Франц Кікаль або Франк Кікаль (чеськ. František Kikal, ) ( 1869 с. , , Богемія, Австро-Угорщина — 1940, Київ) — австро-угорський військовик чеського походження, підполковник цісарсько-королівської армії, комендант Легіону Українських січових стрільців (1917) та Вишколу УСС.

Військову службу розпочав у 1890 році в австро-угорській піхоті, в тому числі і у 24-му (Коломийському) полку, який значною мірою складався з українських військовослужбовців. У 1916 — 1917 роках Кікаль очолював вишкіл УСС та з 17 березня 1917 року був командиром їхнього легіону — став одним із небагатьох іноземців-командирів в українських військових формуваннях того часу. Він відзначався вимогливістю до підлеглих, водночас проявляючи повагу до національних почуттів українців.

Під час російського Липневого наступу 1917 року командував Леґіоном УСС у бою під Конюхами, де потрапив у російський полон. Після обміну у 1918 році був виправданий австро-угорським військовим судом за результатами службового розслідування обставин втрати Легіону. Подальша біографія Кікаля після розпаду Австро-Угорщини остаточно не з'ясована. Згідно з останніх досліджень, після служби у польському війську він був заарештований органами НКВС у 1939 році та загинув у 1940 році.

Життєпис

Походження Народився 1869 року в селі Сберж (). 1 вересня 1890 році в чині кадета поступив на військову службу в 89-й Галицький піхотний полк цісарсько-королівської армії. У листопаді 1892 року підвищений до оберлейтенанта. У травні 1906 року підвищений до капітана 2-го класу. У 1909 році переведений з 24-го до 77-го Галицького піхотного полку. Наступного року його знову перевели до 24-го піхотного полку.

Перша світова війна Під час Першої світової війни продовжував служити у 24-му піхотному полку цісарсько-королівської армії, який на 79 % складався з українців. У 1915 році перебував на Італійському фронті від тирольської оборонної межі до Вайсенбахграбена, східніше Понтебби у складі 7-го корпусу. У травні 1915 року отримав звання майора. У листопаді 1916 року переведений до УСС як комендант Вишколу Українських січових стрільців. З 17 березня по 1 липня 1917 рік він був комендантом Леґіону УСС. У той час на фронт під командуванням Франца Кікаля вийшли два курені з шістьма сотнями, але через їхній низький стан їх об’єднано в один курінь. Тоді вони зайняли ділянку оборони під Бережанами в районі села Куропатки. Його курінь (батальйон) складався з чотирьох сотень, командирами яких були сотник Василь Дідушок, а також поручники Осип Семенюк, Володимир Орза і Осип Букшований. Був єдиним комендантом-іноземцем у Леґіоні. 17 травня 1917 року підвищений до підполковника.

Полон

Франц Кікаль потрапив у полон 1 липня 1917 року під час бою Леґіону з російськими військами під Конюхами на Тернопільщині. В російському полоні Франц Кікаль перебував майже десять місяців. Історик Остап Козак, опрацювавши його службовий протокол від 22 квітня 1918 року, реконструював маршрут перебування командира Легіону: після захоплення його доставили через Вибудів, Козівку та Тернопіль до Києва, згодом перевезли до Курська, Москви (табір у Кожухові), Іваново-Вознесенська (табір Грачово), а після обстеження російською комісією — до московських військових шпиталів. Через загострення бронхіту Кікаля планували інтернувати до Данії, однак революційні події у Фінляндії зірвали цей план. Лише навесні 1918 року завдяки домовленостям данського дипломатичного представництва його вдалося обміняти через Мінськ і Барановичі. 13 квітня 1918 року він прибув до Дзедіц, а 18 квітня був направлений на карантин до запасного батальйону № 24 у Фройденталі. У своєму протоколі Кікаль також зазначав, що йому не були відомі випадки свідомої співпраці військовополонених із російською стороною, передачі ворогові військових відомостей чи добровільної відмови австро-угорських офіцерів від спроб утечі з полону.

Доля після 1918-го Після повернення з російського полону у квітні 1918 року Франц Кікаль пройшов перевірку обставин втрати Легіону під Конюхами. За результатами службового розслідування, проведеного Львівським військовим командуванням австро-угорської армії, у травні 1918 року офіцерський суд визнав його дії правомірними та зняв із нього будь-які дисциплінарні обвинувачення. Повернення Кікаля з полону також зафіксовано в офіційних «Списках втрат австро-угорської армії», де зазначено, що він «був військовополоненим, повернувся шляхом обміну».

Подальша доля Подальша біографія Франца Кікаля після завершення Першої світової війни залишається недостатньо з'ясованою. За даними чеських дослідників, після розпаду Австро-Угорщини він оселився у Львові, вступив на службу до польського війська у званні підполковника, а згодом вийшов у відставку. Існує також версія, що після вступу радянських військ до Східної Галичини у вересні 1939 року Кікаля заарештували органи НКВС. За цією ж версією, у 1940 році він став однією з жертв масових розстрілів польських військовополонених, а місцем його ймовірного поховання є поховання у Биківні поблизу Києва.

Нагороди

Австро-Угорщина Бронзова Ювілейна пам'ятна медаль 1898 (до грудня 1899 р.) Ювілейний хрест (до січня 1909 р.) Знак військової служби для офіцерів 3-го класу з мечами (до грудня 1911 р.) Бронзова Медаль «За військові заслуги» з мечами (23 лютого 1915 р.) Хрест «За військові заслуги» 3-го классу з мечами та військовими відзнаками (4 вересня 1916 р.) Срібна Медаль «За військові заслуги» з мечами (3 лютого 1917 р.) Орден Залізної Корони 3-го класу (18 квітня 1917 р.) Військовий хрест Карла Німецька імперія та Прусське королівство: Залізний хрест 2-го класу (31 травня 1915 р.)

Оцінка діяльності Осип Думін охарактеризував Кікаля як коменданта, який, «хоч і ставив до стрільців великі вимоги, дбав про них і поводився людяно, а головне — намагався зрозуміти національні почуття довіреного йому стягу».

Пам'ять Кікаль зображений на листівках УСС. В лютому 1917 році за виконанням Австрійським фотографічним товариством було зроблено портрет Кікаля, за основу якого зроблена листівка що війшла до серії «1917 – numbers».

Примітки

Джерела Українські січові стрільці, 1914–1920 (за ред. Б. Гнатевича та ін.; Іл. оформл. І. Іванця). — Львів, 1935 Репринт. відтворення. — Львів: Слово, 1991. — 160 с.

Є. Топінка. Чехи у військових формуваннях Українських січових стрільців та Українській Галицькій армії

Липовецький С. Обличчя звитяги (стрілецькі світлини). — Львів: Видавнича компанія «АРС», 2012. — 96 с.

Посилання http://history.franko.lviv.ua/IIk_3.htm