Історію Болгарії можна простежити від перших поселень на землях сучасної Болгарії до її формування як національної держави, і вона включає історію території країни, болгарського народу та його походження. Найдавніші свідчення про проживання гомінідів на території сучасної Болгарії датуються щонайменше 1,4 мільйонами років тому. Близько 5000 року до нашої ери вже існувала розвинена цивілізація, яка створила одні з перших у світі керамічних виробів, ювелірних виробів та золотих артефактів. Після 3500 до н. е. на Балканському півострові з'явилися фракійці. Наприкінці VI століття до н. е. частини сучасної Болгарії, зокрема східний регіон країни, потрапили під владу Перської імперії Ахеменідів. У 470-х роках до нашої ери фракійці утворили могутнє Одриське царство, яке проіснувало до 46 року до нашої ери, коли його остаточно завоювала Римська імперія. Протягом століть деякі фракійські племена потрапили під давньомакедонське та елліністичне, а також кельтське панування. Цю суміш стародавніх народів асимілювали слов'яни, які остаточно оселилися на півострові після 500 року нашої ери.

У 632 році на північ від Чорного моря булгари під керівництвом князя Кубрата утворили незалежну державу, яка стала відома як Велика Болгарія. Тиск хозар призвів до поступового розпаду Великої Болгарії у другій половині VII століття. Один із наступників Кубрата, Аспарух, очолював деякі булгарські племена, оселився в районі навколо дельти Дунаю, а згодом відвоював у Візантійської імперії Малу Скіфію у Добруджі та Нижню Мезію, розширивши своє нове королівство далі на Балканський півострів.Runciman, p. 26 Вирішальна битва при Онгале 680 року, мирний договір з Візантією 681 року та створення постійної болгарської столиці в Плісці на південь від Дунаю знаменують собою початок Першого Болгарського царства. Нова держава об'єднала місцеве візантійське населення та мігрантське населення ранніх слов'ян під владою Болгар, і розпочався повільний процес взаємної асиміляції. У наступні століття Болгарія утвердилася як могутня імперія, домінуючи на Балканах завдяки своїм агресивним військовим традиціям, що призвело до розвитку окремої етнічної ідентичності.Bulgaria — Introduction, Library of Congress Її етнічно та культурно різноманітний народ об'єднався під спільною релігією, мовою та алфавітом, які сформували та зберегли болгарську національну свідомість, незважаючи на іноземні вторгнення та впливи.

У XI столітті Перше Болгарське царство розпалося під численними нападами та війнами Русі та Візантії, було завойовано та до 1185 року стало частиною Візантійської імперії. Потім велике повстання, очолюване двома братами, Асенем та Петром з династії Асенів, відновило Болгарську державу, утворивши Друге Болгарське царство. Досягнувши свого розквіту в 1230-х роках, Болгарія почала занепадати через низку факторів, зокрема через географічне положення, яке робило її вразливою до одночасних нападів та вторгнень з багатьох сторін. Селянське повстання, одне з небагатьох успішних в історії, утвердило свинопаса Івайла на царському престолі. Відносно процвітаючий період настав після 1300 року, але закінчився у 1371 році, коли фракційні розбіжності призвели до розпаду Болгарії на три невеликі царства. До 1396 року вони були поневолені Османською імперією. Турки ліквідували болгарську систему шляхетства та правлячого духовенства, і протягом наступних 482 років Болгарія залишалася невід'ємною територією Османської імперії.

Із занепадом Османської імперії після 1762 року почали з'являтися ознаки відродження. Болгарська знать зникла, залишивши егалітарне селянське суспільство з невеликим, але зростаючим міським середнім класом. До ХІХ століття ключовим компонентом боротьби за незалежність стало Болгарське національне відродження. Воно завершилося невдалим Квітневим повстанням 1876 року, що призвело до російсько-турецької війни 1877–78 років та подальшого визволення Болгарії. Початковий Сан-Стефанський договір був відхилений Великими державами, а наступний Берлінський договір обмежив території Болгарії до 1/3 Сан-Стефанського договору та розділив її на провінцію Східна Румелія та область князівства Болгарія. Це залишило багато етнічних болгар поза межами нової держави, що визначило мілітаризований підхід Болгарії до регіональних справ і її вірність Німеччині в обох світових війнах.

Після Другої світової війни Болгарія стала комуністичною державою. Генеральний секретар Болгарської комуністичної партії Тодор Живков прослужив на цій посаді 35 років, протягом яких спостерігалося відносно швидке економічне зростання. Комуністична система розпалася напередодні 1990-х років, і кілька проблем у 1990-х роках загальмували економічний розвиток сільськогосподарської та інших галузей промисловості Болгарії. Період відносної стабілізації розпочався з обранням Симеона Саксен-Кобург-Гота прем'єр-міністром у 2001 році. Болгарія вступила до НАТО у 2004 році та до Європейського Союзу у 2007 році.

Первісна історія

Найдавніші людські останки, знайдені в Болгарії, були розкопані в печері Козарніка, їхній вік приблизно 1,6 мільйона до нашої ери. Ця печера, ймовірно, зберігає найдавніші з коли-небудь знайдених доказів символічної поведінки людини. У печері Бачо Кіро було знайдено фрагментовану пару людських щелеп віком 44 000 років, але питання, чи були ці ранні люди насправді Homo sapiens, чи неандертальцями, залишається спірним.

Найдавніші житла в Болгарії — неолітичні житла Старої Загори — датуються 6000 роком до нашої ери та є одними з найдавніших виявлених досі споруд, створених людиною.The Neolithic Dwellings at the Stara Zagora Neolithic Dwellings Museum website До кінця неоліту на території сучасної Болгарії, південної Румунії та східної Сербії розвинулися культури Караново, Хаманджія та Вінча. Найдавніше відоме місто в Європі, Солніцата, розташовувалося на території сучасної Болгарії. Поселення на озері Дуранкулак у Болгарії виникло на невеликому острові приблизно 7000 р. до н. е., а близько 4700/4600 р. до н. е. кам'яна архітектура вже була загальновживаною та стала характерним явищем, унікальним для Європи.

Варнська культура епохи енеоліту (5000 р. до н. е.) являє собою першу цивілізацію зі складною соціальною ієрархією в Європі. Центральним елементом цієї культури є Варненський некрополь, відкритий на початку 1970-х років. Він служить інструментом для розуміння функціонування найдавніших європейських спільнот,The Gumelnita Culture, Government of France. The Necropolis at Varna is an important site in understanding this culture. головним чином завдяки добре збереженим ритуальним похованням, кераміці та золотим прикрасам. Золоті персні, браслети та церемоніальна зброя, знайдені в одній з могил, були створені між 4600 та 4200 роками до нашої ери, що робить їх найстарішими золотими артефактами, знайденими досі у світі.

З початку IV тис. до початку III тис. до н. е. територія Болгарії була важливою складовою Балка́но-Карпа́тської металургійної провінції, археологічної спільноти епохи енеоліту, відомою знаменитою Варненською культурою, що мала торговельні відносини з іншими, далекими країнами (можливо, включаючи низини Волги і Кікладес), експортуючи металеві вироби та сіль. Західний ареал провінції включав північ Балкан, Карпатський басейн, Карпато-Подніпров'я та був ядром провінції (культури Гумельниця, Вінча, Тисаполгар, Бодрогкерестур, Кукутені-Трипілля та ін.). Східний ареал провінції охоплював степові та лісостепові райони Північного Причорномор'я та Середнього Поволжя, освоєні скотарськими племенами новоданилівської (Суворово-Новоданилівка), середньостоговської та хвалинської культур. Мідь із найдавніших у Європі мідних копалень Ай-Бунара поблизу болгарського міста Стара-Загора набула широкого поширення як у Подунав'ї, так і в Північному Причорноморі.

У Варненській культурі уже на той час існували складні релігійні засади. Люди вірили в загробне життя і розробили ієрархічні відмінності в статусах, наприклад, найбагатші могили належали чоловікам. Вважається, що це і стало початком вищого чоловічого статусу ніж жіночого в Європі. Зникнення Варненської культури є доволі загадкове. За словами М. Гімбутас (1991) «Занепад культур Варни та сусідніх до неї територій і великомасштабне переселення цих культур з їхніх основних земель на північ та північний захід Європи не може бути пояснено з можливою зміною клімату, земельного виснаження чи епідеміями. Основною теорією вважають набіги кочових племен, зважаючи не лише на поодинокі знайдені останки кінних воїнів, але й на появу цілого Курганних комплексів».

Деякі з найдавніших свідчень вирощування винограду та одомашнення худоби пов'язані з культурою Езеро бронзової доби. Малюнки в печері Магура датуються тією ж епохою, хоча точні роки їхнього створення неможливо визначити.

Античність

Фракійці

Першими людьми, які залишили після себе тривалі сліди та культурну спадщину по всьому регіону, були фракійці. Їхнє походження залишається неясним. Зазвичай вважається, що протофракійський народ розвинувся із суміші корінних народів та індоєвропейців з часів протоіндоєвропейської експансії в ранній бронзовій добіHoddinott, p. 27., коли останні, близько 1500 р. до н. е., завоювали корінні народи.Casson, p. 3. Фракійські ремісники успадкували навички корінних цивілізацій, що існували до них, особливо в обробці золота.

Власне, такі терміни, як фракія і фракійці — це імена, дані грецькими сториками, які вважали ці народності варварами, хоча за свідченнями археологічних даних культура фракійців перебувала на вищому рівні розвитку, ніж культура греків-ахейців, що вторглись на територію Греції на зламі 3-2 тисячоліть до н. е., спричинивши виникнення крито-мікенсько-фракійської цивілізації, відомої завдяки , що складається з тринадцяти культових судин загальною вагою 12,5 кг, Панагюрському скарбу (IV—III століття до нашої ери), та великому мегалітичному святилищу Перперикон, розташованому на 470-метровому скелястому пагорбі, яке в давнину вважалося святилищем Діоніса у східних Родопах, за 15 км на північний схід від міста Кирджалі. Вважається, що в Перпериконі розташована могила Орфея.

Фракійці загалом були неорганізованими, але мали розвинену культуру, незважаючи на відсутність власної писемності, та збирали потужні військові сили, коли їхні розрізнені племена об'єднувалися під тиском зовнішніх загроз. Вони утворили Одриське царство. Хоча концепція міського центру не була розроблена до римського періоду, існувало багато великих укріплень, які також служили регіональними ринковими центрами. Однак, загалом, незважаючи на грецьку колонізацію в таких регіонах, як Візантія, Аполлонія та інші міста, фракійці уникали міського життя.

Перші грецькі колонії у Фракії були засновані у VIII столітті до нашої ери.Simon Hornblower and Antony Spawforth. The Oxford Classical Dictionary. Oxford University Press, 1996, p. 1515. «З 8 століття до н. е. прибережна Фракія була колонізована греками.»

Ахеменідські перські вторгнення