Ї́ндржих (Ге́нрих-Ігна́тій Ігна́тійович) Ї́ндржишек (25 червня 1857, Понікла, нині Чехія — 28 серпня 1924, Прага) — купець другої гільдії, власник музичного магазину та майстерень з ремонту й виробництва музичних інструментів у Києві, засновник київської фірми грамзапису «Екстрафон». Член Київської міської думи. Брав активну участь у громадському та політичному житті чеських іммігрантів у Росії. Ініціатор створення та голова товариства ім. Я. А. Коменського, Київського чеського комітету, один з організаторів антигабсбурзького руху серед російських чехів.
Молодість
Їндржих Їндржишек народився 25 липня 1857 на півночі Чехії (Австрійська імперія), у селі Понікла Їлемніцького округу (нині Ліберецький край). У 1873 році закінчив нижче реальне училище в Ліберці, потім навчався в торговій фірмі в Високе-над-Їзероу (). У 1878—1879 роках торгував в рознос струнами і склом, потім у пошуках своєї справи вирушив подорожувати і опинився на півдні Росії, де якийсь час працював на пристані. Їндржишек зобов'язаний був пройти службу в австрійській армії, але до призовного віку не мав достатньо грошей для поїздки на батьківщину і вирушив пішки. Українські та молдавські селяни безкоштовно давали блукачу нічліг і їжу, дійшовши ж до південної Угорщини, Їндржих отримав урок, який справив значний вплив на подальше його життя. Господар садиби, до якого звернувся Їндржишек, відповів, що здорова людина, якщо голодна, повинна просити роботу, але не просити хліб. Їндржих відпрацював свій нічліг та вечерю, і запам'ятав цю пораду на все життя.
Після служби у війську Їндржишек в 1881 році знову приїхав до Росії, і почав торгувати в Києві папером, музичними інструментами і струнами. У 1883 році накопичив невеликий капітал і відкрив власний музичний магазин навпроти оперного театру, на вул. Фундуклеївській (нині Б. Хмельницького), а з 1885 року — майстерню з ремонту музичних інструментів.
Ймовірно, в середині 1880-х років Їндржишек хрестився за православним обрядом, отримав ім'я Ігнат і став російським підданим, точна дата цієї події невідома. У 1888 році одружився з Марією Кратохвіловою (? — 5 березня 1930), вінчання відбулося в Празі, в костьолі на Королівських Виноградах.
Торговельні, виробничі та фінансові підприємства
Підприємницька діяльність Їндржишека була пов'язана головним чином з музикою, найвідоміші його підприємства — це «Депо музичних інструментів» та фірма грамзапису «Екстрафон». Крім того, він займався видавничою діяльністю — спільно зі своїм другом Вацлавом Вондраком з 1906 року видавав першу в Росії щотижневу газету для чехів «Російський чех», з 1911 року став компаньйоном друкарні Венцеслава Швіговского (Швіговскій купив цю друкарню у Вондрака) і видавав тижневик «Чехослован». Також Генріх Ігнатійович був компаньйоном «Механічних майстерень Вінаржа і Жарбінского» в Києві, броварні «Главачек і К°» в Кременчуці, вугільних шахт. Брав участь у створенні і керівництві київського чехословацького банку «Кредитна установа» (). Банк відкрив спочатку контору в Житомирі для обслуговування чехів, які проживали на Волині, потім центральну контору в Києві на Хрещатику, 25. Планувалося відкриття відділень у Здолбунові, Дубно та інших містах, але ці плани не були здійснені до початку громадянської війни.
«Депо музичних інструментів»
У середині 1880-х років магазин Їндржишека переїхав на Хрещатик у будинок № 58 і став називатися «Депо музичних інструментів Г. І. Ііндржішека» (нині будинок № 52, приміщення належить театральному інституту ім. Карпенка-Карого). Поруч були обладнані майстерні і друкарня. У 1886—1889 і в 1892—1894 роках в майстернях «Депо» працював скрипковий майстер Франтішек Шпідлен (1867—1916), скрипки якого стали незабаром відомі у всій Росії. У 1895 році Ф. Шпідлен виїхав до Москви, де відкрив власні майстерні і став родоначальником династії скрипкових майстрів. У 1910—1917 роках у Їндржишека працював Петр Схованек (1891—1971), який виготовляв якісні скрипки і гітари, потім він теж відкрив власну справу і став відомим майстром.
В асортименті магазину були різноманітні інструменти — дешеві духові та балалайки, гармоні від концертино до великих баянів, фісгармонії та фортепіано. Товари Їндржишека користувалися високим попитом не тільки в Києві, але і в інших містах, з 1916 року відділення «Депо» працювали в Тулі і Баку. У 1895 році магазин нагороджений медаллю на виставці в Нижньому Новгороді, а в 1897 отримав малу срібну медаль у Києві. У 1902 році в київських магазинах з'явилися відділи, торгуючі грамофонами і грамплатівками, в 1903 році новинка з'явилася і в «Депо музичних інструментів».
У 1908 році магазин закрився для переїзду і розширення, і в 1909 знову відкрився за адресою Хрещатик, 41. Магазин знаходився в бельетажі будівлі, у головному залі продавалися струнні та духові інструменти, приналежності, в сусідніх приміщеннях були фортепіанний, нотний та грамофонний відділи. У тому ж будинку була квартира Їндржишека, музичне видавництво, склад нот, майстерні, а за старою адресою влаштований великий склад музичних інструментів. У фортепіанному відділі постійно було в наявності до 200 інструментів, а всього магазином було продано у роздріб близько 400 роялів і піаніно.
На Хрещатику, 41 відкрилася й студія звукозапису німецької фірми «Інтернаціональ Екстра-Рекорд», устаткування для якої привіз з Німеччини новий компаньйон Їндржишека Ернст Гессе. На київському ринку грамплатівок існувала серйозна конкуренція. У 1902 році в магазині Мяновського на Хрещатику, 52 з'явився відділ російського товариства «Грамофон», в тому ж році платівками почали торгувати в салоні дзеркал В. І. Бульйона на Прорізній і магазин іграшок І. Ф. Кордес; в наступні роки на Хрещатику відкрилися грамофонні відділи у торгових домах «Полякін і сини» і «М. Траубе і К°», в магазині «Шустер і К°», склади німецьких фірм" Омокорд", «Стела» і «Бека», а поряд з Галицьким ринком з'явився спеціалізований магазин «Грамофонна справа».М. О. Рибаков, с. 301 (див. #Література)
Платівки «Інтернаціональ Екстра-Рекорд» скоро стали лідирувати на київському ринку. Каталоги фірми не збереглися, тому загальний обсяг виробництва невідомий. У липні 1909 року випущені перші платівки з записами оперних співаків та інструментальної музики — Г. А. Боссе (бас, в майбутньому — професор Ленінградської консерваторії), П. І. Цесевича (1879—1958, бас, згодом — заслужений артист РРФСР), М. В. Бочарова (баритон), Л. Стефанеску (цимбалістка) та інших.
У 1909 році були записані і 11 платівок О. Д. Петляш (1890—1971, сопрано) у фортепіанному супроводі М. В. Лисенка. Три з цих платівок з українськими піснями «Гандзя» — «Лугом іду, коня веду», «Віють вітри» — «Карі очі» та «Ой казала мені мати» — «Не вернувся з походу» нині знаходяться у фондах будинку-музею М. В. Лисенка в Києві.М. О. Рибаков, с. 299, 303 (див. #Література)
На київській студії робили тільки запис воскових матриць, а друкувалися платівки в Берліні. Це затримувало виконання замовлень, і компаньйони вирішили будувати фабрику в Києві.
Екстрафон
Грамофонна фабрика була побудована наприкінці 1911 року на Шулявці і працювала до 1918 року. Завдяки високій якості звукозапису, гарному оформленню і різноманітному репертуару платівок «Екстрафон» успішно конкурував з такими відомими фірмами, як «Пате», «Метрополь», «Сирена». Продукція київської фабрики поширювалася через торгових агентів в Москві, Петербурзі і Баку. У роки Першої світової війни випускалися патріотичні пісні, які стали користуватися особливим успіхом. У грудні 1915 року підприємство було перетворено на акціонерне товариство з основним капіталом 500 000 рублів, співвласниками фабрики стали її ж службовці. У 1915—1916 роках потужність виробництва досягала 500 000 платівок на рік.
Громадська і політична діяльність у Києві З 1870-х років відбувалася міграція чехів до Росії, на території України виникали чеські поселення у Причорномор'ї, на Волині, Поділлі. На початку XX століття в Києві велика чеська громада сформувалася на Шулявці, поряд із заводом Гретера і Криванека, були й інші чеські підприємства, наприклад, відділення автомобільної фірми «Лаурін і Клемент» на Деміївці. Виникла необхідність у культурно-просвітницьких та громадських установах, які б представляли інтереси іммігрантів, проте, до Першої російської революції зареєструвати такі організації було неможливо.
Їндржишек в приміщеннях своїх майстерень на Хрещатику почав організовувати молодіжні музичні зустрічі, на які запрошувалися представники різних соціальних прошарків. Такі зустрічі проводилися, зокрема, з метою протидії соціальному розшаруванню київської чеської громади, що почалося на початку XX століття. Незабаром ці заходи підтримало і старше покоління, у громаді все більш зміцнювалася ідея створення культурно-просвітницького товариства.
У березні 1907 року за ініціативою Їндржишека таке товариство було створено і отримало назву товариства ім. Яна Амоса Коменського, Їндржишек став його головою й залишався на цій посаді весь період діяльності товариства. Товариство сприяло легалізації Сокольського руху в Києві, підтримало благоустрій чеського парку відпочинку «Стромовка» і створення Київської чеської школи. Ділянку для школи купив Їндржишек за свої гроші і оформив на своє ім'я, оскільки іноземці (які не мали російського підданства) не мали права купити цю землю. Згодом він за це ж і постраждав від нападок заздрісників, які писали доноси в поліцію із звинуваченнями в купівлі нерухомості за гроші, зібрані для благодійності. Але репутація Їндржишека була бездоганною, і поліція незабаром перестала розглядати такі заяви.
З початком Першої світової війни російські чехи потрапили в скрутне становище, оскільки більшість їх були підданими ворожої держави. З перших же днів війни в містах Росії пройшли чеські демонстрації на знак лояльності до Росії та Сербії, 3 серпня 1914 року в Москві був запропонований проект корпоративного переходу членів чеської громади в російське підданство.
9 серпня в Києві під головуванням Їндржишека пройшла антиавстрійська маніфестація, на Царській площі (нині Європейська) і в залі Купецького зібрання (нині будівля філармонії) зібралися близько 3000 людей. У резолюції, зачитаній видавцем В. Швіговскім постановили, що «тепер більше немає австрійських чехів — тепер всі просто чехи», вирішено розпочати запис добровольців в армію, створити лікарню для поранених, складені телеграми зі зверненнями до болгарського народу і до чехів Відня, Берліна, Константинополя. Тоді ж було засновано Київський чеський комітет під головуванням Їндржишека, в ядро комітету увійшли В. Вондрак, Ф Дєдіна, Ф. Паул, О. Червени. Комітет проголосив девіз «Все для війни і перемоги чеської справи», 12 серпня в готелі «Прага» почався запис добровольців. Комітет займався розміщенням приїжджаючих, до 20 серпня, коли було видано наказ по Київському військовому округу про формування батальйону «Чеська дружина», в добровольці записалися вже понад 500 чоловік. З 25 серпня під керівництвом Їндржишека проводили зустрічі чеського комітету з членами «Дружини», на яких добровольцям роз'яснювали завдання — створення армії і незалежної держави. Ці події відбувалися в Києві за два з половиною роки до того, як перед російськими чехами аналогічні завдання були поставлені Т. Г. Масариком, головою Чехословацької національної ради в Парижі.
У вересні 1914 року «Чеська дружина» почала навчання як російська військова частина, Їндржишек і чеський комітет готуються до ймовірної появи поранених, необхідно було подбати про членів сімей дружинників. Франтішек Дєдіна запропонував створити для цього благодійний фонд. Заснований Фонд Чеської дружини був товариством ім. Коменського. Фонд діяв у Києві та його околицях, а також у Волинській і Подільській губерніях. З 1 жовтня 1914 року чехи стали сплачувати «військовий податок», розмір якого визначався майновим цензом або зарплатою і становив від 50 копійок до 200 рублів на місяць, деякі давали зобов'язання на більш великі суми; всього збирали 25-30 тисяч рублів на рік.