ» (дещо схожий на український [и]), можна сплутати з українським буквосполученням ьї (ь+ї), наприклад, у словах «бальї», «у Болоньї»

Незнайомі з кириличним шрифтом можуть прийняти кириличні В, Н, Р, С, Х за схожі латинські B, H, P, C, X; окрім того, можливо змішання великої грецької Η з кириличною Н чи латинською H, малої грецької ν з латинською v тощо.

Приклади

Російсько-українські арбу́з — не «гарбуз» (ты́ква), а «кавун»; брыла́стый — не «бриластий» (глы́бистый, глы́бчатый), а «губатий»; ва́га — не тільки «вага» (вес, тя́жесть), а й «вагівниця для великих вантажів», а також «стельвага»; век — «вік» у значенні «століття», «доба», «тривалість життя»; ніколи — у сенсі «кількість прожитого часу» (во́зраст); ве́реск — не «вереск» (визг), а «верес»; вероя́тный — не «вірогідний» (достоверный, правдивый), а «ймовірний»; весе́лье — не «весілля» (сва́дьба), а «веселощі»; вило́к — не «вилка», а «голівка капусти», «качан»; волна́ — «хвиля», як застаріле — «вовна» (зазвичай шерсть, руно́); вре́дный — частіше «шкідливий», рідко — «вредний», «вередливий»; годи́на — не «година» (час), а «час, ознаменований значущими подіями»; але лиха́я годи́на — «лиха година»; горе́лка — не «горілка» (во́дка, про українську зазвичай — гори́лка), а «пальник»; але горе́лки — гра «горюдуб»; го́род — розм., рідко. «город» у значенні «місто»; ніколи — у сенсі «овочевий сад» (огоро́д); го́рстка — не «горстка» (пучо́к), а «жменька»; груз — розм. «груз» у значенні «вантаж»; ніколи — заст. «груз» у сенсі «бита цегла», «щебінь» (битый кирпич; ще́бень) «груз -у, ч., заст. Бита цегла, щебінь»; девяси́л — не «дев'ятисил» (колю́чник), а «оман»; дере́вня — не заст. «деревня» (лес; ва́льный лес), а «невелике село», «присілок»; деря́ба — не «деряба» (со́йка), а «дрізд-омелюх»; диви́ться — не «дивитися» (смотре́ть, гляде́ть), а «дивуватися»; дово́льный — не «довільний» (произво́льный; доста́точный), а «задоволений», «вдоволений»; дурно́й — «негарний, поганий», рідко — «дурний»; жа́ба — не «жаба» (лягу́шка), а «ропуха»; жбан — не «джбан» (кри́нка, кры́нка), а «кінва, великий кухоль»; забо́р — не «забора» (перека́т, забо́ра), а «огорожа, паркан», в іншому значенні — «забір, забирання»; заго́н — «загін» тільки в значенні «загорожа», «загінка», «обора»; ніколи — у сенсі «група» (отря́д); запа́мятовать — не «запам'ятати» (запо́мнить), а «призабути»; запла́та — не «заплата» (пла́та; отпла́та, возме́здие), а «латка на одязі»; злоде́й — не «злодій» (вор), а «лиходій»; икра́ — не тільки «ікра», але й «литка»; испы́тывать — не «іспитувати» (экзаменова́ть), а «випробовувати»; кали́тка — не «калитка» (мошо́нка), а «хвіртка»; але калита́ — «калита», «капшук»; кача́лка — не «качалка» (ска́лка), а «гойдалка», «нафтова качалка», як розмовне — «спортзал для силової гімнастики»; ка́чка — не «качка» (у́тка), а «хитавиця»;