Євге́н Я́кович Бара́н (, Туровець — , Київ) — український лікар-клініцист, науковець, хірург-уролог і трансплантолог. Піонер клінічної трансплантації нирки в Україні, засновник вітчизняної школи трансплантологів, завідувач першого в Україні відділу трансплантації нирки та гемодіалізу Київського науково-дослідного інституту урології та нефрології МОЗ УРСР, заступник директора з трансплантології Інституту хірургії та трансплантології АМН України. Доктор медичних наук (1984), професор (1992).

Життєпис Народився 28 травня 1932 року в с. Туровець Холмського повіту на території сучасної Польщі. Медичну освіту здобув у Львівському медичному інституті, який закінчив у 1956 році з відзнакою. У 1956—1963 роках працював лікарем-урологом Рівненської міської лікарні.

У 1963—1967 роках проходив клінічну ординатуру на кафедрі урології Київського інституту вдосконалення лікарів, де згодом навчався в аспірантурі.

У 1969 році він захистив кандидатську дисертацію під керівництвом професора Ольги Проскури. У 1983 році успішно захистив докторську дисертацію на тему «Шляхи підвищення ефективності трансплантації нирок».

З 1967 року поєднував лікувальну та наукову діяльність у Київському науково-дослідному інституті захворювань нирок і сечовивідних шляхів (згодом — Інститут урології та нефрології АМН України): працював молодшим науковим співробітником відділення травм і пластичних операцій, а в 1972—1977 роках — старшим науковим співробітником відділення хірургічної нефрології.

Упродовж 1977—2000 років очолював відділ трансплантації нирки з групою гемодіалізу Інституту урології та нефрології АМН України. У 2000—2003 роках був заступником директора з наукової роботи з трансплантології та керівником відділу трансплантації нирки Інституту хірургії та трансплантології АМН України.

У 1983—2001 роках обіймав посаду головного трансплантолога Міністерства охорони здоров'я України. У 1995 році був обраний президентом Асоціації трансплантологів України.

Помер 4 жовтня 2003 року в Києві.

Наукова діяльність Наукові дослідження Євгена Барана були зосереджені на впровадженні фізіологічно обґрунтованих принципів у реконструктивну та відновну хірургію нирок і сечовивідних шляхів, розвитку методів позаниркового очищення крові та клінічної трансплантації донорської нирки. Важливе місце в його працях посідали питання функціональної діагностики урологічних захворювань.

Учений започаткував новий напрям у вітчизняній трансплантології — дослідження механізмів профілактики й лікування реакцій відторгнення та післяопераційних ускладнень при трансплантації нирки, ґрунтуючись на вивченні процесів адаптації трансплантата в організмі реципієнта.

У 1972 році спільно з професором Віктором Карпенком виконав успішну трансплантацію нирки від живого родинного донора, а у 1973 році — трансплантацію нирки від трупного донора. Окрім Києва, під його керівництвом перші успішні операції з трансплантації нирки були проведені в Донецьку, Дніпропетровську, Львові та Харкові.

За його ініціативи та безпосередньої участі в Україні було створено службу гемодіалізу, яка згодом запрацювала в усіх обласних центрах.

За роки клінічної діяльності Євген Баран виконав близько 700 трансплантацій нирки. Під його науковим керівництвом захищено 2 докторські та 8 кандидатських дисертацій. Він є автором 294 наукових публікацій, зокрема 4 монографій, 34 статей у закордонних виданнях та 10 наукових винаходів у галузі медицини.

Основні праці

Практическая нефрология. Київ, 1983 (у співавторстві). Иммунитет и инфекция при пересадке почки. Київ, 1986 (у співавторстві). «Стан і проблеми розвитку трансплантації органів в Україні» // Сучасні проблеми клінічної та експериментальної трансплантології. Київ, 1995. «Стан і перспективи розвитку методів позаниркового очищення крові у лікуванні хворих на хронічну ниркову недостатність» // Матеріали 13-ї конференції нефрологів «Хронічна ниркова недостатність». Харків, 1999.

Примітки

Джерела