«Е́пос про Гільгаме́ша», або поема «Про того, хто бачив усе» () — один із найдавніших літературних творів людства, найбільший твір, написаний клинописом, один із найкращих творів літератури Стародавнього Сходу. «Епос» створювався аккадською мовою на основі шумерських оповідей упродовж півтори тисячі років, починаючи з XVIII—XVII століть до н. е. Його найповнішу версію віднайшли в середині XIX століття під час розкопок клинописної бібліотеки царя Ашшурбаніпала в Ніневії. Вона була записана на 12 шестиколонних табличках дрібним клинописом, містила близько 3 тисяч віршів і датувалась VII століттям до н. е. Також у XX столітті були віднайдені фрагменти інших версій епосу, зокрема хуритською і хетською мовами.
Головними героями епосу є Гільгамеш і Енкіду, про яких також дійшли окремі пісні шумерською мовою, деякі з них були створені ще наприкінці першої половини III тисячоліття до н. е. У героїв був один єдиний противник — Хумбаба (Хувава), що охороняв священні кедри. За їхніми подвигами слідкують боги, які в шумерських піснях мають шумерські імена, а в епосі про Гільгамеша — аккадські. Однак у шумерських піснях відсутній зв'язковий стержень, знайдений аккадським поетом. Сила характеру аккадського Гільгамеша, величність його душі — не в зовнішніх проявах, а в стосунках із Енкіду. «Епос про Гільгамеша» — це гімн дружбі, яка не лише сприяє подоланню зовнішніх перешкод, але й перетворює, ушляхетнює.
Також в епосі знайшли відбиття багато тогочасних філософських поглядів на довколишній світ (елементи космогонії, історія про «Всесвітній потоп» в пізнішій редакції), етика, місце та доля людини (пошуки безсмертя). У багатьох аспектах «Епос про Гільгамеша» порівнюють з творами Гомера — «Іліадою», від якої він є старший на тисячу років, і «Одіссеєю».
Історія знайдення «Епосу» У 1849 британський археолог Остін Генрі Лаярд унаслідок розкопок виявив ассирійське місто Ніневію. Під час пізніших розкопок знайдено клинописну книгозбірню царя Ашшурбаніпала. Клинописні таблички з цієї бібліотеки помічник Лаярда, Ормузд Рассам, який у 1852 розкопав другу частину книгозбірні, передав до Британського музею.
Згодом дослідженнями знайдених табличок займався талановитий самоучка, асистент єгипетсько-ассирійського відділу музею Джордж Сміт. 3 грудня 1872 року він виступив із доповіддю в «Товаристві біблійної археології». У доповіді він заявив, що виявив міф про потоп, який збігається з викладеним у Біблії. Це повідомлення спричинило сенсацію. Багато хто розцінив відкриття Сміта як зазіхання на авторитет Святого Письма — хтось з радістю, хтось з обуренням. Ті, хто не хотіли вірити почутому, хапалися за будь-які протиріччя в повідомленні дослідника. Газета «Дейлі телеґраф» навіть пообіцяла 1000 фунтів тому, хто знайде відповідні фрагменти оповіді. Джордж Сміт скористався цим і попрямував до Месопотамії.
Продовжуючи розшифрування табличок, Сміт виявив, що повідомлення про потоп є частиною якоїсь великої поеми, що її вавилоняни називали «Оповідями про Гільгамеша». За твердженнями писарів, «Оповіді» складались із 12 пісень, кожна з яких містила близько 300 рядків. Незабаром він зрозумів, що бракує частини розповіді, позаяк відсутні декілька табличок. Унаслідок організованої ним 1873 року експедиції вдалось знайти 384 таблички, серед яких опинилась і відсутня частина «Епосу».
На початку та в середині XX століття було знайдено низку інших табличок, що містили фрагменти «Епосу» різними мовами.
2015 року знаменитий епос розширився ще на 20 нових рядків. Це відбулось після того як працівники музею історії Іраку купили в контрабандиста, що не підозрював про їхній істинний зміст, декілька десятків глиняних табличок. Як виявилось згодом, на одній з табличок було зафіксовано невідомий до того часу фрагмент епосу.
Опис «Епосу»
Ранні оповіді про Гільгамеша «Епос про Гільгамеша» створювався впродовж півтори тисячі років. До нашого часу дійшли клинописні таблички, в яких пісні про Гільгамеша, що були частиною «Епосу», записані чотирма мовами Стародавнього Сходу — шумерською, аккадською, хуритською і хетською. Найстаріші з текстів написані шумерською мовою. При тім найважливішою вважається аккадськомовна версія, що була великим художнім досягненням.
С. Ленґдон у 1932 році в праці «Шумерський епос про Гільгамеша» висловив припущення про існування шумерського епосу про Гільгамеша. С. Крамер також вважав, що всі шумерські пісні були об'єднані між собою. Однак І. М. Дьяконов припускав, що кожна пісня про Гільгамеша є самостійним твором.
Шумерські оповіді про Гільгамеша, що збереглися, не об'єднані в якусь групу творів. Усього їх збереглося дев'ять, і всі вони належать до категорії епічних пам'яток. Три оповіді відомі лише за переказами, решта шість збереглись і були видані.
Ранні оповіді належать до так званого Ніппурського канону, який був частиною аккадо-шумерського епосу. Первинно їхні протографи, ймовірно, вважались частиною циклу, що оповідав про правителів міста Урук із Першої династії Урука. Окрім епосу про Гільгамеша, який був п'ятим правителем Урука, до нашого часу дійшли оповіді про Енмеркара, другого правителя Урука, і Лугальбанду, четвертого правителя та батька Гільгамеша.
Аккадо-шумерські оповіді, пов'язані з Гільгамешем, збереглись у списках, датованих початком II тисячоліття до н. е. (близько XVIII століття до н. е.). Однак на основі численних описок і неточностей писарів, а також на основі характеру мови, що виглядала архаїчною для того часу, дослідники вважають, що поему було створено значно раніше. Зважаючи на те, що поему, схоже на все, було створено до встановлення царями Ура єдинства божественного пантеону, а також на основі даних про розповсюдження аккадської мови на півдні Месопотамії, створення поеми зараховують до XXIII—XXI століть до н. е.
Станом на тепер відомі такі оповіді:
— оповідає про конфлікт Акки, царя Кіша з Гільгамешем. На відміну від інших творів про Гільгамеша, цар не наділяється чаклунсько-казковими рисами. Цю поему не було включено до «Епосу про Гільгамеша». (Гільгамеш і Країна живих, Гільгамеш і Гора живих, Гільгамеш і Хувава) — оповідає про похід Гільгамеша і Енкіду до велетня Хуваве (Хумбабу), щоб захопити священні кедри, які той охороняв. Табличка, знайдена в 2015 році, уточнює, що Енкіду та Хуваве були друзями, а Гільгамеш картає себе за знищення кедрів. — описуються кохання до Гільгамеша богині Іннін (Іштар), пропозицію кохатися з якою він відкинув, і битва Гільгамеша та його друга Енкіду з небесним биком, посланим розгніваною богинею. Кінець поеми не зберігся. Гільгамеш та Підземний світ (Гільгамеш, Енкіду і підземне царство, Гільгамеш і верба) — оповідає про те, як Гільгамеш за проханням богині Іннін вигнав із верби осілих там левоголового орла та ліліт, після чого зробив для богині з дерева крісло та ложе, а для себе — барабан і паличку (за новішим тлумаченням — дерев'яні м'яч і биту для гри). Відтак барабан провалився в підземний світ, а посланий за ним раб Енкіду не зміг повернутись, оскільки порушив декілька заборон. Лише після прохання Гільгамеша боги дозволили йому поспілкуватись із духом Енкіду. — описує, як Гільгамеш шукає безсмертя, але дізнається, що воно недосяжне, тому увіковічнює свої справи. Поема збереглась лише у фрагментах. Потоп — містить розповідь про створення людини, виникнення царської влади, потоп, а також про те, як цар Зіусудра врятувався від потопу, побудував корабель, і став безсмертним. Кінець таблички було зруйновано.
Ніхто вже не пам'ятав про Гільгамеша, як про історичну особу, коли створювались ці оповіді. Написані в жанрі епічної поеми, вони є примітивними за змістом і архаїчні за формою, чим сильно відрізняються від аккадської поеми про Гільгамеша, яку було створено ненабагато пізніше.
Створення «Епосу»
На думку деяких дослідників «Епосу», перші пісні про Гільгамеша були створені ще наприкінці першої половини III тисячоліття до н. е. Перші таблички, що дійшли до нашого часу, були створені 800 роками пізніше. Приблизно до того ж часу зараховують і створення аккадської версії поеми, яка, ймовірно, остаточно склалась в останній третині III тисячоліття до н. е. У другому тисячолітті до н. е. в Ханаані (Палестині) і Малій Азії була створена друга версія аккадської поеми — «периферійна». До того ж часу зараховують і переклад «Епосу» хуритською і хетською мовами. Від кінця другого тисячоліття і до VII—VI століть до н. е. був створений остаточний варіант «Епосу» — «ніневійський», якого і було знайдено в бібліотеці Ашшурбаніпала.
В основу «Епосу» були покладені як міфологічні мотиви, засновані на релігійних віруваннях шумерів, так і історичні легенди. Гільгамеш був історичною особистістю — лугалем шумерського міста Урука близько 2800—2700 років до н. е. Його ім'я, яке шумерською мовою умовно передається як «Більгамес» (Bil-ga-mes), згадується в шумерській табличці зі списком шумерських правителів, датованої початком II тисячоліттям до н. е. Однак доволі рано Гільгамеш став обожнюватись. З XVIII століття до н. е. його ім'я у формі «Більгемес» або «Більгамес» згадується серед шумерських божеств. Довкола нього виникли численні легенди, в яких він представляється божественним героєм, сином богині Нінсун і героя Лугальбанди (за іншою версією — духа «лілу́»). Пізніше ім'я Гільгамеша стало дуже популярним у Вавилонії, Хетському царстві й Ассирії, з ним пов'язувався образ героя, що бореться зі звірями, його супутником був герой напівбик-напівлюдина. Пізніше вважалось, що Гільгамеш — божество, що захищає людей від демонів, суддя замогильного світу. Його зображення уміщали біля входу в будинок, оскільки вважалось, що таким чином житло захищалось від злих духів. У той же час в офіційному культі Гільгамеш якоїсь особливої ролі не відігравав.
Сюжет
Головними героями «Епосу» є напівбог Гільгамеш — могутній воїн, цар Урука, а також Енкіду — дикий чоловік, якого богиня Аруру створила з глини. Богиня створила Енкіду у відповідь на прохання жителів Урука, незадоволених їхнім правителем — Гільгамешем, якого вони звинувачують у тому, що той загордився, його свавіллю не має міри. Енкіду повинен поставити на місце Гільгамеша, а можливо, і перемогти його.
Енкіду з цивілізованим життям не знайомий, живе в степу серед диких тварин і не підозрює про те, для чого він створений. При цьому в Гільгамеша виникають видіння, з яких він розуміє, що йому судилося знайти друга.
Одного разу до Урука приходить звістка про те, що в степу з'явився якийсь могутній чоловік, який, захищаючи тварин, не дає полювати. Гільгамеш вирішує послати до нього блудницю Шамхат, вважаючи, що це змусить звірів відвернутися від Енкіду. Своєї цілі він досягає — Енкіду спокушається виглядом оголеної Шамхат, після чого вона забирає Енкіду з собою до міста, де він прилучається до цивілізації: вперше пробує хліб і сікеру, починає носити одяг і користуватися зброєю.
У місті Енкіду зустрічається з Гільгамешем. Між ними відбувається поєдинок, але перемогти нікому з них не вдається. Після цього вони стають друзями і удвох починають здійснювати подвиги. Вони вирішують піти по священне кедрове дерево, але кедри охороняє жорстокий Хумбаба. Гільгамеш намагається ворожбою дізнатися від бога Шамаша чи вдасться перемогти Хумбабу, проте не отримує ясної відповіді. Герой обіцяє в разі перемоги прославляти Шамаша. Разом з Енкіду він спиняється у цариці Нінсун, де обоє відпочивають перед зустріччю з Хумбабою. Згодом Гільгамеш бачить низку снів, кожен тривожніший за попередній. Але Енкіду підбадьорює його, тлумачачи останній сон як пророцтво перемоги. Об'єднавши зусилля, обоє борються з Хумбабою, проте він надто сильний. Тоді Шамаш шле на Хумбабу вітри, той здається і обіцяє служити Гільгамешу. Герой не вірить обіцянці та вбиває Хумбабу.