Покровська церква — мурований храм, збудований коштом поміщика та власника порцелянової фабрики Андрія Миклашевського 1857 року в селі Волокитине Чернігівської губернії (нині Путивльський район Сумської області). До нашого часу не зберігся. Церква була центром палацово-паркового ансамблю роду Миклашевських, від якого збереглися тільки садибний парк, «Золоті ворота» (головна брама садиби) та неоготична брама огорожі церковного подвір’я.

Опис

Історія створення Спершу Андрій Михайлович Миклашевський побудував двоповерховий будинок, заклав на 23 десятинах садибний парк, а згодом заснував порцеляновий завод. Пізніше виник задум спорудити церкву. Проєкт храму розглянув і скоригував особисто цар Микола I. Він власноручно закруглив лінії та замінив башти готичного стилю на баню. Про це згадує історик П. Дорошенко:

Будівництво церкви було розпочато в сорокових роках XIX століття і тривало близько десяти років. У 1853 році на виставці в Москві порцеляновим заводом Миклашевського були вперше представлені рама для ікони, колона та ікони на фарфорі, тобто фактично деталі до іконостасу майбутньої церкви. На думку відомого знавця української порцеляни Ф.С. Петрякової, робота над іконостасом тривала близько п'яти років, починаючи з 1852 року. Нарешті будівництво церкви було завершено. Освячення Покровського храму відбулося 1857 року.

Архітектура Мурована, хрещата в плані, однобанна, з триярусною дзвіницею на західному фасаді церква в перехідній стилістиці від пізнього класицизму до романтизму. Класицистичною за характером є загальна хрещато-банева структура храму, а на романтичні впливи вказують неоготичні деталі фасадного декору. Цей храм був центром палацово-паркового ансамблю Миклашевських.

Інтер'єр

В інтер'єрі містилися великий порцеляновий іконостас, порцелянові вікна, з бані звисали чотири величезні порцелянові люстри.

Особливої уваги заслуговувала конструкція іконостаса: його каркасна основа була дерев'яною, а всі декоративні елементи — порцеляновими. Основні кольори іконостасу — золотий, рожевий, синій та білий. До його складу входили чотири величні колони висотою близько чотирьох метрів, прикрашені рельєфним зображенням виноградної лози. Ікони другого ярусу розміщувалися у вишуканих фарфорових рамах розміром 2130 x 950 мм. Надзвичайно вишуканий вигляд мали колони, розписані одним кольором та оздоблені золоченим орнаментом. На царських вратах розміщувалися шість фарфорових ікон із зображеннями євангелістів, Богородиці та архангела Гавриїла. Над іконами були встановлені фігурки ангелів.

Найдетальніший опис іконостаса залишив П. Дорошенко:

Іконостас вражав своїми розмірами та високою майстерністю виконання. Він не мав аналогів і був єдиним у своєму роді. Ніхто раніше не наважувався створити подібну споруду з такого крихкого матеріалу. Відомий архітектор М. Цапенко так писав про іконостас Покровської церкви:

Інше церковне начиння також було порцеляновим, виконане в білій, синій і золотавій гамі кольорів: кіоти, дарохранильниці, панікадило, полікадила, дев'ять свічників метрової висоти, тощо. Все порцелянове начиння церкви було виготовлене на Волокитинському порцеляновому заводі Миклашевських.

Велич і унікальність оздоблення церкви високо оцінювали сучасники. Зокрема, архієпископ Чернігівський Філарет (Гумілевський), який відвідав храм у 1863 році, відзначав:

Крім головного вівтаря, у храмі було облаштовано два приділи — на честь святого Андрія Критського та великомучениці Варвари.

Подальша доля У 2-й половині 1920-х мистецтвознавець Є. Спаська, збираючи матеріал для захищеної 1931 кандидатської дисертації про Волокитинську порцелянову мануфактуру, обстежила церкву, її інтер’єр з порцеляновими іконостасом, декором і начинням, зробила фотофіксацію, яка засвідчує добрий стан збереження як церкви, так і всіх артефактів.

Церква простояла рівно сто років і була знищена протягом 1955–1958 років за розпорядженням Сумського облвиконкому від 26.06.1955 р. для «побудови корівника». При цьому були розграбовані й знищені безцінні порцелянові вироби, включно з іконостасом. Проти цього варварства протестував видатний український художник Василь Касіян, надіславши 29 червня 1956 року гострого листа до заступника голови Ради Міністрів Української PCP М.Гречухи

Проте це не допомогло. І в 1958 році М.Цапенко зафотографував процес розбирання зруйнованих залишків церкви. Згодом, 1967 року, на місці, де колись стояв храм, було збудовано будинок культури.

З фрагментами унікального порцелянового декору церкви можна ознайомитися в музейних колекціях Києва, Сум, Чернігова, Путивля й ШосткиФрагменты фарфорового иконостаса завода Миклашевского в Путивльском краеведческом музее-заповеднике. .

Галерея

Див. також Архітектура України Порцеляна Волокитине, Сумська область Волокитинська порцелянова мануфактура Класицизм та ампір в Україні Порцелянові іконостаси Міклашевського

Примітки

Посилання

Стаття про порцеляновий іконостас на сайті Шосткинського краєзнавчого музею.

Література Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. — К.: НДІТІАМ, 2002. — 592 с. Вечерський В. В. Втраченні святині / В.В. Вечерський. — Київ : Техніка, 2004. — С. 86—87 : іл.— (сер.«Національні святині України»). Вечерський В. В. Монастирі та храми Путивльщини / В.В. Вечерський. — Київ : Техніка, 2007. — С. 152—155 : іл. — (сер.«Національні святині України»). Книга Пам'яті Сумської області. Т. 2 : Зруйновані храми Сумщини: Мартиролог втрачених святинь. — Суми : Ярославна, 2007. — С. 208.