Ра́нній нови́й пері́од — період всесвітньої історії XVI—XVIII століть. Складова нового часу. Характерними особливостями періоду є зростання політичної ваги Європи та Московії, поступовий занепад традиційних цивілізацій Сходу і доколумбової Америки, розвиток європейської вогнепальної зброї, суднобудування, друкарства, інквізиції та експериментальної академічної науки, поява європейського колоніалізму, абсолютистських монархій, націоналізму та перших національних держав.
Назва Ранній модерн Ранньомодерний період Ранній новий період () Ранній новий час Пізнє середньовіччя — в радянській історіографії. Ранньомодерна доба
Опис Період історії, що слідує за Пізнім Середньовіччям. Хоча хронологічні рамки періоду відкриті для дискусій, термін охоплює період кінця пізньої частини Середньовіччя (бл. 1500) і початок Епохи революцій (бл. 1800), історики традиційно розмежовують його починаючи від завоювання Константинополя Османською імперією в 1453 році і закінчуючи Французькою революцією у 1789 році. З глобальної точки зору, найбільш важливою особливістю раннього сучасного періоду був його глобалізаційний характер — він став очевидцем дослідження і колонізації Америки і зростання стійких контактів між раніше ізольованими частинами земної кулі. Історичні держави були залучені у світову торгівлю. Цей світ торгівлі товарами, рослинами, тваринами і харчовими культурами бачив взаємообмін між Старим світом і Новим світом. Від Колумбового обміну залежало майже кожне суспільство на землі.
Капіталістичні економіки та установи ставали складнішими і глобально вираженішими. Цей процес почався із середньовічних італійських міст-держав, зокрема, Генуї, Венеції та Мілана. На початку сучасного періоду також спостерігався підйом і початок домінування економічної теорії меркантилізму. Цей період свідок європейської колонізації 15—19 століття, яка поширила християнство в усьому світі.
Тенденції раннього нового часу в різних регіонах світу являють собою відхід від середньовічних способів організації, іноді політичних та економічних. У Європі період став свідком занепаду феодалізму, що охоплює також Реформацію, злощасну Тридцятилітню війну, Комерційну революцію, європейську колонізацію Америки і золоту пору піратства. Управління Китаєм на початку раннього сучасного періоду династією Мін «однією з найбільших епох організованого керівництва та соціальної стабільності в людській історії».Edwin Oldfather Reischauer, John King Fairbank, Albert M. Craig (1960) A history of East Asian civilization, Volume 1. East Asia: The Great Tradition, George Allen & Unwin Ltd. До 16 століття економіку Мін стимулювала торгівля з Португалією, Іспанією та Голландією. У період Адзуті-Момояма в Японії почалася торгівля з південними варварами після прибуття перших європейців — португальців.
Інші помітні тенденції раннього сучасного періоду: розробка експериментальної науки, скорочення відносної відстані через поліпшення транспорту і зв'язку, швидший технічний прогрес, секуляризація громадянської політики та ранні авторитарні національні держави в різних регіонах світу.
Європа і Захід У Західній Європі цю епоху називають ранній сучасний європейський період, що охоплює протестантську Реформацію, Європейські релігійні війни, Добу великих географічних відкриттів і початку європейського колоніалізму, зростання сильного централізованого уряду, початок формування національним держав, які є прямими попередниками сучасних держав, епоху Просвітництва і наукових досягнень першого етапу Промислової революції. Поява культурного і політичного домінування Західного світу протягом цього періоду знана як Велика дивергенція.
Раннього сучасний період закінчується Французькою революцією, Наполеонівськими війнами і ліквідацією Священної Римської імперії на Віденському конгресі. В кінці раннього сучасного періоду Британська та Російська імперії перетворилися на світові держави, в той час як три великі Азійські імперії раннього сучасного періоду, Османська Туреччина, Індія Моголів та Китай Цінь, увійшли у період стагнації або занепаду.
Відродження та «ранній новий час» Вислів «ранній новий час» часто вважають тотожним терміну Відродження. Проте, «Відродження» правильно вживати у відношенні до ряду різноманітних культурних подій, які сталися за кілька сотень років у різних частинах Європи — особливо у центральній і північній Італії — і, охоплює перехідний період від пізньосередньовічної цивілізації до початку раннього нового періоду. В образотворчому мистецтві і архітектурі, термін «ранній новий час» не є прийнятним, тому що епоха Відродження виразно відрізняється від нього. Визначення «ранній новий час» може стосуватися лише при вивченні літератури цього періоду. Європейська музика раннього сучасного періоду, як правило, поділяється на музику Відродження і Бароко. Так само, філософія поділяється на філософію Відродження і Просвітництва. Інші галузі відзначаються набагато більшою послідовністю протягом усього періоду, наприклад війна і наука.
Європейські королівства та культурні рухи У ранній сучасний період Священна Римська імперія об'єднувала землі Центральної Європи під владою імператора Священної Римської імперії. Першим імператором Священної Римської імперії був Оттон I. Імперія проіснувала до 1806 р. і була ліквідована в ході Наполеонівських війн, а останній імператор Франц II відмовився від престолу. Попри свою назву, протягом більшої частини своєї історії імперія не включала Рим в межах своїх кордонів.
Відродження було культурним рухом, яке охопило період 14—17 століття, що почався в Італії в епоху пізнього середньовіччя, а потім поширився на всю Європу. Термін також використовується більш вільно як означення історичного періоду, але період Відродження не був рівномірним по всій Європі, це узагальнене використання терміна. Як культурний рух, Відродження охоплює початок навчання на основі класичних античних джерел, розвиток лінійної перспективи в живописі, і поступове, але широке поширення реформи.
Видатні особистості
Йоганн Гутенберг вважається першим європейцем, що почав використовувати рухомий тип друку, близько 1439, і глобальним винахідником друкарського верстата. Миколай Коперник розробив всеосяжну геліоцентричну космологію, яка витіснила Землю з центру Всесвіту.A Greek mathematician, Aristarchus of Samos, had already discussed heliocentric hypotheses as early as the third century BCE. However, there is little evidence that he ever developed his ideas beyond a very basic outline (Dreyer, 1953, pp.135–48; Linton, 2004, p. 39). Його книга, De Revolutionibus Orbium coelestium (Про обертання небесних сфер) заснувала сучасну астрономію і викликала наукову революцію. Ще однією видатною людиною був Макіавеллі, італійський політичний мислитель. Він вважається засновником сучасної політичної науки. Макіавеллі відомий своїм коротким політичним трактатом, Державець, твором реалістичної політичної теорії.
Серед особистостей королівської влади того часу, помітним був Карл Сміливий (або Карл Нерозважливий),The title was derived from his savage behavior against his enemies, and particularly from a war with France in late 1471: frustrated by the refusal of the French to engage in open battle, and angered by French attacks on his unprotected borders in Hainault and Flanders, Charles marched his army back from the Ile-de-France to Burgundian territory, burning over two thousand towns, villages and castles on his way—Taylor, Aline S. Isabel of Burgundy. Lanham, Md: Madison Books, c2001, pp. 212—213 останній із Валуа, герцог Бургундський, його дострокова смерть важливий момент в історії Європи. Карла часто вважають останнім представником феодального духу, це людина, яка не мала жодної якості, окрім сліпої хоробрості.
Після смерті Карла залишилась неодруженою його 19-річна донька і спадкоємиця, Марія Бургундська. Її шлюб буде мати величезні наслідки для політичного балансу в Європі. Імператор Фрідріх III влаштував шлюб своєму сину Максиміліану I, майбутньому імператору Священної Римської імперії, за допомогою мачухи Маргарити Бургунської. 1477 року територія Бургундського герцогства була приєднана до Франції. У тому ж році Марія одружилася з Максиміліаном, ерцгерцогом Австрії, надаючи Габсбургам контроль за частиною своєї бургундської спадщини.
Клод Лотаринзький був першим герцогом Гіз, від 1528 до його смерті. Клод відзначився у битві біля Мариньяно (1515), і довго не міг оговтатися від двадцяти двох ран, отриманих в бою. 1523 року він став губернатором Шампані і Бургундії, перемігши в Нефшато імперські війська, які вторглися в цю провінцію. 1525 року він знищив анабаптистську селянську армію, яка перевищувала армію Лотарингії, в Люпстені, недалеко Саверна. Після повернення короля Франції Франциска I з полону в 1528 році, Клод був герцогом де Гіз і пером Франції, хоча до цього часу тільки князі королівської династії носили титул герцога і пера Франції. Гізи, як молодша гілка суверенної династії Лотарингів і нащадки династії Анжу, заявляли перевагу Бурбонських князів Конде і Конті.
Третій герцог Альба фігура, яка мала важливе значення для раннього нового часу, прізвисько «Залізний Князь» дали йому протестанти Нижніх Країн, через суворе правління і жорстокість. Розповіді про звірства, скоєні під час військових дій у Фландрії стали частиною голландського і англійського фольклору, утворюючи центральний компонент Чорної Легенди.
У Англії королем був Генріх VIII, він займає особливе місце в історії англійської монархії. Хоча більшу частину свого правління він жорстоко придушував впливи протестантської Реформації в Англії, рух, що започаткував Джон Вікліф у 14 столітті, він відоміший своєю політичною боротьбою з Римом. Це протистояння в результаті призвело до відділення Церкви Англії від папської влади, розпуску монастирів, проголошення себе як Верховного Глави Церкви Англії. Хоча за чутками Генріх став протестантом на смертному одрі, він підтримував католицькі церемонії і доктрини протягом всього свого життя. Королівська підтримка Англійської Реформації почалося з його спадкоємців, набожного Едварда VI і прославленої Єлизавети I, в той час як Марія тимчасово відновила папську владу над Англією. Генріх також контролював правове об'єднання Англії і Уельсу відповідно до Законів з Уельських Актів 1535—1542. Він відомий тим, що мав шість дружин, двом з яких відрубали голову.
Християни та Християнський світ Християнство на початку нового періоду стало свідком падіння Константинополя в 1453 році, кінця Столітньої війни, відкриття Нового Світу в 1492 році, різних рухів реформації церкви (Лютеранство, Цвінгліанство, Кальвінізм і т. д.), а потім Контрреформації.
Кінець Христових походів та Єдності Гуситські Хрестові походи, спричинені військовими діями противниками і послідовниками Яна Гуса в Богемії закінчилися Битвою під Ґротниками. Також відомо, що Гуситські війни були першими з європейських війн, в якій ручна вогнепальна зброя, така як мушкети зробила вирішальний внесок. Взагалі Гуситські Хрестові походи були непереконливими.
Останній хрестовий похід відбувся у 1456 році, він був організований з метою протидії розширенню Османської імперії і зняття облоги Белграда на чолі з Яношем Гуньяді і Джованні да Капістрано. Облога в кінцевому підсумку переросла у велику битву, в ході якої Гуняді скерував швидку контратаку, щоб захопили турецький табір, в результаті змусив пораненого султана Мехмета II зняти облогу і поступитися. Облога Белграда була охарактеризована як така, що «вирішила долю християнства». За наказом папи Калікста III б'ють в дзвони в пам'ять про перемогу у всьому Християнському світі і донині.